Предмет, методологія теорії держави і права.

Функції теорії держави і права.

 

Функции ТГП:

интерпретационная - познание объективной государственно-правовой действительности;

эвристическая - открытие новых закономерностей возникающих в процессе развития предмета исследования, например государство и право;

методологическая - основывается на том, что метод это теория обращённая к практике исследования;

политическая - разработка принципов преобразования государственно-правовых явлений, учреждений и институтов государства и права, на основе познания объективных закономерностей общественного развития, а также определения пути развития государства и права, государственного аппарата и законодательства;

идеологическая - состоит в мировоззренческой стороне науки, в материалистическом и диалектическом истолковании государства и права;

прогностическая - определяет тенденции развития изучаемых явлений в соответствии с объективными законами их развития;

гносеологическая - познание объекта в его историческом развитии;

практично-ориентационная - познание объекта и его практического значения;

коммуникативная - познание объекта во взаимосвязи с общегуманитарным теоретическими и юридическими науками. (с)

 

Система юридичних наук і місце в них теорії держави і права.

 

Юридические науки:

историко-теоритические (ТГП, ИГП, история правовых и политических учений);

отраслевые (уголовное право, гражданское право, административное право и т. д.);

прикладные (судебная статистика, судебная медицина, судебная криминалистика);

межотраслевые (суд и правосудие, прокурорский надзор, природоохранительное право);

науки изучающие международное право, право зарубежных стран.

 

Место ТГП:

- вырабатывает основные категории и понятия для всех других юридических наук;

- показывает основные пути развития научных исследований в них;

- определяет основные закономерности изучаемых государсвенно-правовых явлений и процессов, которые являются предметом изучения других юр. наук;

- другие юр. науки являются критерием истинности, выводом сделанным ТГП.

 

Поняття та ознаки держави.

 

Государство - это суверенная политико-территориальная организация власти, имеющая специальный аппарат принуждения и способная свои веления через право, делать общеобязательными для населения всей страны.

Признаки государства, которые отличают его от организации первобытного общества:

- суверенитет;

- охватывает все населения страны;

- наличие аппарата управления и принуждения;

- способность издавать общеобязательные правила поведения;

- способность собирать налоги, делать займы, предоставлять кредиты;

- формальные реквизиты.

Теорії походження держави.

 

Теории происхождения государства:

Органическая теория - государство сравнивается с биологическим организмом. Функционирование организма связано с двумя процессами - дифференциации и специализации. Государство, как организм, рождается, растет, достигает определённого возраста, стареет и гибнет, и происходит дифференциация его органов. Каждый орган человеческого тела имеет свое назначение. С развитием государства специализация объединяет людей в различные группы выполняющие свои функции. Представитель - Спенсер Герберт (1820-1903)

Теория насилия - государство появляется в результате завоевания одного племени другим, путём превращения в рабов завоёванных народов. Такое властвование лежит в основе экономического неравенства. В результате завоевания племена превращаются в касты, сословия, классы. Государство является способом удержания в повиновении захваченных народов и усиление власти над завоёванными. Представители - Гамплович, Каутский, Дюринг и др.

Договорная теория - государство возникло на основе добровольного соглашения (договора) между людьми, которые до этого находились в естественном состоянии, о том, что одни будут управлять, а другие исполнять их управленческие решения. В данном случает договор не факт, а идея. Представители - Гроций, Спиноза, Гоббс, Руссо, Радищев и др.

Психологическая теория - необходимость объединения в государство заложено в психике людей. Психика включает в себя потребность людей к подчинению, к господству выдающихся людей. Народ не способен к принятию управленческих решений и постоянно требует руководства со стороны лидера. Представители - Петражицкий Л. И. (1867-1931)

Теологическая теория - государство возникло от Бога, обосновывается вечность и нерушимость существующей государственной власти, монарх воплощение Бога на Земле. Утверждает, что любое посягательство на существующие в государстве порядки обречены на неудачу, что божья власть в руках правителя имеет назначение защищать благо всех людей. Представитель Фома Аквинский (1225-1274).

