Лягло костьми людей муштрованих чимало

Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо. Лягло костьми Людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? Напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов'їх.

Кавказ

Та Муммій, як лиш засвітила Йому надія на успіх, Ударив на гладіаторів І без шептух та без докторів Розбив їх, як пустий горіх. «Лягло костьми людей немало», А іншим щастя стільки стало, Що покидавши пишну зброю, П'ятами накивали з бою. Франко І. Мужнє діло Марка Красса //ТЬори: У 50-ти т. – К.. 1980. – Т. 6. – с. 302.

— Щерб. 2001, 211.

 

Ми малим ситі

...Чом ви нам Платить за сонце не повинні! Та й тілько ж то! Ми не погани. Ми настоящі християни. Ми мстим ситі!.. А зате! Якби ви з нами подружили – Багато б дечому навчились! У нас же й світа, як на те.

Кавказ

 

Кістками вимощено гать; Канали, кровію политі, До суду-віку простоять. А посполиті – малим ситі, Аби не порожньо в кориті... Світличний І. Посполиті (цикл «Датовані сонети» із книжки «Серце для куль і дня рим»). – К., 1990.

— Щерб. 2001, 212–213.

 

Малі оці

Воскресну нині! Ради їх, Людей закованих моїх, Убогих, нищих... Возвеличу Малих отих рабів німих!

Подражаніє Ппсалму

Як завжди вражає Вячеслав Липинський відсутністю дипломатичних псівоків, проникливістю і різкістю суджень на кшталт: «...будучи чесним, треба «малим сим» сказати: «Україна – це тільки література». Пазилевський В. Хроніка – 2000: здобутки і втрати// Час. – 1997, 10 квітня.

— Щерб. 2001, 213.

 

Медоточивими устами цілуються

Мій Боже милий, як-то мало Святих людей на світі стало. Один на другого кують Кайдани в серці. А словами, Медоточивими устами Цілуються і часу ждуть. Чи швидко брата в домовині З гостей на цвинтар понесуть?

Подражаніє Псалму

 

Зачаті в лоні розбрату й незгоди, Ви чубитесь наосліп, як сліпці, Із роду в рід до згоди навманці Йдете крізь власні вйгоди й вигоди. Усе ж бо вам, пройдисвітам, з руки, І ви медоточивими устами Цілуєтесь у світлі телекамер І гризетеся – в банці павуки. Гнатюк І. Із циклу «Правда-мста»//ЛітературнаУкраїна. – 1993, 11 листопада.

— Щерб. 2001, 213–214.

 

Меж скалами, неначе злодій, Понад Дністром іде вночі Козак

Меж скалами, неначе злодій9 Понад Дністром іде вночі Козак. І дивиться йдучи На каламутну темну воду, Неначе ворогові в очі, Неначе вимовити хоче:

– Дністре, водо каламутна, Винеси на волю!

«Меж скалами, неначе злодій...»

 

Їдемо битою дорогою до Дністра, згадуємо Шевченкові рядки з вірша ««Меж скалами, неначе злодій. Понад Дністром іде вночі Козак...». Кирилюк В. Красо України. Поділля//Літературна Україна. – 1997, 9 жовтня.

— Щерб. 2001, 215–216.

 

Мені тринадцятий минало

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога...

ІМ-ІМ. «Мені тринадцятий минало...»

 

А йшов голодний 33-й... То подався і я, вслід за старшими братами і ичгграми, на Донбас у пошуках рятівного шматка хліба. «Мені тринадцятий минало...». А 37-й добрався до нас обох: і до Гаврила Паранця – в Харцизьку, і до мене – в Макіївці. Його забрали і повели, а «суди – один Бог знає, а мене витурили з технікуму і комсомолу. Соколов В. Хлопцьі, чьи вьі будете?// Літературна Україна. – 1995, 6 квітня.

— Щерб. 2001, 216–217.

 

Мережаю та начиняю

Так і мене минають годи, А я й байдуже. Книжечки Мережаю та начиняю Таки віршами. Розважаю Дурную голову свою, Та кайдани собі кую (Як ці добродії дознають).

«Неначе степом чумаки...»

 

Не згледілись, як рік проминув. А Д.Пічкур за цей час не лише мережав біленькі аркуші ліричними рядками, а й видав за власні кошти нову (третю!) книжечку. Сторожук В. Вистраждані рими// Літературна Україна. – 1998, 8 жовтня.

— Щерб. 2001, 217–218.

 

Минають дні, минають ночі

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло, і не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь...

«Минають дні, минають ночі...»

 

Дні і ночі минають. Минають предовгі літа. Нашаровують брилу на брилу, Намотують часу сувої І подій, і розлук, і стрічань. Малишко А. Дні і ночі минають... // ТЬори: У 10 т. – К., 1974. – Т. 5. – С. 38.

«Минають дні» – назва збірки віршів українською мовою принца Вільгельма фон Шбсбурга (псевдонім – Василь Вишиваний), виданої у Відні в 1921 році // Україна. – 1991. – № 5.

— Щерб. 2001, 218.

