ТОП 10:

Диспансерне спостереження за перехворілими



Після закінчення лікування хворі сифілісом перебувають під диспансерним наглядом від 2 до 5 років (залежно від стадії захворювання). Упродовж цього часу вони підлягають клініко-лабораторному контролю кожні 3–6 міс. Зняття з обліку проводиться на підставі комплексу критеріїв вилікуваності, що включають оцінку якості проведеного лікування, результатів клініко-рентгенологічного обстеження, серологічного і цито-біохімічного обстеження крові і спинномозкової рідини.

 

Вірус імунодефіциту людини і СНІД

ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) відносять до підродини ретровірусів, яке має назву – лентивірус (або «повільні» віруси). Це означає, що від моменту зараження до появи перших ознак захворювання і тим більше до розвитку СНІДу проходить великий період часу, іноді кілька років. У половини ВІЛ-інфікованих безсимптомний період становить близько 10 років.

Етіологія

Виділяють 2 типи ВІЛ - ВІЛ-1 і ВІЛ-2. Найбільш поширений у світі ВІЛ-1, ВІЛ-2 за морфологією ближчий до вірусу імунодефіциту мавп – той самий, який був знайдений у крові шимпанзе.

При попаданні в кров ВІЛ вибірково прикріплюється до клітин крові, відповідальних за імунітет, що зумовлено наявністю на поверхні цих клітин специфічних молекул CD 4, які розпізнає ВІЛ. Всередині цих клітин ВІЛ активно розмножується і ще до формування будь-якої імунної відповіді, швидко поширюється по всьому організму. У першу чергу вражає лімфовузли, оскільки там міститься велика кількість імунних клітин.

Упродовж усієї хвороби ефективна імунна відповідь на ВІЛ так і не формується. У першу чергу це пов'язано з ураженням імунних клітин і недостатністю їх функції. Крім того, ВІЛ володіє вираженою мінливістю, що призводять до того, що імунні клітини просто не можуть «розпізнати» вірус.

При прогресуванні захворювання ВІЛ призводить до ураження дедалі більшої кількості імунних клітин – лімфоцитів CD 4, кількість яких поступово знижується, досягаючи в кінцевому підсумку критичного числа, що можна вважати початком СНІДу.

Інфікування відбувається при:

1. Статевому контакті.

Статевий шлях – найпоширеніший у всьому світі шлях передачі ВІЛ-інфекції. Сперма містить велику кількість ВІЛ; напевно, ВІЛ має властивість накопичуватися в спермі, особливо при запальних захворюваннях – уретриті, епідидиміті, коли сперма містить велику кількість запальних клітин, що містять ВІЛ. Тому ризик передачі ВІЛ збільшується при супутніх інфекціях, що передаються статевим шляхом. Крім того, супутні генітальні інфекції часто супроводжуються появою різних утворень, які порушують цілісність слизової статевих органів – виразок, тріщин, пухирців та ін. ВІЛ виявляється також у виділеннях піхви і шийки матки.

2. Гематогенний шлях передачі.

Клініка

Гостра гарячкова фаза

Гостра гарячкова фаза з'являється приблизно через 3–6 тижнів після зараження. Вона має місце не у всіх хворих – приблизно у 50–70 %. У решти після інкубаційного періоду відразу настає безсимптомна фаза.

Прояви гострої гарячкової фази неспецифічні:

· Лихоманка: підвищення температури, частіше субфебрилітет, тобто не вище 37,5 º С.

· Болі в горлі.

· Збільшення лімфовузлів: поява болючих припухлостей на шиї, під пахвами, у паху.

· Головний біль, біль в очах.

· Болі в м'язах і суглобах.

· Сонливість, нездужання, втрата апетиту, схуднення.

· Нудота, блювання, пронос.

· Шкірні зміни: висип на шкірі, виразки на шкірі та слизових.

· Може розвиватися також серозний менінгіт – ураження оболонок головного мозку, що проявляється головним болем, світлобоязню.

Гостра фаза триває від однієї до кількох тижнів. У більшості хворих слідом за нею проходить безсимптомна фаза. Однак приблизно у 10 % хворих спостерігається блискавичний перебіг ВІЛ-інфекції з різким погіршенням стану.

Безсимптомна фаза ВІЛ-інфекції

Тривалість безсимптомної фази коливається в широких межах – у половини ВІЛ-інфікованих вона становить 10 років. Тривалість залежить від швидкості розмноження вірусу. Під час безсимптомної фази прогресивно знижується число лімфоцитів CD 4, зниження їх рівня нижче 200 мкл свідчить про наявність СНІДу.

