Політичний і соціально-економічний розвиток князівств

У середині XII — першій половині XIII ст.

Київське князівство

Київська земля була на Русі найбагатшою. Це було найбільш заселене князівство, досить економіч­но розвинуте та найбільш укріплене. За володіння Києвом між князями точилася постійна боротьба, оскільки він залишився символом великокнязівської влади і політичної першості. У 1155 р. Києвом за­володів син Володимира Мономаха Юрій Довгорукий. Але через два роки він раптово помер, не встиг­нувши зміцнити великокнязівську владу. У подальшій боротьбі за Київ Київщина зазнала багато лиха. У 1169 р. справжній погром у Києві вчинив володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський. Такі дії сприяли занепаду Київської землі.

Переяславське князівство

У політичній залежності від Києва перебувало Переяславське князівство. Переяслав відігравав важ­ливу роль у боротьбі з половцями. Укріплення, збудовані переяславцями, були захистом не тільки для самого прикордонного міста, а й для всієї Русі. У складних умовах, коли послаблювалося Київське кня­зівство, переяславські князі підтримували політичні зв'язки з Володмиро-Суздальським князівством.

Чернігівське князівство

Найбільшим у Південній Русі було Чернігівське князівство. За право сидіти на чернігівському столі боролися династії Ольговичів і Давидовичів. У Чернігівському князівстві нараховувалося 46 міст, роз­вивалося землеробство і ремесла. Серед міст виділялися Чернігів, Новгород-Сіверський, Тмутаракань, Путивль, Брянськ тощо. У Чернігові було споруджено Борисоглібський собор. Столиця князівства усла­вилася як ремісничий центр із виробництва мозаїки, полив'яних плиток, зброї, ювелірних прикрас, зна­рядь праці.

У середині XII ст. від Чернігова відокремилося Новгород-Сіверське князівство, а згодом і інші, дріб­ніші. У 1178 р. Новгород-Сіверське князівство перейшло до Ігоря Святославича. Ольговичі постійно претендували на київський стіл. Беручи участь у міжусобній боротьбі, часто залучали до неї поло­вецьких ханів, із чиїми володіннями межувала Чернігівщина. Однією з відомих подій другої половини

ХП ст. був похід проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича 1185 р., який закінчився поразкою. Він став сюжетом для давньоруського поетичного твору «Слово о полку Ігоревім».

Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. більшість князівств Давньоруської держави занепали. Особливо посилила та поглибила ці руйнівні процеси монгольська навала. Проте дещо іншою була ситуація в південно-західній частині Русі, де основними політичними центрами виступали Галицьке і Волинське князівства.

Галицьке князівство

По смерті Ярослава Мудрого з початком феодальної роздробленості Древньоруської держави Га­лицьке князівство відокремилося від Києва. Першими галицькими князями були нащадки онуків Ярос­лава Мудрого — Ростиславичі, а на Волині — Мстиславичі, які вели свій родовід від Володимира Мо-номаха.

Особливістю політичного життя Галичини був значний вплив боярства, яке формувалося не з кня­зівської дружини, як в інших землях, а з родоплемінної знаті. Саме Ростиславичі, прагнучи утвердити свою династію в Галичині, залучали до влади боярську верхівку, роздаючи їй посади та маєтки. До того ж значним джерелом збагачення галицького боярства була торгівля сіллю. Загалом політична ситуація протягом правління Ростиславичів забезпечувала панівне становище боярства, яке могло дозволити собі утримання навіть власних бойових дружин.

Розквіту Галицьке князівство досягло за його сина Ярослава Осмомисла (1153—1187 рр.). Але після смерті Ярослава Галицьке князівство почало втрачати свою міць через міжусобну боротьбу між бояра­ми, багато з яких були в союзі з польськими й угорськими феодалами.

Волинське князівство

У цей час набирає сили Волинське князівство із центром у м. Володимирі, яке пролягало в басейні річок Західний Буг, Прип'ять, Стир і Горинь. За правління талановитого князя Романа Мстиславовича (1160—1205 рр.), який у своїй політиці зробив ставку не на бояр, а на міщан, дружинників і частину дворянства, вдалося забезпечити внутрішню стабільність Волинського князівства та вперше у 1199 р. об'єднати галицькі та волинські землі в єдине князівство, яке поступово стало спадкоємцем Києва.