Космическая теория - государство было привезено к нам из космоса более развитыми цивилизациями.

Патриархальная теория - государство есть результат исторического развития и разрастания семьи, а абсолютная власть монарха - это продолжение отцовской власти в семье. Представители - Аристотель, Фильмер, Михайловский и т. д. (с)

 

Види органів держави.

 

Критерії (підстави) класифікації органів держави: (с)

 

1. По місцеві в системі державного апарата:

· первинні;

· вторинні.

 

2. По видах діяльності:

органи державної влади (вищий орган - Верховна Рада);

органи державного керування (вищий орган - Кабінет Міністрів);

суд (у тому числі й арбітражний);

прокуратура;

Конституційний Суд.

 

3. По способі створення:

* виборні;

* призначувані;

 

4. За часом функціонування:

¨ постійні;

¨ тимчасові;

 

5. По складу:

Þ одноособисті;

Þ колегіальні;

 

6. По території, на яку поширюються їхні повноваження:

· загальні;

· галузеві чи міжгалузеві (центральні);

· місцеві (локальні).

 

Державні органи, що мають владні повноваження, можуть бути розділені по різних підставах:

• По способі утворення:

виборні (представницькі органи);

призначувані (напр., органи прокуратури, виконавчо-розпорядницькі органи);

наслідувані (спадкоємний монарх).

• За часом функціонування:

постійні – створюються без обмеження терміну дії;

тимчасові – створюються для досягнення короткострокових цілей.

• По території дії:

загальні (загальфедеральні у федеративній державі) – поширюються на всю територію держави;

суб'єктів федерації – (у федеративній державі);

місцеві – діють в адміністративно-територіальних одиницях;

• По характері компетенції:

органи загальної компетенції – уряд;

органи спеціальної компетенції – міністерства і т.п.

• Один по одному здійснення компетенції:

колегіальні – парламент (Верховна Рада);

єдиноначальні – президент.

• По правових формах діяльності:

правотворческие;

правоприменительные;

правоохоронні;

контрольно-наглядові;

установчі.

• За принципом «поділу влади»:

законодавчі;

виконавчі;

судові.

• По характері і змісту діяльності:

законодавчі (парламент);

виконавчі (уряд);

правоохоронні (міліція, органи безпеки);

судові (суди – вищі і місцеві);

контрольно-наглядові (прокуратура, державні інспекції).

 

ОВС в механізмі держави.

 

Органи внутрішніх справ – правоохоронні органи виконавчої влади, що складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарата, внутрішніх військ, кримінально-виконавчих установ.

Їм відведена відповідальна роль у механізмі правової держави. Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх і зовнішніх функцій держави – проводять діяльність по захисту економіки і навколишнього середовища від злочинних зазіхань (податкова міліція, екологічна міліція), коштують на стражу законності і правопорядку (ДАІ, патрульно-постова служба й ін.), співробітничають на міжнародному рівні по забезпеченню світового порядку (ІНТЕРПОЛ), мають на меті захист і охорону прав і воль людини.

Окремі служби органів внутрішніх справ (міліція, виправно-трудові установи) наділені функціями дізнання, що вони здійснюють у границях вимог карно-процесуального закону.

Одна з особливостей органів внутрішніх справ – наявність повноважень по проведенню попереднього розслідування (спеціальний слідчий апарат).

Органи внутрішніх справ мають широкий діапазон адміністративно-наглядових функцій – забезпечення суспільного порядку, паспортного режиму, правил дозвільної системи й ін.

Отже, положення органів внутрішніх справ у державному механізмі, з погляду як їхньої компетенції, так і побудови, визначалося характером держави. Перехід від авторитарної до демократично організованої влади вже на початковому етапі викликав істотні зміни. Тенденції розвитку, що спостерігаються, системи органів внутрішніх справ обумовлені загальними процесами, що протікають у нашому суспільстві. Вони в загальному і цілому не суперечать існуючому положенню справ в інших країнах тенденції усе більшої диференціації і спеціалізації ланок державного апарата. Загальна лінія еволюції така, що поза рамками органів внутрішніх справ створюється усе більше організацій і установ, що виконували ніколи властиві їм функції, і з часом термін «органи внутрішніх справ» може стати родовим для позначення сукупності органів (апаратів), що здійснюють охорону суспільного порядку, безпеки (державної, суспільний, екологічної і т.п.), боротьбу з правопорушеннями особливими формами і методами.

 

Поняття та ознаки права.

 

Право - усеосяжна міра волі, рівності і справедливості в суспільстві, що знаходить своє матеріальне вираження в нормах права, що встановлюються в межах своєї компетенції відповідними органами держави (соціологічна школа). (с)

Ïðèçíàêè ïðàâà:

a)ãîñóäàðñòâåííàÿ âîëÿ, âûðàæåííàÿ êàê çàêîí óñòàíîâëåííûé âëàñòüþ è ñîäåðæàùàÿ ìàñøòàá (ìåðó) ïîâåäåíèÿ ëþäåé â ðàçëè÷íûõ ñôåðàõ æèçíè îáùåñòâà;

b)îáóñëîâëåííîñòü ýòîé ãîñóäàðñòâåííîé âîëè ìàòåðèàëüíûìè óñëîâèÿìè, êóëüòóðíûì óðîâíåì è èñòîðè÷åñêèìè òðàäèöèÿìè æèçíè íàðîäà, êîòîðîìó ïðèíàäëåæèò âëàñòü, âîïëîùåíèå â íåé åãî èíòåðåñîâ, öåëåé, öåííîñòåé;

c)îáúåêòèâèçàöèÿ ýòîé âîëè â âèäå íîðìàòèâíûõ ïðåäïèñàíèé, ïîîùðåíèé, ðàçðåøåíèé, çàïðåòîâ, ôîðìîé êîòîðûõ ìîãóò áûòü çàêîí è äîãîâîð, ñóäåáíîå ðåøåíèå è àäìèíèñòðàòèâíûé ïðåöåäåíò, ñàíêöèîíèðîâàííûå òðàäèöèè è îáû÷àè;

d)íàëè÷èå ñïåöèàëüíûõ ãîñóäàðñòâåííûõ îðãàíîâ îáåñïå÷èâàþùèõ ñîçäàíèå è ïðèìåíåíèå íîðì ïðàâà.  ëþáîì îáùåñòâå ñóùåñòâîâàíèå ïðàâà è åãî äåéñòâèå ñâÿçàíî ïðåæäå âñåãî ñ àâòîðèòåòîì ãîñóäàðñòâà;

e)ïðåëîìëåíèå âñåõ îáúåêòèâíî ñóùåñòâóþùèõ ýëåìåíòîâ ïðàâîâîé ñèñòåìû â îáùåñòâåííîì è èíäèâèäóàëüíîì ñîçíàíèè, ñîäåðæàùèõ îöåíêó äåéñòâóþùèõ íîðì è èíñòèòóòîâ, îòíîøåíèå ê íèì, è ïðåäñòàâëåíèå î äîëæíîì, æåëàåìîì â ýòîé îáëàñòè.

Поняття системи права.

Система права - это объективно обусловленная внутренняя организация права определённого общества, которая заключается в единстве и согласованности всех юридических норм и дифференциации их по отраслям, подотраслям и институтам. (с)

 

Основные черты системы права:

· единство и согласованность норм права составляющих его систему;

· разделение всей совокупности правовых норм на взаимосвязанные правовые комплексы, отрасли, подотрасли, институты и нормы права;

· объективный характер построения системы права.

 

Систему права необходимо отличать от более общих понятий, таких как правовая система и правовая надстройка.

Вывод: таким образом правовая надстройка характеризует всю правовую действительность (и не господствующую идеологию). Правовая система включает всю господствующую правовую действительность. Система права является элементом правовой системы и характеризуется правовым единством и согласованностью правовых предписаний, а также внутренней дифференциацией по отраслям и институтам права.

