Не так тії вороги, як добрії люди

Не так тії вороги, Як добрії люди –

І окрадуть, жалкуючи, Плачучи,осудять.

«Не так тії вороги...»

 

«Не так тії вороги, як добрії люди», – застерігав Кобзар, який на собі ні шип усю холуйську сутність «землячків», які. вислужуючись перед па- ммм„ та шмат гнилої ковбаси» продавали честь і віру, і гідність. Чг/п ішс Б. Дух антиукраїнства // Українське Слово. – 1995, 29 червня.

«Не так тії вороги, як добрії люди» – назва розділу статті Степана Вовканичаі Сергія Цапка. Чи завжди збігаються м уіішіальні і регіональні вектори // Час. – 1996, 26 квітня.

— Щерб. 2001, 276–277.

 

Нехай, каже, може, так і треба

Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята; нехай, каже, Може, так і треба.

Сон («У всякого своя доля...»)

 

Ткк от дякуйте Боїу, що у вас такі «брати», яких обідрали, наче липку, а вони мовчать, наче так і треба. І розбудовуйте свою державу. І не лізьте туди, куди нас не просять, бо досі живі криваві сліди від рук і зубів «старшого брата». 12.06.1998р. Земляна Т. Відкритий лист О.Солженіцину // Українське Слово. –1998,25 червня.

ТИПОЛОГИЧ СОВПАДЕНИЕ

— Щерб. 2001, 277.

 

Нема ні вітру, ні хвилі

«Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі

Із нашої України! Чи там раду радять, як на турка стати, Не чуємо на чужині...»

Отак у Скутарі козаки співали.

Гамалія

 

Войнаровського привезли в Москву, а потім заслали в самий далекий куток на Сибірі, який тільки був під московською владою, – власне, в Якутську область. Туди вже не доходило з України «ні вітру, ні хвилі». Там і помер Андрій Войнаровський, останній з вояків Мазепиних. Пчілка О. Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи // Літературна Україна. – 1992,24 листопада.

— Щерб. 2001, 278.

 

Німець узловатий

А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..»

І мертвим, і живим, і ненарожденним…

 

О Дранмор, Дранмор, німче вузловатий.

Нку ти муку навернув на мене, С мерть закрива мені життя яснеє Й не хоче щезнуть з хатоньки моєї. Франко І. «О Дранмор, Дранмор...» // Твори: У 50-ти т. – К., 1980. –Т.;Ш4.

— Щерб. 2001, 279.

 

Німим отверзнуться уста

Тойді, як, ГЬсподи, святая На землю правда прилетить Хоч на годиночку спочить, Незрячі прозрять, а кривиє, Мов сарна з гаю, помайнуть. Німим отверзнуться уста; Прорветься слово, як вода.

Ісаія. Піава 35.

 

Сьогодні, коли отверзлися уста всім, на Франкові може МІР злість кожен, починаючи від новоспеченого барда, котрий єною зірку» здобув тим, що показував зі сцени те, чого нормальна людині Ч не показує,... аж до людей, котрих саме становище зобов'язує стеж^ своїм інтерв'ю... ГЬрсисР. Неміфотворний Франко 11 Літературна Україна. – 1997, 11 іщп

БИБЛЕИЗМ

— Щерб. 2001, 279–280.

 

Німії, подлії раби!

А ми дивились та мовчали, Та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби!

Юродивий

 

…чого ж ще очікувати після чорно* бильської біблійної біди? Що ж тоді вже ми, «славних прадідів великих прав» нуки погані», «німії подлії раби» накличемо на нашу занапащену землю? Мотрин К. Не візьміть гріха на душу //Літературна Україна. – 1991,16 травин,

Отче наш Тарасе всемогущий… Проколи серця товсті й ліниві і пшінку випусти в Дунай, і и і.ч вельмож – рабів німих і підлих – і їіфсшішай, а слова хули – і Іотурнацький безголовий мотлох – 11 а вогнях оновлених спали. Павличко Д, Гранослов // Збірка поезій. – К., 1968.

