Методи, спрямовані на навчання вправам в оздоровчій аеробіці

При навчанні вправам з оздоровчої аеробіки, майбутній фахівець повинен пам’ятати, що це – складний та тривалий процес, головним аспектом якого

 

Розділ ІІІ. Структура і зміст занять оздоровчої аеробіки

 

виступає правильність техніки виконання рухів тими, хто займається. Важливе значення має дотримання етапів вивчення рухів:

1. Початковий етап навчання. Передбачає попереднє ознайомлення з різними руховими режимами; рухи виконуються, як правило, невпевнено, з однотипними помилками.

2. Поглиблений етап розучування вправ. Застосовують для покращення технічних характеристик виконання рухів і поступового ускладнення їх.

3. Етап закріплення та вдосконалення. Прикметний роботою над деталями техніки й автоматизацією виконання різноманітних простих та складних рухів.

Складність виникає при навчанні переважно ациклічних рухів оздоровчої аеробіки; тому з’являються труднощі з опанування навіть простих базових рухів.

На заняттях з оздоровчої аеробіки тренер застосовує поточний метод виконання вправ (вправи послідовно та безперервно змінюють одна одну). Це перешкоджає викладачеві виконувати завчасно та одночасно усі функції під час занять: вільно спілкуватися, вербально чи невербально, стежити за технікою виконання та безпекою рухів, виправляти помилки у відвідувачів, підтримувати емоційний фон занять тощо. Усе це підвищує вимоги до викладача.

При навчанні вправам аеробіки задіюють значну кількість методів та методичних прийомів [10; 14]:

1. Серійно-поточний метод. Застосовуються мінімальні перерви між виконанням різних вправ.

2. Метод цілісного розучування вправ. Передбачає розучування окремих нескладних рухів, без «розбивки» їх на окремі компоненти. Наприклад: прості вправи класичної аеробіки (базові рухи ніг та рук); деякі складні рухи, які недоцільно вивчати окремо; рухи, які були вже вивчені та закріплені раніше.

3. Метод роздільного розучування вправ. Дозволяє розучувати більш складні вправи (модифікацій), розбиваючи їх на прості нескладні рухи з послідовним об’єднанням у цілісну дію. Наприклад: комбінованих кроків, рухів рук, складних за координацією рухів, танцювальних рухів та па, швидких за виконанням вправ тощо. За допомогою цієї методики можна визначити послідовність засвоєння рухів оздоровчої аеробіки (рис. 3.5.).

4. Методичний прийом від повільного до швидкого. Характеризується виконанням одного й того самого руху в повільному темпі (для кращого запам’ятовування окремих деталей техніки) та в швидкому (для відпрацювання і вдосконалення вивченого руху). Цей методичний прийом не рекомендують застосовувати тривалий час, тому що такі дії призводять до зниження інтенсивності заняття.

3.5. Методичні особливості оздоровчої аеробіки

 

5. Метод скорочення кількості повторів. Застосовують для розучування рухів, які мають два і більше складників.

6. Метод просторового навчання рухам. Використовують для ознайомлення тих, хто займається, з новими положеннями тіла.

 

 

	Комплекс вправ
	Частина комплексу
	Комбінація
	З’єднання
	Вправа
Рухові дії

 

Рис. 3.5. Ступенева схема послідовності засвоєння рухів та побудова комплексу вправ з оздоровчої аеробіки

Перед тим, як почати побудову комплексу вправ, необхідно визначити його цільову спрямованість завдання. У процесі розробки можна виділити кілька етапів:

- визначення кількості серій, їх співвідношення у програмі заняття, побудова схеми комбінації;

- визначення кількості ступенів у серії залежно від цільового спрямування;

- підбір засобів для кожного ступеня, виявлення послідовності вправ і з’єднань протягом ступенів;

- складання фонограми;

- випробування та корекція фонограми;

- виконання комбінації.

У практиці оздоровчої аеробіки з великим успіхом використовують різноманітні специфічні хореографічні методи побудови комбінацій та комплексів вправ (див. п. 3.5.2.3.).

 

Хореографія в аеробіці

Хореографія в аеробіці є одним з головних компонентів варіювання і «окраси» рухів оздоровчих занять. Зміст аеробіки включає в себе та продовжує

Розділ ІІІ. Структура і зміст занять оздоровчої аеробіки

 

постійний пошук різних танцювальних систем і рухів: класичного (балетного) танцю, танців різних народів світу (самба, сальса, танго, афро-джаз, бейлі данс, гопак, полька, сиртакі, тарантела), побутових (історичних) танців, бальних танців, джазових танців, танців сучасних напрямків (фанк, хіп-хоп, техно-данс, брейк-данс) тощо.

На сьогодні хореографія посідає вагоме місце не лише в класичній (базовій) і танцювальній програмі аеробіки, а й у таких видах, як аква-аеробіка (акваджогінг), стретчинг, пілатес, аеробіка з використанням різного знаряддя (степ-аеробіка, фітбол-аеробіка), навіть у циклічних видах аеробіки (сайкл, аеробіка зі скакалкою, кросробіка).

Значним доповненням і головним засобом хореографії виступає музичний супровід занять з його багатогранними властивостями (див. п. 3.3.). Виконання різних хореографічних рухів, у тому числі і вправ аеробіки, не можливе без використання музики, тому що музика сприяє ритмічності рухів, визначає темп виконання, а головне – постійно підтримує емоційний фон занять.

Хореографія має важливе значення на заняттях з оздоровчої аеробіки як фактор, що забезпечує інтенсивність навантаження. Її зміст повинен відповідати рівню вибраного заняття.

Основою хореографії в аеробіці є її ієрархічна структура, тобто послідовність вивчення окремих компонентів: елементів, різновидів елементів, з’єднань, комбінацій (рис. 3.6.) [5; 25].

 

	Комбінації
	З’єднання
	Різновиди елементів
Елементи

 

Рис. 3.6. Ієрархічна структура хореографії в аеробіці

Елемент – це найменший повністю закінчений відрізок рухової дії, який у своїй структурі має початок, основну дію та завершення.

Різновиди елементів – дії, які дозволяють виділити кілька шляхів створення елементів, за допомогою яких можна урізноманітнити засоби та змінити інтенсивність занять:

- вертикальне переміщення загального центру тяжіння (виконуються присідання, пружинні рухи стопами);

3.5. Методичні особливості оздоровчої аеробіки

 

- горизонтальне переміщення тіла (виконуються переміщення вперед, назад, у різні сторони, по діагоналі, дугою);

- зміна площини виконання руху (виконуються переміщення у фронтальній, горизонтальній та сагітальній площинах);

- виконання рухів руками, ногами, тулубом. Паралельно зростає координаційна складність рухів і їхнє фізіологічне навантаження, особливо при виконанні рухів руками з великою амплітудою;

- повороти тіла в поєднанні зі звичайним кроком.

З’єднання – певна кількість елементів, які без перешкод поєднуються в одне ціле. При створенні з’єднань, за допомогою певних правил, слід знаходити логічний перехід від одного руху до іншого:

- кінцева фаза першого руху повинна співпадати з початком наступного руху;

- перехід від одного елементу до іншого виконують з вільної ноги;

- початкову фазу руху виконують у площині, у якій завершується попередній рух.

Декілька з’єднань визначають комбінацію, яка має складну структуру та побудована за допомогою специфічних методів.