Загальна характеристика навчального матеріалу

Змістовий модуль І. Стильове розмаїття прози кінця ХІХ – початку

ХХ століття

Еволюція прозових творів, започаткована у 30-х рр. ХІХ ст. Ф.Стендалем, О. де Бальзаком, П.Меріме знайшла продовження у творчості митців межі ХІХ–ХХ ст., що представляли розмаїття стилів і течій нової доби: Гі де Мопассан, Ж.Верн, Е.Золя, К.Гамсун, О.Уальд, Р.Стівенсон, Р.Кіплінг, М.Унамуно. Ситуація кінця ХІХ ст. відзначилася суперечливістю в історичному, естетичному, світоглядному планах. На зламі століть Ф.Ніцше оголосив про смерть Бога як про існуючий факт, а суспільство опинилося неначе на роздоріжжі, не знаючи, що протиставити розпаду традиційних державних форм, моралі, віри. У мистецтві доби відбилися пошуки нових засобів відображення змін, які відбувалися передусім у людській свідомості. Філософія Ф.Ніцше втілила обурення духу проти раціоналізму, який панував у літературі ХVІІІ–ХІХ ст. і на межі ХІХ–ХХ ст. відбулась зміна мистецьких форм. Нестабільність і хаос життя, втрата ідеалів і колишніх цінностей знайшли вираження в декадансі – специфічному світоглядному явищі к. ХІХ ст.

Уперше термін декаданс використав поет Т.Готьє 1869 р. у передмові до книги Ш.Бодлера «Квіти зла». Мистецтво декадансу знайшло адекватні форми для відображення духовного напруження і розгубленості і дало яскраві зразки художніх творів довершеної форми. Декаданс у прозі к. ХІХ ст. не має спільної поетики, він ґрунтується на поєднанні різних напрямків, течій стилів. Одним із провідних мотивів декадентських творів є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. Звідси прихильність до естетизму О.Уальда, І.Анненського та інших письменників. Першим декадентським романом був гучний твір Гюїсманса «Навпаки», який продемонстрував елементи натуралізму і естетизму у прозі (таке парадоксальне поєднання стилю продемонстрував Г.Флобер у романі «Пані Боварі»). Роман Гюїнсманса засвідчив естетику і поетику стилю «пристрасної нудьги». Творчий метод О.Уальда базується на ідеях прерафаелітів. Віддаючи належне творчим пошукам представників цього напрямку, О.Уальд шукає власних шляхів у мистецтві. Він приєднується до щойно утвореного естетського руху і стає найпалкішим проповідником ідей естетизму.

Англійський естетизм 80-90 рр. ХІХ ст. живився ідеями англійських романтиків і прерафаелітів, проте естецький рух розвивався у складній взаємодії з найновішими течіями в європейському мистецтві – символізмом, імпресіонізмом та неоромантизмом. Модерні течії межі ХІХ–ХХ ст. знайшли своє відображення в прозі: Е.Войніч, Г.Джованьолі, Р.Стівенсон, Р.Кіплінг, Дж. Лондон, Ж.Верн (неоромантичний: історичний, пригодницький, фантастичний роман), детективний роман К.Дойла має риси неоромантизму, базується на ідеях безмежних можливостей людського розуму, філософський твір Ф.Ніцше має неоромантичні мотиви («Так казав Заратустра»). Імпресіонізм у творчості Гі де Мопассана та Кнута Гамсуна наближає літературний твір до живопису: багато кольорів і відтінків, напівпочуттів, перехідних станів і настроїв, психологічних пейзажів, тобто найгостріші проблеми доби передаються через душевний стан героїв романів («Пан», «Смерть Глака», «Життя», «Любий друг»). Зближення науки і мистецтва, експеримент у літературному творі – провідна риса гучного літературного руху натуралістів, який очолив Е.Золя. Продовжуючи традицію О. де Бальзака у створенні епопеї приватного життя, Е.Золя дослідним шляхом доводить, що суспільство хворе і потребує оновлення («Пастка», «Жерміналь», «Тереза Ракен»). Таким чином, проза к. ХІХ – поч. ХХ ст. переживала бурхливий розквіт, що сприяло оновленню жанрів роману та новели, оповідання, повісті, есе.

