Предмет і методи екологічного права 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Предмет і методи екологічного права



КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни " Природоохоронне законодавство і екологічне право "(для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 6.040106 "Екологія та охорона навколишнього природного середовища")

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні кафедри технології

неорганічних речовин і екології

Протокол № від 2012р.

Сєвєродонецьк, 2012

УДК 543.06.08

 

Лекції з курсу " Природоохоронне законодавство і екологічне право " (для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 6.040106 "Екологія і охорона навколишнього середовища") / Укл.: Соловйов Г.І. – Сєвєродонецьк: ТІ, 2011. - 92 с.

 

 

Укладач: Соловйов Г. І., к.т.н., доцент

 

Відп. за випуск Суворін О.В., к.т.н., доцент

 

Рецензент Бикова С.П., к.б.н., доцент

 

 

ЗМІСТ

Мета і завдання  
ЛЕКЦІЯ 1. Предмет і методи екологічного права  
ЛЕКЦІЯ 2. Основи екологічного законодавства  
ЛЕКЦІЯ 3. Конституційні принципи екологічного законодавства і права  
ЛЕКЦІЯ 4. Оцінка джерел екологічного права. Екологічні правовідносини  
ЛЕКЦІЯ 5. Право власності на природні об’єкти  
ЛЕКЦІЯ 6. Право природокористування  
ЛЕКЦІЯ 7. Еколого-правова відповідальність  
ЛЕКЦІЯ 8. Ознаки юридичної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність  
ЛЕКЦІЯ 9. Адміністративна відповідальність  
ЛЕКЦІЯ 10. Цивільна відповідальність  
ЛЕКЦІЯ 11. Кримінальна відповідальність за природоохоронні правопорушення  
ЛЕКЦІЯ 12. Особлива частина екологічного права  
Додаток АЗАКОН УКРАЇНИ Про охорону навколишнього природного середовища  

Мета і завдання курсу

Дисципліна "Природоохоронне законодавство і екологічне право" структурно складається з однієї основної частини.

Мета дисципліни: метою вивчення курсу «Природоохоронне законодавство і екологічне право» є формування професійного підходу до природоохоронних процесів і виховання висококваліфікованих фахівців в області екології навколишнього середовища, вивчення особливостей правових принципів, що відносяться до охорони генофонду біосфери.

Вивчення дисципліни базується на заздалегідь вивчених курсах і фундаментальному знанні «Біології», «Загальній екології і неоекології», «Ландшафтній екології» і інш. Головна увага приділяється питаннямвивчення особливостей і ролі природоохоронного законодавства і права щодо збереження генофонду біосфери.

Завданням курсу є вивчення основних принципів законодавства про охорону навколишнього середовища і окремих її компонентів, правових актів України в області охорони навколишнього середовища, нормативної бази природокористування, методів впливу на порушників законів у сфері охорони природи.

Зміст навичок і знань, яких набуває студент після вивчення дисципліни.

Після вивчення дисципліни студент повинен знати: згідно «Освітньо-професійній програмі вищої освіти по професійних напрямах» студент повинен придбати знання законів з охорони довкілля і окремих його компонентів, правових актів України в області охорони навколишнього середовища, нормативної бази в частині природокористування, методів дії на порушників законів по охороні природи.

Студент повинен уміти: активно користуватися законами і правовими актами по охороні природи при виконанні екологічних експертиз різного рангу призначення, при розробці планів розвитку господарських комплексів, складанні проектів будівництва, і тому подібне.

Модуль 1

ЛЕКЦІЯ 1.

ЛЕКЦІЯ 2.

Основи екологічного законодавства

План лекції:

1. Конституція України – основа екологічного законодавства.

2. Спеціальні та спеціалізовані Закони екологічного законодавства.

3. Основні елементи регулювання екологічних стосунків.

 

ЛЕКЦІЯ 3.

