Шведська система фізичного виховання

Досліджуючи шведську систему фізичного виховання, Г. Ващенко знаходить спільні й відмінні риси з німецькою системою. Засновником системи фізичного виховання у Швеції був Генріх Лінґ (1776-1839 рр.), який розробив декілька гімнастичних систем: педаго­гічну, військову, лікарську, естетичну. Метою педагогічної гімнастики він визнає вироблення у людини здібності підпорядковувати свій організм впливу волі. На його думку, гімнастика сприяє правильному розвиткові організму людини, зміцнює її силу, робить тіло більш рухливим і спритним. При цьому Г. Лінґ підкреслює, що фізичне виховання не має бути однобічним. Крім того, Г. Лінґ наголошує на поступовості у фізичних вправах. Треба починати гімнастику з найпростіших, елементарних рухів, а потім переходити до рухів більш складних.

Система Г. Лінґа характеризується тим, що вона рівномірно розвиває всі частини тіла: руки, ноги, шию, тулуб і т. ін. Порівняно з німецькою системою, вона значно менше використовує всілякі знаряддя і не вимагає значного напруження м’язів. Нарешті, вона не така складна і не включає в себе рухів, які можуть бути небезпечними для здоров’я учнів. Цим пояснюється те, що шведська гімнастика досить швидко поширилася в усіх країнах Європи. Застосовувалася вона і в дореволюційній Росії, а також в Україні. Недоліком шведської системи Г. Ващенко вважає монотонність, внаслідок чого вона рідко коли захоплює учнів [7, с. 28].

За спостереженням Г. Ващенка, фізичне виховання в Англії носить інший характер: тут рідко вживається гімнастика у звичайному її розумінні. Головне місце у фізичному вихованні молоді Англії посідають ігри і спорт. Таке виховання дійсно об’єднує в собі виховання духовне та фізичне і сприяє розвиткові суспільної гармонійної людини. Головне завдання англійського виховання – це виховання волі. Англійці дотримуються тієї думки, що сила людини не стільки в тому, що вона знає, скільки в тому, чого вона хоче. “Нехай буде твоєю першою метою, – пише до свого сина Бокстон, – показати світові, що ти не з дерева або соломи, а що в тобі є залізо”. “Нехай твердо знають, що все тобою сказане неодмінно буде виконане; що рішення твої тверді й незмінні; що раз ти щось вирішив, то не поступишся ні перед спокусами, ні перед погрозами” [7, с. 28].

Характерною особливістю англійської системи виховання є те, що вона організована так, щоб діти виховувалися у своєму товариському житті. Г. Ващенко наводить слова пастора Альфреда Карвера про те, що надзвичайно важливу роль у вихованні дітей відіграє колектив, спільні ігри.

У зв’язку з таким напрямом виховання англійські педагоги намагаються не втручатися прямо в юнацький гурт. Вони спостерігають за дітьми і морально впливають на них. Вони керують учнями, не вживаючи примусу. Важливим є й те, що в Англії існує взаєморозуміння у вихованні дітей між родиною і школою. У родині дітей привчають до чистоти, порядку, постійної діяльності, уникаючи при цьому будь-якого насильства й образ. У школі діти набувають знань і виховуються фізично.

Крім того, зазначає Г. Ващенко, у фізичному вихованні англійських дітей широко застосовуються спорт та ігри, а поряд із ними значне місце посідають прогулянки. Усе це застосовується так, щоб фізичне виховання органічно поєднувалося з розумовим і моральним вихованням. Під час ігор діти самі вибирають собі суддю і, граючись, керуються певними правилами, які разом із віком дітей усе ускладнюються. Судді слідкують за тим, щоб співучасники гри дотримувалися певних вироблених правил. При будь-якому непорозумінні у процесі гри справу розв’язують судді, рішенням яких учні підкоряються без заперечень. Проте і від суддів вимагається неупередженість, бо інакше їх удруге не виберуть. Таким чином, у процесі гри виробляються і моральні чесноти [7, с. 29].

В Англії багато уваги звертають і на те, щоб при школах діяли відповідно устатковані майданчики для ігор, окремі приміщення для них, кімнати для вмивання, душові й т. ін.

Як уже згадувалося вище, Г. Ващенко недоліки шведської гімнастичної системи вбачав у тому, що вона монотонна, мало емоційно насичена, тому мало зацікавлює молодь. Останній недолік був усунутий у так званій “сокільницькій гімнастиці”, яка вперше застосовувалась у громаді чеських “Соколів”. Вправи у цій системі звичайно відбуваються під звуки бадьорої музики, з прапорами; значне місце в ній посідає марширування. Все це підносить настрій, виховує дух войовничості.

Рух “сокільництва” був надзвичайно поширений у Східній Галичині на початку ХХ століття. Дослідженню цього феномена присвячені окремі праці сучасних науковців [23, с. 62-75].