Тіловиховання в період Нового часу

Новий період у галузі науки започаткували Ф. Бекон, Р. Декарт і Б. Спіноза. Однією з істотних рис цього періоду в галузі науки було те, що вона твердо стала на грунт систематичних досліджень, які мали характер звичайних спостережень і експериментів. Спекулятивні, апріорні методи відійшли на задній план. Завдяки такому напряму, зазначає Г. Ващенко, наука нового часу мала великі досягнення у формі різних винаходів, що про них людство раніше навіть не могло і мріяти. Прогрес науки відобразився також на вихованні молоді. Якщо раніше педагоги будували виховні системи на підставі апріорних міркувань і випадкових, несистематичних спостережень, то в період Нового часу вони спиралися, передусім, на дослідження в галузі психології і фізіології. Засади нової так званої емпіричної психології сформульовані у творах англійського вченого Д. Локка. Йдучи слідом за Френсісом Беконом, Джон Локк у своєму капітальному творі “Міркуваня про людський розум” доводить, що основою справжньої науки є спостереження. Воно має дві форми: об’єктивну і суб’єктивну або рефлексію, тобто спостереження внутрішніх переживань. За допомогою першої наука досліджує навколишній світ, а за допомогою другої – свій внутрішній світ або свої душевні переживання.

Д. Локку належить також твір “Думки про виховання”, що мав велику роль в історії педагогіки [28, с. 409-608]. У ньому вчений вимагає, щоб кожен крок у вихованні дітей був обміркований, щоб у вихованні не було жодного вияву сваволі. Великого значення Д. Локк надавав фізичному вихованню, дотримуючись старовинного прислів’я “У здоровому тілі – здоровий дух”. Основним завданням фізичного виховання, за Д. Локком, є виховання тіла здорового, витривалого до холоду і спеки, голоду і спраги. Тому він радить із наймолодших років не одягати дітей занадто тепло навіть зимою, більше тримати їх на свіжому повітрі, привчати ходити без шапки і босоніж, їжа дитини має бути простою і здоровою. Д. Локк не радить давати дітям цукор, вино, всілякі гострі страви. З овочів він радить суниці, яблука і груші. Одяг дитини не повинен бути вузьким, а взуття слід мати м’яке, щоб воно могло пропускати воду. З метою загартування дитини він радить щодня обливати тіло холодною водою. Спати діти повинні на твердій постелі не більше 8 годин. Для фізичного розвитку Д. Локк радить, щоб діти більше рухалися на свіжому повітрі, бігали, бавилися. Крім того, він радить їзду верхи і заняття якоюсь ручною працею, наприклад, столярством, садівництвом, городництвом.

Д. Локк у своїй виховній системі мав на увазі виховання “джентльмена”, отже шляхтича, яке, на його думку, має бути індивідуальним, а не спільним, родинним, а не шкільним. У його системі, зазначає Г. Ващенко, є багато цінного, що може бути використане і в умовах сучасного виховання молоді. Єдине, з чим він не погоджується у системі виховання Д. Локка, – це безоглядне загартовування тіла дитини, привчання її до холоду через холодні обливання і омивання, що може іноді бути шкідливим для здоров’я дитини.

Значний вплив на розвиток культури, політичне життя Європи та виховання молоді мав Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.). Свої педагогічні думки він подав у творі “Еміль”, який ще за життя мислителя набув великої популярності [36, с. 15-592]. Головна ідея, покладена в основу виховної системи Руссо, – це ідея свободи і природовідповідності виховання. “Все прекрасне, що виходить із рук Творця, – писав Руссо в “Емілі”, – все псується в руках людини”. “Все полягає у тому, щоб не псувати природу дитини, пристосовуючи її до суспільства”.

“Еміль” складається з 5-ти частин. У першій Руссо подає поради щодо виховання новонародженої дитини, поки вона ще не володіє мовою; у другій він розглядає виховання Еміля до 12 років; у третій – до 15-ти років; четверта закінчується часом одруження Еміля; п’ята подає поради щодо виховання Софії, дружини Еміля.

Уже у першій частині “Еміля” Руссо різко повстає проти будь-яких штучних методів виховання, які лише шкодять дитині. “Як тільки дитина вийшла з лона матері й одержала свободу рухатись і витягати свої члени, – пише він, – на неї накладають нові кайдани. Її пеленають, її кладуть так, щоб голова залишалася нерухомою, ноги випростаними, руки витягнутими вздовж тіла; вона обгорнута пелюшками і всілякими пов’язками, що не дозволяють їй змінити положення” [36, с. 22]. Педагог протестує проти того, що деякі матері не годують самі дітей, а наймають для них годувальниць. Обурюється Ж.-Ж. Руссо також зайвими пестощами малих дітей і намаганнями задовольнити їхні найменші потреби, що іноді мають характер примх. Так само він засуджує покарання, які дорослі застосовують до дітей. “Народжуючись, дитина кричить, – пише Руссо, – її раннє дитинство проходить у сльозах. Іноді її колишуть, їй догоджають, щоб вона затихла; іноді їй погрожують, її б’ють, щоб змусити її мовчати. Або ми робимо те, що їй хочеться, або вимагаємо від неї того, чого нам бажається; або ми підкоряємося її фантазії, або підкоряємо її нашим фантазіям; середини немає: вона повинна або давати накази, або одержувати їх. Таким чином, її перші ідеї – ідеї панування або рабства. Ще не володіючи мовою, вона командує, ще не будучи здатною діяти, кориться; і буває так, що її карають раніше, ніж вона може зрозуміти свої помилки, або, вірніше, зробити їх. Таким чином, із ранніх років прищеплюють до її серця пристрасті, які потім приписують природі та, подбавши про те, щоб зробити її злою, жаліються, що вона такою вийшла” [36, с. 33].

