Клінічна картина бартолініту

Клінічна картина характеризується гострим початком захворювання з появою пульсуючого болю в ділянці зовнішніх статевих органів на боці запалення (частіше виникає односторонній процес). Біль посилюється при ходьбі, сидінні, дефекації. Загальний стан погіршується, температура підвищується до 38 °C і вище (у стадії нагноєння), можуть виникати озноб і загальна слабість. Під час візуального огляду відзначають припухлість і гіперемію ділянці великої статевої губи і локалізації бартолінової залози. При пальпації – різка болючість. Якщо виявляють флуктуацію, необхідно думати про справжній абсцес бартолінової залози. У цьому випадку відбувається гнійне розплавлення залози і навколишніх тканин, що супроводжується посиленням місцевих проявів (запалення, біль, висока температура тіла, збільшення лейкоцитозу). Іноді відбувається спонтанне розкриття абсцесу з вилиттям гною; в такому стані хвору часто госпіталізують в гінекологічне відділення.

Діагностика бартолініту

При поставленні діагнозу необхідно оцінювати характерну клінічну картину, дані огляду та пальпації залози, дані бактеріологічного дослідження вмісту абсцесу.

Лабораторні дослідження передбачають бактеріоскопію мазків, бактеріологію відокремлюваного абсцесу, клінічний аналіз крові, ПЛР для виявлення прихованої інфекції.

Лікування

Гостре запалення бартолінової залози не вимагає госпіталізації. Його можна лікувати амбулатроно, в денному стаціонарі жіночої консультації (з тимчасовою непрацездатністю). Проводять консервативне лікування антибіотиками, гігієнічні процедури, вплив холоду або тепла на ділянку запалення, призначають статевий спокій і постільний режим. Хворих з абсцесом бартолінової залози необхідно лікувати в гінекологічному стаціонарі. Потрібні розтин абсцесу (краще з боку від входу в піхву), санація і дренування турундою з гіпертонічним розчином, щоденні промивання антисептиками. Застосовують також загальне лікування антибіотиками і УВЧ на ділянку абсцесу. Розтин абсцесу і дренування виконують під короткочасною внутрішньовенною анестезією.

Кольпіт

Кольпіт – запалення слизової оболонки піхви.

Етіологія кольпіту – частіше інфекційна, викликана трихомонадами, грибами кандида, вірусами генітального герпесу, цитомегаловірусом, мікоплазмами, уреаплазмами, кишковою флорою, умовно-патогенними збудниками (ешерихії, протей, гемофільна паличка вагінальна та ін.).

Класифікація

За перебігом розрізняють 3 стадії:

- гостру;

- підгостру;

- хронічну.

Симптоми кольпіту

При гострому кольпіті хворі скаржаться на такі симптоми: виділення (рясні, помірні, серозні, гнійні виділення), відчуття тяжкості в ділянці піхви, іноді внизу живота; свербіж, печіння в області піхви, іноді біль при сечовипусканні.

Під час огляду за допомогою дзеркал: виражена гіперемія і набряк слизової оболонки піхви; петехіальні висипання; червонуваті вузлики (інфільтрати, пігментні утворення епітеліального покриву); можливі ерозивні ділянки слизової оболонки.

У підгострій стадії кольпіту клінічні прояви виражені помірно (болі стихають, кількість виділень, вираженість гіперемії та набряку слизової зменшуються).

У хронічній стадії кольпіту клінічні прояви виражені незначно. Перебіг тривалий, характеризується наявністю рецидивів. Основним симптомом є виділення зі статевих шляхів серозного, іноді гнійного характеру, часто виникає відчуття свербіння.

Обстеження при кольпіті

I. Об'єктивне обстеження:

· дослідження органів малого таза проводять в період найбільш виражених виділень без попереднього підмивання статевих органів та лікування виділень;

· огляд зовнішніх статевих органів і внутрішніх поверхонь стегон (наявність запальних змін, набряку, виразок), огляд устя уретри і вивідних проток великих залоз присінка піхви, наявність виділень на зовнішніх статевих органах;

· внутрішньому гінекологічному дослідженню повинен передувати огляд піхви і шийки матки в дзеркалах, із проведенням необхідних клініко-лабораторних тестів;

· бімануальне і ректальне дослідження.

II. Клініко-лабораторна діагностика.

Обов'язкові дослідження:

· мікроскопія виділень із цервікального каналу, піхви і уретри на бактеріальну флору, в тому числі на трихомонади, гарднерели, гонококи і гриби;

· бактеріологічний посів нативного матеріалу з виділенням збудника і визначенням його чутливості до антибіотиків (бажано не раніше, ніж через 3 тижні після приймання антибактеріальних препаратів);

· мазок на онкоцитологію.