Таким чином, наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князівства Середнього Подніпров'я — Київське, Чернігівське та Переяславське через низку обставин (нескінченні князівські міжусобиці, пев­ну зміну світових торговельних шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік населення з південних районів тощо) економічно та політично занепадали. Монгольська навала посилила та поглибила руйнів­ні процеси в цьому регіоні.

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Ярослав Осмомисл

(1130—1187)

Ярослав правив Галичем з 1153 р. по 1187 р., ставши одним із найсильніших і найбільш поважних у давньоруському суспільстві володарів. Літописець зауважує, що «був же він князь і мудрий, і красно­мовний, і богобійний, і поважний в усіх землях, і славен військами, — бо де була йому обидь, то сам він не ходив полками своїми, а посилав їх із воєводами. Він бо навів лад у землі своїй і милостиню щедру роздавав, прочан люблячи і жебраків годуючи. Чорноризький чин люблячи і честь їм воздаючи од мо­гутності своєї, він в усьому сповняв закон Божий, до церковників сам приходячи і дбаючи добре про них» (Іпатіївський літопис).

Одержавши від батька велику територію Галичини, Ярослав Осмомисл розширив її. Кордони князівства сягнули Дністра і Дунаю. Він підтримував добрі відносини з Угорщиною, Німеччиною. У 1165 р. Ярослав Осмомисл ви­знав ленну залежність від Фрідріха І Барбароси.

Галичина за Ярослава не тільки займала дедалі більшу територію, а й роз­квітала економічно. Він був наймогутнішим князем тодішньої України. Ав­тор «Слова о полку Ігоревім» згадує його словами: «Галицький Осмомисле-Ярославе! Високо ти сидиш на своєму золотокованому престолі, підперши Угорські гори своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачи­нивши Дунаєві ворота, рядячи суди по Дунаю. Гроза твоя по землі тече!»

Але цей могутній князь, шанований у багатьох землях, змушений був терпіти зухвальство бояр, які втручалися не тільки в державні справи, айв особисте життя Ярослава. Одружений батьком з Ольгою, дочкою Юрія

Довгорукого, Ярослав покинув її і взяв собі, як нешлюбну жінку, Настасію із знатного боярського роду Чагрових. Це викликало незадоволення групи бояр, які, не домігшись від нього розлуки з Настасією, оголосили її відьмою й спалили в 1170 році. Князь не зміг врятувати кохану жінку. Ярославів заповіт — передати її синові Олегові Галич — був після його смерті порушений. Галичиною заволодів син від за­конної дружини, Володимир II.

Державницький хист і драматичну особисту долю Ярослава Осмомисла передав у поетичному пере­кладі «Слова о полку Ігоревім» Олександр Олесь:

Це був князь палкий, відважний, Незрівнянний у бою, Наче рвався він покласти Першим голову свою.

І коли він з Ізяславом, З князем київським зійшовсь, Першим кинувся з мечем він, Всіх попереду боровсь.

І бояри зупиняли: «Ярославе, князю, стій: Хто тебе, орла, заступить У державі жалібній?!

Краще стань від виру збоку І дивися на полки — Як для тебе слави й честі Здобувають вояки».

Ярослав бояр не слухав 1 вперед відважно біг І відвагою своєю Ізяслава переміг.

Не спочив він після бою: На державу угри йшли І для нападу поляки На кордоні вже були.

Але й тут хоробре військо Розбиває ворогів І іде в степи на південь До Дунайських берегів.

РостиславичаІвана Ярослав ущент розбив І до власної держави Малий Галич прилучив.

1 держава буйним морем Розлилася навкруги, Половецький степ вмиває, Б'є в дунайські береги.

«Вісім змислів князь наш мас», — Говорили вояки І прозвали Ярослава Осмомислом на віки.

І співець співав про його: «Гей, ти високо злетів І на батьківськім престолі, Вкритий славою, засів.

Військом ти підпер Карпати, Шлях мадярам заступив І Дунаєві ворота Кораблями зачинив.

Князю, Київські ворота Одчиняєш ти ключем, Стріли кидаєш в султанів І рубаєш їх мечем.

Так стріляй же їх, поганих, Кидай стріли в їх степи І за Ігореві рани Слізьми, кров'ю окропи».

Після смерті Осмомисла Володимир князем став, Все, що здідив, споневірив, Все розтратив, змарнував.

І взяли мадяри Галич (Хоч народ завзято бивсь), І угорський королевич Князем галицьким зробивсь.

Стислий довідник