У пацієнта з гсн може визначатися один з нижче наведених станів

(I) Гостра декомпенсована СН (de novo або як де­компенсація ХСН) з характерними скаргами і сим­птомами ГСН, що є помірною і не відповідає крите­ріям кардіогенного шоку набряку легенів або гіпер­тонічного кризу.

(ІІ) Гіпертензивна ГСН: скарги і симптоми СН супроводжують високий артеріальний тиск (AT) з відносно збереженою функцією лівого шлуночка (ЛШ). При цьому на рентгенограмі органів грудної клітки немає ознак набряку легенів.

(ІІІ) Набряк легенів (доведений рентгенографією органів грудної клітки), що поєднується з важким порушенням дихання, ортопное і хрипами в леге­нях, при цьому сатурація 02 до лікування звичайно становить менш ніж 90%.

(ІV) Кардіогенний шок. Кардіогенним шоком на­зивають недостатню перфузію життєво важливих органів і тканин, викликану зниженням насосної функції серця після корекції переднавантаження. Щодо параметрів гемодинаміки немає чітких виз­начень цього стану, що відбиває розходження в по­ширеності та клінічних наслідках за цього стану. Однак кардіогенний шок звичайно характеризуєть­ся зниженням AT (систолічним AT (CAT) <90 мм рт. ст. або середнім AT >30 мм рт. ст.) та/або низьким об'ємом екскреції сечі (<0,5 мл/кг/год) із частотою серцевих скорочень >60 уд/хв, незалежно від наяв­ності застійних явищ в органах. Кардіогенний шок є крайнім проявом синдрому малого викиду.

(V) СН при високому серцевому викиді характе­ризується підвищеним хвилинним об'ємом серця при звичайно збільшеній частоті серцевих скоро­чень (унаслідок аритмій, тиреотоксикозу, анемії, хвороби Педжета, ятрогенних та інших механізмів), теплими кінцівками, застоєм у легенях та іноді зни­
женим АГ (як при септичному шоку).

(VI) Правошлуночкова СН характеризується син­дромом малого серцевого викиду внаслідок насос­ної неспроможності правого шлуночка (ураження міокарда або високе навантаження — ТЕЛА, бронхіоліт тощо) з підвищенням венозного тиску в ярем­них венах, гепатомегалією і гіпотензією. Інші кла­сифікації синдрому ГСН використовуються у відді­леннях коронарної патології та блоках інтенсивної терапії.

Класифікація за Кілліпом базується на клінічній симптоматиці та результатах рентгенографії органів грудної порожнини. Класифікація валідована (до­ведена) для серцевої недостатності після ГІМ і може застосовуватися при СН de novo. Класифікація за «клінічною тяжкістю» валідована для кардіоміопа-тій і заснована на клінічних ознаках. Вона найчасті­ше використовується при декомпенсації ХСН.

Класифікація за Кілліпом

Клас І — СН і клінічних ознак її декомпенсації немає.

Клас II — СН, до діагностичних критеріїв відно­сяться хрипи в легенях, ритм галопу, легенева гіпер­тензія, застій у легенях з наявністю вологих хрипів у нижніх відділах легенів (нижче кута лопатки) з од­ного або двох боків.

Клас III — важка СН. Набряк легенів з вологими хрипами над усією їх поверхнею.

Клас IV — кардіогенний шок. Гіпотензія — САТ<90 мм рт. ст., ознаки периферійної вазоконс-трикції — олігурія, ціаноз, рясне потовиділення.

Класифікація за клінічною тяжкістю

Класифікація клінічної тяжкості грунтується на оцінці периферійної циркуляції (перфузії) і аус­культації легенів (застій). Пацієнти поділяються на клас І (група А) — «теплі та сухі», клас II (група В) — «теплі та вологі», клас III (група ІД) — «холодні та сухі», клас IV (група С) — «холодні та вологі». Про­гностична цінність такої класифікації доведена у хворих з кардіоміопатією, вона застосовується для оцінки стану хворих з декомпенсацією ХСН як у стаціонарних, так і в амбулаторних умовах.

Клінічний синдром ГСН

ГСН є клінічним синдромом, що проявляється зниженням серцевого викиду, тканинною гіпопер-фузією, підвищенням тиску заклинювання в леге­невих капілярах (ТЗЛК) за лівошлуночкової недо­статності, застійними явищами в тканинах. Серце­ва дисфункція може бути пов'язана із систолічною або діастолічною міокардіальною дисфункцією, гострою клапанною дисфункцією, перикардіаль-ною тампонадою, порушеннями серцевого ритму та провідності, змінами в системі переднавантаження та постнавантаження. Множинна екстракардіальна патологія також може призвести до ГСН внаслідок зміни навантаження на серце, наприклад:

а) збільшення постнавантаження за наявності системної або легеневої гіпертензії, масивної тромбоемболії легеневої артерії;

б) збільшення переднавантаження через збіль­шення об'єму крові та зниження виділення рідини за наявності патології нирок або ендокринної сис­
теми;

в) підвищення серцевого викиду за наявності ін­фекційних процесів, тиреотоксикози, анемії, хво­роби Педжета. СН може ускладнювати наявну не­
достатність інших органів і систем. Важка СН також індукує поліорганну недостатність, шо може при­вести до летального наслідку.