 

Види норм права.

Классификация норм права (по особенностям):

1) по предмету регулируемых общественных отношений делятся:

- уголовного права;

- гражданского права;

- административного права;

- процессуального права;

2) в зависимости от юридических функций право делится:

- регулятивные - нормы права в диспозиции предусматривают права и юридические обязанности:

а) дефинитивные нормы - это те, которые содержат формулировку правовых понятий, раскрывают те или иные дефиниции, определения;

- правоохранительные - предусматривают меры государственно-принудительного воздействия за совершение правонарушения;

3) по характеру выраженных в правовой норме правил, поведение делится:

- обязывающие - предписывают или обязывают выполнить то или иное действие, либо воздержаться от него;

- закрепляющие - запрещают выполнять определённые действия (все статьи особенной части УК Украины);

- управомачивающие - не обязывают и не закрепляют, а управомачивают лиц совершать те или иные действия;

4) по степени определённости:

- определённые - содержат определённые правила поведения, которые подлежат исполнению;

- отсылочные - которые прямо не устанавливают правил поведения, а отсылают к другим нормам;

- бланкетные - не устанавливают само содержание правил поведения, а представляют их устанавливать каким-либо социально указанным лицам, либо организациям;

5) в зависимости от юридической силы:

- изданные в законодательном порядке;

- установленные подзаконными актами.

6) по отраслевому принципу:

- уголовные;

- административные;

- гражданско-правовые;

- конституционные;

- материальные;

- процессуальные;

7) по степени абстрактной сформулированности поведения:

- абстрактные;

- казуистические;

8) по их роли в регулировании общественных отношений:

- правоохранительные;

- специализированные;

- регулятивные;

9) по характеру обязанностей:

- императивные;

- диспозитивные;

10) по сфере и объёму регулирования:

- общие;

- специальные;

- исключительные;

11) по субъекту установления:

- центральные и местные;

- органы законодательной, исполнительной, судебной власти;

12) по времени действия:

- постоянные;

- временные;

13) по сфере жизнедеятельности:

- политические;

- экономические;

- культурные;

14) по целевому назначению:

- общезакрепляющие (конституционные);

- диффинитивные - закрепляют определённые юридические понятия);

- декларативные (целеустанавливающие);

- коллизионные - устанавливают порядок выбора и применения правовой нормы).

Структура норм права.

 

Структура правовой нормы - это её внутренняя организация, строение нормы права, совокупность составных элементов. Она состоит:

- гипотеза - определяет условия или обстоятельства при которых должна применяться данная норма. Составная часть нормы права, которая определяет условия, при наличии которых субъекты права должны осуществлять свои права и обязанности, определённые в диспозиции данной нормы (если);

- диспозиция - определяет требуемое, дозволенное или запрещённое поведение. Составная часть нормы права, которая определяет само правило поведения, согласно которого разрешается, запрещается или рекомендуется проведение определённых действий (то);

- санкция - указывает на правовые последствия несоблюдения норм права. Составная часть нормы права, которая в случае её невыполнения определяет меры по восстановлению нарушенного права и наказания правонарушителя (значит).

 

Виды гипотез (по их строению):

* простые - те, которые ставят действие юридической нормы от какого-либо одного условия, фактического обстоятельства. Это гипотезы норм уголовного права. Включает в себя одно условие, с наступлением которого норма начинает действовать;

* сложные (каммулятивные) - ставят действие юридической нормы в зависимость от определённой совокупности условий. Предусматривает несколько обстоятельств, совокупность которых является обязательным условием для начала действия нормы (ст. 154 УК Украины "... скупка товаров или других предметов... и их перепродажа с целью наживы...");

* альтернативные - ставят действие юридической нормы в зависимость от одного или нескольких указанных в норме условий, фактических обстоятельств. Включает в себя несколько условий, при наступлении которых начинает действовать норма (ст. 229 УК Украины "Организация или содержание домов для употребления наркотических средств или предоставление помещений с той же целью...")

