Возз’єднання українських земель та «радянізація» західноукраїнських земель.

1 вересня 1939 р. нацистські війська напали на Польщу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Це був початок Другої світової війни.

Згідно з пактом і таємним протоколом до нього радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і вступили на територію Західної України і Західної Білорусії. Офіційно радянське керівництво пояснило цей крок необхідністю запобігти фашистській окупації західноукраїнських і західнобілоруських земель. Східна Галичина: Західна Волинь були окуповані Червоною армією майже без опору з боку Польщі за 12 днів. Агресія проти Польщі означала вступ Радянського Союзу з Другу світову війну.

28 вересня 1939 р. союз Німеччини і СРСР був підтверджений Договором про дружбу і кордони, у якому уточнювалися сфери впливу цих держав і розмежувальна лінія між ними на території Польщі. До сфери впливу СРСР переходили Литва, Бессарабія і Північна Буковина, Німеччини — Лемківщина і Холмщина (українські території, які раніше були у сфері впливу СРСР). У червні 1940 р. Червона армія зайняла Північну Буковину і Бессарабію.

Договір про дружбу і кордони як і секретний протокол до пакту Молотова—Ріббентропа становив одну із державних таємниць СРСР, оскільки ці угоди були укладені усупереч нормам міжнародного права.

Процедура приєднання західноукраїнських земель була здійснена на підставі звернення Народних зборів, що відбулися у Львові в жовтні 1939 р. П'ята позачергова сесія Верховної Ради СРСР (листопад 1939 р.) прийняла Закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Українською РСР.

Були створені шість областей — Львівська, Станіславська (згодом перейменована на Івано-Франківську), Волинська, Тернопільська, Рівненська і Дрогобицька. У серпні 1940 р. до складу України ввійшли території Північної Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії.

На західноукраїнських землях було проведено соціально-економічні заходи, які отримали назву радянізація, тобто перетворення за моделлю побудови соціалістичного суспільства в СРСР у 1930-ті pp. (індустріалізація, колективізація, «культурна революція», репресії).

Заходи радянізації

· У державній розбудові: проведення виборів до Рад; створення робітничих загонів, селянської міліції; утворення селянських комітетів,

· У сільському господарстві; конфіскація поміщицьких і монастирських земель та розподіл цих земель, а також засівного матеріалу, худоби, сільгоспзнарядь між селянами; створення колгоспів.

· У промисловості й фінансах: націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків; створення робітничих комітетів; установлення контролю над виробництвом і розподілом продукції; запровадження 8-годинного робочого дня; укрупнення і реконструкція підприємств.

· У соціальній сфері: зміцнення системи охорони здоров'я; створення нових шкіл і навчальних закладів; створення системи соціального забезпечення.

Радянізація західноукраїнських земель супроводжувалася українізацією, що відповідало інтересам населення. «Культурна» революція передбачала утвердження радянської системи цінностей.

Перетворення, однак, здійснювалися жорсткими командно-адміністративними методами, не враховували місцевих особливостей, порушували звичний спосіб життя українців. Ліквідовувалися раніше створені структури: заборонялися політичні партії, зазнавали арештів і депортації політичні лідери, припинялася діяльність «Просвіт». Усі реформи супроводжувалися репресіями: було арештовано і вислано близько 10 % населення (службовці держапарату, місцеві комуністи, служителі церкви, підприємці, заможні селяни, значна частина інтелігенції).

Входження Західної України до складу УРСР було важливою подією; нарешті західні й східні українці об'єдналися в одну державу. Поряд із позитивними змінами в економічному, соціальному й культурному житті були й негативні; репресії, терор, адміністративно-командний стиль керівництва.

 

70.Українське питання напередодні та початку II світової війни.

Наприкінці 30-х рр. Версальсько-Варшавська система не витримує натиску міцніючої Німеччини та її сателітів. У цих умовах “українське питання” поступово висувається на одне з чільних місць у міжнародній політиці.Напередодні II світової війни роз`єднаність українських земель, їх перебування у складі 4-ох держав, що мали різний соц. устрій,були важливим дестабілізуючим фактором політичного життя Європи.Це робило українське питання клубком гострих суперечностей, а “українську карту” – серйозним козирем у великій дипломатичній грі.

Українське питання у вузькому розумінні – це питання про місце і роль укр. фактора у внутрішньому житті держав,до складу яких входили укр. землі, у широкому – це питання про умови і механізм возз`єднання укр. земель та про створення власної укр. державності. Напередодні II св. війни чітко визначилися 3 групи країн, зацікавлених у тому чи іншому варіанті вирішення укр. питання. 1 група – СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина – країни до скаду яких входили укр. землі. Їх основна мета – втримати вже підвладні землі і по можливості приєднати нові. 2 – Англія і Франція (карїни творці Версальсько-Вашингтонсьої ситеми),що своім втручанням у вирішення укр. питання або дипоматичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. 3 група включала Німеччину, яка,борючсь за “життєвий простір”, активно претендувала на укр. землі, і Угорщину, яка, будучи невдоволена умовами Тріанонського мирного догвору 1920 р., активно домагалася повернення Закарпатської України.Специфічна особливість і драматизтм ситуаціїї полягали у тому, що багатомільйонний укр. народ самомтійно не міг вирішити укр. питання.