Фактори, що впливають на офшорне програмування

Позитиві фактори	Негативні фактори
Низький рівень оплати праці	Нерозвинутий менеджмент
Надлишок спеціалістів, безробіття	Мовний бар’єр
Високий прикладний рівень (зокрема математичний)	Відсутність досвіду роботи із замовником за західними стандартами
Низька міграція спеціалістів усередині країни	Низький рівень захисту інтелектуальної власності

Потенціал ринку офшорного програмування постійно зростає. На думку американських аналітиків, виведення виробництва програмних продуктів за межі США, Німеччини та інших країн—лідерів у виробництві програмного забезпечення — процес неминучий, бо не вистачає кваліфікованих спеціалістів. Якщо не залучити програмістів з інших країн, то єдиний спосіб вирішити кадрову проблему в індустрії програмування — це виконувати проекти на ринку офшорного програмування. Прихильники офшорного програмування стверджують, що воно призупиняє відплив інтелекту, хоча при цьому й відбувається відплив інтелектуальної власності, отже власності взагалі. Тому офшорне програмування — це перший крок до еміграції і від відпливу інтелекту не рятує. Але зупинити цей процес глобалізації неможливо. Тож, країна повинна зробити його для себе найменш болючим, а може, і знайти у цьому якусь користь. Наскільки гідне місце посяде Україна за такого міжнародного розподілу праці, залежить від представників українського бізнесу та уваги держави до цієї проблеми.

 

Сертифікація програмістів

Досі залишається невирішеним питання: що таке програмування — наука, мистецтво чи ремесло? Мабуть, усе разом. Програмісти вважалися вищою кастою, закритим цехом. Непосвячені не розуміли, чим вони займаються, тим більш не могли це оцінити. Поки помилки у програмах не приносили відчутних неприємностей їх користувачам, програмісти завдавали шкоди тільки собі, і тільки вони були зацікавлені підвищувати свою кваліфікацію.

Ситуація змінилася. Програмне забезпечення почало допомагати в управлінні компаніями з мільйонними оборотами, технологічними процесами, життєво важливими системами. Отже, зросла зацікавленість суспільства у створенні ПЗ без суттєвих помилок, що вимагає від програмістів підвищеної відповідальності і достатнього професійного рівня; суспільство зажадало мати певні гарантії щодо нього. Виникли пропозиції ліцензування діяльності професіоналів з комп’ютерної техніки, щоб забезпечити контроль за діяльністю програмістів. Для цього пропонувалося розробити стандарти, що передбачали б обов’язкову спеціальну освіту за новітніми методиками, яка надавала б право на ліцензію строком дії п’ять років з наступною обов’язковою перепідготовкою з метою освоєння нових методологій і засобів для отримання нової ліцензії. Стандарт повинен установлювати різні рівні ліцензування, які дозволяли б програмісту виконувати роботу тільки свого рівня, щоб уникнути створення програмних продуктів низької якості.

Протилежна точка зору полягала в тому, що ліцензування праці програмістів на державному рівні не зробить її ефективнішою, тим паче, що неможливо уявити загальні тести, за якими можна було б відібрати серед усіх програмістів найкращих. Якими вони повинні бути, коли в галузі програмування все так динамічно змінюється? Як держава може цей процес регулювати на рівні закону, і яким повинен бути відповідний державний орган? Як і коли взагалі визначається якість програмного продукту?

У всьому світі з ринковою економікою існував ринок праці програмістів, який відрізнявся високою конкуренцією. Отже, він завжди був здатний регулювати себе сам, не кажучи вже про те, що процес ліцензування — досить коштовна процедура. Хто має платити за неї? Що робити з тими, хто її не пройшов? Є й багато інших проблем, пов’язаних із проблемою ліцензування.

У Радянському Союзі питання ліцензування не виникало. Візитною карткою програміста-професіонала було свідоцтво про те, що розроблену ним програму взято до Державного фонду алгоритмів і програм, а всі інші можуть безкоштовно користуватися цим програмним продуктом гарантованої якості. Зрозуміло, що через 5—10 років це свідоцтво вже ставало «медаллю за старі заслуги».