Конституційні принципи

Принципи - це нормативні розпорядження, закріплені в Конституції, і тому вони мають найвищу юридичну силу. Існує 7 конституційних принципів:

1. Принцип народовладдя - єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює свою владу безпосередньо і через виборні органи державної влади. Ці органи влади при ухваленні екологічних рішень зобов'язані інформувати населення, виявляти думки громадян через референдум або інші форми безпосередньої демократії. У Україні діють такі інститути:

· громадська екологічна експертиза;

· громадські слухання;

· громадський екологічний контроль.

2. Принцип єдності - всі громадяни рівні перед судом, кожен має право на безпечне навколишнє середовище і на захист своїх прав в суді.

3. Принцип гуманізму. Включає дві сторони:

1) Неприпустимість такого використання природних об'єктів, яке завдало б шкоди здоров'ю людини.

2) Обов'язок кожного суб'єкта екологічно правових стосунків забезпечувати екологічну безпеку.

4. Принцип верховенства права. Включає три елементи:

1) Загальність - всі нормативні розпорядження обов'язкові для всіх.

2) Безумовність - неприпустимий відступ від законів під приводом будь-яких обставин, окрім встановлених в законі.

3) Єдність - одноманітне застосування всіх законів всіма громадянами на всій території України.

5. Принцип рівноправності форм власності - забезпечується захистом від незаконного втручання в господарську діяльність підприємств природо користувачів (можливість стягнення морального збитку і припинення монополізму).

6. Принцип єдності прав і обов'язків – тобто є право на здорове середовище і обов'язок її підтримувати.

7. Принцип гласності. Громадянин має право на вільне розповсюдження і отримання інформації про стан і ступінь забруднення навколишнього природного середовища, продуктів харчування і ін.

Джерела екологічного права

Джерела права - нормативно правові акти, що містять екологічні правові норми, які видаються компетентними органами.

Закони України.

3. Підзаконні акти – ухвали Кабінету Міністрів, накази Державних інспекцій, розпорядження і накази відомств (мають обов'язкову силу, якщо зареєстровані Мінюстом України).

4. Укази Президента, розташовуються по силі між законами України (тобто 2-ий рівень) і підзаконними актами (3-ій рівень).

Питання для самоконтролю:

1. Сформулюйте поняття «Джерело екологічного права»

2. Наведіть класифікацію джерел екологічного права.

3. Які джерела стоять вище, які нижче у системі екологічного права?

4. Що таке ієрархія джерел?

Література:

1. Екологія і закон. Екологічне законодавство України у 2х кн. – К.: Юрінкомінтер, 1998.

2. Конституція України. Вісник Верховної Ради України.- 1996

3. Конституція України. Вісник Верховної Ради України.- 1996

4. Малишко М.І. Екологічне право України. Навч. посібн. – К.: Юридична Книга, 2001.

 

ЛЕКЦІЯ 4.

Екологічні правовідносини

Правовідносини - це норми права у дії. Правові стосунки можуть виникати в будь-яких умовах, а екологічні правовідносини - тільки на основі і у виконання правових екологічних норм, тобто екологічного законодавства.

У екологічних правовідносинах норми екологічного права конкретизуються. Головним аспектом правовідносин є взаємодія суб'єктів, які наділені конкретними правами і обов'язками, тому мають суспільний характер.

Частини екологічного права

Загальна частина екологічного права розглядає питання, які регулюють правовідносини по будь-яких питаннях природокористування, вживаних у всіх галузях природокористування. Це такі питання, як право власності на природні об'єкти, право природокористування, розпорядливе право в природокористуванні, екологічно правова відповідальність.

У особливій частині екологічне право розглядає питання специфічні для того або іншого об'єкту екологічного права. Це перш за все кодекси і рамкові закони: Земельний кодекс, Лісовий кодекс.

Питання спеціальної частини екологічного права регулюють еколого-правові питання міжнародної співпраці, а також нові еколого-правові проблеми, що не сформувалися в правові стосунки, наприклад, екологію космосу.

