Орфограма — правопис префіксів

ДОВІДНИК З ОРФОГРАФІЇ

ТА ПУНКТУАЦІЇ

ОРФОГРАФІЯ

Орфографія (гр. orthos — правильний і grapho— пишу) — система загальноприйнятих правил, що визначають способи пере­дачі усного мовлення на письмі.

Орфограма (гр. orthos— правильний, g rатта — буква) — написання, яке відповідає певному орфографічному правилу: орфограма апостроф, м'який знак і т. ін.

Орфографічне правило — коротка рекомендація для певного способу позначення на письмі як зразкового.

В українській орфографії функціонують такі орфографічні пра­вила: вживання апострофа, м'якого знака, вживання великої букви, правила правопису слів іншомовного походження та ін.

М'ЯКИЙ ЗНАК

Буква ь (м'який знак) — єдина буква в українському алфавіті, яка самостійно не позначає звука, а лише передає м'якість поперед­нього приголосного.

 

ьпишеться

ьнепишеться

1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова для позначення їх м'якості (молодь, юність, сидять, десь, паморозь, швець, земель, кінь) та всередині слів перед бук­вами, що позначають тверді приголосні звуки (близько, восьмий, батько, донька).   2. Усередині слів після букв на по­значення м'яких приголосних пе­ред о: льон, сьомий, тьохкати, п’ятьох.   3. У прикметникових суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: український, київський, козацький, фран­цузький. 4. Після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: серденько, калинонька, тихесенький, ріднюсінький, свіжісінький.

1. Після букв, що позначають губні та шиплячі звуки (б, п, в, м, ф, ж, ч, ш): любов, голуб, сім, розкіш, ріж, річ, нічка, турбуєшся.   2. Після букви ру кінці складу і слова: бібліотекар, буквар, тепер, календар, чотирма, перевір.   3. Між двома однаковими бук­вами, що позначають м'які по­довжені приголосні: знання, зілля, навчання, стаття.   4. Між двома буквами на по­значення м'яких приголосних звуків — м'якість першого з них виникає як результат впливу наступного м'якого приголосного: кузня, гордість, майбутнє, кінця.

 

ьпишеться	ьне пишеться
5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: Гальці, Гальчин (із Галька), неньці, неньчин (із ненька).   6. Усередині слова після букви л перед буквами, що позначають м'які приголосні звуки:	5. У буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять із лк, нк: рибалці, рибалчин (із рибалка), матінці, матінчин (із матінка).   6. Після букви н перед шипля-чими та суфіксами -ськ-, -ств-: тонший, Уманщина, кінчик, громадянство

 

 

П р и м і т к а. Якщо м'який знак уживається у формі називного від­мінка іменника, то він зберігається й в усіх інших формах, а також у похідних словах незалежно від характеру наступного приголосного: різь­ба — різьбяр, тьма — тьмяний.

 

АПОСТРОФ

Апостроф — це графічний знак, що вживається на письмі для роздільної вимови; звука не позначає.

 

Апостроф вживається

Перед буквами я, ю, с, ї: 1) після букв, що позначають губні тверді приголосні звуки [б], [п], [в], [м], [ф], якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належав би до кореня: п'ять, в'ялий, рум'яний, солов'їний, торф 'яний, розв 'язати;   2) після рв кінці складу ([р]— завжди твердий): довір 'я. між-гір 'я, матір 'ю;   3)після букви к у словах: Лук'ян, Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янівка;   4) після префіксів, що закінчуються буквою на позначення приголосного звука: з'їхати, з'явитися, об'єднати, роз'яснити, під "іжджати;   5) на межі частин складних слів після букв, що позначають тверді приголосні звуки: пів 'яблука, дит 'ясла

Апостроф не вживається

Перед буквами я, ю, є, ї: 1) після букв б, п, в, м, ф, які позначають тверді губні приголосні, якщо перед ними стоїть інша (крім р) буква, що належить до кореня: святкувати, Святослав, духмяний, медвяний (але верб'я, черв'як, верф'ю);   2) після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи всередині складу: буря, ряд, борються, порятунок

ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ

 

Префікс з-	Пишеться у словах, корінь яких починається го­лосним звуком або сполученням приголосного (крім к, п, т, ф, х) і голосного: зекономити, зорієнту­ватися, згаяти, зробити, зшити, зсунути
Префікс с-(варіант з-)	Пишеться у словах, корінь яких починається зву­ками [к], [п], [т], [ф], [х]: сказати, спалахнути, стиха, схвалити, сфотографувати, схил
Префікс зі-(варіант з-)	1. Пишеться у словах, корінь яких починається дво­ма чи трьома приголосними: зіпсувати, зізнатися, зітхнути. 2. У словах із коренем, перший склад якого стано­вить сполучення губного та йотованого: зів'ялий, зім 'яти
Префікс пре-	1. Вживається з єдиним значенням: виражає збіль­шену міру ознаки, якості: премудрий, прегарний, препогано, предуже. 2. У словах старослов'янського походження: препо­добний, преосвященний, престол
Префікс при-	Вживається із значеннями: 1) наближення, приєднання: прилетіти, приклеїти; 2) частковості дії: причинити, притрусити; \ 3) результату дії: пригнати, прив 'язати; 4) просторової близькості: пришкічьний, прибреж-ний
Префікс прі-	Вживається тільки у словах: прізвище, прізвисько, прірва
Префікси роз-, без-, воз-, через-	Пишуться завжди з буквою з: розтрусити, безко­рисливий, безкраїй, возвеличити, черезплічник
Префікси пере-, пред-, перед-	Пишуться завжди з буквою е: переїхати, перейти, представити, передбачити

 

II ВІДМІНИ

 

До II відміни належать: а) іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (брат, сом, день) та із закінченням -о (батько, Петро); б) іменники середнього роду із закінченнями -о, -є (небо, море, плече) та -а (орф. -я) (щастя, життя, зілля), крім тих, які при відмінюванні набувають суфіксів -ат-, -ят-,

-сн-.

При відмінюванні іменників II відміни слід звернути увагу на деякі складні для вживання відмінкові форми.

 

ЗАКІНЧЕННЯ ІМЕННИКІВ II ВІДМІНИ У РОДОВОМУ ВІДМІНКУ ОДНИНИ

 

Залежно від лексичного значення іменники у родовому від­мінку мають закінчення -а (-я), -у (-ю).

 

Закінчення -а (-я-) мають іменники, які означають:

Закінчення -у (-ю) мають іменники, які означають:

1) назви істот, уособлені пред­мети, явища: лікаря, лиса, Петра, Вітра, Морози; 2) назви міст, населених пунк­тів: Києва, Львова, Обухова; 3) географічні назви з наголосом на закінченні: Дністра, Дніпра, Ірпеня, Козельця; 4) назви мір довжини, ваги, мі­сяців, днів тижня: кілограма, метра, березня, вівторка: 5) назви чітко окреслених кон­кретних предметів: ножа, олів­ця, зошита, плуга; 6) наукові терміни: іменника, атома, відмінка (але: роду, виду); 7) іменники середнього роду: вікна, села, знання, плеча; 8) назви просторових понять (зменшені форми): садка, ліска, ярка (але: лісу, саду, лугу, яру)

і) назви маси, речовини: піску, чаю, свинцю (але: хліба, вівса); 2) збірні поняття: загону, колек­тиву; 3) назви установ, організацій: університету, музею, театру, загсу; 4) назви будівель та їх частин: даху, палацу, коридору (але: гаража, млина, хліва); 5) назви явищ природи: граду, дощу, грому, суховію, холоду, 6) назви абстрактних понять, процесів, станів: руху, мітингу, бігу, болю, жалю; 1) географічні назви, в яких на­голос не падає на закінчення: Кавказу, Сибіру, Єнісею, Ки­таю, Криму; 8) назви ігор, танців: футболу, хокею, вальсу, танцю (але: го­пака, козачка); 9) більшість префіксальних іменників: вибою, накипу, запи­су, приходу; 10) терміни іншомовного похо­дження: імпульсу, сюжету, журналу

 

 

П р и м і т к а. Деякі іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини можуть мати паралельні закінчення -а (-я), -у (-ю). Це залежить від наголосу або від значення іменника: стола і столу, двора і двору, мости і мосту, папера (документа) і паперу (матеріалу); каменя (одного) і каменю (матеріалу); листопада (місяця) і листопаду (падолист); блока (частина споруди) і блоку (об'єднання держав).

 

ПРАВОПИС СКЛАДНИХ ІМЕННИКІВ

 

Складні іменники пишуться разом або через дефіс.

