B. Події у період з 1 по 11 серпня 1995 року

37. Заявниця стверджувала, що протягом наступних кількох днів вона відмовлялася розмовляти з матір’ю про цей інцидент. Вона не розповідала жодних подробиць і зовсім не згадувала про друге зґвалтування. За словами заявниці, вона жила в консервативному провінційному середовищі, в якому дівоча цнотливість вважається чеснотою для шлюбу. Вона соромилася, що «не змогла вберегти свою цнотливість, а також того, що люди могли тепер сказати про це».

38. У перший після цих подій вечір, 1 серпня 1995 року, додому до заявниці завітав Р. Заявниця та її мати стверджували, що того вечора Р. просив у них пробачення і заявив про свою готовність одружитися із заявницею, коли вона досягне повноліття. Мати заявниці вирішила, що за таких обставин буде розумним пристати на таку пропозицію. Це вплинуло на початкову поведінку заявниці, яка погодилася з думкою матері про те, що тим самим шкоду буде зведено до мінімуму.

39. Одного з наступних після цього вечорів заявниця виходила на прогулянку з Р. та деякими з його друзів.

40. P. та V.A. (останній стверджував, що разом з Р. приходив до заявниці ввечері 1 серпня 1995 року) повідомили, начебто мати заявниці сказала їм, що «за всі задоволення треба платити», і вимагала від них грошей.

41. Бабуся P. також дала показання в поліції. Вона стверджувала, що мати заявниці якось прийшла до неї (дату не зазначено) й намагалася змусити їх дати гроші.

42. Стосовно цих відвідин та інших подій, пов’язаних зі справою, пані D., сусідка і подруга матері заявниці, стверджувала, що мати заявниці була прикро вражена цими подіями і погодилася на прогулянки своєї дочки з Р., оскільки він сказав, що любить заявницю. Разом з тим мати заявниці вирішила поговорити з батьками Р. Одного дня (дату не зазначено) пані D. і ще одна сусідка підійшли до будинку, в якому жила сім’я Р., але його бабуся сказала їм іти геть, оскільки заявниця спала не лише з Р., а й з А. У цю мить приїхав А. Пані D. запитала його, чи це правда, що він спав із заявницею. Він підтвердив цей факт, додавши, що у нього є гроші і він має право робити те, що забажає. На той час мати заявниці ще не знала про друге зґвалтування.

43. Заявниця стверджувала, що відвідини батька А. 8 серпня 1995 року вивели її з рівноваги. Тоді вона розповіла своїй матері про друге зґвалтування. 10 серпня 1995 року повернувся батько заявниці, якого кілька днів не було вдо­ма. Сім’я обговорила цю проблему і вирішила подати скаргу. Мати заявниці зробила це 11 серпня 1995 року.

C. Розслідування

1. Попереднє поліційне розслідування

44. 11 серпня 1995 року заявниця подала письмову заяву стосовно подій 31 липня та 1 серпня. Того ж дня Р. та А. було заарештовано і вони дали письмові показання. Вони стверджували, що заявниця вступила в статеві зносини з ними добровільно. Їх звільнили з-під варти. Письмові показання дав також V.A. та особа, що проживала по сусідству з будинком, у якому начебто мало місце друге зґвалтування. 25 серпня 1995 року працівник поліції підготував протокол і передав ці матеріали відповідному прокуророві.

45. 14 листопада 1995 року районний прокурор розпочав кримінальне провадження стосовно стверджуваного зґвалтування і передав справу слідчому. Упродовж цього провадження не було висунуто жодних обвинувачень.

46. У період з листопада 1995 року по листопад 1996 року яких-небудь заходів у справі не здійснювалося.

2. Провадження стосовно скарг з боку Р. та А.
на стверджуване кривосвідчення

47. 24 серпня 1995 року P. та A. подали скарги до районної прокуратури, в яких заявили, що заявниця та її мати завдають їм клопоту, публічно заявляючи неправдиві звинувачення.

