І – ІV універсали УЦР: еволюція українського державотворення.

10 травня на засіданні Комітету Центральної Ради було ухвалено й того самого дня оприлюднено “1-й Універсал Української Центральної Ради”. У ньому зазначалась свобода України та всього українського народу, правда у складі Росії. Проголошення універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас. Універсал був ворожо зустрінутий Тимчасовим урядом та консервативними колами Росії.

В умовах наростання політичної кризи Тимчасовий уряд намагався знайти підтримку в Центральної Ради. 29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду. Після дводенних переговорів було вироблено компромісну угоду, яка була оформлена в "Заяві Петро-градського правління" та II Універсалі Центральної Ради. Проти цієї угоди виступили міністри-кадети, що на знак протесту вийшли з уряду. З липня (16 липня) 1917 р. II Універсал було опубліковано. Петроград визнав Центральну Раду та певну автономію України. За угодою Центральна Рада ввела до свого складу 30% представників національних меншин, до Малої Ради — 18% (на 40 українців), а до Генерального Секретаріату — 5 осіб. Центральна рада виступала тепер не лише як національний, а й територіальний демократичний представницький орган. Вона зобов'язувалася відмовитись від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Всеросійськими Установчими зборами. Тимчасовий уряд не відмовлявся від українізації військ, але за умов контролю з боку російського командування. В Україні проти II Універсалу виступили самостійники, які вимагали проголошення державної самостійності України. II Універсал не влаштовував жодну із сторін. військовий парад, святковий молебень, було зібрано багатотисячний мітинг. Основними пунктами універсалу були: 1. Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише УЦР та Генеральному Секретаріату; 2. Україна стає Українською Народною Республікою; 3. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські кабінетські та церковні землі скасовується; 4. Скасовується смертна кара й оголошується амністія. Нажль проголосивши програму перебудови суспільства на демократичних засадах, що відповідала інтересам більшості населення України, уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в її реалізації, що обурило значну частину українців.

Під впливом наступу більшовицьких військ Муравйова першочерговою проблемою Цент-ральної Ради стало відокремлення від режиму більшовицької диктатури в Росії. Засідання Малої Ради, на якому було затверджено IV Універсал, розпочалося 9(22) січня 1918 р. В ніч на 12(25) січня М.Грушевськиіі оголосив Універсал, перша частина якого має принциповий характер. "…однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною Вільною Суверенною Дер-жавою Українського народу, власть у ній буде належати тільки Народові України".

Таким чином український народ за дуже короткий час пройшов складний державотворчий шлях, починаючи від нестримного бажання бути вільним до проголошення власної держави. І хоча та свобода була недовгою, вона чітко визначила наміри українців щодо свбоди.

 

Зовнішня політика УЦР.

Попри значні труднощі, пов'язані зі становленням української державності періоду Центральної Ради, саме в цей час закладалися основи української зовнішньої по­літики та дипломатії, саме в цей час незалежна Україна зробила низку важливих кроків, котрі стосувалися роз­будови національної зовнішньополітичної слу­жби, активної участі України в тогочасних міжнародних відносинах. Дотримання керів­ництвом ЦР курсу на політичну автономію України у складі федеративної Росії, звичай­но, гальмувало самостійний вихід нашої дер­жави на міжнародну арену. Однак навіть за цих умов було зроблено чимало.

Як уже зазначалося, певні зовнішньополі­тичні повноваження були покладені на сек­ретаріат міжнаціональних справ Центральної Ради. Проголошення УНР у листопаді 1917 р. дало змогу Україні активно включи­тися у міжнародну діяльність в рамках бо­ротьби за припинення Першої світової війни. Формується перша дипломатична місія рес­публіки — делегація на мирні переговори у Брест-Литовську. Протягом грудня 1917 р. секретаріат міжнаціональних справ трансфор­мується у відомство міжнародних справ. До Швейцарії підряджається представник уряду УНР Ю. Гасенко для погодження умов запро­вадження постійного представництва України за кордоном. Англія та Франція призначають своїх представників в Україні. З січня 1918 р. починає діяти міністерство закордонних справ УНР. Після укла­дення Брестської угоди з Центральними державами Укра­їна відправляє послів до Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Румунії. Була тут і серйозна проблема: зов­нішньополітична залежність України від австро-німець­кого блоку гальмувала встановлення нормальних зносин з державами Антанти.

Значну увагу уряд УНР приділяв організації кон­сульської служби. МЗС виробило проект закону, який визначав компетенцію та структуру консульських установ України, їх планувалося запровадити в державах Цен­трального блоку, нейтральних європейських країнах, а також на території колишньої Російської імперії в місцях компактного проживання українців.

Ці плани, однак, урядом УНР повною мірою не були реалізовані. І все ж саме за Центральної Ради, восени 1917 р., в Києві з ініціативи професора М. Туган-Барановського постала поважна наукова громадська інсти­туція — Українське товариство економістів. На його базі було створено Консульські курси — перший навчаль­ний заклад, який розпочав підготовку консульських пра­цівників. У 1918р, за активної участі академіка А. Крим­ського в Києві почав працювати Близькосхідний інститут, у складі якого відкрито консульський факультет.

Керівництво зовнішніми справами УНР доби Цент­ральної Ради в якості генерального секретаря міжнарод­них справ, міністра закордонних справ і державного секретаря закордонних справ відповідно здійснювали О. Шульгин, В. Голубович, М. Любинський.