Об'єднання галицького та волинського князівств. Утворення галицько-волинської держави

Правонаступницею Київської Русі й головним політичним центром майбутньої України стала Галицько-Волинська держава, найвідомишими князями якої були Роман Мстиславич (1199 — 1205рр.) і Данило Романович (1238 — 1264 рр.).

У 1199 р. волинський князь Роман Мстиславич об'єднав Галичину й Волинь в одне князівство. Він придушив опір старої земельної знаті — боярську опозицію та зміцнив центральну владу в державі. У 1203 р. Роман Мстиславич здійснив похід на Київ і захопив його. Таким чином, під владу князя по­трапила майже вся територія України (Київщина, Галичина та Волинь).

Роман Мстиславич захищав кордони держави від військ половців, литовців і поляків, установив дружні відносини з Візантією та Німеччиною. Після його загибелі у війні з Польщею почалися усобиці, що тривали понад ЗО років.

СЛОВНИК

Поняття й терміни Опозиція — опір, протиставлення однієї політики іншій політиці, одних поглядів іншим поглядам.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Додаткова інформація Галицько-Волинська держава — правонаступник Київської Русі

У середині XII ст. в історії Київської Русі почалася доба роздробленості. Іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де у 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання — Галицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли такі чинники:

• вигідне географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади; природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників; розміщення на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів, існування на території князівства багатих родовищ сприяли економічному зміцненню краю);

• необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольської навали;

• енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238—1264 рр.).

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Роман Мстиславич

(1152—1205)

Процес занепаду Київської Русі, супроводжуваний безперервною бороть­бою князівських угрупувань за владу, наближався до свого неминучого завер­шення — падіння Давньоруської держави під ударами половців, татар, литов­ців та поляків, а також Батиєвих орд. І тому утворення Галицько-Волинського князівства стало подією великої історичної ваги.

Воно було здійснене Романом Мстиславовичем, колишнім волинським кня­зем. Слава цього князя поширилася повсюди й пробудила надію на припинення міжусобиці удільних князів на Русі. Зарубіжні хроніки, народні перекази, пісні, зокрема відома героїчна поема «Слово о полку Ігоревім», змальовують його як видатного діяча, полум'яного патріота, мужнього захисника свого народу і рідної землі. Він мріяв відродити могутню Київську державу.

Син польської княжни, дочки Болеслава Кривоустого, Роман у молоді роки довго жив у Польщі й Німеччині, знайомство з тонкощами європейської політики стало пізніше йому в пригоді. Його батько Мстислав, займаючи в 1167—1169 рр. київський стіл, посадив Романа князем у Новгороді (1168 р.). Утративши Київ на користь Андрія Боголюбського, Мстислав сів княжити у Володимирі на Волині. Після смерті батька Роман став князем волинським. У 1188 р. він зробив невдалу спробу захопити Галич. Після смерті Володимира Ярославича він поновив свою спробу і отримав галицьку землю.

Після подолання опору боярської опозиції Романові вдалося утвердитися в Галичі, який було про­голошено столицею створеного в 1199 році Галицько-Волинського князівства.

У 1202 р. Роман Мстиславич оволодів Києвом і став наймогутнішим правителем Швденно-Західної Русі.

Князь провадив активну зовнішню політику і як видатний полководець уславився переможними по­ходами проти половців, литовців, поляків. У XVI ст. литовський хроніст Стрийковський, згадуючи про походи Романа на литовців, переказує, ніби Роман запрягав полонених литовців у плуги й орав ними, з того часу й пішла приказка: «Ой, Романе, Романе, худо живеши, Литвою ореши».

Він підтримував дружні стосунки з Візантією, Угорщиною, з папою Інокентієм 111. В історичній літературі зберігся переказ, ніби папа пропонував Романові королівську корону, якщо він прийме като­лицьку віру, але Роман відкинув цю пропозицію.

Під кінець свого життя Роман утрутився в боротьбу між Вельфами й Гогенштауфенами (династіями Священної Римської імперії), ставши по стороні останніх. Він хотів допомогти королю Філіппу Шваб­ському Гогенштауфену й пішов війною на союзника Вельфів, польського короля Лешка, але в бою під Завихостом улітку 1205 року загинув.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з історичним джерелом