 

Виды диспозиций:

Þ простая - предусматривает одно строгое последствие, наступающее при наличии данных фактических обстоятельств. Включает одно правило поведения;

Þ сложная - указывает на несколько правил поведения, правовых последствий, одновременно наступающих при наличии данных фактических обстоятельствах (ч. 7 ст. 13 УК Украины "Если не будет признано необходимым применение к душевнобольному принудительных мер медицинского характера... суд может передать его на попечение родственникам или опекунам при обязательном врачебном надзоре");

Þ альтернативная - указывает на несколько возможных правовых последствий, предполагает наступление одного из них. Содержит несколько правил, каждое из которых может быть использовано самостоятельно в случае наступления условий, которые указаны в гипотезе этой нормы (ст. 23 УК Украины "К лицам, которые совершили преступление, могут применяться такие основные наказания: 1) лишение свободы; 2) исправительные работы без лишения свободы; 3) лишение права занимать определённые должности или заниматься определённой деятельностью..."

 

Виды санкций:

¨ простая - включает только одно правовое последствие;

¨ сложная - санкция, предусматривает применение нескольких неблагоприятных последствий одновременно (ч. 3 ст. 229 УК Украины "... карается лишением воли на срок от 7 до 15 лет с конфискацией имущества")

¨ альтернативная - предусматривает несколько неблагоприятных последствий, каждое из которых может применяться самостоятельно (ст. 159 УК Украины "Умышленная потрава посевов... наказывается исправительными работами на срок до 2 лет или штрафом до 300 гривен").

Виды санкций:

a) уголовно-правовые;

b) административные;

c) дисциплинарные;

d) имущественные;

e) поощрительные.

 

Правовосстанавливающие санкции - это указание на степень государственного принуждения, которая применяется:

- для принудительного выполнения невыполненной обязанности и восстановления нарушенного права;

- для ликвидации "представительных правоотношений", то есть тех, которые возникли благодаря незаконным актам;

- отмены нормативных актов, которые противоречат закону и т. п.

 

Штрафные санкции - это такие меры государственного принуждения, при помощи которых осуществляется общая и частная превенция правонарушений, их применение не способствует устранению тех условий, которые причинены правонарушением.

Принципи правотворчості.

 

Принципи правотворчості – основні ідеї, вихідні підстави, на яких будується правотворчість.

Основні принципи правотворчості:

демократизм – це основний початок, що лежить в основі підготування і затвердження нормативних актів. Він виражається в активній участі народних мас у процесі підготування і прийняття законів. Така участь здійснюється через Верховну Раду, суспільні об’єднання, трудові колективи шляхом врахування пропозицій громадян у процесі всенародного обговорення законопроекту;

повновладдя Верховної Ради народних депутатів;

законність – дана діяльність повинна здійснюватися в рамках і на підставі Конституції та інших законів;

професіоналізм – займатися подібною діяльністю повинні компетентні люди – юристи, управлінці, економісти і таке інше;

науковість – оскільки в процесі підготовки нормативних актів важливо вивчати соціально-економічну, політичну та іншу ситуацію, об’єктивні потреби розвитку суспільства тощо;

гласність і врахування суспільної думки – означає відкритість правотворчого процесу для широкої громадськості, нормальну циркуляцію інформації;

гуманізм правотворчої діяльності;

плановість;

інтернаціоналізм.

 

Стадії правотворчості.

Стадії правотворчості (по И. Я. Деригіну):

a) підготовча – тут здійснюється таке ухвалення рішення про необхідність підготування нормативного акта, визначення кола осіб, що будуть готувати нормативний акт, власне підготування проекту нормативного акта, обговорення тексту нормативного акта, узгодження нормативного акта з усіма зацікавленими органами, посадовими особами:

- ухвалення рішення про необхідність розробки проекту нормативного акта;

- підготування проекту;

- обговорення проекту;

- узгодження проекту;

- доопрацювання проекту;

b) прийняття нормативного акта:

- внесення проекту на обговорення правотворчому органу;

- обговорення проекту в правотворчому органі;

- прийняття нормативно-правового акта;

- обнародування (опублікування) або доведення до виконавців іншими засобами.

 

Стадії правотворчості (по М. М. Миколаєву та А. С. Пшонкіну):

v ухвалення рішення про підготування проекту нормативного акта;

v підготування тексту проекту нормативного акта;

v внесення проекту нормативного акта в офіційному порядку у правотворчий орган;

v обговорення і прийняття нормативного акта;

v опублікування прийнятого нормативного акта.

 

Сутність цього джерела права в тому, що державний орган (судовий чи адміністративний) приймає рішення по конкретній справі. І в подальшому, при розгляді всіх схожих за змістом справ, це рішення використовується як правова норма (зразок) для винесення рішення. Прецедентна форма права широко використовується в Англії та Сполучених Штатах Америки.

В Англії загальне право створювалося королівськими судами і по своїй сутності було правом судової практики. Англійські суди і в наш час не тільки застосовують, а й створюють норми права. Правила, які містяться у судових рішеннях, у відповідності з англійським правом повинні застосовуватися і в подальшому, інакше буде порушена стабільність загального права та поставлено під загрозу все його існування.

В країнах романо-германської системи права роль судової практики майже не виходить за рамки тлумачення (роз’яснення) закону. Вважається, що правотворча діяльність є прерогативою законодавчого органу, а також урядових чи адміністративних влад, уповноважених на те законодавцем.

Дореволюційна руська теорія права визнавала, що закон доповнюється нормами, які утворюються судовою практикою, хоча з цією точкою зору погоджувалися і не всі. Визнавалося, що при вирішенні конкретної юридичної справи суд має звернутися до закону, який регулює ті чи інші суспільні відносини. Якщо такого закону не існує, то справа вирішується на підставі загальних цілей та принципів діючого законодавства.

Сучасна юридична наука вважає, що судова практика не може бути повноцінним джерелом права. Вона не повинна встановлювати первісні норми, вносити зміни в загальні нормативні приписи. Її роль суто допоміжна. службова – конкретизувати в процесі тлумачення юридичні норми з урахуванням даної обстановки у межах застосування права.

Право та релігія.

На деяких етапах історії суспільства, особливо в країнах де релігія визнавалася державним інститутом – суттєву роль відігравало релігійне (канонічне) право. Це було дуже розповсюджено в епоху середньовіччя, коли церква вирішувала значну частину сімейно-шлюбних, майнових і навіть кримінальних правовідносин. У наш час релігійні погляди широко розповсюджені у арабських та деяких інших країнах Сходу. Суть цих поглядів в тому, що, по-перше – встановлюються догми та уточнюється у що саме повинен вірити мусульманин, а по-друге, наказує віруючим, що вони можуть і чого не можуть робити.

Не дивлячись на значну роль мусульманського права в регулюванні суспільних відносин, за останній час в більшості мусульманських країн все ширше використовується такі класичні джерела права, як правовий звичай та нормативно-правовий акт (законодавство).

 

Нормативний договір – об’єктивно формально обов’язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб’єктів та забезпечуються державою. Наприклад, договір про утворення федерації, колективний договір.

Цей договір має певні властивості:

А) містить норму загального характеру;

Б) добровільність укладення;

В) спільність інтересів;

Г) рівність сторін;

Д) згода учасників за всіма суттєвими положеннями договору;

Е) взаємна відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання взятих обов’язків;

Є) правове забезпечення.

 

В якості джерела права виступає у 3 сферах.

1) міжнародне право – породжує правові відносини в самій країні, виступає або як безпосереднє джерело права, або як підстава для видання державами-учасницями відповідних національних законів.

2) конституційне (державне) право – джерела якого включають в себе федеративні договори. Широко застосовується у Росії – договір про розмежування повноважень між федерацією та її суб’єктами.

3) трудове право – до його джерел відносяться колективні договори та колективні угоди.

 

Юридична доктрина – це розроблені та обгрунтовані вченими юристами положення, конструкції, ідеї, принципи та міркування про право, які в тих чи інших системах права мають загальнообов’язкову юридичну силу.

Юридична доктрина була основним джерелом континентально-європейського (романо-германського) права з часів римського права до ХІХ ст., коли місце основного джерела права зайняв закон. Але і після цього вона залишилась одним з джерел у романо-німецькій правовій сім’ї. Значну роль юридична доктрина має відіграє і в мусульманському праві. Деяке правове значення вона має і в системах загального права.

Тобто він об’єдную в собі загальнообов’язкові правила поведінки, які створюються та охороняються державою. На відміну від інших форм (джерел) права, нормативно-правові акти найбільш повно та оперативно відображають зміни потреб в процесі розвитку суспільства, та забезпечують необхідну стабільність та ефективність правового регулювання.

Нормативний акт – це виражене в письмовій формі рішення уповноваженого суб’єкта правотворчості, що встановлює, змінює або скасовує правові норми і містить їх виклад.

Нормативні акти видаються органами, які володіють нормотворчою компетенцією, у чітко встановленій формі.

 

Закон та його види.

Склад правовідносин.

 

Состав правоотношений:

1) содержание правоотношений - различают фактическое (это поведение субъектов) и юридическое (то есть субъективное право и юридические обязанности);

2) субъекты права;

3) объекты права. (с)

 

Субъекты права - индивиды, организации или общности, которые на основании юридических норм могут быть участниками правоотношений - носителями субъективных прав и обязанностей. (с)

Субъектами могут быть:

1) государственные организации;

2) общественные организации и объединения;

3) юридические лица;

4) государство;

5) народ;

6) нация.

 

Субъекты права:

* физические лица (граждане, иностранцы, лица без гражданства, лица с двойным гражданством);

* социальные общности (народ, нация, народность);

* должностные лица;

* социальные организации (органы государства, общественные объединения, трудовые коллективы, юридические лица и т. д.)

 

Правосубъектность - возможность выступать субъектом правоотношений, которая состоит из правоспособности, дееспособности и деликтоспособности.

Правоспособность - способность иметь права и юридические обязанности. (с)

Дееспособность - способность лица своими действиями приобретать и осуществлять субъективные права и нести соответствующие юридические обязанности. (с)

 

Деликтоспособность - способность лица нести юридическую ответственность за совершённое правонарушение. (с)

Правовой статус личности - совокупность прав, свобод, обязанностей, законных интересов, которые закреплены в Конституции государства, а также других предусмотренных законом нормативных актах:

· состоит из прав и свобод, которые предоставлены ему обществом и охраняются государством, а также обязанности возлагаемые на него;

· права и обязанности в реальных правоотношениях, основанием которых является Конституция и предусмотренные законом нормативные акты;

· законные интересы граждан.

 

Объекты правоотношений - это материальные, духовные и другие социальные блага, которые служат удовлетворению интересов и потребностей граждан и их организаций, по поводу которых субъекты вступают в правоотношения и осуществляют свои субъективные права и юридические обязанности. (с)

 

Объект правоотношения - это то, по поводу чего правоотношение устанавливается.

Объект правоотношения - это то, на что направлено, на что воздействует правоотношение.

Виды объектов:

n материальные блага (вещи, сделки);

n духовные блага;

n действия субъектов права;

n бездействия;

n результат действия или бездействия субъектов права. (с)

 

73. Зміст правовідносин.

 

74. Поняття та види об’єктів правовідносин.

 

75. Поняття та види суб’єктів права.

 

Юридические факты

 

по характеру правовых последствий по волевому моменту по количественному составу

 

вызывающие прекращающие события действия простые сложные

изменяющие правомерные правонарушения

права и обязанности юр. поступки уголовные

амин. акты административные

сделки гражданские