 

Разом пишуться:	Через дефіс пишуться:
1. Іменники, утворені з двох основ із сполучним голосним о (після твердих приголосних), е (після м'яких приголосних), є (після основ на й або на подов­жений м'який приголосний), якщо: а) одна з основ прикметниково­го чи дієслівного походження: чистотіл, чорнозем, землероб, дощомір; б) обидві основи іменникові: верболіз, носоріг. 2. Іменники, утворені з двох чи кількох основ без сполучних голосних, якщо: а) складаються з числівника у формі родового відмінка та іменника: п'ятиденна, сімдеся­тиріччя; б) перша основа — дієслово у формі II особи однини наказо­вого способу та іменник: Непий-вода, перекотиполе, горицвіт; в) першою частиною виступа­ють пів-, напів-, полу-: півго­дини, півночі, напівімла, полу­мисок. 3. Усі складноскорочені слова: держбанк, колгосп; слова з пер­шими частинами авіа-, авто-, агро-, біо-, гео-, гідро- та ін.: автогурток, агрокомплекс, гід­родинаміка	1. Іменники, що означають про­тилежні (антонімічні) чи близькі за змістом поняття: купівля-продаж, хліб-сіль, щастя-доля. 2. Іменники, що означають про­фесію, спеціальність, учений ступінь, державну посаду, вій­ськове звання: лікар-еколог, член-кореспондент, генерал-полковник. 3. Іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, названо­го другим словом: козир-дівка, блок-система. 4. Іменники, що означають складні одиниці виміру: люди­но-день, кіловат-година, тон­но-кілометр. 5. Складні прізвища та геогра­фічні назви: Нечуй-Левицький, Івано-Франківськ. 6. Складні сполучення, що на­зивають рослини: люби-мене, мати-й-мачуха, розрив-трава. 7. Іншомовні та українські назви проміжних сторін світу: норд-ост, південно-східний. 8. Іменники, першою частиною яких є іншомовні компоненти: віце-, екс-, обер-, унтер-, лейб-, штабе-: екс-чемпіон, обер-лей­тенант. 9. Скорочені іменники, в яких наводиться початок і кінець сло­ва: б-ка (бібліотека), т-во (то­вариство)

 

ПРАВОПИС ПРИСЛІВНИКІВ

 

Разом пишуться

1. Прислівники, утворені поєднанням прийменників з повно­значними частинами мови: надвечір, вручну, вгорі, злегка, вдвічі, внічию. 2. Прислівники, утворені складанням основ: повсякчас, праворуч, привселюдно, босоніж, мимохід. 3. Прислівники, утворені за допомогою часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як-: абикуди, аніскілечки, деколи, щодня, якнайкраще

Окремо пишуться

1. Прислівникові сполучення, утворені від іменника з приймен­никами (без, в, до, з, на, під, по): без упину, без відома, без жалю, в міру, в разі, уві сні, до вподоби, до діла, до краю, з розгону, з переляку, на віку, на зло, під силу, по правді, по можливості. 2. Прислівникові сполучення, утворені поєднанням іменника, числівника, займенника в називному відмінку з іменником, числівником, займенником в орудному відмінку: кінець кінцем, одним одна, сама самотою. 3. Прислівникові сполучення, в яких повторюються основи, роз­ділені прийменниками: рік у рік, раз у раз, з боку на бік, день за днем, з року в рік

Через дефіс пишуться

1. Прислівники, утворені повторенням того самого слова або спо­ріднених слів: давно-давно, далеко-далеко, зроду-віку. 2. Прислівники, утворені поєднанням прийменника-префікса по-і прикметника чи займенника на -ому, -ему (-єму), -ки: по-родинному, по-батьківськи. 3. Прислівники, утворені з допомогою часток будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна-, -но, -то, -от, -таки: будь-коли, де-небудь, казна-де, тільки-но, якось-то, як-от. 4. Прислівники, в яких повторювані основи розділені приймен­никами та частками: всього-на-всього, де-не-де, коли-не-коли, будь-що-будь, пліч-о-пліч. 5. Прислівники, утворені прийменником-префіксом по- та по­рядковим числівником: по-перше, по-друге, по-третє

 

ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ

Разом пишуться

1. Складні прийменники, утворені з двох простих: поміж, поперед, напроти, попід, поза, задля. 2. Похідні прийменники, утворені від прислівників та іменників: навкруги, внаслідок, напередодні

Окремо пишуться

Складені прийменники: незалежно від, під час, незважаючи на, слідом за, поряд з, згідно з

Через дефіс пишуться

Складні прийменники, першою частиною яких є з, із: з-під, із-за, з-поміж, з-над

 

ПРАВОПИС СПОЛУЧНИКІВ

Разом пишуться

Складні сполучники, утворені від інших частин мови: адже, зате, начебто, отож, ніж:, якщо, якби, мовбито, неначебто, нібито, тобто, неначе

Окремо пишуться

Складені сполучники: так що, через те що, замість того щоб, незважаючи на те що, дарма що, після того як, в міру того як

 

П р и м і т к а. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова з часткою або прийменником: 1. Якби я турбувавсь завжди про себе, вже б онімів давно від самоти (Павл.). 2. Як би йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти у свій вербовий човен (Стельм.).

