Участь громадськості в міжнародному правотворчому процесі

У

науці міжнародного права під громадськістю мається на увазі населення або його представники, як правило, не на рівні окремого індивіда. Залежно від ступеня орга­нізації населення може об'єднуватися в націю, народ, мен­шину, громадські організації, міжнародні неурядові орга­нізації тощо.

У доктринах міжнародного права можливість брати участь у міжнародній правотворчості визнавалася лише за нацією і народом. Одні вчені наполягали на тому, що тільки нація, народ можуть брати участь у такій право­творчості (безпосередньо або через своїх представників на державному рівні), інші визнавали за ними таке право лише в період боротьби за незалежність, коли ще не існує своєї держави, здатної перебрати такі функції на себе. За приклад часто наводили палестинський народ, представ­ники якого уклали понад сто міжнародних договорів.

Що стосується інших рівнів населення, наприклад громадських об'єднань (на національному та міжнародно­му рівнях), політичних партій, рухів, клубів тощо, то їхні спроби навіть опосередковано вплинути на міжнародний правотворчий процес держави припиняли на зародково­му рівні. Цікаво, що громадські об'єднання й не прагну­ли підміняти держави в їхній міжнародній правотворчій діяльності. Вони лише хотіли, щоб держави прислухалися до їхнього бачення того, якими мають бути норми міжна­родного права, що стосуються безпосередньо людей та їх об'єднань. До кінця Другої світової війни такі домагання вважалися взагалі неправомірними.

Злочини проти людини, скоєні під час Другої світової війни, переконали багатьох, що сама держава може бути (і часто буває) найбільшим порушником прав людини. Навіть у тому разі, коли держави вирішують питання, що стосуються тільки людини, вони вирішують їх насампе­ред в інтересах держави, а не людини. В різних регіонах уже в перші повоєнні роки створюються неурядові рухи та об'єднання, які не тільки заявляють про своє право на міжнародну правотворчість у сфері прав людини, а й про-

Глава XII Міжнародний правотворчий процес

Кодифікація міжнародного права

 

понують державам прийняти підготовлені ними проекти конкретних гуманітарних угод.

Так, на європейському континенті в Гаазі (травень 1948 р.) численні представники громадських організацій європейських країн провели Міжнародну конференцію Комітету рухів за європейську єдність. Представники ши­рокої громадськості Європи висунули вимогу перед свої­ми державами: «Ми бажаємо мати Хартію прав людини, ми бажаємо мати Суд з відповідними санкціями для здій­снення цієї Хартії». Своє бажання вони втілили в проекті Європейської конвенції з прав людини та проекті Статуту Європейського суду.

На заперечення державних структур, що державами вже підготовлено Загальну декларацію прав людини в рам­ках ООН і немає сенсу дублювати цей документ, від гро­мадських об'єднань надійшла не менш категорична від­повідь: «Хоча питання прав людини детально обговорю­валося Організацією Об'єднаних Націй, дотепер не вда­лося підготувати текст, який можна було б вважати задо­вільним з погляду міжнародного права. Загальній декла­рації бракує точності»¹.

Небажання держав погодитися на запропонований представниками громадських об'єднань європейських кра­їн проект Конвенції прав людини лише посилило на них тиск на національних рівнях. Згодом було прийнято Євро­пейську конвенцію з прав людини, в основу якої покла­дено проект, розроблений відомими громадськими діяча­ми — П.-А. Тейтженом (Франція) і Д. Максвеллом-Фай­фом (Велика Британія). Так чи не вперше представники громадських об'єднань довели, що вони можуть бути не лише прохачами у держав, а й міжнародними правотвор-цями (якщо не прямими, то опосередкованими).

Європейський досвід було підхоплено громадськими об'єднаннями на інших континентах. І сьогодні вже мож­на говорити про численні регіональні міжнародно-правові акти у сфері прав людини, ухвалені за безпосередньої участі громадських об'єднань. Звичайно, і в такому разі остаточну роль (затвердження, ратифікація) відігравали держави. Але стосовно договірних ініціатив, розробки та обговорення ряду міжнародно-правових актів у сфері прав

¹ Council of Europe. Collected Edition of the Travaux Preparatories. 1975. P. 24.

людини, то участь у них широкої громадськості не запе­речується навіть на офіційному, державному рівні. Мож­ливості широкої громадськості в регіональній міжнарод­ній правотворчості уважно вивчалися універсальними між­народними організаціями. З часом у межах ООН (спочат­ку на рівні Підкомісії з питань попередження дискримі­нації і захисту меншин, а згодом і Комісії з прав людини, інших підрозділів та установ ООН) під час підготовки та обговорення міжнародних документів з прав людини по­чали запрошувати представників широкої громадськості, національних громадських об'єднань та міжнародних не­урядових організацій.

Сьогодні в таких форумах беруть участь представники сотень міжнародних неурядових організацій і тисяч на­ціональних громадських об'єднань. Вони беруть безпосе­редню участь в обговоренні проекту міжнародно-право­вих актів, запропонованих державами, міждержавними урядовими та неурядовими організаціями, національни­ми громадськими об'єднаннями, вносять власні поправ­ки, застереження, схвалюють проекти тощо.

Звичайно, остаточне рішення залишається за держа­вами. Але основна частина правотворчої діяльності до зат­вердження кінцевого проекту проводиться за безпосеред­ньої участі представників широкої громадськості різних країн світу.

Крім прав людини, громадськість активно впливає на міжнародну правотворчу діяльність у сфері права навко­лишнього середовища, міжнародного економічного пра­ва, міжнародного гуманітарного права, міжнародного тру­дового права, міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю тощо.