Отже, ні в нашій країні, ні за її межами загальне ліцензування не знайшло державної підтримки, тим більше, що із прискореним зростанням кількості мов, засобів, технологій програмування, засобів автоматизації проектування та розроблення програмних продуктів зникли програмісти-універсали. Але з іншого боку, наймаючи на роботу програміста, як визначити його кваліфікаційний рівень? Тоді ідея загального ліцензування програміста перетворилася на ліцензування його знань і вміння працювати з окремими програмними засобами або в певному апаратно-програмному середовищі. Відразу стало зрозуміло, що оцінювати знання та уміння (тобто видавати сертифікат чи ліцензію) буде розробник цих продуктів, а платити гроші за сертифікацію буде зацікавлена сторона (програміст чи фірма, де він працює).

Зрозуміло, що ліцензування на рівні розробників ПЗ не є законом, проте дає переваги в разі працевлаштування. Програміст, який має декілька сертифікатів від різних всесвітньо відомих розробників ПЗ, може розраховувати на високооплачувану роботу в будь-якій країні.

На Заході серед IT-фахівців існує чималий ажіотаж з приводу сертифікації, насамперед щодо продуктів Microsoft. Представництва західних фірм та багато іноземних компаній вимагають, щоб у штаті їх українських партнерів були сертифіковані фахівці. Але навіть якщо такої перспективи нема в найближчому майбутньому, не завадить отримати підтвердження своєї професійної спроможності, скажімо, від Білла Гейтса. Принаймні кваліфікація дійсно підвищиться.

Проблема в тому, що ні підготовка, ні авторизовані курси, ні практичний досвід, ні знання документації самі по собі не гарантують успіху під час проходження тестів. Крім книжок загального плану і підручників, існують також посібники, призначені для підготовки до складання тестів. П’ять таких видань нещодавно вийшли у Санкт-Петербурзі у видавництві «Питер». Назва серії «Экзамен экстерном», а до її складу ввійшли книжки для підготовки до чотирьох основних і одного (за вибором) іспиту на звання MCSE: no Windows NT Server, NT Workstation, Networking Essentials, TCP/IP, NT Server in the Enterprise.

На Заході поширені різні програми самотестування, що дають можливість провести серію пробних екзаменів. Якісні системи такого типу дають змогу генерувати випадкову послідовність питань, ведуть облік ваших успіхів і прорахунків, мають посилання до навчальної документації. Найавторитетнішими вважаються тести Transcender Corp. (лінія Microsoft) і продукт CNEQuizer канадської фірми Cyber Password (Unix, Novell і останнім часом Microsoft). Відзначають високий збіг питань цих тестів з реальними екзаменами — 40—60 %, тому вони дуже корисні під час підготовки. Демонстраційні версії цих та інших тестів доступні в Internet (transcender.koм).

Ясна річ, що у програмуванні є люди, обдаровані від Бога, які самі приносять нові ідеї в цю дивовижну галузь, створюють нові програмні засоби і системи, чим час від часу збуджують весь комп’ютерний світ, не маючи при цьому ніяких сертифікатів. Але це, звичайно, не є правилом.

 

Проблеми навчання

Викладання комп’ютерних наук мало чим відрізняється в різних країнах, хіба що рівнем технічної забезпеченості. Однак треба зауважити, що програмування як дисципліна фахової підготовки свого часу мала досить високий теоретичний і практичний рівень, за деякими напрямами він поки ще зберігається (прикладна математика, статистика, розпізнавання образів, математична лінгвістика, інженерно-наукові системи та ін.). Таку рівновагу можна пояснити віддаленістю цих наук від ринкової економіки. Зовсім інші проблеми постають при викладанні маркетингових дисциплін.

Об’єктивне існування суспільного розподілу праці і необхідності товарообміну роблять маркетинг також об’єктивно необхідним.

Якщо аналізувати модель підготовки маркетологів, подану в типовому навчальному плані, і порівнювати її з образом, сформованим всесвітньо відомими маркетологами (Ф. Котлером, Ж.-Ж. Ламбеном, П. Друкером, Дж. Уонг та ін.), то типова модель є варіантом підготовки фахівця, адаптованим до реальних завдань збуту продукції.

Хоча досвід викладання маркетингових дисциплін у вузах України (основи маркетингу, стратегія підприємства, маркетингові дослідження, ситуаційний аналіз, логістика та ін.) досить невеликий (4—5 років), основні проблеми і труднощі, а також деякі успіхи за цей час виявилися досить чітко. Річ у тому, що «західний» маркетинг у нас виявляється неефективним, не адаптованим до національних особливостей. Ігнорування цієї обставини, спроба напряму використати західні маркетингові технології в Україні неминуче призводять до втрат і невдач.

Також неефективними виявляються в наших умовах і спроби викладати «по-нашому» «західний» маркетинг за «західними» підручниками нашим вітчизняним студентам.