Ключові поняття: соціально-психологічний роман, повісті, есе, історичний роман, декаданс, естетизм, імпресіонізм, натуралізм.

Модульний контроль: виконати тестові завдання, самостійні завдання до теми. Практичні заняття 1-6.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 1

Тема: ФРАНЦУЗЬКА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.

ТВОРЧІСТЬ Е.ЗОЛЯ

1. Література кінця XIX - початку XX ст. (стилі, течії, напрямки, взаємозв'язок української та зарубіжної літератур).

2. Життя і творчість Е.Золя (1840-1902).

3. Серія романів "Ругон-Маккари" (ідейно-тематичний аналіз).

4. Світогляд Е.Золя, "теорія наукового роману".

5. Аналіз роману "Творчіть".

6. Порівняльний аналіз романів Е.Золя "Творчіть","Пастка".

Література:

Пузиков А. Эмиль Золя. - М., 1961.

Лафарг П. Литературно-критические статьи. - М., 1936.

Данилин Ю. Поэты Парижской Коммуны. - М., 1966.

Тексти:

Е.Золя "Пастка"," Гроші" (додатково: "Здобич", "Чрево Парижу", "Нана")

Завдання:

1. Написати реферат на тему: "Творчість поетів Паризької Комуни".

2. Підготувати повідомлення "Розвиток української літератури кінця XIX - початку XX ст. у світовому контексті".

3. Законспектувати статтю Е.Золя "Експериментальний роман".

4. Скласти цитатну характеристику Жервези - героїні роману Е.Золя "Пастка", прослідкувати причини моральної деградації героїні.

 

Е.Золя називали "революціонером в літературі" (Гі де Мопассан), "етапом у свідомості людства" (Анатоль Франс). Його мову характеризували як могутню, а творчість як безкомпромісну і чесну. Але чи не найточніше визначив сутність творчості видатного письменника Генріх Манн: на його думку, Золя не лише писав твори, й утверджував істину. Істина стала душею його творчості.

Світ мистецьких уподобань Золя складався під впливом філософії позитивізму. Свої погляди на літературу як мистецтво слова Еміль Золя виклав у численних літературно-критичних розвідках, серед яких одне із чільних місць посідає "Експериментальний роман" (1880). Натуралізм, на думку Золя, мав передусім обстоювати життєву правду. Основою мистецтва можуть бути лише факти, і митець може для своїх художніх досліджень обирати будь-які прояви життя, навіть такі, що традиційно вважалися неестетичними. Золя уподібнював письменника науковцю, який фіксує дані досліду. Саме тому романи Е.Золя являють собою "фізіологічний експеримент засобами літератури". Письменник виступав проти авторського втручання в перебіг подій, проти авторської оцінки зображуваного у творі.

У 1868 році Золя починає роботу над художньою панорамою сучасної Франції. Так з'являється 20-томний цикл романів під спільною назвою "Ругон-Маккари". Природна і соціальна історія сім'ї Ругон-Маккарів - роду, який заснувала психічно хвора Аделаїда Фук. Нащадки цього роду потрапляють у різні соціальні прошарки суспільства, але їхні долі визначаються не лише обставинами, вчинками, діями, а й спадковістю. Цикл охоплює великий проміжок часу: від зародження бонапартизму до падіння імперії; долі окремих людей переплітаються з історією суспільства. Твір Е.Золя завоював літературний простір межі XIX і XX століть, оскільки автор

сприяв становленню нового різновиду роману, відмінною від бальзаківського.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 2

Тема: ФРАНЦУЗЬКА НОВЕЛА КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. ТВОРЧІСТЬ ГІ ДЕ МОПАССАНА

1. Гі де Мопассан - майстер психологічної новели.

2. Літературний аналіз новел ("Пампушка", "Мадмуазель Фіфі", "Татусь Мілон", "Два приятелі", "Парасолька", "Прогулянка", "Мати потвор").

3. Порівняти ідейно-тематичні та стилістичні особливості новелістики та романів Гі де Мопассана (роман "Любий друг").

