Поняття і види форм (джерел) права.

 

Під формами (джерелами) права розуміють державно-офіційні способи закріплення та зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковий характер.

Це спеціальний правовий термін, який застосовується для визначення зовнішніх форм виразу юридичних норм.

Джерелами права є офіційні державні документи, в яких закріплюються юридичні норми. Наприклад, закони Верховної Ради України, Указ Президента України, постанова Кабінету Міністрів України тощо. В зазначених актах містяться правила поведінки, що приймаються відповідними органами держави. З огляду на те, що ці правила поведінки закріплені у правових нормах вони набирають загальнообов’язкового значення.

Зазвичай в теорії називають чотири види форм (джерел) права:

- нормативно-правовий акт;

- юридичний прецедент (судова практика);

- правовий звичай;

- нормативний договір.

 

В деякі історичні періоди джерелами права визнавали – правосвідомість, правову ідеологію, діяльність юристів.

 

Найбільш старою формою права є правовий звичай, це санкціоноване державою правило поведінки, яке склалося в результаті багаторазового повторення людьми певних дій, завдяки чому закріпилося як стійка норма.

Держава санкціонує лише такі звичаї, які відповідають його інтересам. Санкціонований звичай набуває характеру загальнообов’язкових правил поведінки. Прикладом стародавніх правових звичаїв можна назвати такі джерела рабовласницького права, як Закон ХІІ таблиць (Стародавній Рим V сторіччя до нашої ери), закони Драконта (Афіни VІІ сторіччя до нашої ери) та інші.

У юридичній науці існує декілька точок зору з приводу місця правового звичаю серед форм (джерел) права. Одна група авторів відводять ним провідну роль серед інших форм (джерел) права, вважаючи, що законодавчі та судові органи у своїй правотворчій та правозастосовчій діяльності керуються тими поглядами та звичаями, які склалися в даному суспільстві. Ця точка зору характерна для соціологічної та історичної школи права, які бачать в праві продукт народної свідомості.

Представники юридичного позитивізму, навпаки, вважають правовий звичай застарілим джерелом права, який не має суттєвого практичного значення у наш час. Головним і переважним джерелом права вони вважають – закон, який своїм регулюванням повинен охоплювати всі сфери суспільного життя. І дійсно в більшості сучасних країн основним регулятором суспільних відносин є право, норми якого створюються державою. В Англії, де в більшості випадків традиції мають загальнообов’язкове значення, звичаї регулюють дуже вузьке коло суспільних відносин (вони розповсюджуються лише на торгове право та деякі інститути кримінального права – участь присяжних у певних юридичних справах).

 

Наступною формою (джерелом) права є юридичний прецедент (судова практика) – це судове або адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому держава надає загальнообов’язкового значення.

Сутність цього джерела права в тому, що державний орган (судовий чи адміністративний) приймає рішення по конкретній справі. І в подальшому, при розгляді всіх схожих за змістом справ, це рішення використовується як правова норма (зразок) для винесення рішення. Прецедентна форма права широко використовується в Англії та Сполучених Штатах Америки.

В Англії загальне право створювалося королівськими судами і по своїй сутності було правом судової практики. Англійські суди і в наш час не тільки застосовують, а й створюють норми права. Правила, які містяться у судових рішеннях, у відповідності з англійським правом повинні застосовуватися і в подальшому, інакше буде порушена стабільність загального права та поставлено під загрозу все його існування.