Клінічна картина сальпінгіту (аднекситу, сальпінгоофориту)

Перший симптом гострого сальпінгоофориту – сильні болі внизу живота, що супроводжуються підвищенням температури до 38 °С (іноді з ознобом), погіршенням загального стану, можуть бути дизуричні явища, іноді здуття живота. При дослідженні за допомогою дзеркал можна виявити запальний ендоцервіцит і серозно-гнійні виділення. При бімануальному дослідженні неможливо чітко визначити придатки, але ділянка їх дослідження різко болюча, часто визначається набряклість і тістоподібна консистенція. У картині крові – зрушення лейкоцитарної формули вліво, збільшення ШОЕ.

В протеїнограмі – диспротеїнемія з переважанням глобулінових фракцій, підвищення рівня С-реактивного білка. Виникають явища інтоксикації – стан середньої тяжкості, слабість, головний біль, зниження апетиту, іноді диспепсичні розлади. Гострий запальний процес може закінчитися повним одужанням при своєчасному та адекватному лікуванні.

Гострий сальпінгоофорит може набути характеру підгострого або хронічного процесу з частими загостреннями і тривати роками. Клінічні прояви тоді не настільки яскраві. Температурна реакція може бути субфебрильною або нормальною, болі мають характер тупих, ниючих із локалізацією внизу живота і в попереку. Нерідкі скарги на диспареунію і безпліддя. Бімануальне дослідження менш болюче, однак матка і придатки менш рухливі, рухи шийки матки болісні. У крові при хронічному процесі, як правило, дещо збільшена ШОЕ. Зміни настають при загостренні процесу.

Діагностика сальпінгіту, аднекситу, сальпінгоофориту

Дані анамнезу:

- ускладнені пологи, аборти;

- внутрішньоматкові інвазивні маніпуляції;

- вишкрубання;

- ГСГ;

- гістероскопія;

- введення і видалення ВМК;

- випадкові статеві контакти та ін.

Фізикальне дослідження

При гострому запаленні бімануальне дослідження завжди болюче (особливо проекція придатків), оскільки при цьому в процес втягнута тазова очеревина (іноді з симптомами подразнення). При хронічному процесі, навпаки, склерозування і фіброзування маткових труб із формуванням спайкового процесу в малому тазу сприяють зменшенню рухливості придатків. Нерідко визначають їх болючість.

Лабораторні дослідження

При гострому процесі немає специфічних змін в аналізах (помірний лейкоцитоз із зсувом вліво, збільшення ШОЕ), а при хронічному нерідко виявляють лише збільшення ШОЕ. Головне значення мають бактеріоскопічне і бактеріологічне дослідження матеріалу з цервікального каналу, піхви і уретри. Мета – виявлення збудників та визначення їх чутливості до антибіотиків.

Інструментальні дослідження

Ехографічний метод не дає чіткої інформації про гострий сальпінгоофорит. Можна діагностувати лише потовщення маткових труб, спайковий процес у малому тазу. При пельвіоперитоніті виявляють скупчення невеликої кількості рідини в дугласовій кишені. Можна також визначити пухлиноподібну форму при гідросальпінксі або піосальпінксі. Краще використовувати УЗД із вагінальним датчиком. Можна використовувати КТ або МРТ, особливо при диференціальній діагностиці з пухлинами яєчників.

Диференціальна діагностика

Гострий сальпінгоофорит нерідко необхідно диференціювати від гострих хірургічних патологій (гострий апендицит, хірургічний перитоніт, пухлини кишечника, кишкова або ниркова коліки). При цьому використання лапароскопії дозволяє здійснити ранню топічну діагностику і вибрати правильну тактику лікування.

Лікування:

· купірування гострого сальпінгоофориту або загострення хронічного;

· клініко-лабораторне обстеження.

Медикаментозне лікування сальпінгіту(аднекситу, сальпінгоофориту)

Принциповим у лікуванні є антибіотикотерапія, яка призначається емпірично з урахуванням найбільш імовірних збудників. Режими антибактеріальної терапії ЗЗОМТ повинні забезпечувати елімінацію широкого спектра збудників. До схем першого ряду відносять комбінацію цефалоспоринів III покоління (цефотаксим, цефтріаксон) з метронідазолом, призначення інгібітор-захищених амінопеніцилінів (амоксицилін/ клавуланова кислота та ін.), як альтернативні препарати можуть використовуватися лінкозаміди в комбінації з аміноглікозидами II–III покоління, фторхінолони (ципрофлоксацин, офлоксацин) з метронідазолом, карбапенеми. Враховуючи високий ризик хламідійної інфекції, пацієнткам одночасно показане призначення доксицикліну або макролідів.

Антибактеріальна терапія ЗЗОМТ, як правило, починається з внутрішньовенного введення препаратів із подальшим переходом на їх пероральний прийом (ступінчаста терапія). При легких формах ЗЗОМТ пацієнтки лікуються в амбулаторних умовах, у такому разі кращий прийом пероральних препаратів з високою біодоступністю. Антибіотики поєднують з дезінтоксикаційною терапією: внутрішньовенно вводять сольові розчини, 5 % розчин глюкози, реополіглюкін, гемодез, полідез, мафусоль, вітаміни, білкові препарати та ін.

За показаннями призначають анальгетики, місцеві протизапальні препарати у вигляді свічок, лід на живіт. При стабілізації загального стану і стиханні гострого процесу проводять фонофорез із кальцієм, міддю або магнієм (за циклом).