Основні періоди історії Галицько-Волинської держави

І етап
УТВОРЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ
1199—1205 рр.
Галицько-Волинська держава виникла в 1119 р. завдяки об'єднанню князем Романом
Мстислави чем Володимиро-Волинського та Галицького князівств, які наприкінці XI — на початку
XII ст. відокремилися від Київської держави.
За шість років князювання Романа Мстиславича Галицько-Волинське князівство досягло великої
могутності. У внутрішній політиці, спираючись на дрібне та середнє боярство й городян, Роман зосередив
увагу- на зміцненні княжої влади і підпорядкував свавільну галицьку боярську верхівку. Проводячи
активну зовнішню політику. Роман поширював свій вплив на схід і у 1203 р. оволодів Києвом.
Проте галицько-волинському князю не вдалося об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув
поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з вояками краківського князя Лешка Білого?
Після цього потужне державне утворення фактично розпалося.
II етап
^( ФЕОДАЛЬНІ УСОБИЦІ
(ТИМЧАСОВИЙ РОЗПАД ЄДИНОЇ ДЕРЖАВИ)
1205—1238 рр.
Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл.
Характерними ознаками державного життя в цей час були:
• свавілля бояр, які оголосили князем боярина Владислава Кормильчича (1213— 1214 рр.);
• безперервне втручання у внутрішні справи західноруських земель сусідніх держав —
Угорщини та Польщі;
• наростання монгольської загрози, що вперше заявила про себе 1223 р. на березі ріки Калки
(галицькі та волинські формування входили до коаліції руських князів);
• енергійна боротьба Данила Галицького за відновлення державної єдності, яка успішно
закінчилася 1238 р.
III етап
1238—1264 рр.
ОБ'ЄДНАННЯ ТА ПІДНЕСЕННЯ ДЕРЖАВИ, АКТИВНА БОРОТЬБА
ІЗ ЗОЛОТООРДИНСЬКИМ ІГОМ
Відновивши едність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені
позиції.
Відчуваючи реальність постійної загрози із заходу і сходу, Данило Галицький зводить низку міс і -
замків (Данилів, Кременець, Угровеськ та ін.).
На початку монгольського нашестя Данила Галицького не було в князівстві: він перебував
в Угорщині та Польщі, де намагався схилити феодальну верхівку цих держав до утворення
антимонгольського воєнного союзу.
Коли полчища Батия рушили в Угорщину, Данило повернувся на рідні землі. Тут його чекали не
тільки значні демографічні втрати, руїни та згарища, а й чергове зіткнення зі свавіллям галицьких
бояр, які запросили на престол маріонеткового чернігівського княжича Ростислава. Одержавши
1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову
відновлює єдність Галицько-Волинського князівства.
У тому ж 1245 р. князь змушений їхати до Золотої Орди, щоб держати ярлик на управління
землями. Формально визнавши залежність від хана, Данило намагався тим самим виграти час для
збирання сил та підготовки вирішального удару по золотоординцях.
Водночас із політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньопо-
літичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й
налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та
Литвою.
Скориставшись скрутним становищем Данила Галицького, римський папа Інокентій IV пообіцяв
галицько-волинському князю допомогу в боротьбі із золотоординцями та королівську корону за умови
укладення унії Руської православної церкви з католицькою під покровительством папи. Намагаючись
використати всі сили для боротьби проти іга, Данило погоджується на ці умови. У 1253 р. в місті
Дорогичині відбувається його коронація.
Не відчувши реальної допомоги з боку папської курії, Данило розриває угоду з Ватиканом
і вступає у відкриту збройну боротьбу із Золотою Ордою.
IV етап
1264—1323 рр.
РОЗКВІТ ДЕРЖАВИ
(СТАБІЛЬНІСТЬ І ПІДНЕСЕННЯ)
Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність: його землі поділено між
трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварном. Прагнучи стабільності, Шварно вкладає
союз Галицького князівства з Литвою, але це об'єднання не було тривалим.
Найпослідовніше продовжував державницьку політику батька Лев Данилович (1264—1301 рр.).
Він приєднав до своїх володінь Закарпаття та Люблінську землю. Завдяки цьому територія Галицько-
Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію.
На зламі XIII—XIV ст. відновилася єдність Галицько-Волинської держави під владою наступника
Лева —- князя Юрія 1 (1301—1315 рр.). Він, як і Данило, прийняв королівський титул і назвав себе
«королем Русі та князем Володимири'». За період правління Юрія І розквітли міста, піднеслася
торгівля, зріс економічний добробут. І хоча миролюбний, схильний до компромісів князь змушений був
повернути зміцнілій Польській державі люблінську землю, його міжнародний авторитет і вплив
зростали. Про це свідчить установлення у 1303 р. окремої Галицької митрополії, яка безпосередньо
підпорядковувалася Вселенському патріархові в Константинополі.
Наступниками Юрія І стали його сини — Андрій та Лев II (1315—1323 рр.). Вони поділили
територію князівства на сфери впливу, але правили спільно, тому розпаду єдиної держави не відбулося.
Романовичі проводили активну зовнішню політику: налагодили союзницькі відносини з Польською
державою та Тевтонським орденом. Ці союзи мали антилитовську та антиординську спрямованість.
Однак братам не вдалося ефективно протидіяти експансії Литви — Дорогичинську та Берестейську
землі було втрачено. Трагічно для них закінчилася і боротьба з Ордою: 1323 р. у битві з військами
хана Узбека молоді князі загинули.
V етап
1323—1340 рр.
ПОСТУПОВИЙЗАНЕПАД ДЕРЖАВИ
Загибель Андрія та Лева II обірвала пряму лінію династії Романовичів. Майже два роки галицько-
волинський трон залишався без правителя. Лише в 1325 р., унаслідок компромісу між місцевим
боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного
мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича.
Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою в руках
бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Проте апогей свого розвитку Галицько-
Волинська держава вже пройшла. Період правління Юрія 11 Болеслава (1323—1340 рр.) став
поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Посилився ординський вплив, безуспішною
була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними
купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення
наверталося до католицизму.
Унаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія 11 Болеслава було отруєно. Після цієї події
зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом
короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців:
Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство слугувало опорою укра­їнської державності. У цій ролі обидва князівства перейняли велику частку київської спадщини й вод­ночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців почуття культурної та політичної ідентичності.

