Клінічний синдром ГСН має кілька варіантів

3.2.1. ГСН із застоєм нижче місця ураження (лівошлуноч-кова і правошлуночкова)

ГСН із застоєм нижче місця ураження може бути помірною, що проявляється тільки зниженням то­лерантності до фізичного навантаження, і важ­кою — зі зниженням перфузії тканин у спокої, що проявляється слабкістю, плутаною свідомістю, за­памороченням, блідістю з периферійним ціанозом, холодною липкою шкірою, низьким AT, ниткопо­дібним пульсом, олігурією/анурією, що повністю відповідає картині кардіогенного шоку.

Цей синдром можуть викликати різні патологічні стани, такі як:

а) гострий коронарний синдром;

б) гострий міокардит з ознаками нещодавно пере­несеної вірусної інфекції;

в) гостра клапанна дисфункція з ознаками хро­нічної вади серця або операціями на клапанах сер­ця, інфекційного процесу з можливістю формуван­ня бактеріального ендокардиту, травми грудної клітки;

г) тромбоемболія легеневої артерії;

д) тампонада порожнини перикарда.

Фізикальне обстеження може надати важливу ін­формацію для встановлення діагнозу, наприклад виявлення набухання шийних вен і парадоксальний пульс (тампонада порожнини перикарда), глухі то­ни серця внаслідок систолічної дисфункції, пору­шення аускультативної картини, характерні для клапанних вад.

За наявності ГСН із застоєм нижче місця уражен­ня екстрена допомога полягає в збільшенні серце­вого викиду і поліпшенні оксигенації тканин. Це можна досягати введенням вазодилататорів, інфу-зійною терапією для досягнення оптимального пе­реднавантаження, короткотривалою інотропною підтримкою та допоміжним кровообігом (внутріш-ньоаортальною балонною контрапульсацією).

3.2.2. ГСН із застоем вище місця ураження (лівошлуночкова)

Лівошлуночкова недостатність із застоєм вище місця ураження є наслідком дисфункції різного сту­пеня тяжкості — від помірної з ледь помітною за­дишкою під час навантаження до важких форм із набряком легенів (кашель, іноді з виділенням пі­нистого мокротиння), блідістю або ціанозом, хо­лодною липкою шкірою, підвищеним або нормаль­ним AT. Вологі хрипи прослуховуються над усією поверхнею легенів. На рентгенограмі органів груд­ної клітки видно застій в легенях.

Цей тип ГСН може розвинутися через такі стани: дисфункція міокарда за тривалого перебігу захво­рювань; ішемія або інфаркт міокарда; дисфункція мітрального та аортального клапанів; тампонада тромбом атріовентрикулярного отвору; порушення функції штучного клапана (тромбоз); порушення серцевого ритму і провідності; пухлини лівих відді­лів серця. До екстракардіальних причин належать артеріальна гіпертензія, стани з високим серцевим викидом (анемія, тиреотоксикоз) і нейрогенні зах­ворювання (пухлини або травма головного мозку).

Під час клінічного обстеження серцево-судинної системи необхідно оцінити верхівковий поштовх, особливості аускультативної картини, наявність шумів, вологі хрипи в легенях і подовжений видих (серцева астма).

За наявності лівошлуночкової недостатності із застоєм вище місця ураження використовують: ва-зодилататори, діуретики, бронходилататори і за не­обхідності — наркотичні анальгетики. Дуже важли­ва респіраторна підтримка. Вона може проводитися у вигляді допоміжної вентиляції легенів у режимі постійного позитивного тиску на видиху, у низці випадків показана інтубація трахеї і проведення штучної вентиляції легенів.

3.2.3. ГСН із застоєм вище місця ураження (правошлуночкова)

Гостра правошлуночкова недостатність зумовле­на змінами в легенях і правих відділах серця, у тому числі загостреннями пульмонологічної патології з легеневою гіпертензією, гострими важкими захво­рюваннями (наприклад, масивна пневмонія або тромбоемболічні стани), ГІМ правого шлуночка, порушенням функції трикуспідального клапана (травматичними або інфекційними), гострим або підгострим перикардитом тощо. Запущені стадії па­тології лівих відділів серця прогресують до розвитку правошлуночкової недостатності. До причин, не пов'язаних з легенями і серцем, відносять нефрит, нефротичний синдром, кінцеві стадії печінкової патології, пухлини, що секретують, різні вазоактивні пептиди.

Найтиповішою симптоматикою є слабкість, на­бряки нижніх кінцівок, неприємні відчуття в епігастральній ділянці справа (застій у печінці), задишка (рідина в плевральній порожнині) і збільшення об'єму живота (асцит). Повністю маніфестований синдром містить анасарку з порушенням функції печінки та олігурією.

Діагноз гострої правошлуночкової недостатності ставиться за допомогою збору анамнезу, фізикально-го обстеження, додаткових методів дослідження, що включають ЕКГ, визначення газового складу крові, вмісту D-димера в плазмі крові, рентгенографії орга­нів грудної порожнини, допплерівської ехокардіо-графії, ангіографії та комп'ютерною томографії.

За наявності правошлуночкової недостатності із застоєм вище місця ураження лікування проводять діуретиками, включаючи спіронолактон і еплере-нон, короткими курсами низьких доз («діуретична доза») допаміну. Крім того, призначають антибіоти­ки (у разі бронхолегеневої інфекції та ендокардиту); блокатори кальцієвих каналів, оксид азоту або простагландин за первинної легеневої гіпертензії; антикоагулянти, тромболітики, інтервенційну або хірургічну тромбектомію за тромбоемболії легене­вої артерії.

ПАТОФІЗІОЛОГІЯ ГСН