 

Питання для самоконтролю:

1. Що таке правовідносини?

2. Наведіть сучасну класифікацію екологічних правовідносин.

3. Чим відрізняються с уб'єкти і об'єкти екологічних правовідносин?

4. З яких частин складається екологічне право?

Література:

1. Малишко М.І. Екологічне право України. Навч. посібн. – К.: Юридична Книга, 2001.

2. Малишко М.І. Основи екологічного права України. Навч. посібн. – К.: МАУП, 1999.

3. Правова охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів. – Львів: "Світ", 1995.

 


ЛЕКЦІЯ 5.

Право власності на природні об’єкти

 

План лекції:

1. Конституція про право власності на природні об'єкти і ресурси в Україні.

2. Поняття права власності і його ознаки.

3. Об'єкти і суб'єкти права власності на природні ресурси.

4. Доктрина права власності на природні ресурси в Україні.

Право власності на природні об ’єкти

Ст. 13 ч.1,2. Конституції України свідчить:

«Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території Україні, природні ресурси континентального шельфу є об’єктами право власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених цією Конституцією.

Кожній громадянин має право користуватися природними об’єктами право власності народу відповідно до закону.

Власність - стосунки між людьми з питання привласнення речей через ці речі.

Основні ознаки власності:

· наявність правового захисту з боку держави;

· наявність мінової ціни, тобто всяка власність може бути продана, обміняна на іншу власність, дарована;

· право спадкоємства;

· стягування державою плати за підтримку режиму захисту власності;

· право виняткового (ексклюзивного) користування об'єктом власності.

На відміну від інших об'єктів власності право власності на природні ресурси обмежене рядом специфічних вимог:

1. Обов'язкове дотримання екологічного законодавства.

2. Захист екологічних прав і екологічних інтересів інших осіб.

3. Обмеження права в соціальних цілях з урахуванням важливості природних ресурсів не тільки для власника, але і для інших осіб.

Структура будь-якого регулятивного право відношення включає три етапи:

· об'єкт правовідносин;

· суб'єкт правовідносин;

· зміст правовідносин.

Стосовно права власності на природні ресурси виділяють три види об'єктів:

1. Власне природний об'єкт.

2. Інтерес природокористування.

3. Загальнодержавна мета.

Об'єктами права власності на природні ресурси є окремі природні об'єкти, передбачені законом, і за умови, що природний об'єкт знаходиться у взаємовідносинах з навколишнім природним середовищем.

Суб'єктами права власності є держава, муніципальні органи влади, приватні особи, інші особи.

Зміст правовідносин власності на природні об'єкти полягає в трьох засадах, що надаються цим правом:

1. Право володіння.

2. Право використання.

3. Право розпорядження.

Право володіння припускає можливість обмеження доступу на об'єкт власності, можливості відчуження цієї власності.

Право використання припускає право виняткового використання, право встановлення режиму використання.

Право розпорядження має два основні етапи:

- категоризація природних об'єктів;

- розподіл і перерозподіл природних ресурсів.

У доктрині права власності на природні ресурси переважає природно-ресурсний, а не природно-захисний підхід. Це виражається в наступному:

1. Регулюються об'єкти корисні з економічної позиції.

2. Передбачаються заходи і стимули по знищенню частини екологічних систем шкідливих для суспільства.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке власність? Сформулюйте це поняття.

2. Які ознаки має право власності?

3. Який підхід переважає у праві власності на природні ресурси в Україні?

Література:

1. Малишко М.І. Екологічне право України. Навч. посібн. – К.: Юридична Книга, 2001.

2. Малишко М.І. Основи екологічного права України. Навч. посібн. – К.: МАУП, 1999.

 

ЛЕКЦІЯ 6.

Право природокористування

План лекції:

1. Право природокористування. Поняття і предмет.

2. Принципи природокористування.

3. Види права природокористування.

Право природокористування

В більшості випадків суб'єктом права власності на природні ресурси є держава. У багатьох випадках територіальні громади здійснюють право власності через органи місцевого самоврядування. Проте громадяни і їх об'єднання мають право користуватися природними ресурсами.

 

ЛЕКЦІЯ 7.

Модуль 2

ЛЕКЦІЯ 8.

ЛЕКЦІЯ 9.

ЛЕКЦІЯ 10.

Цивільна відповідальність

План лекції:

1. Цивільний Кодекс і цивільні правовідносини в Україні.

2. Порядок розгляду цивільних справ у суді.

3. Притягнення до цивільної відповідальності і вимоги до позивачів.

Цивільні правовідносини - майнові стосунки між фізичними і юридичними особами (громадян і громадян, громадян і організацій, організацій і організацій). Разом з питаннями регулювання договірних стосунків, спадкоємство, інтелектуальній власності і інше. Цивільний кодекс (ЦК) визначає порядок відшкодування збитку, пов'язаного з порушенням законів або встановлених правил діяльності. В порядку цивільної відповідальності відшкодовується і збиток від нанесення шкоди НПС.

Збиток можуть відшкодовувати як фізичні, так і юридичні особи. Збиток може бути матеріальний (ст. 440 ЦК України) і моральний (ст. 440 (1) ЦК України)

Моральний збиток - збиток від чинників нематеріальної природи, який не може бути оцінений шляхом прямої калькуляції. Наприклад: в результаті забруднення НС чоловік захворів, на лікування він витратив гроші. Цей громадянин має право надати позов до суду.

Сума морального збитку встановлюється судом в рамках заявленої позивачем суми не менше 5 неоподатковуваних мінімумів зарплат (117*5=585).

Відповідно до статті 441 ЦК України відшкодування збитку, нанесеного працівником, що знаходився при виконання службових обов'язків, покладається на підприємство, окрім випадків, прямо обумовлених в законі.

Підприємство може покласти повну або часткову матеріальну відповідальність на працівника в порядку регресу, в сумі не більше двох місячних зарплат.

Притягання до цивільної відповідальності здійснюється на позовній основі. Позов може подати тільки належний позивач, тобто фізична особа, або юридична особа, чиї майнові інтереси будуть безпосередньо порушені, або якому законом дозволене або наказано бути учасником таких цивільних правовідносин. Основний принцип цивільного судочинства - принцип змагальності сторін. В той же час суд зобов'язаний прийняти заходи для всебічного дослідження справи і по клопотанню сторони надавати їй допомогу у вимозі необхідних документів, виклику свідків.

Порядок розгляду цивільних справ регулюється ЦПК - цивільно-процесуальним кодексом. Відповідно до ЦПК цивільний процес включає наступні основні частини:

· представлення складу суду, позивача, відповідача і представників; ознайомлення сторін з їх правами;

· з'ясування, чи довіряють сторони даному складу суду;

· з'ясування у сторін, наполягають і чи визнають вони позовні вимоги;

· пояснення позивача і його представників;

· пояснення відповідачів і їх представників;

· опитування свідків;

· огляд письмових і наочних доказів;

· дебати;

· розгляд справи з судією в дорадчій кімнаті;

· оголошення рішення.

Важливим інститутом в цивільному праві є мирова угода. У мировій угоді сторони обумовлюють вимоги, які задовольняють обидві сторони і зобов'язуються їх виконувати. Мировий договір затверджується судією, після чого судочинство у справі припиняється.

Цивільні справи, як правило, розглядаються в суді першої інстанції, тобто в міських або районних судах, і як правило, одним судією. Рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в касаційному порядку. Касаційною інстанцією для рішень, прийнятих міським або районним судом, є обласний суд. Для рішень, прийнятих в першій інстанції обласного суду, касаційною інстанцією є Верховний Суд.

У касаційному порядку оскаржують рішення суду, а не саму справу. У справі в касаційному розгляді визначення приймає колегія з трьох суддів більшістю голосів. Якщо касаційна інстанція затверджує рішення, то воно набуває чинності негайно. Якщо рішення суду першої інстанції не оскаржене, воно вступає в силу через десять днів.

Рішення, що набуло чинності, може бути оскаржене в порядку нагляду: Президією обласного суду, потім Верховним Судом і останньою інстанцією - Головою Верховного Суду. Кожна з цих інстанцій має право відмінити рішення суду першої інстанції, проте оскарження в порядку нагляду не припиняє рішення, що набуло чинності.

Питання для самоконтролю:

1. Що включає цивільна відповідальність?

2. Чим відрізняються матеріальний і моральний збитки?

3. Яким чином розглядаються цивільні справи у суді?

4. Які суди розглядають цивільні справи?

Література:

1. Малишко М.І. Екологічне право України. Навч. посібн. – К.: Юридична Книга, 2001.

2. Малишко М.І. Основи екологічного права України. Навч. посібн. – К.: МАУП, 1999.

3. Правова охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів. – Львів: "Світ", 1995

ЛЕКЦІЯ 11.

Правопорушення

План лекції:

1. Кримінальний Кодекс і кримінальна відповідальність за природоохоронні правопорушення.

2. Порівняння кримінальної і цивільної відповідальності у сфері охорони природи.

3. Запобіжні заходи при кримінальній відповідальності.

ЛЕКЦІЯ 12.

Додаток А

ЗАКОН УКРАЇНИ

Зміст документу

Про охорону навколишнього природного середовища. 1

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.. 5

Стаття 1. Завдання законодавства про охорону навколишнього природного середовища. 5

Стаття 2. Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища. 5

Стаття 3. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища 5

Стаття 4. Право власності на природні ресурси. 6

Стаття 5. Об’єкти правової охорони навколишнього природного середовища 6

Стаття 6. Державні екологічні програми. 6

Стаття 7. Освіта і виховання в галузі охорони навколишнього природного середовища. 7

Стаття 8. Наукові дослідження. 7

Розділ II ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН.. 7

Стаття 9. Екологічні права громадян України. 7

Стаття 10. Гарантії екологічних прав громадян. 8

Стаття 11. Захист прав громадян Україна у галузі охорони навколишнього природного середовища. 8

Стаття 12. Обов’язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища. 9

Розділ III ПОВНОВАЖЕННЯ РАД У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 9

Стаття 13. Компетенція Верховної Ради України у галузі охорони навколишнього природного середовища. 9

Стаття 14. Компетенція Верховної Автономної Республіки Крим. 9

Стаття 15. Повноваження місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища. 10

Розділ IV ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ УПРАВЛІННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 11

Стаття 16. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища 11

Стаття 17. Компетенція Кабінету Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища. 11

Стаття 18. Компетенція Уряду Автономної Республіки Крим у галузі охорони навколишнього природного середовища. 12

Стаття 19. Компетенція виконавчих і розпорядчих органів місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища. 13

Стаття 20. Компетенція спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. 14

Стаття 21. Повноваження громадських об’єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища. 16

Розділ V СПОСТЕРЕЖЕННЯ, ПРОГНОЗУВАННЯ, ОБЛІК ТА ІНФОРМУВАННЯ В ГАЛУЗІ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 17

Стаття 22. Моніторинг навколишнього природного середовища. 17

Стаття 23. Кадастри природних ресурсів. 18

Стаття 24. Державний облік об’єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища. 18

Стаття 25. Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) 18

Стаття 25-1. Екологічне інформаційне забезпечення. 19

Розділ VI ЕКОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА.. 19

Стаття 26. Обов’язковість екологічної експертизи. 19

Стаття 27. Об’єкти екологічної експертизи. 19

Стаття 28. Державна екологічна експертиза. 20

Стаття 29. Обов’язковість виконання висновків державної екологічної експертизи 20