Шуми ж ти, Дніпре, як колись І наші прадіди шуміли, А ми – затихли, заніміли, В німих рабів перевелись. Чернявський М. Дніпрові пороги 11 Поезії. – К., 1959. – С. 238.

— Щерб. 2001, 280–281.

 

Ніхто його не додбає

І все-то те, вся країна Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою, Споконвіку вмивається, Сонце зострічає... І нема тому почину, І краю немає! Ніхто його не додбає І не розруйнує...

Сон («У всякого своя доля..

 

Самостійно може вирости ліс, якщо не дуже сіпати землю. Бува, з випадку народжуються діти. А Словник з нічого не з'явиться. Отже, ніде у світі «ніхто його не додбає». Ніхто! ІваненкоЛ. Ріпка 1а Сошесііа // Українське Слово. – 1998, 16 квітня.

— Щерб. 2001, 281–282.

Новий і праведний закон

О роде суєтний, проклятий, Коли ти видохнеш? Коли Ми діждемося Вашінгтона З новим і праведним законом? А діждемось-таки колись!

Юродивий

Ифміпі мшй колабораціонізм ніколи і ніким не карався. У нас не було |ійні фі нічної, можна

Не було національних потрясінь з приводу кричущих зрад, ЦАнрміішід. таких, яку здійснив на очах усього народу ГЬлова Верховної ряди Уцр;іїіш Володимир Івашко. Він залишив найвищу посаду країни в Іініммііі для неї час, залишив народ, який вірив, чекав від свого кермани- ци ноііпх, праведних законів. Його ж спокусила посада заступника генним» МІС,Є. ха І. Хто ти є? Я–українець! // Українська Газета. – 1995, 19 січня.

— Щерб. 2001, 282–283.

 

Ножі святити

А диякон: «Нехай ворог гине! Беріть ножі! Освятили! Царили в дзвони, Реве гаєм: «Освятили!»

Гайдамаки

 

…отець Паладій Дубицький … одним із перших освятив на боротьбу «партизанські ножі». Ще одна могила на чужині // Українське слово. – 1997, 15 травня.

Галичина 1918–1919 років являла собою перший у новій історії клад створення українського державного правопорядку Те, що ук| вміють «святити ножі та різати панів», усі ми знаємо добре. Бичек В. Галичина – біль перемоги. Велика Україна – гордість поразки? // УИ» раїнське слово. – 1997, 6 листопада.

— Щерб. 2001, 283–284.

 

Ну що б, здавалося, слова...

Ну що б, вдавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого. А серце б'ється – ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той і ті слова Ідуть меж люди!

«Ну що б, здавалося, слова...»

 

Тобто музику Гімна «Ще не вмерла Україна» маємо, а слів ні. їх ще треба за- і їм рджувати законом і приймати, приймати, приймати... Цілком оче- нмдіт, що за цим приховано одне: вихолостити національну сутність із і і мну, внести зміни в текст, або ж написати новий. Мимоволі пригадало- і її Поетове: «Ну що б, здавалося, слова...» Тільки ж «серце б'ється – млшна, як їх почує...». ШолдакЯ. Ну що б, здавалося, слова// Українське Слово. – 1997, 15 червня.

Якщо хоче мо сягнути духовних висот через Слово (хіба маємо інший шлях?) – ип втрачаймо нагромадженої в ньому енергії поколінь. Навіть коли нам'яти не зостається (згадаймо книгу Еклезіастову), то енергія у слонах таки зберігається. Бо чому ж тоді«... серце б'ється, ожив а, як їх ночує»? СодомораА. Будьмо добрими садівниками! 11 Час. – 1998, 9 квітня.

— Щерб. 2001, 284–285.

 

Няньки, дядьки отечества чужого!

Козак безверхий упаде, Розтрощить трон, порве порфіру, Роздавить вашого кумира, Людськії шашелі. Няньки, Дядьки отечества чужого! Не стане ідола святого, І вас не стане.

«Бували войни й військовії свари...»

 

Спотворена імперією національна свідомість суспільства залишилась незатронутою – влада берегла «злагоду» і «стабільність». На практиці – стабільність рабського животіння українців, які виявилися нездатними хоча б твердо заявити про свої права, а влада, «дядьки отечества чужого», не знайшли за потрібне кинути «суверенам» бодай сяку-таку національну кістку, скажімо, забезпечити державність української мови у своїх власних рядах. Бадзгю Ю. Поразка української революції // Літературна Україна. – 1997, 28 серпня.

Кремлівським провідникам більшовицького імперіалізму, облудно названого інтернаціоналізмом, та ще й ніби на глум – пролетарським, та їхнім запопадливим прислужникам в Україні, цим «дядькам отечества чужого» ті твори (твори Т.Г.Шевченка, які на протязі років вилучались ізЦіниш* «Кобзаря» та повних зібрань) муляли очі як і генералові Дубельту. Ільєнко І. «Не минайте ані титли, ніже тії коми...» // Літературна Україна. – 04.08.1993.

Цікавлюся у прихожан: скільки росіян живе у Житніх Горах. і VI і українці», – чую. «Чому ж богослужіння ведеться чужою мовою?» – «Російська мова для нас не чужа». … На дорозі я спитав у цих няньок «отечества чужого», чи можу хоч і у і розмовляти з тими, хто здатний на це? До мене підійшли два молодих пристойних чоловіки. Один не міг приховати своєї брутальности, другий гарною українською мовою, з претензією на істину в останній ті танції, але неспроможний слухати іншу думку... – Не доводь нас до гріха...Поліщук М. Не треба нам незалежної України (лист до редакції) // Українське Слово. – 1995, 14 вересня.

— Щерб. 2001, 286–287.

 

 

Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!

І світ ясний, невечерній

Тйхо засіяє...

Обніміться

Жш брати мої.

Молю вас, благаю!

І мертвим, і живим, і ненарожденним...

 

…в усіх християн України – єдиний Бог і одна Батьківщина. Нелегким і тривалим буде шлях до об'єднання. ставати на нього вже потрібно сьогодні. «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю»....Схаменімося й вирушаймо вказаним шляхом. Інакше загинемо як самостійний і великий народ. Мельник Г. У нас один Бог і одна Україна // Українська Шзета. – 1996. – № 1.

— Щерб. 2001, 288–289.

Оглухли, не чують

Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає – Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І господа зневажають...

І мертвим, і живим, і ненарожденним...

 

І вільно собі правдою торгуємо, оремо лихо, а ті, вгорі, як і колись, «оглухли, не чують». Кор. «ЛУ». Апостолові правди // Літературна Україна. – 1998. 12 березня.

Оглухли, не чують, – інакше чому б їм не зупинитися в своїй пекельній суєті, не попросити в народу прощення за содіяне, щезнути в непам’яті так, як крізь землю провалювалося все, недостойне її: яничари і перекинчики, амбіційні хруні, самозвані керманичі з їхніми опричниками і потакайлами. Лубківський Р. Як правда і свобода – вічний Тарас // Літературна Україна. – 1998, 7 березня.

— Щерб. 2001, 289.

 

Огні горять, музика грає

Огні горять, музика грає

Музйка плаче, завиває;

Алмазом добрим, дорогим

Сіяють очі молодії...

«Огні горять, музика грає...»

 

Огні горять. Музика грає. Майорять кров'ю стяги Перемоги. Гримить майдан Червоний під тягарем іржавої надлюдської божественної слави. Скрегочуть танки, виють-радіо-поети панегірики маршалам, коням» залізу і знакам нагрудним великих подій. Салюти. Горді плани. Міжнародний вплив. Свято Перемоги. Довженко О. Щоденник. Запис від 12 травня 1946 року.

— Щерб. 2001, 290.

 

??? Огонь святий

Мені, було, аж серце мліло, Мій Боже милий! як хотілось, Щоб хто-небудь мені сказав Хоч слово мудре; щоб я знав, Д ля кого я пишу? для чого? За що я Вкраїну люблю? Чи варт вона огня святого?.. Бо хоч зостаріюсь затого, А ще не знаю, що роблю.

«Хіба самому написать...»

 

Ця парадоксальна ситуація: маєш змогу вільно творити, але не мншші цією творчою свободою скористатись – породжує різноманітні і*»» трої – від втрати бажання творити, розпачу й безнадії до агресивно- *»»роздратування і образ на державу і на всю Україну, яка вже й неварта НІШ «огня святого». Жулинський М. Літературний процес в Інформативному просторі України // Літературна Україна. – 1998.

— Щерб. 2001, 290–291.

 

Одностайне стати

Наробили колись шведи Великої слави, Утікали з Мазепою В Бендери з Полтави. А за ними й ГЬрдієнко... Нарадила мати, Як пшениченьку пожати, Полтаву дістати. Ой пожали б, якби були Одностайне стали Та з фастовським полковником Гетьмана єднали.

Іржавець

Після того, як українці, що не раз з нами бувало … не спромоглися «одностайне стати» … зруйнували Стару Січ, запорожці змушені були втікати з Хортиці. Паламарчук Г. Свято України // Час. – 1997, 9 жовтня.

— Щерб. 2001, 291–292.

 

НЕТ ???Од села до села

«Од села до села

Танці та музики: Курку, яйця продала – Маю черевики...».

Гайдамаки

 

«Од села до села» – назва // Окийниченко Д. Книга гуморесок. – К., 1965.

— Щерб. 2001, 292.

 

Оживуть степи, озера

Оживуть степи, озера,

І не верстовії, А вольнії, широкії, Скрізь шляхи святії Простеляться...

Ісаія. Глава 35

 

І дебрь-пустиня неполита Зіяє з рідної землі. Йде з онучам стара Улита, А їх минають журавлі. Минають, стогнучи: «Курли!» Немов запитують: «Коли? Коли ж ви встигли це зробити. Що ані дихати, ні жити? Коли? Й чи знову оживуть Оті степи, оті озера?..» Пливуть журавлики, пливуть У небі, наче правди зерна – Курли-коли? Курли-коли? Чорнобиль поміж ковили! Сіренко М. Журавлі // Літературна Україна. – 1996, 28 березня.

— Щерб. 2001, 292–293.

 

Ой три шляхи широкії

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися.

На чужину з України

Брати розійшлися.

В казематі. VI

 

«Ой три шляхи широкії» – назва назвали вечір, що пройшов у листопаді 1996 року в Житомир. обласній фі ийрмонії, на якому вшановували трьох ювілеїв своїх видатних земляків.

— Щерб. 2001, 293.

 

Око, око! Не дуже бачиш ти глибоко!

А ти, всевидящеє око! Чи ти дивилося звисока. Як сотнями в кайданах гнали В Сибір невольників святих, Як мордовали, розпинали І вішали?.. А ти не знало? І ти дивилося на них І не осліпло! Око, око! Не дуже бачиш ти глибоко! Ти спиш в кіоті, а царі...

Юродивий

 

«Не дуже бачиш ти глибоко «всевидящеє» телеоко» – назва статті Андрія Дерепи // Час. – 1996, 8 травня.

— Щерб. 2001, 294.

 

О люди! люди небораки!

О люди! люди небораки!

Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди, не собаки!

«О люди! люди небораки!..»

 

… знехтувано Слово, бібліотеки закриваються або стоять без світла і 11 «і ші, тепер уже добрались й до граматики. «О люди! люди небораки!». Загребельний П. На Вкраїні милій...// Українська Газета. – 1996, № 4.

Овва, чого заманулося вам, люди-небораки! Забудьте про се. Руки мніте короткі. На сторожі чиновника, оберігаючи його благополуччя і мш, держава поставила закон – стіну китайську воздвигла. Колесник С. Дамоклів меч радіації // Літературна Україна. – 1990, 4 січня.

— Щерб. 2001, 294–295.