Латану свитину з каліки знімають

То глянь, подивися; а я полечу Високо, високо за синії хмари; Немає там власті, немає там кари, Там сміху людського і плачу не чуть. Он глянь, – у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих...

Сон («У всякого своя доля...»)

 

Маріонеткові ж «демократи» поспішають довести свою суперлояльність до своїх нових господарів і допомагають здирати «латану свитину»» з недорозграбованої України... Яровий О. Американський міраж, або Чим кращі «дядьківські» обійми від «ведмежих»? // Літературна Україна. – 1997, 24 жовтня.

...Зникає українська книжка. Тихесенько помирають національні газети і журнали,...зате товщають російськомовні «Ведомости» й «Новости», українське довженківське кіно витіснене прибутковим американським... Латану свитину з каліки знімають... Коваль В. Чи бути нам племенем? // Літературна Україна. – 1993. 18 березня.

— Щерб. 2001, 205–206.

 

Лети ж, моя думо, моя люта муко

Чи довго ще на сім світі Катам панувати.

Лети ж, моя думо, моя люта муко,

Забери з собою всі лиха, всі зла, Своє товариство...

Сон («У всякого своя доля...»)

 

«Лети, моя думо»

так називався кобзарський концерт на традиційному святі «Лесині джерела» в Но- вограді-Волинському, на батьківщині Лесі Українки, що пройшло 4–6 серпня 1995 р.

— Щерб. 2001, 206.

 

Лихо мені з вами!

Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері Сумними рядами?..

«Думи мої, думи мої...»

 

НЕТ пример Хто судитиме? Брати-слідчі з трибуналів, що розпивають горілку у їдальні, з непривітним поглядом очей. Юнаки мої сліпії, горе мені з вами. Довженко О. Зачарована Десна... – К., 1995. – С. 208.

— Щерб. 2001, 206–207.

 

Лихо не приспало

Чом вас вітер не розвіяв В степу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..

«Думи мої, думи мої...»

 

Встань зі мною, хто несплячий. Невгамовний, нестерплячий, В кого серце хоч підбите, Тк холопством не повите! <…> Ще нас лихо не приспало, Ще не все для нас пропало, Ще нас сонце пестить, гріє, Ще зостались нам надії! ЧернявськийМ. «Встань зі мною, хто несплячий...» – К., 1959. – С. 285.

— Щерб. 2001, 207.

 

Лічу в неволі дні і ночі

Лічу в неволі дні і ночі

І лік забуваю.

0 Господи, як то тяжко Тії дні минають.

А літа пливуть меж ними, Пливуть собі стиха, Забирають за собою

1 добро і лихо!

«Лічу в неволі дні і ночі...»

«Лічу в неволі дні і ночі» Назва книжки Костенко А. //Довідник «Письменники України». – К., 1988. – с.306.

— Щерб. 2001, 208.

 

Літа мої молодії

Отаке-то, що хочете, То те і робіте: Чи голосно зневажайте, Чи нишком хваліте Мої думи; однаково Не вернуться знову Літа мої молодії, Веселеє слово. Не вернеться...

Три літа

«Літа мої молодії...» – назва однієї із частин книги Ярини Голуб: «Мій батько – Борис Антоненко-Давидовим» 11 Літературна Україна. – 1996, 7 березня.

— Щерб. 2001, 208.

 

Літа орел, літа сизий

Літа орел, літа сизий

Попід небесами;

іуля Максим, гуля батько

Степами-лісами.

Гайдамаки

 

«Літав Орлик, літав мужній». шШоровський А. Стаття про отамана Орлика (справжнє прізвище – Артеменко Фгдір Петрович), родом із ГЬстомиля на Київщині, загін якого воював із бандами ііммуністів на Київщині в 1919–1921 рр. // Час. – 1997, 6 березня.

— Щерб. 2001, 209.

 

Лобом неширокий

Саул, не будучи дурак, Набрав гарем собі чималий Та й заходився царювать. Дивилися та дивувались На новобранця чабани Та промовляли, що й вони Таки не дурні. Ач якого Собі ми виблагали в Бога Самодержавця. А Саул Бере і город і аул, Бере дівча, бере ягницю, Будує кедрові світлиці, Престол із золота кує, Благоволеньє оддає Своїм всеподцаннійшим голим. І в багряниці довгополій Ходив по храмині, ходив, 209

Аж поки, лобом неширокий,

В своїм гаремі одинокий, Саул сердега одурів.

Саул

 

І не місце в нас якимсь істерикам, Вгору, вгору ідемо, не вниз. Бач, утерли ж носа всім Америкам, Ткк чи ні? Ото ж і комунізм. (Отак-то, лобом не широкії. Як Тарас Григорович казав, Наші доморощені пророки Наробили в білім світі справ). Дорошенко П. Доморощені пророки // Літературна Україна. – 1990, 26 липня.

— Щерб. 2001, 209–210.

 

Люд потомлений

І смеркає, і світає, День Божий минає, І знову люд потомлений,

І все спочиває.

І мертвим, і живим, і ненарожденним...

 

За словами директора Національної бібліотеї НАН України О.Онищенка, за нею вже зібралася чимала черга. Хай чи гають її державці, народні депутати і «люд потомлений» від Києва Лубен, щоб швидше вивітрювалася віра у нових більшовицьк суєсловів та лицемірів, у щасливе загірне життя комунії. Крилюк... (Презентація книжки В.При- ппайка і Ю.Шаповала «Михайло Г]рушевський і ГПУ-НКВД» // Літературна Україна. – 1996, 10 жовтня.

«Потомлений люд спочиває» – назва картин Куткіна Б на тему ГУЛАГу 1997 р.

— Щерб. 2001, 210–211.