Вазодилататори в лікуванні ГСН

Вазодилататори рекомендовані як засоби першої лінії терапії більшості пацієнтів із ГСН, якщо гіпоперфузія асоційована з нормальним AT, ознака­ми застою в легенях і зниженим діурезом. У цих випадках застосування вазодилататорів збільшує периферійну циркуляцію і зменшує переднавантаження (табл. 3).

 

Нітрати

Нітрати зменшують застій у легенях без неспри­ятливої зміни ударного об'єму і потреби міокарда в кисні, що особливо важливо за наявності гострого коронарного синдрому. У низьких дозах вони ви­кликають дилатацію тільки венозних судин, за умови збільшення дози — також і артерій, включаючи коронарні артерії. В адекватних дозах нітрати дозво­ляють зберегти баланс між дилатацією артеріально­го та венозного русла, що зменшує перед- і постнавантаження без погіршення тканинної перфузії. Стартову дозу нітратів можна прийняти всередину, однак внутрішньовенне введення цих препаратів також має хорошу переносимість, включаючи хво­рих з ГІМ. Показано, що титрування до максималь­ної гемодинамічно переносимої дози разом з низь­кою дозою фуросеміду є ефективнішим, ніж при­йом тільки діуретиків у високих дозах.

Нітрогліцерин випускається у формах для прийо­му всередину та інгаляційного введення (спрей ніт­рогліцерину 400 мкг (2 натискання) кожні 5-10 хв). Також є можливість сублінгвального використання (ізосорбіду динітрат 1 або 3 мг), за якого необхідний моніторинг AT. Внутрішньовенне введення нітратів (нітрогліцерин 20 мкг/хв зі збільшенням дози до 200 мкг/хв або ізосорбіду динітрат 1-10 мг/год) по­трібно застосовувати в крайніх випадках під ретель­ним контролем AT, титруючи дозу для попереджен­ня гіпотензії. Особливу увагу слід приділяти застосу­ванню нітратів у пацієнтів з аортальним стенозом: їх призначають лише у випадках, коли таке лікуван­ня доцільне.

 

Антагоністи кальцію

Дилтіазем, верапаміл і дигідропіридини протипо­казані при ГСН.

ІНГІБІТОРИ АНПОТЕНЗИНПЕРЕТВОРЮЮЧОГО ФЕРМЕНТУ (ІАПФ) ПРИ ГСН

Показання

ІАПФ не показані для ранньої стабілізації стану в пацієнтів з ГСН. Однак у хворих з групи високого ризику ІАПФ мають велике значення в ранньому лікуванні ГСН, ускладненої ГІМ.

Ефекти і механізми дії

Гемодинамічні ефекти ІАПФ обумовлені змен­шенням утворення ангіотензину II (AІІ) і підвищен­ням вмісту брадикініну, що призводить до зниження загального судинного опору та посилення натрійурезу. Короткострокова терапія поєднується зі зни­женням умісту в плазмі крові AІІ і альдостерону з од­ночасним підвищенням АІ і активності реніну.

Практичне використання

Потрібно уникати внутрішньовенного введення ІАПФ. Початкова доза повинна бути невеликою і прогресивно збільшуватися після стабілізації за умови моніторингу AT та функції нирок. Ризик не-переносимості ІАПФ підвищується з одночасним прийомом нестероїдних протизапальних засобів і наявності двостороннього стенозу ниркових ар­терій.

ДІУРЕТИКИ

Показання

Діуретики показані за наявності гострої деком­пенсації СН та ГСН, що вперше виникла із симпто­мами затримки рідини.

Ефекти та механізми дії

Діуретики підвищують об'єм сечі внаслідок поси­лення виділення води, натрію та інших іонів. Це призводить до зменшення об'єму плазми та внутрішньосудинного об'єму, загального вмісту води та натрію в організмі, зменшення тиску наповнення правого та лівого шлуночків серця, зниження застою та набряку легенів. Внутрішньовенне введен­ня петлевих діуретиків також має вазодилатуючий ефект, що проявляється раннім (5-30 хв) знижен­ням тиску в правому передсерді та ТЗЛА, а також зменшенням легеневого опору. При болюсному введенні високих доз фуросеміду (>1 мг/кг) існує ризик рефлекторної вазоконстрикції. За гострого коронарного синдрому діуретики необхідно вико­ристовувати в малих дозах, переважно внутрішньо­венно.

Практичне використання

Внутрішньовенне введення петлевих діуретиків (фуросемід, торасемід) викликає виражений діуре­тичний ефект і є методом вибору в пацієнтів з ГСН. Введення ударної дози з наступною інфузією фуросеміду або торасеміду є ефективнішим, ніж болюсне введення. Тіазиди, спіронолактон та еплеренон (у хворих на інфаркт міокарда та після нього) можуть використовуватися у поєднанні з петлевими діуретиками. Застосування петлевих ді­уретиків одночасно з добутаміном, допаміном або нітратами також є засобом підвищення ефектив­ності лікування.

Дозу потрібно титрувати до отримання клінічної відповіді. Зменшення дози необхідне за умови зни­ження симптомів затримки рідини. Потрібен моніторинг К⁺, Na⁺ у сироватці крові, а також функції нирок (кожні 1-2 дні) залежно від відповіді на ліку­вання корекція втрати К⁺ і Mg²⁺ (табл. 4).

Стійкість до діуретиків