 

ПРАВОПИС ЧАСТОК

Разом пишуться

1. Частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як-, -ся (-сь) у складі будь-якої частини мови: абиде, анітрохи, деколи, чимало, щодня, якщо, колись, будуватись (ся).   2. Частки би (б), же (ж), то, що в складі сполучників: якби, нібито, немовбито, щодо

Окремо пишуться

1. Частки, якщо вони виконують підсилювально-видільну або формотворчу функцію (творять форми наказового (хай, нехай) і умовного (би, б) способів): прийшов же, нехай заспіває, спочив би, прийшла б.   2. Частки у складі сполучних слів: хіба що, дарма що, тільки що, що ж до.   3. Частка то в експресивних сполученнях: що то за, що то, чи то

Через дефіс пишуться

1. Частки бо, но, то, от, таки,коли вони підсилюють значення окремого слова: пиши-бо, неси-но, якось-то, як-от, дістав-таки.   2. Частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна-, які виступають префіксами або суфіксами у складі займенників і прислівників: будь-хто, який-небудь, казна-коли, хтозна-що, бозна-як

 

П р и м і т к а. Якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: казна в чому, будь із ким, аби з ким, ні з якими.

НАПИСАННЯ ЧАСТОК не, ні З РІЗНИМИ ЧАСТИНАМИ МОВИ

 

Написання не, ні разом чи окремо з різними частинами мови залежать від того, чим виступає не, ні — часткою при певній частині мови чи префіксом у слові. Якщо не є заперечною часткою, то вона з усіма частинами мови пишеться окремо, а якщо пре­фіксом — то разом.

 

Написання ні
Пишеться разом: 1) у заперечних займенниках і прислівниках: ніхто, ніякий, нічий, ніде, ніколи; 2) якщо слово без ніне вжива­ється: нікчемний, нічліг, нікчема	Пишеться окремо: 1) якщо вживається для запере­чення наявності предмета чи ознаки, а також у стійких спо­лученнях слів: ні краплини, ні риба ні м'ясо, ні живий ні мертвий; 2) якщо виступає у ролі повто­рюваного сполучника: Ні собі, ні вам я спокою не дам
Написанняне
Пишеться разом: 1) з усіма частинами мови, якщо слово без не не вживається: не­года, ненависть, негайний, нево­лити, невтомно; 2) з іменниками, прикметника­ми, прислівниками, займенника­ми, дієприкметниками (без за­лежного слова), якщо з не вони набувають протилежного зна­чення (його часто можна замі­нити синонімом): доля — недоля (лихо), швидкий — нешвидкий (повільний), добре — недобре (погано), абиякий — неабиякий, підписаний — непідписаний до­кумент; 3) у складі префікса недо-,який означає неповноту дії, стану чи ознаки: недобачати, недоїдок, недоказаний, недоладно; 4) з деякими службовими части­нами мови: неначе, немов, не­вже, нехай	Пишеться окремо: 1) з дієсловами, дієприслівника­ми, займенниками, числівника­ми, службовими частинами мо­ви: не співав, не писав; не ма­люючи, не збираючи; не ти, не мої; не п ’ять, не сорок; не завт­ра; не лише; 2) з іменниками, прикметника­ми, прислівниками, дієприкмет­никами при наявності проти­ставлення: не друг, а ворог; не глибокий, а мілкий; не далеко, а близько; не позичений, а влас­ний; 3) з дієприкметниками, якщо во­ни мають при собі залежні слова або коли виконують функціюприсудка: не спростований ні­ким факт; робота не виконана

 

ПРАВОПИС ВИГУКІВ

І ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНИХ СЛІВ

Спосіб написання	Правило
Через дефіс пишуться	Вигуки й звуконаслідувальні слова, що повто­рюються або вимовляються протяжно: Еге-ге! То ж то цілий ключ журавлиний (Коц.); В саду зо­зуленька — куку-куку (нар. тв.).

