Вазопресорна терапія за наявності кардіогенного шоку

У комбінації з інотропними засобами та інфузією рідини на тлі відсутності оптимальної перфузії за поліпшеного серцевого викиду необхідно призна­чати терапію вазопресорами, які також можуть використовуватися за наявності реанімаційних заходів і для підтримки адекватної перфузії, якщо є загрозлива для життя гіпотензія.

Адреналін

Адреналін — катехоламін з високим афінітетом щодо (β₁-, β₂- і α-адренергічних рецепторів. Адре­налін використовують в інфузії в дозах 0,05-0,5 мкг/кг/хв у випадку, коли добутамін не викли­кає клінічного ефекту і AT залишається низьким. При цьому рекомендується прямий моніторинг AT, а також параметрів гемодинаміки з викорис­танням катетеризації легеневої артерії.

Норадреналін

Норадреналін — катехоламін з високим афініте­том щодо α-адренорецепторів, який слід признача­ти для підвищення системного судинного опору. Він викликає збільшення частоти серцевих скоро­чень, але менш виражене, ніж адреналін. Рекомен­довані дози норадреналіну не відрізняються від доз адреналіну. Норадреналін (0,2-1 мкг/кг/хв) має пе­ревагу за низького AT на тлі зниженого судинного опору, наприклад за септичного шоку. Препарат часто комбінують з добутаміном для поліпшення параметрів гемодинаміки.

Серцеві глікозиди

Серцеві глікозиди інгібують міокардіальну Na⁺/К⁺-АТФазу, таким чином збільшуючи механіз­ми обміну Ca²⁺/Na⁺, що має позитивний інотропний ефект. При ГСН серцеві глікозиди трохи під­вищують серцевий викид і знижують тиск наповнення. У пацієнтів з важкою ХСН з епізодами гос­трої декомпенсації застосування серцевих глікози­дів є ефективним способом запобігання таких епі­зодів. Проте доведено, що у пацієнтів, які отриму­ють серцеві глікозиди після інфаркту міокарда, під­вищена активність креатинфосфокінази в крові відзначається достовірно триваліше, а за наявності ГІМ і ГСН використання похідних наперстянки може сприяти виникненню загрозливих для життя аритмій. Таким чином, інотропна підтримка з ви­користанням серцевих глікозидів за ГСН не реко­мендується, особливо за наявності гострого коро­нарного синдрому. У таблиці 5 наведено характе­ристику інотропних препаратів, що застосовують за ГСН.

 

ФОНОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ТА СУПУТНЯ ПАТОАОПЯ ПРИ ГСН

Існує низка захворювань, за яких ГСН розвива­ється de novo або які служать пусковим механізмом для декомпенсації ХСН. Ішемічна хвороба серця і гострий коронарний синдром є найчастішими при­чинами ГСН, лікування якої можуть значно усклад­нити захворювання інших органів і систем.

Ішемічна хвороба серця

При гострому коронарному синдромі (нестабіль­на стенокардія або інфаркт міокарда), ускладнено­му розвитком ГСН, показана коронарна ангіогра­фія. При ГІМ проведення реперфузійної терапії достовірно знижує частоту розвитку ГСН. Через-шкірне коронарне втручання (ЧKB) або оперативне втручання (аортокоронарне шунтування — АКШ) можливі вже на ранніх стадіях захворювання. Якщо ані ЧKB, ані АКШ не можна зробити протягом ко­роткого терміну, рекомендується призначення ран­ньої тромболітичної терапії.

Усім пацієнтам з ГІМ та ознаками СН потрібно проводити ехокардіографію для оцінки загальної та локальної скоротливості, виявлення клапанної дис­функції (особливо мітральної регургітації) і виклю­чення низки інших станів (наприклад, перикардиту, кардіоміопатії, тромбоемболії легеневої артерії).

За наявності кардіогенного шоку пацієнтам з гос­трим коронарним синдромом якнайшвидше по­трібно зробити коронарну ангіографію і реваскуляризаційну процедуру. Тимчасової стабілізації хворо­го можна досягати інфузійною терапією, внутрішньоаортальною балонною контрпульсацією і фар­макологічною інотропною підтримкою.