Стратегія економічного розвитку в Україні

Становище, в якому сьогодні знаходиться українська економіка, та сучасні завдання, які стоять перед економічною політикою, вимагають подолання зазначених недоліків та забезпечення побудови й реалізації дієвої довгострокової програми соціально-економічного розвитку України.

Суть такої програми повинна полягати в переході від догматичного сприйняття понять макроекономічної стабілізації як досягнення мінімальних показників інфляції, зміни курсу національної валюти та дефіциту бюджету, до досягнення макроекономічної збалансованості в процесі динамічного економічного зростання та активного використання монетарних та фіскальних важелів економічного стимулювання як чинників цього зростання. Це дозволяє перейти від розпорошення національних ресурсів на реалізацію різного роду “пожежних” заходів до їхньої концентрації на завданнях економічного зростання, мобілізувати значні обсяги матеріальних, фінансових, людських та організаційних ресурсів, які досі марнуються.

Іншими словами, йдеться про формування в Україні “економіки зростання” – економічної системи, розвиток якої відбувається переважно під впливом внутрішніх та іманентних їй чинників і має відносну автономію щодо внутрішніх та зовнішніх політичних впливів. Орієнтирами у цій сфері є:

- забезпечення подальшого відновлення ємності внутрішнього ринку як найкращого способу поширення позитивного ефекту від економічного зростання;

- збереження стану відносної валютно-грошової та фінансової стабільності, оцінюючи стабільність не кількісними показниками, а якісним впливом останніх на економічну та соціальну динаміку;

- забезпечення реалізації факторних переваг України, зокрема – у сфері геоекономіки, інфраструктурного, людського, інтелектуального потенціалу;

- забезпечення випереджаючого розвитку людського капіталу як основного конкурентного чинника в сучасній економіці, якнайповніші розвиток та використання інтелектуального та підприємницького потенціалу нації;

- суттєва активізація інвестиційних процесів, надання їм переважно інноваційної спрямованості;

- забезпечення поширення соціального ефекту від економічного зростання.

З огляду на це, складовими “стратегії зростання” для України мають стати:

розробка та реалізація стимулів економічного зростання в грошово-кредитній та бюджетно-податковій сферах як таких, що безпосередньо впливають на повсякденну діяльність суб’єктів господарювання, забезпечення достатнього для здійснення регуляторних функцій діапазону змін основних економічних показників у цих сферах, зокрема:

формування дієвих механізмів ремонетизації економіки та збільшення обсягів кредитування при їхньому мінімальному дестабілізуючому ефекті;

формування податкових стимулів зростання й структурної перебудови та дієздатного бюджету розвитку;

розробка та реалізація державної інвестиційної стратегії, орієнтованої на формування національного інвестиційного потенціалу та його спрямування на капіталовкладення в національну економіку, а також стратегії інноваційного розвитку, узгодженої з інвестиційною стратегією та орієнтованої на забезпечення інноваційної спрямованості інвестицій;

встановлення пріоритетності завдання формування дієздатних фінансово стійких суб’єктів господарювання як основного об’єкта реалізації політики зростання та суб’єкта “економіки зростання”;

сприяння створенню організаційно-інституційної системи національної економіки, орієнтованої на концентрацію ресурсів на цілях зростання (збалансованого співвідношення великого, середнього та малого бізнесу, фінансово-промислових груп, національних та транснаціональних корпорацій, регіональних консорціумів, кластерів тощо);

реалізація заходів щодо захисту внутрішнього ринку, спрямованих на адаптацію національної економіки до діяльності в умовах міжнародної конкуренції, проведення “агресивної” експортної політики, регулювання припливу іноземних інвестицій з метою їхньої концентрації на завданнях структурного оновлення національної економіки;

розробка та реалізація державної політики доходів, спрямованої на поширення ефекту економічної динаміки на соціальну сферу, запобігання надмірному розшаруванню доходів та стимулювання економічної активності та розвитку людського капіталу;

пошук “консенсусу навколо зростання” – встановлення балансу інтересів основних політико-економічних угруповань навколо реалізації завдань зростання, запобігання загостренню конфлікту інтересів; в тому числі, забезпечення регіональної збалансованості соціально-економічного розвитку та розширення ініціативних прав регіонів в стимулюванні економічного зростання.