Стаття 30. Громадська екологічна експертиза. 20

Розділ VII СТАНДАРТИЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 21

Стаття 31. Завдання стандартизації і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища. 21

Стаття 32. Екологічні стандарти. 21

Стаття 33. Екологічні нормативи. 21

Розділ VIII КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 22

Стаття 34. Завдання контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища. 22

Стаття 35. Державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища. 22

Стаття 36. Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища. 22

Стаття 37. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. 23

Розділ IX РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ.. 23

Стаття 38. Загальне та спеціальне використання природних ресурсів. 23

Стаття 39. Природні ресурси загальнодержавного і місцевого значення. 23

Стаття 40. Додержання екологічних вимог при використанні природних ресурсів 24

Розділ X ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 24

Стаття 41. Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища. 24

Стаття 42. Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. 25

Стаття 43. Збір за спеціальне використання природних ресурсів. 25

Стаття 44. Збір за забруднення навколишнього природного середовища. 25

Стаття 45. Збір за погіршення якості природних ресурсів. 26

Стаття 46. Розподіл зборів за використання природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища. 26

Стаття 47. Фонди охорони навколишнього природного середовища. 27

Стаття 48. Стимулювання в системі охорони навколишнього природного середовища 28

Стаття 49. Екологічне страхування та екологічний аудит. 29

Розділ XI ЗАХОДИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ.. 29

Стаття 50. Екологічна безпека. 29

Стаття 51. Екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію та експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів 29

Стаття 52. Охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів. 30

Стаття 53. Охорона навколишнього природного середовища від неконтрольованого та шкідливого біологічного впливу. 31

Стаття 54. Охорона навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення. 31

Стаття 55. Охорона навколишнього природного середовища від забруднення відходами. 32

Стаття 56. Екологічна безпека транспортних та інших пересувних засобів і установок 32

Стаття 57. Додержання вимог екологічної безпеки при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем. 32

Стаття 58. Вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об’єктів та військової діяльності 33

Стаття 59. Екологічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів. 33

Розділ XII ПРИРОДНІ ТЕРИТОРІЇ ТА ОБ’ЄКТИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ОСОБЛИВІЙ ОХОРОНІ 33

Стаття 60. Система природних територій та об’єктів, що підлягають особливій охороні 33

Стаття 61. Природно-заповідний фонд України. 33

Стаття 62. Курортні і лікувально-оздоровчі зони. 34

Стаття 63. Рекреаційні зони. 34

Стаття 64. Охорона рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу. 34

Розділ XIII НАДЗВИЧАЙНІ ЕКОЛОГІЧНІ СИТУАЦІЇ 35

Стаття 65. Зона надзвичайної екологічної ситуації 35

Стаття 66. Запобігання аваріям і ліквідація їх шкідливих екологічних наслідків 35

Розділ XIV ВИРІШЕННЯ СПОРІВ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 36

Стаття 67. Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища. 36

Розділ XV ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 36

Стаття 68. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. 36

Стаття 69. Особливості застосування цивільної відповідальності 37

Стаття 70. Адміністративна та кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення і злочини. 38

Розділ XVI МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА.. 38

Стаття 71. Участь України у міжнародному співробітництві у галузі охорони навколишнього природного середовища. 38

Стаття 72. Обов’язок іноземних юридичних осіб і громадян та осіб без громадянства щодо додержання законодавства України про охорону навколишнього природного середовища. 38

 

ЗАКОН УКРАЇНИ

Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 63. Рекреаційні зони

Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

На території рекреаційних зон забороняються:

а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;

б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами відповідно до законодавства України та Автономної Республіки Крим.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни " Природоохоронне законодавство і екологічне право "(для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 6.040106 "Екологія та охорона навколишнього природного середовища")

 

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні кафедри технології

неорганічних речовин і екології

Протокол № від 2012р.