48. 28 серпня 1995 року на підставі цих скарг районний прокурор видав розпорядження про проведення поліційного розслідування. У вересні й жовтні 1995 року було заслухано кілька осіб, які дали письмові показання.

49. 25 жовтня 1995 року працівник поліції підготував протокол, в якому явно простежується довіра до обвинувальних тверджень Р. та А. і недовіра стосовно версії фактів, наведеної заявницею та її матір’ю.

50. 27 жовтня 1995 року матеріали було передано до районної прокуратури, до компетенції якої належало вирішення питання щодо порушення кримінальної справи проти заявниці та її матері. Очевидно, вирішення цього питання затяглося і жодного рішення прийнято не було.

3. Відновлення розслідування у справі про зґвалтування

51. У період з 2 листопада до 9 грудня 1996 року слідчий допитав заявницю, її матір та інших свідків. Р. та А. було допитано як свідків.

52. Заявниця докладно виклала факти, повторивши, що Р. подолав її опір, притиснувши її до сидіння машини й викрутивши їй руки, і що після цього вона перебувала в шоковому стані, не маючи сили чинити опір А.

53. Згідно з показаннями Р., заявниця активно піддалася його залицянням. Він також стверджував, що заявниця говорила з паном М. у ресторані, до якого, за його словами, вони зайшли після статевих зносин.

54. Як A., так і P. стверджували, зокрема, що невдовзі після статевих зносин з Р. поблизу водоймища заявниця почала пестити А. в машині.

55. 18 грудня 1996 року слідчий закінчив розслідування у справі. Він підготував протокол, у якому зазначалося про відсутність будь-яких доказів того, що Р. та А. застосовували погрози чи насильство, і запропонував припинити кримінальне провадження.

56. 7 січня 1997 року районний прокурор розпорядився про проведення додаткового розслідування. У розпорядженні зазначалося, що проведене розслідування не було об’єктивним, ретельним і повним.

57. 16 січня 1997 року слідчий, якому було передано справу, призначив психіатра і психолога, щоб отримати відповідь на низку питань. Ці експерти мали, зокрема, відповісти, чи можливо, щоб заявниця, одразу після того як її зґвалтували, могла спокійно розмовляти з пані Т., співачкою в ресторані, а потім слухати музику в машині, і чи можна припустити вірогідність того, що через кілька днів після стверджуваного зґвалтування заявниця могла вийти на прогулянку з особою, яка зґвалтувала її.

58. Експерти зазначили, що через свою довірливість і недосвідченість заявниця, очевидно, не припускала й думки, що її можуть зґвалтувати. Не було жодних ознак того, що заявниці погрожували чи завдали болю або що вона перебувала в шоковому стані упродовж цих подій, — адже вона продемонструвала їхнє чітке відтворення у своїй пам’яті. Згідно з висновком експертів, під час подій у неї раптом виник внутрішній конфлікт між природним статевим потягом і усвідомленням того, що такі зносини викликають осуд, і це «обмежило її здатність чинити опір і захищатися». Експерти також зазначили, що заявниця психологічно здорова і що вона усвідомлювала значення того, що відбувається. Однак, з огляду на її тодішній вік, вона «не була спроможна продемонструвати усталеність відповідних переконань».

59. За висновком експертів, якщо й справді між пані Т. і заявницею відбулася зустріч після подій біля водойми — а цей факт оспорювався, — все ж таки можна було допустити ймовірність ситуації, що заявниця, після того як її було зґвалтовано, могла мати короткий діалог з пані Т. Щодо прогулянки, на яку заявниця вирушила з Р. через кілька днів після подій, це можна було легко пояснити бажанням її сім’ї надати інциденту соціально прийнятного значення.

60. 28 лютого 1997 року слідчий закінчив розслідування у справі й підготував протокол, у якому знову запропонував припинити провадження у справі. Слідчий зазначив, що висновок експертів не вплинув на висновок, зроблений ним раніше, і що немає жодних доказів, які підтверджували б факт застосування сили чи погроз.