ПУНКТУАЦІЯ

Пунктуація (від лат. punctum —крапка) — це система правил, які регулюють вживання розділових знаків у письмовому тексті, а також самі розділові знаки.

До найуживаніших розділових знаків належать: крапка, знак питання, знак оклику, кома, крапка з комою, двокрапка, тире, дуж­ки, лапки і три крапки.

Розділові знаки використовуються для позначення в писемному мовленні (в реченні і тексті) меж смислових відрізків.

Розділові знаки поділяються на:

1) видільні, які служать для виділення синтаксичної конст­рукції, позначення її меж у складі іншого синтаксичного цілого, — це лапки, дужки, дві коми, два тире, які виступають як єдиний парний знак;

2) відокремлювальні, які служать для розмежування синтак­сичних одиниць (однорідних членів речення, предикативних час­тин складного речення та ін.). Вони вказують також на тип речення за емоційно-функціональною ознакою; крапка, три крапки, знак питання, знак оклику в кінці речення, кома, крапка з комою, дво­крапка, тире всередині речення.

Постановка тих чи інших розділових знаків мотивується син­таксичними, смисловими й інтонаційними ознаками, але визна­чальною є синтаксичне членування писемної мови.

Вживання розділових знаків регулюється пунктуаційними пра­вилами, які вказують на умови вибору розділового знака.

 

У неповному реченні

 

Неповним є речення, в якому пропущено один чи кілька необ­хідних для граматичної структури речення членів, що легко вста­новлюються з контексту: Пташка красна своїм пір 'ям, а людина — своїм знанням (нар. тв.).

 

Тире ставиться

1. У неповному реченні на місці пропущеного присудка: Квітку метелик цілує, обрій — сонце ясне, вітер — берізку німую (Сос). 2 Якщо пропущено інший член і наявна пауза: Вчення в щасті украшає, а в нещасті — утішає (нар. тв.)

Тире не ставиться

У неповному реченні на місці пропущеного члена, якщо немає потреби у спеціальному підкресленні і немає паузи: Встає хмара з-за лиману, а другая з поля (Шєвч.)

Однорідні члениречення

Однорідними називаються члени речення, які відносяться до одного й того самого слова і виконують однакову синтаксичну функцію: Почуття людини не пробудиш без співчуття, співпе­реживання, без уміння відчути серцем найтонші духовні порухи іншої людини (Сух).

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення.

 

Види однорідних членів речення

Головні: 1) кілька підметів при одному присудку; 2) кілька присудків при одному підметі.

Другорядні: кілька додатків, означень або обставин, які відносяться до одного й того самого члена речення.

При однорідних членах речення можуть бути узагальнювальні слова.

 

ЧЛЕНАХ РЕЧЕННЯ

 

Відокремлення — це смислове та інтонаційне виділення дру­горядних членів речення з метою посилення їх смислової значу­щості, а також для пояснення чи уточнення якоїсь частини ви­словлення. Відповідно до цього відокремлені члени поділяються на дві групи: власне відокремлені й уточнювальні.

Загальними умовами відокремлення є:

1) видільна інтонація;

2) порядок слів;

3) ступінь поширення;

4) смислове навантаження;

5) характер означуваного слова.

 

1. ВІДОКРЕМЛЕНІ ОЗНАЧЕННЯ

 

Відокремленими можуть бути узгоджені і неузгоджені озна­чення.

 

Відокремлюються

1. Означення, виражені прикметниковим чи дієприкметниковим зворотом, якщо стоять після означуваного слова: Плід червоний, соку повен, рвуть маленькі руки (Сос). Нероздільність дитини з рідною мовою починається з першого маминого слова, промов­леного до немовляти.   2. Непоширені означення, якщо вони стоять після означуваного слова, перед яким є інше означення: Морозний сніг, блискучий та легкий, здається, падає на серце прямо... (Рил.).   3. Означення у будь-якій позиції, якщо вони відносяться до осо­бового займенника: Довго, довго чув я, полонений сном, солов'їну пісню за моїм вікном (Сос). Палкої, поетичної вдачі, вона не могла вдовольнитися буденним життям (Коц.).   4. Поширені й непоширені означення, що стоять перед означу­ваним словом, якщо вони мають обставинне значення: Осяяні сонцем, гори блищать, їм кедри і сосни казки шелестять (Олесь). Знесилений, кінь зупинився, важко дишучи (Гонч.).   5. Означення, відірване від означуваного слова іншими членами речення: Село ще спало, намокле, змерзле, ховалося під білу ковд­ру квітучих садків (Карп.).   6. Поширені й непоширені означення, які відносяться до відсут­нього в означено-особовому реченні займенника-підмета: Іду, чу­жий самотності й печалі, і сонце усміхається мені (Сос).   7. Неузгоджені означення, виражені іменниками в непрямих від­мінках, якщо стоять після узгоджуваних: Невід’ємною частиною обличчя Києва стали квартали новобудов, світлі, з широкими проспектамита бульварами (з газ.)

