Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика.

Політика, яку провадили більшовики в Україні в 1919 р., отримала назву політики "воєнного комунізму". Політика "воєнного комунізму" включала проведення повної націоналізації всіх підприємств, мілітаризацію праці, широкий централізм, введення продрозверстки, заборону торгівлі, відміну товарно-грошових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення в розподілі. Розглянемо складові політики "воєнного комунізму".

На початку 1919 р. низкою декретів та постанов було запроваджено продовольчу розверстку з селянських господарств, за якою селянське господарство мало здати державі 85% свого врожаю. На практиці це перетворилося на звичайну реквізицію. Проведення політики "воєнного комунізму" на селі означало ще й колективізацію селянських господарств: поміщицькі господарства перетворювались на радгоспи та комуни.

Запровадження в Україні "воєнного комунізму" супроводжувалося різким звуженням її суверенітету, що прикривалося так званим "воєнно-політичним союзом" братніх республік і зводилося до концентрації продовольчих ресурсів України в руках центру, передачі йому головних важелів в управлінні українською економікою, а також — суцільною русифікацією.

Запровадження "воєнного комунізму" спричинило величезний опір у суспільстві. Щоб придушити його, провадили політику червоного терору, яка виявлялася в репресіях проти реальних і потенційних противників більшовизму, масових розстрілах, організації у великих містах спеціальних концентраційних таборів, системі заложництва тощо. На початку 1920 р. більшовики втретє повертаються на Україну. Вони прагнули зробити все, щоб ніколи не втрачати контроль над нею. Перші кроки нової влади були розраховані на те, щоб продемонструвати населенню України своє прагнення виправити помилки минулих років. У грудні 1919 р. у резолюції "Про радянську владу в Україні" більшовики взяли на себе незвичне зобов'язання: стояти "на точці зору визнання самостійності України", підтримувати прагнення українців учитися і розмовляти українською мовою. Трудящому селянству обіцяли обмежити масштаби радгоспного будівництва, добровільність у створенні колгоспів, передати землю тим, хто її обробляє. Робітників на свій бік залучали обіцянками покращити їхнє життя, перетворити на власників фабрик і заводів, на керівну силу суспільства, встановивши так звану диктатуру пролетаріату. Проте обіцянки нової влади виявилися здебільшого демагогічними.Про реальне утвердження самостійності України не могло бути й мови. Українська промисловість і транспорт, як і в 1919 р., передавалися під контроль російського центру. У господарській галузі більшовики продовжували політику "воєнного комунізму", наріжним каменем якої стала суцільна націоналізація і мілітаризація (воєнізація) найважливіших галузей економіки. Впроваджувалася загальна трудова повинність. У січні 1920 р. в Україні було створено трудову армію, особовий склад якої перебував на казарменому становищі. Близько ЗО тис. "трудармійців" працювали, зокрема, на підприємствах Донбасу. За відсутності матеріальних стимулів до праці тисячі робітників у пошуках кращої долі втікали на село. Торгівлю, кооперацію і кустарні промисли більшовиками було поставлено поза законом. Така політика призвела до остаточної руйнації промисловості, особливо важкої. В Україні не працювала жодна домна й не було вироблено жодного пуда прокату. На селі, де половину населення вже становили середняки, більшовики зробили ставку на продовольчі загони та комітети незаможних селян (комнезами). На 1 листопада 1920 р. комнезамів налічувалось більше 10 тис. По суті їх було поставлено над місцевими радами. Що ж до більшовицьких партійних осередків, то вони практично не мали підтримки з боку українського селян-ства. Наприкінці лютого 1920 р. Раднарком УСРР прийняв закон про хлібну розкладку. До продзагонів було мобілізовано близько 15 тис. робітників. Влітку продрозкладку збирала 1-ша Кінна армія С.Будьонного. Селяни відмовлялися здавати хліб, план продрозкладки було виконано лише на 10%. Разом із хлібом із села викачували м'ясо, яйця, деякі овочі. Як і минулого року, продрозкладка поєднувалась із боротьбою з ворогами радянської влади. Жертвами жорстоких розправ стали тисячі українців. Най-гостріше відчували на собі репресії колишні повстанці — махновці, селяни півдня України. 1920 р. в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тис. осіб. Незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася.