Зовнішня політика України після проголошення незалежності 90рр. 20ст.

Україна має спільний кордон з Росією, Білоруссю, Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Молдовою.

Останнім часом спостерігається постійне зростання обсягів українсько - угорської торгівлі. Товарообіг між обома країнами перевищує 0,5 млрд доларів на рік. Жодними негативними моментами не позначені відносини із Словаччиною. На найвищому рівні укладено близько 50 угод. Обидві країни зацікавлені у розвитку транзитних перевезень, зокрема постачанні російських енергоносіїв до Західної Європи.

Важливе значення для реалізації західного вектора зовнішньої політики України мають її відносини з Польщею. 2 грудня 1991 р. Польща першою визнала Україну незалежною державою. 18 травня 1992 р. між обома державами був підписаний Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. Україна і Польща визнають себе стратегічними партнерами. Україна не має заперечень щодо приєднання Польщі до НАТО, а РП своєю чергою підтримує Україну в її намаганні інтегруватись у європейські структури. 1997 р. підписано спільну заяву “До порозуміння і єднання”.

Певний час з великими труднощами розвивався переговорний процес між Україною і Румунією. Впливові сили Румунії намагалися висунити до України серйозні територіальні претензії (Пн.Буковина, Бессарабія). Врешті-решт удалося досягти згоди і 2 червня 1997 р. у м.Констанца був підписаний Договір про відносини добросусідства і співробітництва, який підвів риску під невизначеністю двосторонніх відносин.Задовільним є стан українсько-молдовських відносин. Їх розвитку сприяють зустрічі президентів, прем’єр-міністрів, міністрів закордонних справ. Невирішеними залишаються питання завершення делімітації державного кордону та врегулюванні ситуації в Придністровї.

Історичною подією у відносинах України й Росії стало підписання 31 травня 1997 р. широкомасштабного політичного українсько-російського договору. Цей документ юридично закріпив зобов’язання Росії поважати незалежність України і став правовою базою на якій грунтуватимуться двосторонні відносини. З урухуванням історичних реалій укладено також угоди по Чорноморському флоту. Росія погодилась на делімітацію кордону з Україною. Спільні військово-морські навчання в Криму сприяли зміцненню довіри між обома державами. Росія є головним торговим партнером України. Однак стан економічного співробітництва, його ефективність не задовольняють обидві країни. Підписана 1998 р. програма економічного співробітництва на період до 2007 р. виконується повільно. Росія і Україна розглядають одне одного як стратегічні партнери.

Дружні відносини єднають Україну та Білорусь. Сторони ведуть систематичні консультації з питань двостороннього співробітництва, виконання укладених угод, оформлення державного кордону. Велика кількість поставок між Україною, Росією та Білоруссю здійснюється на бартерній основі, що не стимулює розвитку національної економіки.

 

85. Конституція України та її історичне значення.

В 1996 р. була прийнята Конституція України, яка закріпила завоювання нашим народом державної нещалежності. Як і боротьба за власну державність, конституційне будівництво в Україні має велику історію, яка губиться в віках. Початок цьому будівництву дали такі всесвітньовідомі правові акти, як “Русская Правда” (періоду Київської Русі), ”Литовські статути” (три збірки правових норм XVIст.), “Магдебурське право” (право місцевого самоврядування та риночних відносин в містах), правові акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького, в особливості “Мартовські статути”. Першою Конституцією України (в її європейському розумінні) бул “Правовой Уклад и Конституция относительно прав и вольностей Войська Запорожського”, Написаний “преемником” Мазепи гетьманом Филипом Орликом 5 квітня 1710 р. Бендери. Уонституція Филипа Орлика передбачала створення незалежної української держави.

Значний вклад у розвиток конституційної думки ХІХ ст. внесли члени Кирилло- Мефоієвського братства.

На початку ХХ ст. з конституційними проектами виступили видатні політики і науковці України Микола Михновський та Михайло Грушевський. В преамбулі (вступна частина) визначаються цілі, задачі, мотиви і базові документи, які лежать в основі данного Основного закона. Тут дається тлумачення поняття “український народ”, як “громадянини України всіх національностей” Стаття 1 України визначається, як суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава.Стаття 2 Україна визначається, як унітарна держава. Це значить, що на території України намає і не може бути ніяких утворень, які мали б ознаки суверенних.

Конституційно в Україні встановлено республіканську форму правління. В відповідності з цим, єдиним джерелом влади в Україні може бути, і є тільки народ. Влада народу може відбуватися через референдуми або вибори, та через своїх представників, яких вони оберають в органи державної влади або місцевого самоуправління. Важливою гарантією повновлади народу в Україні є конституційно закріплене за ним право визначати та міняти конституційний устрій в крайні. В конституції закріплено основні принцепи взаємовідносин держави і особи. Найвищою соціальною цінністю признається людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека.Конституція встановлює принцинп єдиного державства - це значить, що недопустимо, для громадян України, мати два громадянства. В Україні державна влвда відбувається по принципу розподілу її на: законодавчу, виконавчу та правову. Реалізація цього принципу призвана попередити концентрацію всієї влади в одних руках. В Україні признається й гарантується принцип верховенства права. В відповідності з цим всі положення правових норм повинні щонайшвидше перетворюватися в життя. Також закріплено основні принципи економічних відносин українського суспільства. Тут визначаються об’єкти що є власністю українського народу. Це такі, як земля, повітря, вода та інші ресурси. Головним національним багатством, що знаходиться під охороною держави є земля. Конституція також закріплює обов’язок держави забеспечувати екологічну безпеку, приймати міри для знищення наслідків Чорнобильскої катастрофи. Стаття 15 гарантує безпеку політичної, економічної й ідеологічної діяльності в державі.