Тіловиховання в середні віки.

Античний період

Афіни і Спарта. Досліджуючи систему фізичного виховання, Г. Ващенко зазначає, що вона в Афінах і Спарті мала як спільні, так і відмінні риси: “Спільною рисою афінської і спартанської системи є те, що обидві вони фізичне виховання міцно пов’язували з вихованням духовним” [7, с. 4]. Що ж до особливостей, то вони пов’язані з умовами політичного й соціального життя Афін і Спарти.

В основу афінського виховання, зокрема фізичного, покладена ідея гармонійності. Ідеалом афінця була людина бадьора, розсудлива, міцна, спритна і гарна. Платон називає кривою людиною ту, душа і тіло якої розвинуті не однаковою мірою.

Ідею гармонійності та всебічності виховання підкреслює й Арістотель. Наголошуючи на тому, що слід рівномірно виховувати душу і тіло, він засуджує однобічне фізичне виховання. На його думку, метою останнього не може бути атлетизм, при якому домінують фізичні властивості людини, інакше кажучи, її фізична сила. Це не відповідає гідності вільної людини, бо атлетом може бути лише раб. Арістотель підкреслює, що фізичне виховання повинно випереджувати інтелектуальне. “Зрозуміло, що у справі виховання розвиток навичок повинен передувати розвитку розуму і що фізичне виховання повинно передувати вихованню розумовому” [5, с. 632]. Філософ застерігає, що не варто одночасно змушувати дуже напружено працювати інтелектуальні і фізичні сили. Напруга і тих, й інших викликає діаметрально протилежну дію, а саме: фізична напруга перешкоджає розвитку інтелектуальних сил, а надмірна інтелектуальна – фізичних.

В Афінах фізичними вправами займались усі вільні громадяни, у тому числі грецькі філософи, поети, такі як Сократ і Софокл; а Платон брав участь у спортивних змаганнях. Принагідно зазначимо, що справжнє ім’я Платона – Арістокл, яке він отримав за свою могутню статуру [10, с. 17].

Фізичні вправи афінян відбувались у гімназії (слово “гімназія” походить від грецького слова “гімнос” – голий), тобто у спеціально пристосованому для таких вправ приміщенні. Гімназія мала двір і декілька окремих приміщень. В одному з них збиралися філософи і ритори, в інших – молодь. Приміщення для молоді мали все потрібне для фізичних вправ та ігор. Так, у приміщенні, що називалося конністерій, лежав пісок, яким, готуючись до боротьби, юнаки обсипали тіло. Було також приміщення для обливання холодною водою, приміщення для розтирання тіла оливою (елеотезій), приміщення для потіння та ін.

До цього слід додати, що одним із важливих елементів фізичного виховання в Греції було гігієнічне, мета якого полягала в тому, щоб привчати дітей до чистоти, підтримання діяльності шкіри, здорового харчування. Як бачимо, керівники древніх греків дбали про здоров’я молоді.

На жаль, можемо констатувати, що валеологічна освіта педагогів-вихователів, яка спрямована на підготовку до виховання здорового способу життя підростаючого покоління, започаткована у вищих навчальних закладах освіти України лише з 1999 р. У вищій школі на педагогічних факультетах практичне вивчення навчального предмета “Валеологія” розпочалося з 1998 р. І це за умов, коли при вступі до школи близько 80% дітей дошкільного віку мають відхилення у стані здоров’я; спосіб життя і здоров’я студентів носять дисгармонійний характер; 83% студентів вживають алкоголь; значний відсоток студентів харчується нераціонально, відчуває перевтому, що призводить до нервових, серцево-судинних захворювань і т. ін. [22, с. 10].

Отже, життя показує, що не можна нехтувати досвідом минулого, якщо справді хочемо запобігти негативам, пов’язаним зі здоров’ям майбутніх поколінь.

Г. Ващенко доводить, що фізичні вправи в афінян поділялися на палестрику (“пале” – боротьба), орхестрику (“орхео” – танцюю) та гру. Принагідно зазначимо, що такий поділ належить геніальному філософу Платону.

Палестрика складалася з таких циклів:

1. Пентатлон або п’ятибор’я, до складу якого входили боротьба, біг, стрибки, кидання диска і дротика. Цими вправами афіняни займались у гімназії.

Боротьба, як і змагання зі стрибків, проводилася на зораній землі. Атлети розбивалися на пари за результатами жеребкування. Для перемоги необхідно було покласти суперника на землю і не впасти самому (інакше кидок не зараховувався). Враховувалися торкання землі спиною, плечем, стегном. Завдання бою вважалося невиконаним, якщо суперник лише опускався на коліна. Матч розігрувався до трьох вдалих кидків. Захват ніг не дозволявся. Правила допускали захвати рук, шиї або тулуба.

Біг був простим по гладкій, прямій доріжці. Це був біг на стадії (200 метрів). Антична техніка бігу значно відрізнялася від сучасної. Низький старт, наприклад, не використовувався. Грецький бігун починав дистанцію в повний зріст, нахиливши корпус уперед і поставивши ноги одну поруч з іншою. Поряд із бігом на стадії існували й довші дистанції: подвійний біг (на 2 стадії – 385 м) в Олімпії; “кінний” біг (на 4 стадії, проводився рідко). Широко застосовувався біг на довгі дистанції – 7, 12, 20 або, як в Олімпії, на 24 стадії (трохи більше, ніж 4,6 км). Цікаво, що яка б не була дистанція, біг проводився на стандартній доріжці в один стадій і, таким чином, необхідна була, як і у верховій їзді, серія пробіжок в один і другий бік. Програма більшості змагань включала в себе також біг зі зброєю.

Стрибки в довжину використовувалися з розбігу. Стрибок без розбігу вважався підготовчою вправою. Техніка стрибка дуже незвична: розбіг короткий і не такий швидкий. Атлет відштовхується від твердого порога й опускається на пухку землю. Стрибок зараховується, якщо було видно чіткі відбитки ступнів. Найчастіше атлет стрибав, держачи в руках гантелі, виготовлені з каменю або бронзи. Вони важили від одного до п’яти кілограмів.

Техніка кидання диска була істотно відмінною від сучасної. Площа для кидання спереду і з боків була обмеженою, не мала сучасної круглої форми і давала атлету значну свободу дій. Зараховувався кидок, який виконувався у попередньо вибраному напрямі. Дискобол піднімав диск обома руками на рівень голови. Потім, утримуючи його лівою рукою, притиснутою до передпліччя правою, він різко відкидав руку вниз і назад. Цей рух супроводжувався переміщенням тулуба і голови у тому ж напрямі. Вага тіла переносилася на опорну праву ногу. Ліва рука і нога лише допомагали зберегти рівновагу. Потім відбувався розгин уперед. Сила кидка залежала не від руки, а від розгину стегна і різкого розгину зігнутого тіла. Диск натирали піском, щоб попередити зісковзування пальців. Диск виготовлявся з бронзи і був різної ваги: 1,3; 2,1; 2,8 і 4 кг.

Кидання дротика відбувалося за допомогою метальної дощечки. Древні греки, римляни прикріплювали до дротика ремінну петлю, яка збільшувала силу кидка і дальність польоту до 70-80 м.

2. Військові вправи: вправи з рогаткою (пращею), кидання списа, пускання стріл, верхова їзда, їзда на колісницях, плавання.

Наприклад, в атлетиці цінувався кидок списа на якомога більші дистанції у вибраному напрямі. Для тренувань бойових навичок існувала інша вправа. Потрібно було влучити в горизонтальну мішень, накреслену на поверхні землі. Спортивний спис був довжиною у зріст людини і товщиною в палець. У нього був відсутній наконечник.

Що стосується манери кидка, то вона істотно відмінна від сучасної. Древні греки використовували своєрідний пусковий шнур. Він був зроблений зі шкіри, мав у довжину 30-45 см і кріпився біля центру тяжіння списа. Його один або декілька разів обертали навколо дерева, а кінець зав’язували петлею, через яку атлет пропускав великий і вказівний пальці правої руки. Таким чином, дальність кидка збільшувалася в 2-3 рази. Також практикувалося у давній Греції плавання. У той же час можна говорити про певну слабкість водних видів спорту в Афінах даного періоду.

Орхестрика складалася з підготовчих танців, які мали на меті розвиток легенів і спритність рухів, а також з імітаційних танців. В останні входили мімічні рухи, що відображали різні психічні переживання і різні дії. У деяких танцях робили рухи переважно руками, що сприяло розвиткові виразності рухів, краси та їх гармонійності. Такі рухи були підготовкою до більш складних танців. У житті греків особливу роль мала так звана релігійна орхестрика на честь різних богів.

Досить подібні до неї танці на честь героїв. Релігійна орхестрика була одним з елементів релігійних свят, що супроводжувалися, крім того, релігійними обрядами і жертвопринесеннями.

Відомі також піррійські танці. Вони мали військовий характер і відбувались у військовому одязі і з зброєю в руках. Це була імітація бою з основними моментами його, як, наприклад, напад, захист і т. ін.

Як і в інших народів, зазначає Г. Ващенко, були у греків побутові танці. Вони мали в собі багато елементів символіки. Так, наприклад, весною хороводи хлопців і дівчат відтворювали такі зміни у природі, як приліт птахів; у танцях відображався також збір винограду і т. ін. Як свідчив К. Гельвецій, стародавні греки виробили такі системи вправ, спрямовані на вдосконалення тіла і душі вихованців, зміцнення їх здоров’я, що були профілактикою проти багатьох хвороб людського організму.

Ігри і розваги. Підготовкою до деяких із названих вправ було купання, розминання тіла, розтирання його оливою й обсипання піском. Купались і обмивались у холодній і теплій воді. Теплі обливання були обов’язкові після змазування тіла оливою й обсипання піском. Розминання робилося перед вправами і після них. Метою його було збудити діяльність м’язів. Розтирання тіла оливою мало на меті зменшити потіння і випаровування тіла і, таким чином, знизити витрату енергії [7, с. 5].

Велику роль у фізичному вихованні та у розвитку грецької культури загалом мали ігри, в яких брали участь не лише афіняни, а й інші греки. Вони були присвячені богам і називалися відповідно до місцевості, в якій відбувалися. Так, наприклад, олімпійські ігри були присвячені Зевсу і відбувались в містечку Олімпія, розташованому на річці Алфеї; піфійські ігри були присвячені богу Аполлону і відбувалися недалеко від Дельф; істмійські ігри були присвячені Посейдону і відбувалися в Істмусі; немейські ігри відбувалися в честь померлих у долині Немеї в області Аргос. Найбільш відомі між ними – це олімпійські ігри. Вони відбувалися кожні 50 місяців. Ці ігри й нині є важливим чинником фізичного виховання, а також формою міжнародної єдності людей. Більш детально про Олімпійські ігри радимо прочитати у П. Г. Воробйова, Н. Й. Фірселя, Ю. В. Шаніна [12; 14; 46].

Аналізуючи грецьку, переважно афінську, систему тіловиховання, Г. Ващенко робить висновок, що вона була заснована на грунтовних спостереженнях над тілом людини і діяльністю кожного його органу. Побудована вона так, щоб виховати гармонійну людину [7, с. 7].

Вчений звертає увагу на деякі особливості системи виховання у Спарті. Він зазначає, що метою спартанського виховання було, передусім, виховати хороброго і витривалого воїна, який був би призвичаєний до будь-яких випробувань війни. Тому, крім виховання сили м’язів, спритності й уміння володіти зброєю, спартанці вживали систему засобів, яка була спроможна виховати у молоді терплячість до болю, змін температури, голоду. Дітей і підлітків вони одягали у грубу вовняну одежу. Спали діти на твердих ліжках, їх часто карали. Періодично вихованців били на жертівнику Артеміди не за якісь провини, а виключно з метою виховати терплячість до болю. При цьому вимагалося, щоб вихованець жодним звуком не виявляв своїх страждань.

Принагідно зазначимо, що чужоземці часто порівнювали Запорізьку Січ зі Спартою. Адже в Запорізькій Січі фізична, морально-психологічна підготовка була дуже напруженою і суворою. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних випробувань долі, козаки купалися у прохолодній і холодній воді, влітку спали проти зоряного неба. Бувалі козаки, їхня старшина уважно і прискіпливо, з відповідальністю перевіряли загартованість і витривалість новобранців на спеку і холод, дощ і сніг, брак одягу тощо [19; 34].

Взірцями надлюдської витримки можуть бути Дмитро Вишневецький (Байда), живе серце якого вирвали вороги за любов до Батьківщини; Гонта, з якого живцем знімали шкіру і четвертували. Герої жодним зойком не виявили своїх страждань.

Дивно, що в наш час навіть офіцерському складові збройних сил України забороняється індивідуальне купання у відкритих водоймищах, тренування у стрільбі майже зведене нанівець, тисячі молодих людей взагалі не тримали в руках зброї. На наш погляд, сьогодні важливого значення для сучасної української молоді, а тим більше для воїнів набуває опанування козацькими єдиноборствами. Такі єдиноборства – це першооснова бойовитості духу, віри у власні сили, надії на себе, свою спритність і силу, звитяжну енергію.

Фізичне виховання у римлян. Аналізуючи суспільно-політичне і культурне життя римлян, Г. Ващенко показує, що воно істотно відрізнялося від життя греків. Римляни поступалися грекам, передусім, духовним, культурним розвитком. Усі освічені римляни були знайомі з працями грецьких мудреців, і більшість із них завершували свою освіту в Греції. Навіть така одіозна фігура, як імператор Нерон, була гарячим прихильником грецької літератури і мистецтва. Вищим призначенням Риму вважалося встановлення світового порядку. Визнання грецького пріоритету в культурній сфері не принижувало їх, про що пише Вергілій у славнозвісній “Енеїді”. Усе це не могло не відобразитися на вихованні римської молоді. Якщо у греків уже з семи років діти виховувались у громадських і державних закладах, то у римлян виховання мало переважно родинний характер. До шістнадцяти років діти виховувались у родинах, де найбільшим авторитетом був батько. У дітей батьки намагалися виховати правдивість, скромність, мужність, здоровий розум і чесність. У шістнадцять років хлопця з особливою урочистістю оголошували юнаком і одягали у білу тогу. Основне завдання виховання юнаків полягало в тому, щоб виховати з них воїнів. Тому п’ятнадцятирічні хлопці протягом року займалися підготовчими військовими вправами. Після цього вони вже як юнаки вступали до військового табору. Завдяки такому вихованню римляни мали добре військо і підпорядковували під свою владу численні країни Європи, Азії й Африки.

Елементами фізичного виховання в Римській імперії були різні видовища, які відбувалися в цирках і амфітеатрах. Частина їх нагадувала грецькі олімпійські ігри, які включали боротьбу, кулачні бої, верхову їзду, їзду на колісницях. Але поряд із тим у римлян існували видовища, які, з одного боку, свідчать про великий занепад моралі серед римського народу, а з іншого – посилювали цей моральний розклад.

Такими були бої гладіаторів, видовища боїв на суші й на морі, боротьба хижих звірів. Гладіаторами в більшості були раби. Крім того, як пише Г. Ващенко, в число гладіаторів вступали і вільні римляни, що продавалися за гроші організаторам видовищ. Для підготовки гладіаторів у Римі й інших містах Римської держави були організовані фахові школи. Наприклад, імператор Доміціан відкрив у самому Римі чотири такі школи.

Гладіатори поділялися на декілька груп, залежно від того, якою зброєю вони змагалися. У гладіаторських боях одночасно брали участь декілька сотень гладіаторів. А імператор Траян святкував свою перемогу впродовж 123 днів, при цьому в кривавих змаганнях брали участь 10 000 гладіаторів.

Не менш жахливий характер, зазначає Г. Ващенко, мали видовища боїв на суші й на морі. Для морських боїв були збудовані великі басейни; у них брала участь велика кількість кораблів. Так, наприклад, імператор Август у другий рік народження Христа наказав викопати для морського бою біля Тібра великий басейн. У бою брали участь тринадцять кораблів. А в 52 році після народження Христа за наказом імператора Клавдія був організований морський бій на Фуцінському озері, в якому брали участь приблизно сто кораблів і майже 19 000 воїнів. Причому це були не просто видовища, а справжні бої, в яких гинули сотні людей [7, с. 9-10].

Аморальність, жорстокість характерні й для змагань хижаків між собою або з людьми. Жертвами цієї жорстокості, як правило, були тисячі християн, яких виганяли на арену і нацьковували на них хижих звірів. Для надання видовищу більшого ефекту звірів тримали голодними або розпалювали їхню лють вогнем чи якимось іншим способом. На арену випускалася велика кількість звірів. Так, Помпей зібрав для бою 500 левів, 18 слонів і 400 різних африканських хижаків.

Таким чином, робить висновок Г. Ващенко, якщо на ранніх етапах система виховання включала в себе багато позитивного, оскільки грунтувалася на родинному вихованні, то пізніше вона ввібрала дуже багато негативних рис, до яких слід віднести жорстокість, антигуманізм. Це має бути застереженням для майбутнього.

Гігієнічне виховання

Ідеал фізичного виховання особистості Г. Ващенко формулює у такий спосіб: “Наше завдання полягає у тому, щоб виховати людину, міцну духом і тілом, але таку, щоб у неї дух панував над тілом. У цьому полягає основний сенс тіловиховання. Ця ідея мусить бути покладена в основу двох основних ділянок тіловиховання: гігієнічного виховання і гімнастичних вправ. Основним завданням першої є здоров’я, другої – фізична сила і спритність. Зрозуміло, що ці дві ділянки мусять бути поєднані між собою і доповнювати одна одну” [7, с. 39]. Далі педагог конкретизує свої погляди щодо кожної означеної вище ділянки виховання. Він говорить про те, що виховання дитини починається ще до її народження, у період утробного життя. До речі, сучасна наука не заперечує, а підтверджує даний факт. Сам момент запліднення, наголошує вчений, набуває надзвичайно великого значення. Численні факти доводять, що діти, зачаті батьками в стані оп’яніння, рідко коли бувають здоровими. Шкідливо відбивається на дітях і стан великої втоми одного або обох батьків у період запліднення. Про це мусять пам’ятати батьки, коли хочуть, щоб їх діти виростали міцними духом і тілом.

Вік батьків також відіграє значну роль. Факти дово­дять, що від людей похилого віку рідко коли народжуються здорові діти. Особливо впливає на здоров’я дитини вік матері. Від похилого віком чоловіка, як правило, народжуються здорові діти, якщо мати ще зберегла молоді сили.

Проте молодість і здоров’я батьків автоматично не гарантують того, що дитина буде абсолютно здоровою. У період вагітності плід живе одним життям із матір’ю. Дитина харчується соками материнського організму, і коли харчування матері не є нормальним, коли в їжі, якою вона харчується, є недостатня кількість речовин, потрібних для розвитку плоду, останній розвивається ненормально. Тим більше мають шкідливий вплив на дитину всілякі отруйні речовини. Так само впливає на дитину повітря, яким дихає мати, її рухи і навіть настрій.

Особливо шкідливо на здоров’ї матері й дитини позначаються всілякі нервові та психологічні зрушення. Тому слід уникати родинних сутичок, неприємних видовищ тощо. Шкідливий вплив можуть мати і сильні афекти радості, особливо несподівані. Отже, вагітна жінка загалом мусить підтримувати у себе, наскільки це можливо, рівний, бадьорий настрій і уникати сильних афектів. Ця думка Г. Ващенка надзвичайно актуальна для сучасних матерів, які часто-густо не лише отруюють себе наркотичними речовинами, але й захоплюються видовищами, в яких культивується зло, насилля і т. ін. Г. Ващенко подає корисні поради щодо дотримання гігієни дитини, харчування на різних етапах її життя і розвитку, робить застереження про вразливість нервової системи дитини.

Особливо ретельного догляду вимагає новонароджена дитина. Основною турботою матері є харчування дитини. За сучасних умов, пише Г. Ващенко, природне харчування дитини часто замінюється вживанням всіляких штучних препаратів. Але жоден із них не може замінити материнське молоко. Тому лише у виняткових випадках маленьких дітей можна харчувати замість материнського молока препаратами і то під доглядом лікаря.

В основу гігієни харчування, зазначає вчений, має бути покладена старовинна приповідка: “Їмо для того, щоб жити, а не живемо для того, щоб їсти”. Ця приповідка, з одного боку, визнає примат духа над тілом, а з другого – вказує вірний шлях до здоров’я тіла. Педагог справедливо засуджує людей, які не стримані в їжі та спиртних напоях. Попри це є багато людей, для яких переїдання і пияцтво стали звичкою. Що таке явище морально розкладає людину, пише Г. Ващенко, зрозуміло без особливих доказів. Людина в даному випадку опускається нижче тварини. Вона тоді губить образ і подобу Божу і буває здатна чинити потворні вчинки і навіть злочини. Статистика показує, що найбільші злочини людина робить під впливом алкоголю.

Але переїдання і пияцтво відображаються і на здоров’ї. Наслідком їх буває передчасний склероз, нервові хвороби, хвороби шлунку, серця, печінки і передчасна смерть. Тому в інтересах фізичного і морального здоров’я нашого народу треба вести найрішучішу боротьбу з цими явищами, особливо з пияцтвом. Передусім, треба боротися із закоренілими звичаями шукати в алкоголі веселощі та радість. Фактично такі звичаї, коли вдуматись у них, є глибокою образою гідності людини. Люди сходяться разом і п’ють, щоб бути веселими. Виходить, що джерелом веселощів є отруйна речовина, що затьмарює розум людини, внаслідок чого вона перестає володіти собою: навіть не може розуміти того, що говорить приятель. Тому треба надати зовсім іншого характеру будь-яким святковим зібранням. Треба прагнути, щоб не алкоголь викликав наші веселощі і радощі, а спілкування з людьми: товариська бесіда, ігри, співи, декламації, танці й інше. Такий стиль усіляких святкових зборів піднесе культурний рівень і моральний стан нашого народу і буде сприяти його фізичному здоров’ю. Тоді й у приватному житті у нас буде менше п’яниць [7, с. 42].

Усе це стосується людей дорослих. Але нездорові навички в галузі харчування, зазначає Г. Ващенко, можуть формуватися вже у перші роки життя людини. Саме цей період має велике значення для формування людської особистості як у психічному, так і у фізичному плані. Риси, що виробляються у цей період, стають ніби грунтом для подальшого розвитку людини. У ці роки формуються нездорові звички в харчуванні, які шкідливо позначаються на фізичному і психічному стані дитини. Часто винними в цьому бувають рідні, особливо матері. З метою зробити приємне дитині вони дають їй ласощі. Буває й таке, що ласощі вживаються як нагорода. Все це розбещує дитину і робить її ласуном. Шкідливим є також на­сильне годування дитини. Іноді годують із ложечки навіть дітей 5-6 років, годинами стоять над ними, змушуючи їх їсти, іноді сердяться на дітей, що відмовляються від їжі. Це призводить до розбещеності дитини і шкодить її здоров’ю.

Їжа людини, зазначає Г. Ващенко, має бути простою і здоровою, відповідати віку людини, кліматичним умовам, у яких вона живе, і праці, яку вона виконує. Людині належить їсти стільки, скільки потребує її ор­ганізм. Кількість їжі, як відомо, вираховується в калоріях, а кількість калорій, потрібних людині залежно від її віку, росту, праці тощо, більш-менш точно встановила гігієна, правила якої мусять знати вихователі молоді й сама молодь. Підлітки і юнаки потребують більше їжі. Багато калорій потребують люди, які працюють фізично. Менше потрібно людям розумової праці, а також людям похилого віку. Для здоров’я шкідливим є як нестача їжі, так і занадто велика кількість її. Гігієна розв’язує питання якості їжі та її складу. Основне правило гігієни полягає в тому, щоб їжа була різноманітна, щоб до її складу входили всі елементи, потрібні для підтримання організму і його розвитку: білки, жири, вуглеводи і вітаміни. Сучасна гігієна особливого значення надає вітамінам, відсутність яких, навіть при задовільній кількості та якості спожитих речовин, може призвести до хвороби, а іноді й до смерті людини.

Велике значення з погляду здоров’я, а також виховання волі й характеру має регулярність у їжі, яка сприяє нормальній дії органів травлення і загалом вводить у життя порядок, що є основою життєвої організованості й планомірності. Регулярність у харчуванні треба вводити ще з дитячих років і дотримуватись її протягом усього життя.

Щодо гігієни одягу, то тут Г. Ващенко підтримує поради Д. Локка, про які йшлося вище. З самого дитинства не слід занадто тепло одягати дитину, бо тоді у неї не може виробитися стійкість організму до змін температури. Це правило залишається в силі впродовж усього життя людини, за винятком хвороби і старості, коли організм буває ослаблений. Головні вимоги до одягу такі: він має затримувати тепло і в той же час достатньою мірою пропускати повітря, вбирати в себе піт і не бути занадто важким. Цим вимогам відповідають вовняні тканини, особливо взимку, полотно з льону і конопель; менше їм відповідають бавовняні тканини. Як антигігієнічну слід визнати ґумовий і шкіряний одяг, бо він не пропускає повітря і затримує випаровування.

Для здоров’я дуже потрібне чисте повітря. Тому треба дбати, щоб його було достатньо у приміщенні. Але навіть у просторому приміщенні повітря може бути нездорове, коли воно регулярно не очищується. Тому вдома, у школі, у громадських і державних установах треба стежити за тим, щоб приміщення реґулярно провітрювалося, щоб підлога була чистою від пилу і бруду, щоб у кімнатах не було нічого, що робило б повітря нездоровим. У теплу пору року слід спати при відчинених вікнах.

Стежачи за чистотою приміщення, треба разом із тим стежити і за чистотою власного тіла. Тому слід щодня не тільки регулярно мити руки й обличчя, а й тіло принаймні до пояса. Це не лише сприяє чистоті, а й загартовує організм і зміцнює нервову систему. Щодо температури води, що використовується при обтираннях і обмиваннях, то тут треба радитися з лікарем, бо занадто холодна вода у декого може викликати збудження нервової системи.

Крім того, треба стежити за чистотою білизни, бо навіть при регулярних обмиваннях тіло може бути брудним, коли брудний одяг, а особливо білизна.

Доброму здоров’ю сприяє сонячне світло. Без нього не може жити ні рослина, ні тварина, ні людина. Воно стимулює нормальний ріст організму, знешкоджує бактерії і т. ін. Але користуватися сонцем слід розумно. В останні роки дуже модними стали сонячні ванни. Це не завжди буває корисним. Надмірне перегрівання тіла призводить часто до запалення шкіри, що супроводжується підвищенням температури, збуджує нервову систему, а іноді навіть може бути небезпечним для самого життя. Тому не слід зловживати сонцем і лише поступово збільшувати термін перебування під його промінням.

У наш час відбувається урбанізація міст, їх забруднення. Тому доцільно, щоб молодь періодично, особливо під час літніх канікул, виїжджала за місто і якийсь час жила на лоні природи. Такі відпочинки надзвичайно потрібні, але їх слід добре організовувати.

Для підтримки здоров’я і розвитку волі та характеру, зазначає Г. Ващенко, великого значення набуває розумна організація праці. Саме в ній виявляється характер людини. Крім того, у процесі праці розвиваються сили людини, як фізичні, так і психічні, та навпаки, відсутність праці нищить людину. Вона стає безсилою, апатичною, безвольною. Але праця не може бути неперервною, адже вона викликає втому, і це стосується як фізичної, так і розумової праці. Тому слід розумно регулювати роботу і відпочинок. Для цього, передусім, треба брати до уваги вік людини і характер праці. З погляду психологічного і фізіологічного у процесі праці треба відрізняти такі моменти: момент вправи, втому і перевтому. Процес вправи полягає в тому, що людина, так би мовити, поступово включається у працю, її енергія зростає, продуктивність праці збільшується. Втома – це той момент, коли в організмі людини накопичуються токсини, продуктивність праці зменшується, бажання її виконувати зникає. Але втома в певних межах не є шкідливою, бо під час відпочинку вона минає, і людина поступово привчається до все більшого і більшого терміну праці. Шкідливою для організму є перевтома, що викликається великим накопиченням токсинів, яких не переборює організм. Перевтома підриває сили людини і її здоров’я. До цього ще треба додати, що у процесі розумової праці людина може і не помітити, що вона вступила у стан перевтоми. Це буває тоді, коли людина, захопившись працею, цілком віддається їй і працює без перерви декілька годин підряд, перебуваючи у стані великого збудження. Особливо часто таке явище спостерігається під час нічної праці. Людина, попрацювавши до ночі, відчуває втому і відразу до праці, але переборює себе і працює далі. Тоді працездатність ніби збільшується і людина працює ніби з великим успіхом. Але це лише самообман. Така праця шкідливо позначається на нервовій системі, людина втрачає сон, встає з ліжка розбитою, нездатною до праці. Тому не лише в інтересах здоров’я, а й в інтересах нової роботи слід уникати перевтоми і не працювати до пізньої ночі. Щодо відпочинку, то кількість часу для нього залежить від характеру праці та стану здоров’я людини. Психологічний і фізіологічний досвіди доводять, що фізична праця швидше втомлює людину, зате втома при ній зникає порівняно швидше. І навпаки, розумова праця втомлює не так швидко, зате і втома від неї триває довше. Тому в процесі фізичної праці, крім тривалих перерв для відпочинку, слід чергувати моменти великого напруження і відпочинку. Що ж до розумової праці, то вона вимагає більш-менш значних перерв, що тривають 10, 15, 30 хв. Розумова праця без перерви шкідливо відображається на якості праці та на здоров’ї людини.

Справжня продуктивна праця починається лише тоді, коли людина фізично і психічно сформувалася. Але її підготовчі форми починаються значно раніше, причому вимоги до неї поступово збільшуються. Дітей переддошкільного і дошкільного віку зовсім не слід навантажувати працею, особливо такою, що вимагає значного напруження. Факти доводять, що важка праця дуже шкідливо відбивається на здоров’ї і психічному розвитку дитини, її ріст затримується, тіло деформується, внутрішні органи, особливо серце, пошкоджуються. У цей період основною формою життєдіяльності є гра. Що ж до праці, то вона обмежується лише самообслуговуванням і допомогою матері, при тій умові, щоб те й інше не вимагає значного напруження [7, с. 48-49].

У шкільний період починається розумова праця у формі навчання і легкі форми фізичної праці у вигляді допомоги дорослим. З роками навантаження розумовою і фізичною працею збільшується, але послідовно. Відповідно до цього організовується і шкільне навчання. Воно включає в себе заняття у школі під керівництвом педагога і домашні завдання. Роль останніх дуже велика, але вони мають відповідати силам і вікові дитини. У молодших класах на виконання домашніх завдань приділяється 30-45 хв., а у старших класах середньої школи вони можуть продовжуватися до двох – двох із половиною годин, але з регулярними перервами.

Регулярність праці, правильне чергування праці й відпочинку, з одного боку, збільшує її продуктивність, а з другого – зберігає сили і здоров’я людини.

Г. Ващенко зазначає, що здатність до розумової праці може зберігатися навіть до глибокої старості. Він наводить дані з життя великих людей. Так, Платон прожив 80 років і працював до старості як філософ. Песталоцці прожив 81 рік і наприкінці свого життя написав один із найкращих своїх творів – “Лебедину пісню”. Кант прожив 80 років і працював до самої смерті, хоч від природи мав слабе здоров’я. Ньютон жив 84 роки і теж продуктивно працював до смерті. А Мікеланжело Буонаротті – славетний живописець, скульптор і архітектор – жив і творив до 90 років [7, с. 49-50].

Сон є найкращим відпочинком людини, зазначає Г. Ващенко. Після здорового сну людина прокидається зі свіжими силами і бажанням працювати. Тому гігієна сну потребує особливої уваги. Спати треба в точно визначені години. Тоді виробляється здорова навичка спати, сон буває міцнішим і краще відновлює сили людини. Кількість часу для сну залежить від віку людини, характеру праці й пори року. Діти молодшого шкільного віку мають спати приблизно 10 годин, підлітки і юнаки – 8-9 годин, люди старшого віку – 7-8 годин. Розумова праця вимагає більше часу для сну, фізична – менше. Взимку сон може бути довшим, влітку – трохи коротшим. Постіль не мусить бути ні занадто твердою, ні занадто м’якою. Найкраща для здоров’я – постіль із вовняних матраців, зате слід уникати пуховиків. Це ж стосується і ковдр. Занадто м’які й теплі ковдри перегрівають тіло і розніжують людину. Тому вже у давні часи педагоги протестували проти занадто м’якої постелі й дуже теплого вкривання. Прикладом цього може бути виховання Олександра Македонського [8].

Питання про те, чи слід спати після обіду, остаточно не вирішене. Більшість лікарів радять такий відпочинок, а деякі заперечують його. Можливо, що це залежить від індивідуальних особливостей людини.

Коли людина має схильність до ожиріння і фізично не працює, сон після обіду може бути для неї шкідливим. І навпаки, для людини нормальної будови тіла сон після обіду може бути корисним. Загалом перерва всередині робочого дня чи то у формі сну, чи то в якійсь іншій формі відпочинку людині й розумової, і фізичної праці, безумовно, потрібна.

Руханка, гра і спорт

Важливим засобом тіловиховання є гімнастика. Різниця між працею і руханкою полягає в їхній меті. Метою праці є певний об’єкт як її продукт, що може бути або матеріальною річчю (виріб із дерева, заліза, продукти харчування та інше), або нематеріальною (науковий або мистецький твір). Метою руханки є удосконалення тіла людини, передусім м’язової сили і спритності.

Засади руханки вироблені ще у стародавній Греції; значною мірою вони залишаються в силі й тепер. Дбаючи про розвиток сили і спритності тіла людини, греки разом з тим прагнули до його гармонійності. Остання не лише мала значення як одна з умов краси, а була основою людини. Однобічний розвиток якоїсь частини тіла, порушуючи його гармонійність, порушує також і нормальні функції організму. Г. Ващенко зазначає, що слід пам’ятати слова Арістотеля про те, що метою фізкультури не може бути атлет, а мусить бути гармонійно розвинута людина.

У всіх народів руханка була пов’язана з військовою підготовкою. Найчіткіше такий зв’язок прослідковується у спартанському вихованні. В нові часи завдання військової підготовки ставить на чільне місце гімнастична система Ф. Яна. Таке завдання набуває особливо великого значення у вихованні сучасної української молоді. Українська молодь, з одного боку, має приділити багато уваги руханці й спорту, а з другого – поєднати їх із військовою підготовкою.

Руханка має дві міцно пов’язані між собою форми: індивідуальну і групову. Індивідуальна гімнастика, крім розвитку здоров’я, сили і спритності, є засобом розвитку волі й характеру, здатності володіти собою, переборювати інертність. Найкраще робити гімнастичні вправи зранку, вставши з ліжка. Вони проганяють сонливість, збуджують енергію, роблять людину бадьорою. Корисно перед гімнастичними вправами обтертися водою, принаймні до пояса. У процесі руханки слід розвивати все тіло, включаючи пальці та шию. Під час руханки слід звертати пильну увагу на дихання: воно мусить бути глибоким і ритмічним. Якщо у процесі вправ людина починає задихатися, то слід трохи відпочити, зробивши декілька глибоких вдихів і видихів. Ранкові руханкові вправи не повинні тривати довго: їх тривалість – 10-15 хвилин. Ранкову руханку слід робити в кімнаті з чистим повітрям, при відчиненому вікні.

До руханки можна віднести також купання і плавання. Воно корисне тим, що, крім рухів, які розвивають міцність м’язів і спритність, відбувається ще й обмивання тіла. Купання і плавання часто дають велику насолоду, але занадто довго купатися не слід, бо це виснажує організм.