Трагічна смерть Болеслава-Юрія Тройденовича стала переламною датою в історії України. У 1340 р. закінчилася доба державної незалежності нашого народу. Починаючи із цієї сумної дати, Україна зни­кає з політичної карти Європи, з чинника рівноваги на її сході перетворюється на предмет безупинної боротьби сусідів, що кинулися на її плодючі ниви, земні скарби, комунікаційні шляхи й нарешті на саму душу народу. Одночасно в 1340 р. починається визвольна боротьба українського народу.

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Юрій 1 Львович

(1252(1257) —1308)

Юрій 1 Львович був сином галицько-волинського князя Лева Даниловича та Констанції, дочки угор­ського короля Бели IV, онуком князя Галицько-Волинської держави, короля Русі Данила Галицького.

У 1269—1301 рр. Юрій 1 князював наХолмщині й Підляшші. Після смерті батька об'єднав у 1301 р. під своєю владою всі землі Галицько-Волинського князівства. Столицею держави зробив Володимир. За князювання Юрія Львовича Польща відвоювала у 1302 р. Люблінську землю, а Угорщина — частину Закарпаття. Проте внутрішнє становище князівства в цей період було стабільним, воно досягло розквіту й економічного добробуту, мало ши­рокі міжнародні зв'язки. Юрій Львович тримав союз із Куявською династі­єю польських князів; був одружений із Євфимією, дочкою куявського князя (Польща) Казимира Конрадовича, сестрою Владислава Локетка.

За сприяння Юрія І в 1303 р. було засновано Галицьку митрополію, до складу якої ввійшли єпархії: Володимирська, Галицька, Перемишльська, Луцька, Холмська. Турівська. Імовірно, що в цей період столиця Юрія (Володимир-Волинський) першою з волинських міст дістала магдебурзьке

 

право (відомий пізніший лист від володимирської самоврядної громади до купців німецького міста Штральзунда, датований 1324 р.). У 1312—1313 рр. угорські феодали висували Юрія Львовича претен­дентом на угорський престол. Юрій Львович, бажаючи підкреслити могутність Галицько-Волинської держави і наслідуючи свого діда Данила Галицького, прийняв титул «короля Русі». По смерті Юрія Львовича закінчився розквіт Галицько-Волинського князівства.

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Юрій II Болеслав

(бл. 1306—1340)

Юрій II Болеслав Тройденович був сином мазовецького князя Тройдена II і давньоруської князівни Марії, дочки князя белзького і галицько-волинського Юрія 1 Львовича. Він став останнім галицько-волинським князем із роду Романовичів (1323—1340 рр.).

У 1323 р.він успадкував галицький престол. Будучи, як і його батько, католи­ком, прийняв православну віру та ім'я Юрій.

Незважаючи на своє польське походження, князь вів активну антипольську політику. Для боротьби з нею він уклав союз із Литвою, одружившись із дочкою литовського князя Гедиміна — Євфимією. Другий напрям своєї політики він уба­чав у протидії монголам, для чого уклав союз із Тевтонським орденом. За нього було остаточно втрачено землі Берестейщини, Підляшшя та Пониззя.

Прагнучи зміцнити князівську владу, князь вів боротьбу проти бояр, у якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, пла­нував запровадити католицтво. Ці заходи Юрія II Болеслава підривали значення місцевої аристократії.

Період правління Юрія II позначився поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства: по­силився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національну знать фактично було усуну­то від адміністративної влади, місцеве населення наверталося до католицизму.

Масове невдоволення народу політикою Юрія II дало підставу боярам не тільки для активної агіта­ції, але й до активних насильницьких дій. У 1340 р. бояри організували проти Юрія II Болеслава змову й отруїли його у Володимирі.

ПАМ'ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ ТА ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава