Аналіз ситуації дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків для потерпілої Ш. з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей її особистості

1 листопада 2004 року близько 18.00 Ш. із чоловіком повертаються додому на автомобілі. Під час зупинки на центральному мосту у нерухому машину Ш. урізається машина К., що рухається зі швидкістю 45 км/год (висновок автотехнічної експертизи).

У результаті зіткнення Ш. одержує ушкодження у вигляді закритої хребтово-спинномозкової травми, забиття корінців спинного мозку (виписка з історії хвороби), що супроводжуються головним болем, запамороченням, болем в області шиї й лівому плечовому суглобі. Рекомендоване консервативне лікування не дає очікуваного ефекту. 19 листопада 2004 р. в обласній клінічній лікарні проводиться операція по висіченню міжпозвонкових дисків С 5-С6 і С6-С7 і протезуванню титановими дисками.

З 4.11.04. по 13.12.04. Ш. перебуває на стаціонарному лікуванні в клінічній лікарні.

З 16.12.04. по 11.01.05. – на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні міської лікарні. При цьому відзначаються скарги на біль у шийному відділі хребта, оніміння лівої руки й лівого плечового суглоба, запаморочення, нудоту, позиви на блювоту на висоті головного болю.

Відзначається біль остистих відростків; рухи хворобливі, обмежені в шийному відділі хребця. Блок рухів уперед, у сторони.

При виписці рекомендовано уникати навантажень на хребет; медикаментозне амбулаторне лікування; стаціонарне лікування 2 рази в рік (виписка з історії хвороби).

З моменту ДТП 01.11.04. дотепер перебуває на постійному медикаментозному лікуванні із приводу болі у шийному відділі й хребті й головних болів.

Таким чином, життєвонебезпечна ситуація (ДТП), у результаті якої Ш. одержала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що обумовило тривалий розлад здоров'я (довідка судово-медичного обстеження), спричинила порушення звичного ритму життєдіяльності, яке виразилося в тривалому стаціонарному лікуванні, неможливості перебувати в колі родини, займатися роботою, що вимагає уваги й контролю з боку потерпілої. Крім цього сильні головні болі, обмеження рухливості при високоактивному характері особистості Ш. безсумнівно викликали й викликають дискомфортні тілесні відчуття, які породжують душевні переживання, страждання.

Підвищення лабільності нервових процесів, емоційна в'язкість і глибокі переживання ситуації ДТП, характерні для особистості Ш., призвели до підвищення реактивності поведінкових проявів: збільшенню рівня дратівливості, занепокоєння, пригніченості. З'явилася тенденція до тривожності у важких ситуаціях.

Неспокійний сон, наповнений кошмарними картинами події, що не приносить відпочинку, збільшення емоційно-енергетичних витрат, які потрібні тепер для реалізації звичної діяльності обумовили зниження емоційної й стресостійкості, послаблення механізмів психологічного захисту й компенсації.

З'явилися симптоми страху, заглибленість у похмурі роздуми.

Необхідність перетинати р. Дніпро двічі в день автомобільним мостом (Ш. проживає на левом березі Дніпра, а працює – на правому) є для позивачки додатковою психотравмуючою подією, тому що приводить до переживання сильного почуття страху, аж до панічних, неконтрольованих проявів: «Маршрутка різко загальмувала, а я раптом зрозуміла, що кричу. Пасажири, що перебували в маршрутці, дивилися на мене зі здивуванням і переляком, як на хвору».

Постійне повернення до переживань, пов'язаних із психотравмуючою подією, що виражається в нав'язливих неприємних спогадах про пережите, снах, що повторюються, і нічних кошмарах, спалахах негативних емоційних станів, спровокованих подіями, які асоціюються з обставинами психотравмуючої ситуації; поява після психотравмуючої ситуації стійких симптомів підвищеного рівня збудливості (дратівливість і вибухи гніву по дрібницях, конфліктність, неможливість концентрації уваги, порушення сну) є характерним для посттравматичних стресових розладів. При цьому посттравматичний стрес сприяє загостренню рис характеру, деформації стилю поведінки убік адитивної й агресивної, що може призвести до порушення активного соціального функціонування, вираженої соціально-психологічної дезадаптації.

 

Завдання № 8