Сєвєродонецьк, 2012

УДК 543.06.08

 

Лекції з курсу " Природоохоронне законодавство і екологічне право " (для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 6.040106 "Екологія і охорона навколишнього середовища") / Укл.: Соловйов Г.І. – Сєвєродонецьк: ТІ, 2011. - 92 с.

 

 

Укладач: Соловйов Г. І., к.т.н., доцент

 

Відп. за випуск Суворін О.В., к.т.н., доцент

 

Рецензент Бикова С.П., к.б.н., доцент

 

 

ЗМІСТ

Мета і завдання  
ЛЕКЦІЯ 1. Предмет і методи екологічного права  
ЛЕКЦІЯ 2. Основи екологічного законодавства  
ЛЕКЦІЯ 3. Конституційні принципи екологічного законодавства і права  
ЛЕКЦІЯ 4. Оцінка джерел екологічного права. Екологічні правовідносини  
ЛЕКЦІЯ 5. Право власності на природні об’єкти  
ЛЕКЦІЯ 6. Право природокористування  
ЛЕКЦІЯ 7. Еколого-правова відповідальність  
ЛЕКЦІЯ 8. Ознаки юридичної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність  
ЛЕКЦІЯ 9. Адміністративна відповідальність  
ЛЕКЦІЯ 10. Цивільна відповідальність  
ЛЕКЦІЯ 11. Кримінальна відповідальність за природоохоронні правопорушення  
ЛЕКЦІЯ 12. Особлива частина екологічного права  
Додаток АЗАКОН УКРАЇНИ Про охорону навколишнього природного середовища  

Мета і завдання курсу

Дисципліна "Природоохоронне законодавство і екологічне право" структурно складається з однієї основної частини.

Мета дисципліни: метою вивчення курсу «Природоохоронне законодавство і екологічне право» є формування професійного підходу до природоохоронних процесів і виховання висококваліфікованих фахівців в області екології навколишнього середовища, вивчення особливостей правових принципів, що відносяться до охорони генофонду біосфери.

Вивчення дисципліни базується на заздалегідь вивчених курсах і фундаментальному знанні «Біології», «Загальній екології і неоекології», «Ландшафтній екології» і інш. Головна увага приділяється питаннямвивчення особливостей і ролі природоохоронного законодавства і права щодо збереження генофонду біосфери.

Завданням курсу є вивчення основних принципів законодавства про охорону навколишнього середовища і окремих її компонентів, правових актів України в області охорони навколишнього середовища, нормативної бази природокористування, методів впливу на порушників законів у сфері охорони природи.

Зміст навичок і знань, яких набуває студент після вивчення дисципліни.

Після вивчення дисципліни студент повинен знати: згідно «Освітньо-професійній програмі вищої освіти по професійних напрямах» студент повинен придбати знання законів з охорони довкілля і окремих його компонентів, правових актів України в області охорони навколишнього середовища, нормативної бази в частині природокористування, методів дії на порушників законів по охороні природи.

Студент повинен уміти: активно користуватися законами і правовими актами по охороні природи при виконанні екологічних експертиз різного рангу призначення, при розробці планів розвитку господарських комплексів, складанні проектів будівництва, і тому подібне.

Модуль 1

ЛЕКЦІЯ 1.

Предмет і методи екологічного права

План лекції:

1. Комплексний характер екологічного права

2. Екологічне право як складова частина екології

3. Екологічне право як область права (юриспруденції)

4. Предмет і методи екологічного права

 

Природа як ніколи потребує дбайливого використання, відновлення і охорони і, отже, потребує правового регулювання і захисту.

Право в демократичному суспільстві – це система законів, які регулюють і вирішують в судовому порядку всі види стосунків громадян і організацій, що вступають у виробничі, політичні, цивільні, екологічні і інші стосунки. Екологічне право є однією з складових частин права, а також однією з складових частин екології, регулюючої екологічні правовідносини в суспільстві.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-02-07; просмотров: 215; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 100.28.227.63 (0.272 с.)