Природовідповідність виховання, на думку Руссо, забезпечує нормальний фізичний розвиток дитини, сприяє тому, що тіло її стає сильним і витривалим. Сильне і здорове тіло є передумовою її нормального духовного розвитку. “Потрібно, щоб тіло було досить сильним, щоб підкорилося душі. Я знаю, що невитриманість збуджує пристрасті... Чим слабше тіло, тим більше воно панує, а чим міцніше, тим більше воно підкоряється. Всі чуттєві пристрасті зустрічаються у розніженому тілі” [36, с. 45].

Ж.-Ж. Руссо наголошує на тому, що ніколи не треба забувати різницю, яка існує між дитиною і дорослою людиною. Дитина має велику потребу в русі: вона бігає, стрибає, кричить і т. ін. Не треба забороняти їй робити це, бо заборона може лише заважати нормальному розвиткові дитини. Разом із тим, не слід виконувати примхи дитини. Це тільки розбещить її та, врешті-решт, призведе до того, що з неї виросте нещасна людина.

Наслідки природовідповідного виховання Руссо ілюструє на прикладі Еміля, коли йому виповнилося 12 років. Уся його постать, його хода, – пише Руссо, – все дихає задоволенням і здоров’ям: його добрий і жвавий погляд свідчить про ясність і спокій його душі, нема в ньому і сліду якогось горя або розчарування. Рухи його швидкі й упевнені; вся істота його виявляє свободу, невимушеність і простоту.

Ж.-Ж. Руссо в основу своєї виховної системи поклав вірну думку про те, що у процесі виховання тре­ба органічно поєднувати розумові й фізичні вправи. У другій книзі свого “Еміля” він пише: “Коли хочете розвинути розум вашого учня, вправляйте його сили, якими розум мусить керувати, розвивайте наполегливість його тіла, зробіть його міцним і здоровим, щоб він став мудрим і розсудливим, дайте йому можливість працювати, бути діяльним, бігати, стрибати, бути постійно в русі, щоб він був бадьорою людиною, і він стане також людиною розсудливою. Думка, що вправи тіла шкодять розумовій діяльності, є жалюгідною помилкою, начебто ці дві діяльності не повинні бути у згоді, та наче одна не повинна постійно діяти на другу” [36, с. 177-178].

Г. Ващенко не зупиняється на аналізі змісту трьох останніх частин “Еміля”, він лише зазначає, що Руссо в них більше приділяє уваги розумовому і моральному вихованню Еміля і значно менше – фізичному вихованню. Вчений акцентує увагу на тому, що Ж.-Ж.Руссо не подав системи гімнастичних вправ і висловлює здогадку, що він, будучи прибічником природовідповідного виховання, не визнавав їх доцільності. У той же час, цінність поглядів Ж.-Ж. Руссо на фізичне виховання дітей є вагомою. Передусім, надзвичайно цінні його поради щодо виховання малих дітей. А найцінніше в його системі, наголошує Г. Ващенко, – це природовідповідність виховання при умові вірного її застосування. Вона має бути покладена в основу справжньої наукової педагогіки взагалі й тіловиховання зокрема. Проте Г. Ващенко вважав, що Ж.-Ж. Руссо допустився великої помилки, занадто обмежуючи роль старших у вихованні дітей. Крім того, він висловлював думку про те, що послідовники Ж.-Ж. Руссо (Еллен Кей, Л. Толстой) допустилися помилок, проповідуючи ідею вільного виховання. Позитивно оцінюючи принцип природовідповідності виховання, він дещо негативно сприймав ідею вільного виховання. Вчений наголошував, що людину дійсно треба виховувати відповідно до її природи, бо інакше виховання буде лише псувати її. Але це не означає, що дитині потрібно дати повну волю в її розвитку і не спрямовувати її в певний бік, не порушуючи при цьому її природних властивостей. Це стосується також і тіловиховання. Дуже добре, коли дорослі дають дитині можливість бігати, стрибати, гратися. Але цього мало. Для того, щоб дитина розвивалася гармонійно, стала фізично міцною і спритною, потрібні вправи, які б повною мірою відповідали природі людини. Цю природу і повинен добре знати педагог, виховуючи дитину духовно і фізично. Тому є підстави стверджувати: педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо дійсно базуються на науковій основі.