Розділові знаки при вигуках та звуконаслідувальних словах

Відокремлюються

Не відокремлюються

1. Вигуки від інших членів речення комою: 0, скільки у тобі краси, життя моє незгасне (Сос); Тут чисто, ясно, весело, ох, як весело (Фр.). 2. Вигуки чи звуконаслідувальні слова, що стоять на початку речення або всередині й вимовляються з ви­разною окличною інтонацією — знаком оклику: Агов! — чути здалеку Явтухів голос (Ян.); Скрізь тільки й чути було: фінь-фінь, — коротка мовчанка, і а-ха-ха!.. Фінь-фінь, а-ха-ха! (Донч.)

1. Вигуки, які стоять перед звертаннями: Ой лимане-ли-маночку, хвиле каламутна! Де поділась наша воля, слава тая смутна (Укр.). 2. Вигуки на початку речен­ня, якщо стоять перед осо­бовим займенником, після якого йде звертання: Ой ти, дівчино, 3 горіха зерня. Чом твоє серденько — Колюче терня (Фр.)

ПУНКТУАЦІЯ

Пунктуація (від лат. punctum —крапка) — це система правил, які регулюють вживання розділових знаків у письмовому тексті, а також самі розділові знаки.

До найуживаніших розділових знаків належать: крапка, знак питання, знак оклику, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дуж­ки, лапки і три крапки.

Розділові знаки використовуються для позначення в писемному мовленні (в реченні і тексті) меж смислових відрізків.

Розділові знаки поділяються на:

1) видільні, які служать для виділення синтаксичної конст­рукції, позначення її меж у складі іншого синтаксичного цілого, — це лапки, дужки, дві коми, два тире, які виступають як єдиний парний знак;

2) відокремлювальні, які служать для розмежування синтак­сичних одиниць (однорідних членів речення, предикативних час­тин складного речення та ін.). Вони вказують також на тип речення за емоційно-функціональною ознакою; крапка, три крапки, знак питання, знак оклику в кінці речення, кома, крапка з комою, дво­крапка, тире всередині речення.

Постановка тих чи інших розділових знаків мотивується син­таксичними, смисловими й інтонаційними ознаками, але визна­чальною є синтаксичне членування писемної мови.

Вживання розділових знаків регулюється пунктуаційними пра­вилами, які вказують на умови вибору розділового знака.

 

Тире між підметом і присудком

 

В іменному складеному присудку дієслівна зв'язка є (тепе­рішній час від дієслова бути) дуже часто випускається. її відсут­ність у вимові позначається паузою, а на письмі — тире.

 

Тире ставиться між підметом і присудком, якщо:

1. Підмет і присудок виражені іменником або кількісним чис­лівником у формі називного відмінка: Праця людини — окраса і слава, праця людини — безсмертя її (Сим.). П'ять на п'ять — двадцять п 'ять. 2. Обидва головні члени виражені неозначеною формою дієслова або один із них — іменник у називному відмінку: Боятися смерті — на світі не жить (нар. тв.). Найгірша помилка — вважати неминуче за доцільне (Підм.). 3. Перед присудком, вираженим іменником чи неозначеною фор­мою дієслова, вживаються вказівні частки це, то, ось, значить: Війна — це тир, де цілий світ — мішені (Кост.). Україна — то народ, А народи не вмирають, А живуть із рада в род (Мов.)

Тире не ставиться між підметом і присудком, якщо:

1. Підмет або присудок виражається займенником, прикметником або порядковим числівником: Я атеїст, що знає тільки Бога... (Кул.). Ваші розрахунки помилкові (Н. Рибак). 2. Присудок має порівняльне значення і до його складу входять частки як, ніби, мов, неначе: Хоч дівка як сова, аби з другого села (нар. тв.). 3. Перед присудком стоїть заперечна частка не: Ні, ні! Прийдешнє не казарма. Не цементовий коридор (Рил.)

П р и м і т к а. Для інтонаційного та стилістичного виділення присудка перед ним у всіх названих випадках може ставитися тире: Люди — пре­красні. Земля — мов казка. Кращого сонця ніде нема (Сим.). Це — мій народ (Олійн.). Маленьке — не смішне, Адже мале і зерно, Що силу велетням і геніям несе (Сим.).

 

Тире на місці пропущеного члена

У неповному реченні

 

Неповним є речення, в якому пропущено один чи кілька необ­хідних для граматичної структури речення членів, що легко вста­новлюються з контексту: Пташка красна своїм пір 'ям, а людина — своїм знанням (нар. тв.).

 

Тире ставиться

1. У неповному реченні на місці пропущеного присудка: Квітку метелик цілує, обрій — сонце ясне, вітер — берізку німую (Сос). 2 Якщо пропущено інший член і наявна пауза: Вчення в щасті украшає, а в нещасті — утішає (нар. тв.)

Тире не ставиться

У неповному реченні на місці пропущеного члена, якщо немає потреби у спеціальному підкресленні і немає паузи: Встає хмара з-за лиману, а другая з поля (Шєвч.)

Однорідні члениречення

Однорідними називаються члени речення, які відносяться до одного й того самого слова і виконують однакову синтаксичну функцію: Почуття людини не пробудиш без співчуття, співпе­реживання, без уміння відчути серцем найтонші духовні порухи іншої людини (Сух).

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення.

 

Види однорідних членів речення

Головні: 1) кілька підметів при одному присудку; 2) кілька присудків при одному підметі.

Другорядні: кілька додатків, означень або обставин, які відносяться до одного й того самого члена речення.

При однорідних членах речення можуть бути узагальнювальні слова.