Не відокремлюються

1. Означення, які стосуються не лише підмета, а й присудка: Я прийшов утомлений, розбитий, мовчазний і ніби неживий не молить, не плакать, не просити, я сказав лиш тихо: обігрій (Рил.). 2. Означення, що стосуються означальних, вказівних, присвійних та неозначених займенників: Усі подаровані автором книги збе­рігалися у бібліотеці.   3. Означення, виражені прикметниковим чи дієприкметниковим зворотом, що стоять перед означуваним словом і не мають обста­винного значення: Ідощами вмиті журавлі в блакиті відліта­ють у тривожний дальній шлях (Мал.)

П р и м і т к а. Відокремлені означення, як правило, виділяються юма-ми. Кілька відокремлених означень зрідка можуть виділятися за допомо­гою тире: 3 моря здіймалась хмара — чорна., важка, з суворими обрисами, схожа на гірське пасмо (з газ.).

 

2. ВІДОКРЕМЛЕНІ ПРИКЛАДКИ

 

Прикладки як різновид означення можуть відокремлюватись і не відокремлюватись.

 

Відокремлюються

1. Поширена прикладка, якщо стоїть після пояснюваного імен­ника: Коли слова для тебе — грище, звукосполучення нове, — тебе народ, суддя найвищий, марнописателем назве (Рил.). 2. Поширена прикладка, що стоїть перед пояснюваним іменником і має обставинне значення: Син бідного сільського титаря, Павло Грабовський в дитинстві пізнав не тільки злидні, щоденні важкі турботи про хліб насущний, а й поетичні образи, сумовиту красу української пісні (О. Дей). 3. Поширена й непоширена прикладка, яка стосується особового займенника, незалежно від позиції щодо означуваного слова: А він, орел, шумить, клекоче, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру (В. Шевчук). Заслужений митець, він з радістю передає свій багатий досвід молоді (з газ.). 4. Поширена і непоширена прикладка, виражена загальним імен­ником, стосується власної назви і стоїть після неї: Дядько Максим, залізничник, теж: після війни жив у Черкасах (з газ.). 5. Прикладка, яка приєднується за допомогою слів родом, на ім'я, на ймення, так званий, тобто, або: Козак Бобренко, на ім'я Григорій, єдиний син достойної вдови (Кост.). 6. Прикладка, що приєднується за допомогою слова як і має обставинний відтінок причини: Гордій Байда, як колишній офіцер, розумівся на військовій справі (П. Панч)

Не відокремлюються

1. Прикладка, яка стоїть перед пояснюваним іменником і має тільки означальне значення: Студентка сільськогосподарського інституту Надія добре уявляла своє майбутнє (з газ.).   2. Прикладка, що приєднується за допомогою слова як і означає «в ролі кого або чого виступає предмет»: Я виїхав в Одесу і влаштувався на кінофабрику як режисер (Довж.)

П р и м і т к а. Поширені прикладки, які мають значення уточнення або містять у своєму складі розділові знаки, відокремлюються за допомогою тире: Зречення рідної мови призводить до найбільшої кари — духовного каліцтва (з журн). Взимку сміливий маляр-мороз малював на вікнах буйні вітражі — білі розложисті папороті, лілеї, химерне квіття тропіків (Гонч.).

 

3. ВІДОКРЕМЛЕНІ ОБСТАВИНИ

 

Обставини так само, як й інші другорядні члени, можуть від­окремлюватись і не відокремлюватись.

 

Відокремлюються

1. Обставини, виражені дієприслівниковим зворотом, незалежно від їх позиції у реченні: Шуміло море, виграючи на сонці, ваблячи зір заспокійливим синім простором (Гонч.). Вітру в обличчя жбурляючи піну, плив пароплаву далеку країну (Приг.).   2. Обставини, виражені одиничними дієприслівниками, якщо означають додаткову дію, час, причину, умову: Дівчата йдуть, співаючи, з ланів (Укр.).   3. Обставини допусту, виражені іменником з прийменником не­зважаючи на: Освіта в Україні, незважаючи на деякі промахи та кризовий стан, наближена до світового рівня (Гонч.).   4. Обставини, виражені іменниками з прийменниками всупереч, наперекір, попри, за браком, на випадок, на відміну, у зв'язку з, внаслідок, завдяки, згідно з, подібно до (за бажанням автора): Всупереч зовнішній легковажності, Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці (Гонч.). 5. Поширені й непоширені обставини (місця, часу тощо), вира­жені прислівниками чи іменниками, які уточнюють попередню обставину: На самій горі, понад шляхом,маячив білий стовп (Гонч.)

Не відокремлюються

1. Дієприслівникові звороти фразеологічного типу: Працювати не покладаючирук. Говорити не переводячи духу. Бігти не чуючи ніг. Сидіти склавши руки.   2. Обставина, виражена дієприслівниковим зворотом, на початку якого стоїть підсилювальна частка і (й): Можна помилятися й маючи результати досліджень.   3. Обставина, виражена одиничним дієприслівником, яка означає спосіб дії: Художник працював сидячи... (Гонч.).   4. Обставина, виражена дієприслівниковим зворотом, якщо вона поєднується з іншою однорідною невідокремленою обставиною неповторюваним єднальним сполучником: Солдати стояли струнко й не зводячи з командира очей.   5. Дієприслівниковий зворот, утворений дієприслівником і спо­лучним словом який, у складі підрядного речення: Українська народна творчість — це світ, поринувши в який стаєш духовно багатшим (з підруч.)

 

4. ВІДОКРЕМЛЕНІ ДОДАТКИ, ПІДМЕТИ, ПРИСУДКИ

 

 

Відокремлюються

Приклади

1. Додатки, якщо вони вжива­ються із словами крім, окрім, замість, включаючи, навіть, особливо і мають значення включення, виключення або заміщення. 2. Додатки, коли вони виступа­ють у ролі уточнювального члена речення, при них можуть стояти слова тобто, цебто, а саме. 3. Додатки з приєднувальним значенням, при яких вжива­ються слова в тому числі, на­приклад, при чому. 4. Підмети з уточнювальним або приєднувальним значенням, при яких вживаються слова особ­ливо, навіть, зокрема, тобто. 5. Присудки з уточнювальним значенням

Микола, замість панського лану, вийшов на поле (Н.-Лев.). Всі дерева парку, за винятком кількох старих дубів, уже вкри­лися зеленим листом (Гонч.).   Я бажаю поетові дальшого росту, тобто поширення і поглиблення тематики, нових досягнень у формі (Рил.). Студенти І курсу склали успіш­но екзамени з усіх предметів, в тому числі з математики. На Поліссі трапляються «ви-жари», тобто болота, які ніколи не замерзають (з газ.). Раніше, бувало, не знає парубок дівчину, то зараз же скаже батькові та матері, а ті підуть на розглядини, роздивляться (Тют.)

 

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИСЛОВАХ, ГРАМАТИЧНО

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Вороб. — С. Воробкевич

Гл. — Глібов

Гол. — Я. Головацький

Гонч. — О. Гончар

Граб. — П. Грабовський

Довж. — О. Довженко

Донч. — О. Донченко

Збан. — Ю. Збанацький

з газ. — з газети

з журн. — з журналу

з підруч. — з підручника

з посіб. — з посібника

Карп. — М. Карплюк

Коп. — О. Копиленко

Кост. — Л. Костенко

Коц. — М. Коцюбинський

Крищ. — В. Крищенко

Кул. — П. Куліш

Лев.-Хол. — Н. Левицька-

Холодна

Леп. — Б. Лепкий

Майс. — Г. Майстренко

Мал. — А. Малишко

Мирн. —П. Мирний

 

Мов. — Ю. Мова

нар. тв. — Народна творчість

нар. п. — Народна пісня

Н.-Лев. — І. Нечуй-Левицький Олесь — О. Олесь

Олійн. — М. Олійник

Осьм. — Т. Осьмачка

Павл. — Д. Павличко

Підм. — В. Підмогильний

Приг. — М. Пригара

Прих. — М. Приходько

Рил. — М. Рильський

Сим. — В. Симоненко

Соб. — В. Собко

Сос.— В. Сосюра

Стельм. — М. Стельмах

Сух. — В. Сухомлинський

Тер. — М. Терещенко

Тич. — П. Тичина

Тют. — Григір Тютюнник

Укр. — Леся Українка

Фр. — І. Франко

Шевч. — Т. Шевченко

Ян. — Ю. Яновський

 

 

ДОВІДНИК З ОРФОГРАФІЇ

ТА ПУНКТУАЦІЇ

ОРФОГРАФІЯ

Орфографія (гр. orthos — правильний і grapho— пишу) — система загальноприйнятих правил, що визначають способи пере­дачі усного мовлення на письмі.

Орфограма (гр. orthos— правильний, g rатта — буква) — написання, яке відповідає певному орфографічному правилу: орфограма апостроф, м'який знак і т. ін.

Орфографічне правило — коротка рекомендація для певного способу позначення на письмі як зразкового.

В українській орфографії функціонують такі орфографічні пра­вила: вживання апострофа, м'якого знака, вживання великої букви, правила правопису слів іншомовного походження та ін.

М'ЯКИЙ ЗНАК

Буква ь (м'який знак) — єдина буква в українському алфавіті, яка самостійно не позначає звука, а лише передає м'якість поперед­нього приголосного.

 

ьпишеться

ьнепишеться

1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова для позначення їх м'якості (молодь, юність, сидять, десь, паморозь, швець, земель, кінь) та всередині слів перед бук­вами, що позначають тверді приголосні звуки (близько, восьмий, батько, донька).   2. Усередині слів після букв на по­значення м'яких приголосних пе­ред о: льон, сьомий, тьохкати, п’ятьох.   3. У прикметникових суфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: український, київський, козацький, фран­цузький. 4. Після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: серденько, калинонька, тихесенький, ріднюсінький, свіжісінький.

1. Після букв, що позначають губні та шиплячі звуки (б, п, в, м, ф, ж, ч, ш): любов, голуб, сім, розкіш, ріж, річ, нічка, турбуєшся.   2. Після букви ру кінці складу і слова: бібліотекар, буквар, тепер, календар, чотирма, перевір.   3. Між двома однаковими бук­вами, що позначають м'які по­довжені приголосні: знання, зілля, навчання, стаття.   4. Між двома буквами на по­значення м'яких приголосних звуків — м'якість першого з них виникає як результат впливу наступного м'якого приголосного: кузня, гордість, майбутнє, кінця.

 

ьпишеться	ьне пишеться
5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: Гальці, Гальчин (із Галька), неньці, неньчин (із ненька).   6. Усередині слова після букви л перед буквами, що позначають м'які приголосні звуки:	5. У буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять із лк, нк: рибалці, рибалчин (із рибалка), матінці, матінчин (із матінка).   6. Після букви н перед шипля-чими та суфіксами -ськ-, -ств-: тонший, Уманщина, кінчик, громадянство

 

 

П р и м і т к а. Якщо м'який знак уживається у формі називного від­мінка іменника, то він зберігається й в усіх інших формах, а також у похідних словах незалежно від характеру наступного приголосного: різь­ба — різьбяр, тьма — тьмяний.

 

АПОСТРОФ

Апостроф — це графічний знак, що вживається на письмі для роздільної вимови; звука не позначає.

 

Апостроф вживається

Перед буквами я, ю, с, ї: 1) після букв, що позначають губні тверді приголосні звуки [б], [п], [в], [м], [ф], якщо перед ними немає приголосного (крім р), який належав би до кореня: п'ять, в'ялий, рум'яний, солов'їний, торф 'яний, розв 'язати;   2) після рв кінці складу ([р]— завжди твердий): довір 'я. між-гір 'я, матір 'ю;   3)після букви к у словах: Лук'ян, Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янівка;   4) після префіксів, що закінчуються буквою на позначення приголосного звука: з'їхати, з'явитися, об'єднати, роз'яснити, під "іжджати;   5) на межі частин складних слів після букв, що позначають тверді приголосні звуки: пів 'яблука, дит 'ясла

Апостроф не вживається

Перед буквами я, ю, є, ї: 1) після букв б, п, в, м, ф, які позначають тверді губні приголосні, якщо перед ними стоїть інша (крім р) буква, що належить до кореня: святкувати, Святослав, духмяний, медвяний (але верб'я, черв'як, верф'ю);   2) після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи всередині складу: буря, ряд, борються, порятунок

ПРАВОПИС ПРЕФІКСІВ