Захворювання легенів і бронхообструкція

За наявності у пацієнтів з ГСН бронхообструктив-ного синдрому необхідно використовувати брон-ходипататори. Ці препарати можуть поліпшувати функцію серця, але не входять до схеми терапії ГСН. Зазвичай лікування включає призначення 2,5 мг альбутеролу (сальбутамолу) 0,5 мл 0,5% роз­чину в 2,5 мл фізіологічного розчину через небулай-зер протягом 20 хвилин. Це можна повторювати щогодини протягом перших кількох годин.

Порушення ритму серця і ГСН

Брадиаритмії

Брадикардія у пацієнтів з ГСН найчастіше є на­слідком ГІМ, особливо за наявності оклюзії правої коронарної артерії. Лікування брадиаритмій почи­нається з введення атропіну 0,25-0,5 мг внутріш­ньовенно, за необхідності його можна повторити. Ізопротеренол 2-20 мкг/хв у вигляді інфузій можна використовувати при AV-дисоціації або низькій шлуночковій відповіді. За наявності ішемії міокар­да призначати цей лікарський засіб не потрібно. Повільний шлуночковий ритм за фібриляції перед­сердь можна прискорити внутрішньовенним вве­денням теофіліну зі швидкістю 0,2-0,4 мг/кг/год, спочатку болюсом, а потім у вигляді інфузій. За від­сутності відповіді на фармакотерапію необхідне ви­користання штучного водія ритму.

Суправентрикулярні тахіаритмії (СВТ)

Суправентрикулярні тахіаритмії можуть усклад­нювати перебіг ГСН або бути причиною її розвитку. Фібриляція передсердь з частою шлуночковою від­повіддю також може викликати ГСН.

Рекомендації з лікування

Контроль частоти серцевих скорочень у пацієнта з СВТ і ГСН є першочерговим завданням.

У пацієнтів з рестриктивною недостатністю або тампонадою серця зниження частоти серцевих ско­рочень має проводитися невідкладно. Необхідно проводити відповідну фармакотерапію або електро-імпульсну кардіоверсію. Лікування фібриляції пе­редсердь залежить від тривалості захворювання.

Пацієнти з ГСН і фібриляцією передсердь мають отримувати антикоагулянти. Якщо порушення рит­му має пароксизмальний характер, після стабіліза­ції стану необхідно провести кардіоверсію. Якщо фібриляція передсердь триває понад 48 годин, слід призначити антикоагулянти та провести фармако­терапію, спрямовану на підтримання оптимальної частоти серцевих скорочень. Якщо спостерігається гемодинамічна нестабільність, абсолютно показана термінова кардіоверсія. Потрібно уникати призна­чення верапамілу і дилтіазему за наявності паро-ксизми фібриляції передсердь, тому що вони погір­шують перебіг СН та можуть викликати AV-блокаду третього ступеня. Аміодарон і бета-блокатори вико­ристовують за фібриляції передсердь як для зни­ження частоти серцевих скорочень, так і для запобі­гання рецидиву (табл. 6).

 

Антиаритмічні препарати І класу не слід викорис­товувати. У випадку хорошої переносимості бета-блокаторів їх призначають усім пацієнтам з СВТ. За тахікардії з широкими шлуночковими комплек­сами, з метою зупинки пароксизму, слід почати внутрішньовенне введення аденозину. Електроімпульсну терапію із седацією за СВТ призначають хворим з ГСН і гіпотензією.

Лікування загрозливих для життя аритмій

Фібриляція шлуночків і шлуночкова тахікардія вимагають проведення СЛР, зокрема негайної кар-діоверсії, за необхідності — вентиляційної підтрим­ки дихання, а також седації в разі моторного збуд­ження або збереження свідомості. Стійке віднов­лення коронарного кровообігу за ГКС, а також аміо­дарон і бета-блокатори дозволяють знизити частоту повторного виникнення таких подій.

ГСН під час оперативного втручання

ГСН під час оперативного втручання є наслідком ішемії міокарда, зазвичай безбольової, тобто не асоційованої з больовим синдромом.

ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ГСН

ГСН є серйозним ускладненням більшості захво­рювань серця. У багатьох випадках термінове хірур­гічне втручання значно поліпшує прогноз. До хірур­гічних втручань відносяться коронарна реваскуля-ризація, корекція анатомічних порушень, заміна або реконструкція клапана серця, а також тимчасо­ва циркуляторна підтримка з використанням апара­тів допоміжного кровообігу. Ехокардіографія є найінформативнішим методом діагностики.

Захворювання серця, що є причиною ГСН і вима­гають оперативного втручання.

1. Кардіогенний шок після ГІМ при враженні кількох коронарних судин.

2. Постінфарктний дефект міжшлуночкової пере­тинки.

3. Розрив стінки шлуночка.

4. Гостра декомпенсація наявної патології кла­панного апарата.

5. Недостатність або тромбоз штучного клапанг серця.

6. Аневризма аорти або розшаровуюча аневризм; аорти в порожнину перикарда.

7. Гостра мітральна недостатність унаслідок:

- ішемічного розриву сосочкових м'язів;

- ішемічної дисфункції сосочкових м'язів;

- міксоматозного розриву сухожильних хорд;

- ендокардиту;

- травми.

8. Гостра аортальна регургітація унаслідок:

- ендокардиту;

- розшаровуючої аневризми аорти;

- закритої травми грудної клітки;

- розриву аневризми синуса Вальсальви.

9. Гостра декомпенсація хронічної кардіоміопатії.

МЕХАНІЧНІ ДОПОМІЖНІ ПРИСТРОЇ ТА ТРАНСПЛАНТАЦІЯ СЕРЦЯ