61. 17 березня 1997 року районний прокурор видав розпорядження про припинення кримінального провадження. Зокрема, він дійшов висновку, що факт застосування сили чи погроз не було доведено «поза розумним сумнівом» і що жодних фактів опору з боку заявниці чи спроб покликати інших на допомогу встановлено не було.

62. Заявниця оскаржила ці розпорядження, подавши апеляцію спочатку до обласної, а потім до генеральної прокуратури. Ці апеляції були відхилені рішеннями від 13 травня та 24 червня 1997 року, відповідно.

63. При цьому прокурори посилалися, зокрема, на показання стверджуваних злочинців та V.A., згідно з якими заявниця після її статевих зносин з Р. біля водойми не виявляла жодних ознак неґативного стресу, а також на показання трьох чоловіків та пані Т., згідно з якими остання бачила заявницю в ту ніч і розмовляла з нею. Що стосується заперечень заявниці, якими вона вимагала відхилити ці показання як неправдиві, у рішенні від 13 травня 1997 року зазначалося, що «рішення прокурорів не можуть ґрунтуватися на припущеннях і показання свідків не можна відхилити лише на підставі сумнівів, не маючи інших доказів…».

64. У рішенні від 13 травня 1997 року також зазначено:

«Слід зазначити, що, як видно з висновку судово-медичних експертів, через свій молодий вік та відсутність життєвого досвіду заявниця була неспроможна продемонструвати усталеність відповідних переконань, тобто рішуче показати своє небажання вступати у статеві зносини. Однак, згідно з пунктами 1(2) і 3 статті 152 Кримінального кодексу, діяння не може мати кримінального характеру, якщо заявницю не примушували до вступу в статеві зносини за допомогою фізичної сили чи погроз, які дають підстави припускати вчинення відповідного опору. Але жодних доказів опору в цій конкретній справі немає. Р. та А. можна притягти до кримінальної відповідальності лише за умови, якщо вони усвідомлювали, що вступили в статеві зносини із заявницею без її згоди і якщо вони застосували силу чи погрожували саме з метою вступу в такі зносини супроти волі заявниці. Немає достатніх доказів, які свідчили б про те, що заявниця продемонструвала небажання вступати в статеві зносини і що Р. та А. застосовували погрози чи силу».

Далі вказувалося на те, що синці на шиї заявниці, за її ж словами, виникли внаслідок «засосів».

65. Ці самі висновки повторювалися в рішенні від 24 червня 1997 року, але при цьому зазначалося, що показання пані Т., співачки в ресторані, не мали вирішального значення. У рішенні також сказано:

«Вирішальне значення в цій справі має те, що не було доведено поза розумним сумнівом той факт, що до заявниці було застосовано фізичну силу, психологічний тиск чи погрози і що статеві зносини мали місце супроти її волі та незважаючи на її опір. Немає жодних слідів застосовування фізичної сили, таких як синці, розірваний одяг тощо...

Треба визнати неординарність того факту, що дівчина, неповнолітня і незаймана, вступає в статеві зносини двічі протягом короткого проміжку часу з двома різними людьми, але сам цей факт не є достатнім для доведення, що мало місце кримінальне діяння, оскільки інші докази відсутні, а додаткові докази зібрати неможливо».

4. Інші провадження

66. У червні чи липні 1997 року заявниця та її мати звернулися з клопотанням порушити кримінальну справу проти Т. та інших свідків, включаючи V.A., звинувачуючи їх у кривосвідченні, оскільки, за їхніми словами, показання цих свідків у зв’язку з розслідуванням зґвалтування не відповідають дійсності.

67. 14 липня 1997 року той самий прокурор з районної прокуратури, який розпорядився припинити розслідування про зґвалтування, відхилив це клопотання, зазначивши, що воно необґрунтоване і навіть недобросовісне, оскільки всі факти вже було з’ясовано в попередніх провадженнях.

68. Апеляція, подана заявницею проти цього розпорядження, була відхилена обласною прокуратурою 6 лютого 1998 року.