Оцінювання праці в інформаційній галузі

Інформаційна галузь має свої особливості нормування, стимулювання і оплати праці.

Технічне обслуговування:

• складання технічних засобів з комплектування;
• складання, монтаж, установлення, підключення та налагоджування апаратних засобів і локальних мереж у замовника;
• ремонт, тестування, апгрейд (модернізація) технічних засобів, поточне технічне обслуговування.

Спеціалісти, які його забезпечують, мають відповідну освіту та досвід практичної роботи. Про нормування їхньої праці навряд чи доцільно говорити, що ж стосується оплати, то вона залежить від рівня кваліфікації, системи оплати, прийнятої на фірмі, та умов контрактів і договорів із замовниками. Щодо поточного технічного обслуговування, то тут є парадокс: тому, хто більшу частину робочого часу «сидить, склавши руки, а техніка сама працює», треба платити більше ніж тому, хто цілими днями займається ремонтом, бо саме це є свідченням, що він не дуже кваліфікований фахівець.

Програмування. Проблема нормування праці програмістів була дуже актуальною, коли її результатом були тексти готових програм, написані на певній мові програмування, і кількість рядків цієї програми визначала кінцевий обсяг праці, а поділений на кількість робочих днів — давав рівень продуктивності праці. Узагалі, в усіх країнах вважалося, що в середньому 10—15 операторів на робочий день — це досить високий рівень продуктивності праці програміста.

Створення норм і нормативів затрат праці для програмування — досить складний процес, насамперед через те що програмування — творча робота, а також тому що у програмуванні однієї задачі можуть брати участь фахівці різних професій і категорій, а саме:

• наукові працівники;
• математики;
• інженери-технологи;
• економісти;
• техніки;
• оператори.

Крім того, продуктивність праці під час програмування залежить від багатьох факторів, урахувати які складно. Це:

• логічна складність програмованої задачі;
• кваліфікація програміста;
• математичне забезпечення ЕОМ.

Основними методами нормування є дослідно-статистичний, коли норми часу встановлюються на основі звітних даних про витрати часу в минулому на виконання аналогічних робіт з програмування. Типові норми часу на програмування задач для ЕОМ затверджено в 1986 р.

• Здійснити оцінку і нормування праці керівників ІТ-підрозділів, системних аналітиків, програмістів та інших висококваліфікованих спеціалістів значно складніше ніж техніків або операторів. Для оцінки праці цієї категорії робітників можна використовувати такі показники:
• дотримання термінів розроблення систем і програм;
• вивчення і практичне використання нових мов і методів програмування;
• створення чітких інструкцій, що полегшують використання програм;
• схвалення роботи з боку користувачів.

Питання нормування праці під час програмування є дуже важливим для планування, обліку, аналізу та оперативного управління діяльністю ОЦ. Норми часу охоплюють роботи, виконувані фахівцями на таких стадіях розроблення проектних матеріалів:

• технічне завдання;
• ескізний проект;
• технічний проект;
• робочий проект;
• впровадження.

Норми часу розраховано залежно від факторів, що найбільше впливають на трудомісткість розроблення проекту:

• кількість різновидів форм вхідної інформації;
• кількість різновидів форм вихідної інформації;
• ступінь новизни комплексу задач (задачі);
• складність алгоритму;
• вид інформації, що використовується (змінна інформація, НСІ, БД);
• складність контролю вхідної і вихідної інформації;
• використання ТПР (ППП), типових проектів, типових програм, стандартних модулів.

Виходячи з трудомісткості стадій розроблення ПЗ ОТ, оцінюється кількість фахівців або термін, необхідний для реалізації стадій його розроблення.

Добором кількості розробників на різних стадіях досягають бажаного терміну розроблення ПЗ ОТ.

Зараз технології обробки інформації, технології програмування настільки різноманітні, настільки вдосконалені, що неможливо зіставляти роботу програмістів у різних середовищах, можна робити порівняння тільки в аналогічних середовищах і встановлювати терміни розроблення програмних продуктів виходячи зі статистичних даних та практичного досвіду. Це стосується програмістів середнього рівня, тобто виконавців. Вища кваліфікація у програмуванні визначається тими принципово новими ідеями, які дають розвиток новим напрямам у цій галузі. Це було і залишається творчою складовою діяльності програміста, оплату якої неможливо нормувати.

І хоч установлених норм для програмістів офіційно ніхто не скасовував, ними практично не користуються (принаймні, на недержавних підприємствах), а терміни розроблення програмних продуктів установлюються виходячи зі складності задач, ступеня використання готових програмних модулів, рівня автоматизації праці програмістів, технічних засобів тощо.

Приклад оплати праці ІТ-спеціалістів у США наведено у табл. 16.2.

Таблиця 16.2