Наймали татарам на пашу та полякам

Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже!

Ти все оддав приятелям,

А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все-то те

Таки й було наше,

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу

Та полякам...

Великий льох («Стоїть в селі Суботові...»)

 

Усе це написане Сергієм Носанем, усе це вже промовляється з нейтрального кону, відлунюється в глядацькій залі. <…> Це слово вже працює на державу Українську, національну, на державу для України і і і шлш для неї, а не для когось «найняту на пашу».. кіхарченко В. Наша гордість і наш біль невгамовний. Роздуми над п'єсою < «І и іл Носаня «Богдан Хмельницький» («Судна ніч») // Літературна Україна. – І*І!Ш, 21 вересня.

— Щерб. 2001, 233.

 

Найменший брат

Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, –

Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати.

І мертвим, і живим, і ненарожденним...

 

Вірна заповітам Шевченка, українська література поступово проймалась народно-реалістичними тенденціями його творчості і стала, особливо в Галичині, активним органом життя, продовжуючи велику справу служіння меншому брату. Грабовський П. Пам'яті Т.Г.Шевченка. – Київ. 1961. –С. 10.

А думки і пісні твої (України) <…> кажуть нам правду святу, що ми є й були нація! Вони кричать, вони квилять, клекочуть клекотом орлиним до щирих душ синів занедбаної України, що скривдженим синам її пора перестати у наймах жити, а обнявши найменшого брата, поруч із ним своїй рідній неньці пора вже служити!.. Садовський М. Спомини з російсько-турецької війни 1877–1878 рр. – 1917 р.– С. 16.

Від Різдва до Воскресіння Пресвятого Сина Зберігаймо Святу правду: Бог і Україна. <…> Пригортаймо, обнімаймо Найменшого брата, Будьмо щедрі для Христа, Чим душа багата. ДтшсенкоЛ. (Австралія) // Літературна Україна. – 1997. 24 квітня.

— Щерб. 2001, 234–235.

Найшовсь-таки один козак Із міліона свинопасів

А меж вами Найшовсь-таки якийсь проява, Якийсь дурний оригінал, Що в морду затопив капрала, Та ще й у церкві, і пропало, Як на собаці.

Так-то, так! Найшовсь-таки один козак Із міліона свинопасів,

Що царство все оголосив – Сатрапа в морду затопив.

Юродивий

 

…кожному з нас, навченому досвідом минулого, важк повірити, що на державному рівні в Києві знайдеться «хоч один козак між мільйонами свинопасів», який став би в обороні покривдженим українців. Горець М. Лист кардинала Содано та події в Ногайську // Українське слово. 1998,21 травня.

— Щерб. 2001, 235–236.

 

На нашій – не своїй землі

В неволі виріс меж чужими І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру. І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій не своїй землі.

В казематі. III

 

Українському народові випала інша доля: століття жити на своїй землі, добре усвідомлюючи, що вона далеко не своя – адже ж усе, що родила вона, щедро зрошена нашим потом і нашими сльозами, годувало чужих людей у чужих містах, а нашому хліборобові діставалися тільки зневага, лайка, або навіть найстрашніший у світі голодомор. РуденкоМ. Наш зоряний час // Літературна Україна. – 1991, 28 листопада.

Учителі-українці вже підшукують роботу за межами області – бо ж не кожне серце може витримувати подібну облогу й негативізм. І сумний шігиовок Петрової: в діаспорі, очевидно, українцям легше, ніж нам отут, у П риму, на рідній, не своїй землі. 1 Іг теплішає в Криму?.. // Літературна Україна. – 1992, 10 січня.

Сам Яків Павлович писав, що «українське письменство і письменники мали великі утиски. Хто єднався тнародом, говорив, писав його мовою, лічився «неблагонадійним» (у слободах за цим стежили окремі наглядачі, «навуходоносори»). Ось так і жили на нашій не своїй Україні. Чемерис В. За поширення в народі українофільських тенденцій // Українське Слово.– 1995, 16 березня.

Нещадні постьоби долі почалися для Гриця «на нашій не своїй землі», коли йому не було повних двох років. Мусієнко О. Повна болю душа. Г|шгір Ткхгюнник – жертва брежнєвського терору 11 Літературна Україна. – 1994, 6 січня.

У 1991 році від колоніального ярма визволилась Україна. Правда, ия і ато хто «на нашій на своїй землі» вважає, що було не ярмо, а а^аші обійми, і досі тужить за ними. іНтомарів О. Освободить... от изучения украинского язьша по семейньїм обстоїш дьетвам // Українська Гкзета. – 1995, 2 березня.

...Дибаючи з навколишніх сіл до Богуслава, марно надіючись на якусь крихту хліба, «в тридцять третьому году люди мерли на ходу». <…> Йдучи до школи – на навчання, не до на- ичання було, з жахом зазирав крізь розбите віконце каплички. Чи не ні ііесна сила змушувала мене робити це, аби я лишився свідком та розпакував, що чинилось на нашій не своїй землі... Мапгійко О. Розкуркулювали ївківського дядька Степана // Літературна раїна. – 1997. б листопада.

«Він упав на коліна...» На рідну землю. Одразу згадується Антей і його нездоланність, доки він торкається матері-Землі – годувальниці всього живого Геї. Та на подвір'ї підрозділу НКВД дива не сталося – то був час волаючого в пустелі, чи точніше – на нашій, не своїй землі. Ільєнко І, Боже! За віщо? // Літературна Україна. – 1991, 14 березня.

Мені не виповнилося й трьох літ від роду, як я став не просто сиротою, а приреченим на довічне страждання ізгоєм на рідній, не своїй землі. Мусієнко О. Від «З порога смерти» до «Алтаря скорботи» // Літературна Україна. – 1992, 13 серпня.

— Щерб. 2001, 236–240.

 

На нашій славній Україні

В неволі виріс меж чужими, І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру. І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні...

В казематі. III

Аби хто порахував: скільки «на нашій славній Україні» нмдей, байдужих до свободи, до родоводу національного, ми б посивіли з горя! Иолесник С. Чи запряжуть народ у нове ярмо? 11 Літературна Україна. – 1991, І *А вересня.

«Молодий таджик повернувшії з війни, де забув свою мову. До всіх звертався російською. В селі мало людей знає російську мову. Всі говорять по-таджицьки. «Говори таджицькою», – сказав батько. Але молодий таджик удавав, ніби не розуміє, чого батько від нього хоче. До батькової хати почали сходитися люди. Кожен хотів побачити, як виглядає таджик, який забув свою мову. Найпершими прийшли сусіди, а потім ціле село. Юрба придивлялася до молодого таджика, що повернувся з війни. Хтось засміявся, і всі почали сміятися. Сміялося ціле село, цілі надривалося від реготу, люди трималися за животи, гойдалися від Врешті молодий таджик не витримав, вийшов з дому і крикнув до л «Досить!» Крикнув по-таджицьки, і тоді сам почав сміятися. Того діЩ лодий таджик пригадав свою мову, в селі зарізали барана, і всі бон;: вали цілий вечір». (Із книжки польського репортажиста Ришардц пусцінського «Імперія».) А ось і рефлексія: чи не можна цей, назвімо, таджицький, метод пИ ристати в умовах України. Тут всі чиновницькі, бюрократичні методи дали ніякого результату і, мабуть, не дадуть. Спочатку я був – захо ний таджицьким винаходом, але згодом отямився. Адже «на н славній Україні»» не знайдеться стільки українських баранів, щоб язиконесправних нагодувати свіжою бараниною. КучилоЛ. Вся суть у баранині // Українське слово. – 1998, 9 липня.

Якось я почув щось по радіо про м. Новомосковськ. Одразу подума що це про місто в тульській області. Аж дивлюсь, що це на Дніпропетроіі щині. На нашій славній Україні. Мсиситерський Ю. Повернути місту історичну назву! 11 Літературна Україна. – 1998, 15 січня.

— Щерб. 2001, 241–242.

 

На оновленій землі

Буде бите Царями сіянеє жито! А люде виростуть. Умруть Ще незачатиє царята... І на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.

«І Архімед, і Гклілей...»

 

Ми не вирвемося і на «оновленій землі» із старої імперської, а»«м більше не вистоїмо перед новими наступаючими іноземними моделями культур, якщо свідомо не створимо привілеїв для розвитку и масної національної культури та мови. У цій істині закладено не нойовничий націоналізм, у чому нас часто звинувачують, а здорове національне прагнення поставити свій народ і його культуру на рівень з іншими. Вовканич В. До Конгресу української інтелігенції...// Українське слово. – 1996, 11 січня.

— Щерб. 2001, 243.

 

На панщині пшеницю жала

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать.

Сон («На панщині пшеницю жала»

«На панщині пшеницю жала» – назва серії картин Левко Якуша, самодіяльного художника.

— Щерб. 2001, 243–244.

 

Народ замучений мовчить

«Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить,

І на апостольськім престолі Чернець годований сидить».

Єретик

 

Коли високі інстанції заборонили виступати, і ні Спілка письменників, ні товариство «Знання» вже не наважувалися запрошувати опальну акторку, тоді «імпресаріо» Тетяни Іванівни <Цимбал> стала теж опальна невтомна Оксана Мешко. Ходила по школах, підприємствах, інститутах, організовувала концерти – безкоштовні, аби тільки не мовчати, коли «народ замучений мовчить». ЦимбалВ. Уроки Тетяни Цимбал // Час. – 1998, 9 квітня.

— Щерб. 2001, 245–246.

 

На розпуттях велелюдних

І смеркає, і світає, День Божий минає, І знову люд потомлений, І все спочиває. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить.

Посланіє

 

Цей твір Антоненка-Давидовича («Смерть») був помітним явищем у літературному процесі 20-х років і завдав тоді письменникові чимало клопотів, і, з-поміж інших факторів, спричинився до багаторічних його поневірянь «на розпуттях велелюдних». Бойко Л. Лицар правди і добра 11 Літературна Україна. – 1989, 10 серпня.

«На розпуттях велелюдних». Кінофільм із серіалу «Заповіт».

— Щерб. 2001, 246.