Безсимптомна фаза може не мати жодних клінічних проявів. У деяких хворих є лімфаденопатія, тобто збільшення усіх груп лімфовузлів.

Розгорнута стадія ВІЛ (СНІД)

На цій стадії активуються так звані опортуністичні інфекції – це інфекції, що викликаються умовно-патогенними мікроорганізмами, які нормально існують у нашому організмі і в звичайних умовах не здатні викликати захворювання.

Виділяють 2 стадії СНІДу:

1. Зниження маси тіла на 10 % порівняно з вихідною. Грибкові, вірусні, бактеріальні ураження шкіри і слизових:

· кандидозний стоматит: молочниця – білий сирнистий наліт на слизовій рота;

· волохата лейкоплакія рота – білі бляшки, покриті борозенками на бічних поверхнях язика;

· оперізувальний лишай є проявом реактивації вірусу varicella zoster – збудника вітряної віспи; проявляється різкою болючістю і висипаннями у вигляді бульбашок на великих ділянках шкіри, в основному тулуба;

· повторні часті явища герпетичної інфекції.

Крім того, хворі постійно переносять фарингіти (біль в горлі), синусити (гайморити, фронтити), отити (запалення середнього вуха). Кровоточивість ясен, геморагічна висипка (крововиливи) на шкірі рук і ніг. Це пов'язано з тромбоцитопенією, що розвивається, тобто зниженням числа тромбоцитів – клітин крові, що беруть участь у згортанні.

2. Зниження маси тіла більше, ніж на 10 % від початкової.

При цьому до вищеописаних інфекцій приєднуються й інші:

· нез'ясовна діарея або лихоманка більше 1 місяця;

· туберкульоз легенів та інших органів;

· токсоплазмоз;

· гельмінтоз кишечнику;

· пневмоцистна пневмонія;

· саркома Капоші;

· лімфоми.

Діагностика

Найбільш часто діагностика ВІЛ-інфекції проводиться методами, що визначають в крові антитіла до ВІЛ - тобто специфічні білки, які утворюються в організмі інфікованої людини у відповідь на потрапляння вірусу. Утворення антитіл відбувається від 3 тижнів до 6 місяців після зараження. Тому й аналіз на ВІЛ стає можливий лише через цей проміжок часу, остаточний аналіз рекомендується виконувати через 6 місяців після передбачуваного зараження. Стандартний метод визначення антитіл до ВІЛ називається імуноферментним аналізом (ІФА) або ELISA. Цей метод дуже надійний, його чутливість становить більше 99,5 %. Результати аналізу можуть бути позитивними, негативними або сумнівними.

При негативному результаті і відсутності підозри на нещодавнє (упродовж останніх 6 місяців) зараження можна вважати діагноз ВІЛ непідтвердженим. Якщо є підозра на недавнє зараження, проводять повторне дослідження.

Існує проблема так званих хибнопозитивних результатів, тому при отриманні позитивної або сумнівної відповіді результат завжди перевіряють більш специфічним методом. Цей метод має назву імуноблотинг. Результат також може бути позитивним, негативним або сумнівним. При отриманні позитивного результату діагноз ВІЛ-інфекції вважають підтвердженим. При сумнівній відповіді потрібне повторне дослідження через 4–6 тижнів. Якщо результат повторного імуноблотингу залишається сумнівним, діагноз ВІЛ-інфекції є малоймовірним. Однак для остаточного його виключення імуноблотинг повторюють ще 2 рази з інтервалом у 3 місяці або використовують інші методи діагностики.

Крім серологічних методів (тобто визначення антитіл), існують методи прямого виявлення ВІЛ, за допомогою яких можна визначити ДНК і РНК вірусу. Це методи, що базуються на ПЛР (полімеразній ланцюговій реакції) і є дуже точними методами діагностики інфекційних захворювань. ПЛР може використовуватися для ранньої діагностики ВІЛ – через 2–3 тижні після сумнівного контакту. Однак через високу вартість і велику кількість хибнопозитивних результатів, обумовлених забрудненням досліджуваних проб, ці методи застосовують в тих випадках, коли стандартні методи не дозволяють з упевненістю поставити або виключити ВІЛ.







Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.207.148.142 (0.007 с.)