 

Минають літа молодії

Минають літа молодії,

Минула доля, а надія В неволі знову за своє, Зо мною знову лихо діє І серцю жалю завдає. А може, ще добро побачу? А може, лихо переплачу? Води Дніпрової нап'юсь...

А.О.Козачковському

 

...Маєте збиратися на свої галасливі толоки, сперечатися, відкидати, підносити, «мислити парадоксально», сміливо, посягати, зазіхати (без лютості і жлобства), тримати в полі зору рівень, поспішати на ті тусовки, а відтак мерщій втікати до робочого столу, бо «вже й літа минають», і – написати... МушкетикЮ. Колесо //Літературна Україна. – 1994, 27 жовтня.

— Щерб. 2001, 219.

Ми не лукавили з тобою

А я й послухав, і учивсь, І вивчився. А ти збрехала. Які з нас люде? Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли.

Доля

 

«Ми не лукавили з тобою» – рубрика у журналі «Бористен», м. Дніпропетровськ.

— Щерб. 2001, 219–220.

 

Ми не раби його – ми люде!

Мояти любо! Не хрестись, І не кленись, і не молись Нікому в світі! Збрешуть люде, І візантійський Саваоф Одурить! Не одурить Бог, Карать і миловать не буде: Ми не раби його – ми люде!

Ликері

 

Вітчизна – це не хтось і десь, Я – теж Вітчизна. Не раб нікому й не слугаНа побігеньках. Світличний /. Люблю вітчизну// Зібр. творів. –X., 1994. – С. 48.

— Щерб. 2001, 220.

 

Ми одної матері діти

Весело подивиться на сліпого кобзаря, як він сидить собі з хлопцем,» ЇІІИИЙ, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що динно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело, а все-таки скажеш... «і " лава Богу, що минуло», – а надто як згадаєш, що ми одної матері іНти, що всі ми слав'яне.

Передмова до поеми «Гкйдамаки»

 

Як явір простягає віти До явора через ріку. Так матері одної діти Братам шлють пісню гомінку. Рильський М. Як явір простягає віти // Збірка «Троянди». – К., 1973. – С. 63.

— Щерб. 2001, 221.

 

Ми просто йшли

– Учися, серденько, колись З нас будуть люде, – ти сказала. А я й послухав, і учивсь, І вивчився. А ти збрехала. Які з нас люде! Та дарма! Ми не лукавили з тобою, Ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою.

Доля

 

«Ми просто йшли...» – назва статті – ГуріненкоП. // Літературна Україна. – 1990. – № 22.

«Ми просто йшли: у нас нема зерна неправди за собою...» – передача на УТ-1 (1.03.1993) ОКРЕМО – 2 КВ

— Щерб. 2001, 221–222.

 

Мовчки чухали чуби

А ми дивились та мовчали,

Та мовчки чухали чуби,

Німії, подлії раби!

Підніжки царськії, лакеї

Капрала п'яного!

Юродивий

 

О.Сизоненко <…> ще 1965 року, тоді як всі ІН мовчали і мовчки чухали чуб и, відтворив на сторінках роману «В1, хмари» і голод 1933 року, і причини голоду… МіщенкоД. Олександрові Сизоненку – 75 // Літературна Україна. – 1993, листопада.

Чи пан Пинзеник своїми податками, які душать фермера підприємця в зародку, свідомо ллє воду на млин лівих, щоб розвали економіку?.. Чи він сидить тільки для декорації: сидить, посміхається і «стиха чухає чуба»? Письмове запитання одного виборця із 357-го Подільського виборчого окр під час зустрічі із своїм депутатом до Верховної Ради України Чорноволом В.Мі що відбулась 25 листопада 1996 року в Тернополі // Час. – 1996, 29 листопада.

— Щерб. 2001, 222.

 

Моголи! моголи!

Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи», «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі.

І мертвим, і живим, і ненарожденним...

 

Бідні, гнані, рідні мої сябри! Якою ревнивою сльозою заходиться моє и рцг иід того, що ми нерозважні хохли-моголи навіть до цього не ф ту мались отам біля вічності Руданського. //< ін'Ґшйніс П. А пам'ять наша п'яна... // Літературна Україна. – 1992, 1 жовтня.

Бурхливо підтримавши це історичне рішення, вождь місцеиий І патріотів товаріщ Комуняко-іулагін не без сарказму заявив: «Цікаво, ИЩ вони тепер скажуть там, у Києві, з цього приводу. Бо раніше тільки й І чули від них: «Моголи, моголи!». Сушинський Б. Агенція «Брехостанкіно уповноважене заявити» // Літературні Україна. –1995, ЗО березня.

— Щерб. 2001, 223–224.

 

НЕТ Може, так і треба

Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить!.. А братія мовчить собі, Витріщивши очі! Як ягнята; нехай, каже, Може, так і треба. Так і треба! бо немає ІЬспода на небі!

Сон («У всякого своя доля...»)

 

А разом, деякі уроки «нещасної книги» («Вибрані місця із листування з друзями») на диво актуальні й для фантасмогоричного нашого сьогодення, коли на весь світ проголошуються програми «обустройства России» за рахунок «молодших» братів – українців та білорусів. А світ мовчить собі – «може, так і треба...». Літературна Україна. – 1990, 13 грудня.

— Щерб. 2001, 224.