Навчальні посібники. Хоч болюча проблема забезпечення навчального процесу якісною навчального літературою існує стільки, скільки існують наші навчальні заклади (включаючи радянський період їх історії), в цьому випадку вона має особливу гостроту. Більшість маркетингових категорій і термінів, як правило, виявляються абсолютно незрозумілими, абстрактними, відірваними від реального життя для мешканців пострадянського простору. Єдиний вихід у цій ситуації — створення власних оригінальних навчальних посібників, орієнтованих на реалії інверсійної економіки України.

Однак задача підготовки якісного навчального посібника ускладнюється проблемою пошуку термінів і понять в українській і російській мовах, адекватних загальновживаним англійським маркетинговим термінам. Причому, проблема ця не є «суто економічною» або «суто лінгвістичною», а містить обидві компоненти.

Організація навчального процесу, методика проведення занять. Специфіка маркетингових дисциплін висуває специфічні вимоги до методики та організації навчального процесу, залишаючи досить мало місця його традиційним формам (лекції + семінарські заняття), на перший план виступають поки що незвичні форми і підходи, передусім так званий кейс стадіз (case studys (CS), аналіз ситуацій).

CS стали широко використовуватися в практиці викладання економічних дисциплін понад 50 років тому, передусім в американських школах бізнесу і коледжах.

Суть методу полягає в тому, що студентам пропонується реальна бізнес-ситуація або проблема, яка потребує вирішення. При цьому не задається яких-небудь готових стандартів рішення. Більше того, апріорі передбачається, що жодна ситуація не може мати якогось єдиного правильного рішення і завжди потрібний аналіз певної кількості варіантів, у тому числі альтернативних.

Міждисциплінарна інтеграція. В американській літературі з історії економічної думки зустрічається визначення щодо економістів — «worldly philosophers» («філософи від миру цього», «філософи, що міцно стоять на землі»). Якщо спробувати написати портрет ідеального маркетолога, то до зазначеної базової характеристики варто додати всього декілька штрихів: математик, статистик, соціолог, психолог, демограф, політолог, географ, юрист, лінгвіст. Типова програма не передбачає необхідної фундаментальної підготовки з етнології, соціальної психології, економічної тектоніки, дизайну, журналістики, прикладної математики, що робить підготовку фахівців неповною. Випускники державних університетів покликані вирішувати не тільки прикладні задачі, вони повинні мати фундаментальну підготовку для виконання маркетингових досліджень, наукової і науково-педагогічної діяльності, що не забезпечується чинними типовими навчальними планами зі спеціальності [4].

Однак недоцільно навантажувати на маркетолога всі дисципліни, пов’язані з маркетингом. Тому потрібна міждисциплінарна інтеграція у навчанні студентів.

Координація викладання маркетингових дисциплін та іноземних мов. Беручи до уваги прагнення України ввійти до світового економічного співтовариства і перш за все потрапити на світовий ринок з конкурентоспроможними продуктами і послугами, бажання користуватися послугами Internet, розширювати ділові контакти і співробітництво, необхідно узгодити термінологію, визначення понять, ведення документації та укладання договорів на декількох мовах. Це вимагає обов’язкового знання іноземних мов, мов суб’єктів ринку.

Навчання іноземних мов передбачає передусім роботу з оригінальними маркетинговими текстами, аудіоі відеоматеріалами, оволодіння студентами активною маркетинговою лексикою.

Координація викладання маркетингових і правових дисциплін. Процес становлення правової держави з ринковою економікою, заснованою на різних формах власності та підприємництва і захисті невід’ємних прав особистості, а також досить низький рівень правової культури більшості громадян країни обумовили необхідність вивчення права в значно більшому обсязі, ніж це передбачалося раніше навчальними програмами неюридичних спеціальностей.

Метою поглибленої правової підготовки студентів економічних спеціальностей є таке:

• задоволення потреб ринку праці, зацікавленого на сьогоднішній день саме у фахівцях такого профілю;
• набуття вмінь і навичок роботи в будь-якій галузі ринкової економіки загалом і у сфері маркетингу зокрема саме з позицій правомірності поведінки, сумлінності, знання питань правового регулювання конкретних сфер своєї діяльності;
• знання законів і законодавчої бази країн для правового регулювання економічних відносин з представниками світового бізнесу.

Вищі навчальні заклади України (ІІІ—IV рівнів акредитації), які готують спеціалістів: