Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Національне відродження у наддніпрянській Україні в 19ст. причини та основні наслідки.

Поиск

Інтелігенція. Важко всебічно осмислити виникнення й поширення на Україні, як і в усій ЄвропіXIX ст., нових ідей, не зупинившись на появі нової категорії людей, які ці ідеї народжували. У Східній Європі цих «нових людей» називали інтеліген­цією — слово, що за своїм значенням лише приблизно відповідає західно­європейському «іпїеііесіиаі». З'явившися спочатку в Росії, а згодом і в усій Східній Європі, слово «інтелігенція» у широкому розумінні означало тих по­рівняно небагатьох, що мали вищу освіту. Але у вужчому й історично вагомі­шому значенні під інтелігенцією малися на увазі люди, які з ідеологічних переконань присвятили себе покращенню культурного, соціального і політичного становища мас, тобто селянства.

«Новизна» інтелігенції виявлялася у кількох аспектах. Вона сприймала життя з точки зору певних ідей та ідеологій, а не конкретних суспільних прав, привілеїв і повинностей, як це спостерігалося до її появи в інших суспіль­них груп. Замість того щоб розглядати суспільство у вузькій перспективі шлях­тича, міщанина чи селянина, представники інтелігенції вважали, що вони див­ляться на суспільство в цілому, враховуючи інтереси всіх. Із часом критика іс­нуючого стану речей стала звичайною темою у виступах інтелігенції — й до та­кої міри, що наприкінці XIX ст. частина інтелігенції навіть присвятила себе боротьбі за зміну статус-кво за всяку ціну й будь-якими методами.

У Російській імперії, як у всій Східній Європі, поява інтелігенції була по­дією великого значення. Особливо вагомою вона стала для суспільств типу ук­раїнського, що «втратили» свою дворянську еліту в результаті асиміляції ім­перською культурою та службою. Бо саме інтелігенція мала забезпечувати українців культурним, а згодом і політичним проводом протягом усієї новіт­ньої доби.

Як і належало сподіватися, інтелігенція звичайно з'являлася в містах — насамперед у тих, де були вищі учбові заклади. Відтак Харків (де 1805 р. за­сновано перший у російській частині України університет) став одним із пер­ших осередків інтелігенції, що народжувалася в країні. Цей університет виник за цікавих обставин: на відміну від інших університетів імперії його відкрили не з ініціативи уряду з метою підготовки державних службовців. Сповненій по­чуття місцевого патріотизму й прагнення піднести культурний рівень України групі місцевого дворянства на чолі з невтомним Василем Каразіним удалося пере­конати імператора Олександра І дати дозвіл на заснування університету, а також зібрати для цього необхідні фонди. Лише в 1834 р., коли було засновано універси­тет Св. Володимира, інтелектуальний центр України перемістився із Харкова до Києва.

Соціальне середовище, з якого постало перше покоління української інтелі­генції, складалося насамперед із дворян, що походили зі старої козацької старшини. Серед них не було багатих впливових вельмож, здатних завдяки своїм контактам легко діставати високі посади в імперській бюрократії. Навпаки, вища освіта най­більшою мірою приваблювала збіднілих дворян, занепадаючі маєтки яких штов­хали їх на пошуки інших засобів до існування. Невеличка група таких перших інтелігентів складалася з синів священиків, міщан і козаків. До 1861 р. серед інтелігенції надзвичайно рідко траплялися вихідці з селянства.

За своєю чисельністю інтелігенція на Україні, як і в інших країнах Східної Євро­пи, була дуже невеликою. До 1861 р. Харківський університет закінчили всього 2800 випускників, тоді як новіший і більший університет у Києві випустив близько 1500 вихованців. Із цього маленького середовища добре освічених людей лише невелика частина виявляла заінтересованість в українських справах. Відтак ті, що стали причетними до виховання в українців почуття національної самобутно­сті, складали крихітний відсоток населення України.

Представники інтелігенції головним чином об'єднувалися в гуртки, на засіданнях яких обговорювали питання філософії, ідеології тощо. Іншим об'єднуючим чинни­ком стали журнали, що слугували своєрідним форумом для інтелігентів-однодумців. Контакти інтелігенції з іншими верствами суспільства й особливо з селянами, котрі теоретично мали найбільше їх цікавити, були мінімальними. Більшу частину XIX ст. українська інтелігенція, як і російська, лишалася незначною групою суспільства, часто розірваною інтелектуальними суперечками, настроєною проти уряду, ізольова­ною від мас і зануреною у власні справи. І все ж вплив її, на перший погляд, непотріб­ної та малозрозумілої діяльності часто розірваною інтелектуальними суперечками, настроєною проти уряду, ізольова­ною від мас і зануреною у власні справи. І все ж вплив її, на перший погляд, непотріб­ної та малозрозумілої діяльності виявився набагато сильнішим, ніж це могла уявити сама інтелігенція.

Захоплення фольклором. Іншим поширеним заняттям у середовищі молодих українських дворян-інтелігентів було вивчення фольклору. Вибух інтересу до селян­ських звичаїв, традицій, пісень тощо різко контрастував із минулим, коли освічена верхівка всіляко намагалася зберегти відстань між власною культурою та культурою мас. І тут зацікавленість народним буттям запалили в українській інтелігенції ідеї Гердера, що поступово просочилися на Україну.

На думку Гердера, основною передумовою повнокровної й животворної культури є природність. Він із жалем констатував, що культурним життям Європи кінця XVIII ст. вершили пройняті космополітизмом імперські двори та аристократія, котрі радо запозичували чужу мову, манери, цінності, культивували атмосферу, в якій придушувалися прояви неповторної народної культури. Для вирішення проблеми не­обхідно, як він вважав, відкинути «високу культуру» й звернутися в пошуках сві­жих джерел натхнення і засобів самовираження до незіпсованої, справжньої та самобутньої культури простого люду. Збігло небагато часу, як східноєвропейська ін­телігенція почала вважати пісні свого народу прекраснішими від найпишнішої ба-роккової музики, селянські звичаї чарівнішими від придворних манер, а давні при­слів'я мудрішими від товстих томів, писаних чужими мовами.

У перші десятиліття XIX ст. багато молодих інтелігентів ходили по селах, роз­шукували, збирали й згодом публікували перлини народної мудрості. Так, відомий український історик Костомаров згадував, як він юнаком «ходив в етнографічні експедиції по селах в околиці Харкова... слухав оповідання, суперечки, записуючи цікаві слова й вирази, вступав у розмови, розпитував людей про життя, просив їх співати своїх пісень».

Одна з найпривабливіших особливостей українців — народу в основному се­лянського — крилась у їхньому багатому й живому фольклорі. Того ж Гердера на­стільки вразила його краса, що він заявив: «Україна стане новою Грецією: прийде день, і постануть перед усіма це прекрасне небо, цей життєрадісний народний дух, ці природні музичні обдарування, ця родюча земля!» Геніальний польський поет Адам Міцкевич визнавав, що українці — найпоетичніші й наймузикальніші серед слов'ян. Тому не дивно, що етнографічні дослідження незабаром захопили лівобе­режну інтелігенцію.

До перших шанувальників українського фольклору належав князь Микола Цер-телєв. Попри своє грузинське походження та російське виховання Цертелєв виростав на Україні й глибоко полюбив її народ. У 1819 р. він опублікував у Петербурзі «По-пнтку собрания старнх малороссийских песен». У передмові Цертелєв зазначав, що ці пісні демонструють геній і дух народу, звичаї того часу й, нарешті, чисту мораль, якою завжди були відомі малороси. Набагато повніше й систематичніше дослідження української етнографії під назвою «Малороссийские народньїе песни» склав у 1827 р. Михайло Максимович — українець із козаків, що став професором Московського університету, а у 1834 р.— першим ректором нового університету в Києві. Інший український професор Московського університету — Йосип Бодян-ський — присвятив свою кандидатську дисертацію (написану в 1837 р.) порівнянню російських та українських народних пісень. Із типовим для романтика перебіль­шенням він протиставляє начебто засмучені й смиренні інтонації пісень російської Півночі життєрадісним мелодіям українського Півдня. «Яка велика різниця існує між Північчю й Півднем,— писав Бодянський,— і наскільки різні народи там жи­вуть».

Крім того, що невинне, на перший погляд, вивчення фольклору сприяло від­межуванню українців від їхніх сусідів, воно незабаром вплинуло на інтелігенцію й в іншому відношенні. У щоденному житті села інтелігенти не лише бачили бар­висті звичаї — вони віч-на-віч зіткнулися з немилосердним визиском селянства. Спочатку інтелігенція надто захопилась ідеалістичними пошуками загальних істин і самобутніх українських рис, щоб зробити ширші висновки про соціально-еко­номічну долю селянства. Проте згодом деякі з її представників вирішили: негоже просто спостерігати за знедоленим селянством, треба щось робити, аби допомогти йому.

Кирило-Мефодіївське товариство.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 237; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.17.155.54 (0.009 с.)