Колективізація українського села і її особливості, і методи збійснення, соціальні та демографічні раслідки.

Колективізація с/г (сільске госодарство), була одним з найважливіших напрямів будови Сталінської моделі соціалістичного суспільства. Колективізація – репресивна політика сталінського режиму у 30-ті роки яка заключалася в насильницкому об’єднанні селян в колективні господарства та ліквідація самостійних селянських господарств. В плані першої п’ятирічки планувалося об’єднати в колгоспи 18-20% сільськіих господарств, а на Україні- 30%. Але незабаром пролунала пропоганда до посиленої колективізації. Одним з її інеціаторів став генеральний секретар ЦК ВКП(б)У С. Косіор, висловившись у листопаді 1929 р. за проведення колективізації протягом року. Її завдання було: 1) прискорення процесу індустріалізації за рахунок пограбування села; 2) забеспечення промисловості дешевою робочою силою; 3) вирішення хлібної проблеми в державі; 4) ліквідація заможнього селянства – “ворогу радянської влади”. В постанові ЦК ВКП(б) від 6 січня 1930 р. предпологалось завершити колективізацію на Україні на весні 1932 р. шляхом насильства, погроз, брехні, до початку береозня 1930 р. на Україні було “ухвачено” колгоспами 62,8% с/г. В колгоспи забирали все майно селян, що породжувало опір, навідь озброєний. Але вони були подавлені. Від безвихідності селяни почали продавати чи забивати худобу, портити домашні речі. Це вело до дезорганізації с/г, виробництва, необхідні були швидкі рішення для покращення стану. 13 Березеня 1930 р. Сталін виступав в “Правді” зі статтею “Головокружіння від успіху”, в якій засуджував перегини в колгоспному будуванні. Всю провину за репресивні методи проведення колективізації радянський лідер поклав на місцеву владу. Селянам дазволяли виходити з колгоспів, але відтік селян був таким массовим, що на прикінці 1930 р. керівництво вирішело його притримати. В ході колективізації виникло питання долі заможнього селянства. За пропозицією Сталіна була визначена стратегічна задача – ліквідувати куркульство, як стан населення.

Особливо активно боротьбя з куркулем розпочалася в перші місяці 1930 р. Під “розкуркулювання” підпадали не тільки заможні селяни, використовуючи найману працю (куркулі), але й ті, хто не погоджувався йти до колгоспу. Вони називалися “підкуркульниками” (подкулачниками). Таким чином, ліквідація куркульства, як класу, була формою репресії по відношенню до всього селянства. До кінця 1931 р. керівництво СССР планувало завершити, в основному, колективізацію на Україні. В 1931 р. продовжувалася ліквідація заможніх господарств, й конфізкація майна тих, хто не хотів вступати до колгоспу. Загалом в період колективізації “засуджено” (експоприировано) 200тис. Селянських господарств, від чого постраждали біля 1,2-1,4 млн. чоловік. Більшість з них були заслані до Сибіру або на Схід. Цих людей називали “спецпереселенцами” і використовували на важкій праці. Багато з них – загинули. Наслідки. Головною жертвою колективізацією були люди. Так як події 1932-1933 р.р. були засекречені, та немає точних данних про кількість жертв голодомору. Різні дослідники називають цифри від 6 до 9 млн. чоловік. Насильнецька колективізація та голодомор призвели до “разрушения производительних сил” в селі. Що “обусловило” глибоки кризу в с/г. Це змусило керівництво змінити політику правління. Перейти від примусу та репресій до встаневлення міцних планів хлібозаготівлі, частковому встановленню ринкових відносин, організаційному та матеріально-технічному укріпленню колгоспів, а також до посилення репресивного апарату. На протязі 25 років після коликтивізації, в числі періоду мирного розвитку, об’єм с/г виробництва не перевищело, або був нижче об’єму здобутих в роки НЕПу. Тільки кількість голов худоби зменшилась у ході колективізації в два рази – з 60 млн. в 1928 р. до 33 млн. в 1933-34 р.р. До 1953 р. воно піднялося до 58 млн., але так і не достигло доколгоспного рівня. Головні задачі колективізації були досягнуті: було фактично “закрепащено” селянство, забеспечено дармові джерела для розвитку індустрії та військово-промислового комплексу. Колективізація була економічною та соціальною катастрофою, деякі наслідки якої “не преодолены” до сьогодення.