4. Новелістика у творчості А.Франса ("Кренкебіль") та Р.Роллана ("П'єр та Люс")

Література:

Пащенко В.І. Гі де Мопассан. - К.: Дніпро, 1986.

Андреев Л.Г., Козлова Н.П. История французской литературы. - М., 1987.

Лану А. Мопассан. - М., 1971.

Данилин Ю.И. Жизнь и творчество Мопассана. - М., 1968.

Французская новелла ХХ века (1900-1936) /Сост. В.Балашов, Т.Балашова. - М., 1973.

История зарубежной литературы конца XIX - начала XX века /Под ред. М.Е.Елизаровой, Н.П.Михальской. - М., 1970.

Завдання:

1. Порівняльна характеристика новел Гі де Мопассана:

Назва твору	Тема	Ідея	Персонажі твору	Художні засоби, психологізм	Риси натуралізму	Риси реалізму	Риси імпресіонізму

 

2. Цитатна характеристика центральних персонажів роману Гі де Мопассана "Любий друг", засоби сатири у творі.

3. Написати реферат на тему: "Еволюція жанру новели у французькій літературі кінця XIX - початку XX ст. (за творчістю Гі де Мопассана, Р.Роллана, А.Франса).

 

На межі XIX - XX ст. продовжує розвиватися реалізм, у якому помітні зміни порівняно з реалізмом першої половини XIX. Втрачається бальзаківська масштабність у зображенні епохи, активність яскравого й індивідуалізованого героя, драматизм сюжету. Французький реалізм кінця XIX - початку XX ст. розширює сферу художнього відображення дійсності, включаючи в неї нові теми і конфлікти, звертається до психологічного аналізу, збагачує жанрову систему і художні засоби літератури. Критики виділяють три напрями: соціально-психологічний (творчість Гі де Мопассана), соціально Філософський (А.Франс), героїчний (Р.Роллан).

Творчість Гі де Мопассана завершує розвиток французького реалізму XIX ст., і разом з тим тут помітні риси, які будуть характеризувати літературу XX ст. Письменник народився на півночі Франції, у Нормандії, в родині небагатих дворян. У 1869 році вступив на факультет права в Парижі, але спочатку франко-прусська війна, а потім матеріальні труднощі не дозволили завершити навчання.

Особливе місце у творчості Мопассана належить новелам.. Письменник створив близько 300 новел, різнорідних за тематикою, жанровими особливостями (новела-памфлет, новела-анекдот, лірична новела). У ранніх творах помітний вплив натуралізму (акцент а біологічній, інстинктивній обумовленості вчинків персонажів). У наступних новелах соціальний конфлікт є основним, частіше звучить гнівний голос письменника. Мопассан створює класичні зразки реалістичної новели. Новела "Пампушка" відкриває цикл творів, присвячених подіям франко-прусської війни. Мопассан змальовує патріотизм і виявляє неприйняття війни як засобу вирішення будь-яких конфліктів.

У 1883 році виходить роман "Життя", основна тема якого розкривається у назві: історія людського життя з його нездійсненними подіями, втраченими ілюзіями, розчаруваннями. "Життя" - це не тільки психологічний роман про особисту драму людини, але й широке соціальне полотно. Роман був віднесений критиками до натуралістичних творів, але він зберігає риси традиційного реалістичного роману.

" 1883 році з'являється роман "Любий друг", в якому автор відтворює широку панораму соціально-політичного життя Франції часів III Республіки. В центрі твору - історія молодої людини, яка прагне підкорити Париж. Ця тема, традиційна для французької реалістичної літератури, у Мопассана набирає сучасного звучання. "Любий друг" народжений часом, атмосферою продажності, яка характерна для III Республіки.

Соціальна проблематика, що звучить у романі не виключає глибоких філософських роздумів письменника над сенсом людського життя. Значення творчості письменника полягає в тому, що він збагатив літературу новими засобами і прийомами психологізму.

 

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3

Тема: ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ О.УАЙЛЬДА В РОМАНІ "ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ"

1. Місце творчості О.Уайльда в англійській літературі межі століть.

2. Естетизм О.Уайльда, імпресіоністичність стилю.

3. Особливості естетичної теорії:

а) філософські засади творчості письменника. О.Уайльд і прерафаеліти;

б) співвідношення мистецтва і життя в теорії О.Уайльда;

в) поняття мистецтва і краси;

г) питання про призначення мистецтва.

4. Реалізація естетичних принципів О.Уайльда в романі "Портрет Доріана Грея":

а) основна проблематика роману;

б) тема мистецтва в романі. Ідейний зміст образів Безіла Холлуорда і Сибіли Вейн;

в) ідейна і композиційна роль образу лорда Генрі;

г) тема краси в романі. Сутність трагедії Доріана грея;

д) авторська позиція. Особливості її ідейного змісту;

е) роль парадоксу в романі.

1. Місце О.Уайльда в світовій літературі.

2. Своєрідність вивчення роману "Портрет Доріана Грея" в загальноосвітній школі.

Література:

Аникст А.А. Оскар Уайльд //Уайльд О. Избранные произведения. В 2 т. - М., 1960.

Урнов М.В. Ужасные дети //Урнов М.В. На рубеже веков. - М., 1970.

Тексти::

Уайльд О. "Портрет Доріана Грея"

Завдання:

1. Прочитати казки О.Уайльда "Зоряний хлопчик" та "Соловей ы троянда" - визначити їх естетичний зміст.

2. Підготувати повідомлення на тему: "Драматургія О.Уайльда".

3. Виразно прочитати поезії митця, подати характеристику ліричного героя.

 

Оскар Уайльд (1854 - 1900). Принцом Парадоксом називали англійського письменника О.Уайльда ще за життя. Ще підлітком О.Уайльд мав власний погляд на все, що його оточувало, мужньо демонстрував свою позицію, навіть якщо вона суперечила загальновизнаній. Свою філософію мистецтва О.Уайльд виклав у книзі "Задуми" (1891), яка відкривається діалогом "Занепад брехні", що є його естетичним маніфестом.

Естетичні погляди О.Уайльда формувалися як виклик добі, протест проти лицемірної моралі вікторіанської епохи, коли аристократи втрачали свої позиції, а буржуа піднімали прапор нових фальшивих цінностей. Письменник прагне проілюструвати свої переконання власною творчістю. Активний період творчості О.Уайльда розпочався з 1887 року. За вісім років письменник створив майже всі свої твори, серед яких і роман "Портрет Доріана Грея" (1890). Роман - вершина естетизму О.Уайльда і водночас великої мистецької сили.

Автор розв'язує стару проблему безкарності злочину по-новому: злочин залишає слід на ретельно прихованому "Я" людини. Портрет у творі із засобу, що забезпечував герою безкарну можливість творити зло, перетворюється на невгамовну совість, що не давала спокою герою. Прагнучи знищити портрет-совість, герой вбиває себе. Зло не залишається безкарним, воно призводить або до духовної або до фізичної смерті людини. У назві роману - "Портрет Доріана Грея" - втілена бінарна опозиція художнього тексту: майстерно змальований портрет прекрасного юнака - потворний "портрет" життя, сповненого злочинів, портрет як жахливий двійник героя.

"Портрет Доріана Грея" можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця XIX століття. У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки, що визначили спосіб і стиль його власного життя, в ньому відчувається струмінь автобіографізму, суб'єктивності, яка надає зображуваному психологічної достовірності. Письменник роз'єднує людину на прекрасну оболонку і химерну душу. "Портрет Доріана Грея" перегукується із повістю О. де Бальзака "Шагренева шкіра", романом М.Булгакова "Майстер і Маргарита", п'єсою В.Винниченка "Чорна пантера і Білий ведмідь".

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 4

Тема: КНУТ ГАМСУН "ПАН". ПРОБЛЕМАТИКА РОМАНУ, ОСОБЛИВОСТІ ТРАКТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ЛЮБОВІ.

1. Творчий шлях, прикмети художнього стилю письменника, естетичні погляди митця.

2. Історія створення роману "Пан".

3. Традиції Просвітництва і їх відображення в романі.

4. Філософські та морально-етичні проблеми у творі.

5. Характеристика персонажів твору, духовність почуттів центральних героїв роману.

6. Новелістика К.Гамсуна (новела "Смерть Глана").

7. Неоромантичні мотиви й імпресіоністична техніка письма у романі К.Гамсуна "Пан".

 

Література:

Неустроев В. Литература скандинавских стран: 1870 - 1970. - М., 1982.

Адмонин В. Генрик Ибсен: Очерк творчества. - Л., 1982.

Завдання:

1. Як ви розумієте поняття "лірична проза"? Розкрийте його значення на прикладі роману К.Гамсуна "Пан"? У чому проявляється імпресіоністичний характер твору?

2. Перечитати роман і звернути увагу на любовні "трикутники", що "формуються" у творі.

3. Складіть схему ключових епізодів твору.

4. Визначте, які твори світової літератури співзвучні з романом "Пан".

5. Обговорення змісту книги «Відлуння самотності». Передмова. /Упор. Ю.Ємець-Доброносова. – К., 2003.

 

Кнут Гамсун (1859 - 1952) - видатний норвезький письменник, "натхнений співець кохання", який показав чарівність і драматизм бурхливих пристрастей. Митця завжди цікавили процеси, що відбуваються в людській душі. Він вважав, що почуття і переживання - це "особливе повітря, яким дихає кожна епоха" і головне, щоб воно залишалось чистим і свіжим, наповненим ароматом трав і дерев, а не гірким смаком цивілізації. Ці думки письменника дістали відображення у багатьох його творах, і зокрема в романі "Пан", що започаткував психологічну прозу в норвезькій літературі.

Свої естетичні погляди Кнут Гамсун виклав у доповідях: "Норвезька література", "Психологічна література", "Модна література". На думку письменника, сучасний автор насамперед повинен бути психологом, приділяти увагу зображенню духовного життя людини. У вимогах Гамсуна змальовувати "підсвідоме життя людини" і полягає суть його естетичної програми. Пориваючи із традиціями соціального роману, письменник посилює суб'єктивний елемент, який виявляється в особливостях аналізу душевного стану героїв і відіграє домінуючу роль.

Роман "Пан" написано в 1894 році, і став помітним явищем тогочасного літературного процесу. Заглиблюючись у світ людських переживань, Е.Гамсун показує кохання на тлі прекрасної природи, яка б повинна стати прикладом гармонії. Однак люди, на думку письменника, не прислуховуються до голосу природи та розуму і руйнують почуття, стосунки між собою. У романі "Пан" відчуваються ідеї Ж.-Ж. Руссо щодо гармонії, природного життя людини. Але якщо просвітитель вірив у безперечну перемогу почуття і природи над цивілізацією, то К.Гамсун трагічно сприймає майбутнє.

Таємниця людських стосунків стала темою наступних творів митця: "Діти століття", "Містечко Сегельфосс", "Беноні", "Троянда" та ін. Душевна піднесеність героїв, повна загадковість обставин, прагнення до свободи, боротьба людських почуттів на тлі природи - центральні теми творчості К.Гамсуна. "Коли руйнуються любовні стосунки - руйнується світ," - зазначав митець у своїх нотатках до роману "Пан".

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 5

Тема: СПЕЦИФІКА ФІЛОСОФСЬКОЇ ПРОЗИ Ф.НІЦШЕ "ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА"

1. Життєвий шлях, естетична програма Ф.Ніцше.

2. Витоки ніцшеанської філософії, трактат "По той бік добра і зла".

3. Філософеми Ф.Ніцше у творах "Людське, занадто людське", "Жадання влади" та ін.

4. Структура і специфіка твору "Так казав Заратустра".

5. Особливості побудови твору, підтекст і його прочитання.

6. Аналіз розділів книги.

7. Образ Заратустри: чи є він романтичним героєм?

8. Ідея твору (комплекс ідей). Афоризми Ф.Ніцше як виявлення світогляду митця.

Література:

История немецкой литературы. В 3 т. - М., 1986.

Волков Е. Немецкий натурализм: Роман. Повесть. Новелла. - Иваново, 1980.

Завдання:

1. Написати реферат: "Афоризми Ф.Ніцше та О.Уайльда як вираження оригінального погляду на людину і епоху".

2. Написати творчу роботу "Людина у протиборстві з Богом (за твором Ф.Ніцше "Так казав Заратустра")".

3. Здійснити комплексний аналіз твору Ф.Ніцше "Так казав Заратустра".

4. Визначити концептуальні метафори "надлюдина", "остання людина", "три перетворення духу", "вічне повернення".

 

Духовна ситуація, в якій опинилася західна цивілізація на початку минулого століття, була катастрофічною. Передчуття наближення апокаліпсису, війни, руйнація християнської моралі, що зазнала нищівних ударів з боку дарвінізму та позитивізму - усе це впливало на свідомість тогочасної творчої інтелігенції, сповнюючи серця песимізмом. Філософія Ніцше, що з'явилась в цей період розвитку цивілізації не загрожувала волі та індивідуальності, оскільки "в'їхала в розчинену браму свідомості інтелігенції, котра втомилася від жахливих передчуттів, песимізму та бездіяльності" (М.Моклиця Модернізм як структура, 1988. - С. 4). Фрідріх Ніцше - творець моральної філософії, завдання якої - переоцінка всіх цінностей, руйнівна критика всієї сучасної культури. У творчості Ф.Ніцше можна виокремити такі ключові теми: "життя", "надлюдина", "нігілізм", "вічне повернення", "смерть Бога". Характерною рисою його філософії є усвідомлення загальної кризи суспільства. Занепад життя він вбачав у послабленні віри, песимізмі, нехтуванні моральними цінностями. Мислитель намагався перебороти безнадійність декадансу і створити нове, оптимістичне вчення, у центрі якого - людина, "яка стоїть вище за Бога, бо може сама перетворювати світ навколо себе". Сильну волю особистості він протиставляв загальному хаосу буття, яке людина повинна підкорити своїм думкам, почуттям і бажанням. Ніцше вважав, що увесь світ повинен служити людині і її життю, а людина може робити все, чого прагне її душа.

Вірний своєму оптимізму, виступаючи проти нищівного відчуття загальної руйнації, філософ вважав, що сильна вольова людина має вірити у вічне повернення життя тут, на Землі, а не обіцянками вічного блаженства в іншому світі. Він висунув ідею "вічного повернення", яка дуже схожа на міфологічний сюжет про Діоніса, що помирає і знову повертається до життя. Мислитель вважав, що людство повинне влаштовувати свою долю таким чином, щоб кожний прагнув до нескінченого повторення своїх думок і почуттів - саме в цьому і полягає мистецтво жити. "Усе підлягає вічному поверненню. Колись ми знову зустрінемося за тих же обставин; я знову буду хворий і вас здивують мої слова…Чи не все одно, що я вмираю…тому що кожна мить повертається, кожна хвилина є вічністю," - писав Ф.Ніцше. Міф вічного повернення невід'ємний від міфу про надлюдину. Ніцше назвав "безсмертною" ту хвилину, коли ідея про "вічне повернення" спала йому на думку.

Заключний етап творчості Ніцше пов'язаний з яскравим образом пророка і провидця - героя його міфічної поеми "так казав Заратустра" (1883 - 1886). Цей образ мало чим нагадує свого прототипу - реформатора давньогрецької релігії, який жив у VI ст. до н.е. Це, скоріше, самотній філософ, який спускається з високогір'я і звертає до людей свої, часом дуже суворі, слова. Три перетворення духу, про які говорить Заратустра, - це постійне перетворення шляхом самовтрати. Людина постійно повинна проходити шлях від стану "верблюда", що несе вантаж знання, через стан "лева" - критицизму - до стану "дитини" - творця. Такі перетворення готують підґрунтя для переходу до нового типу людства - до людини майбутнього. Ідея надлюдини - центральна у філософії Ніцше. Надлюдина, той, хто має замінити померлого Бога, хто будує своє життя самостійно, хто вільний і має волю перемогти себе. Реальний предмет міркувань Ніцше - це людина, що має в собі образ надлюдини, хто здатний на мучеництво, героїзм і вільну смерть. Вираження філософії та естетики Ф.Ніцше в алегоричній, образній, міфологічній формі - основна прикмета стилю мислителя і митця.

 

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 6

Тема: Декаданс як світогляд та як літературне явище.Аналіз романівЖ.Гюїсманса «Навпаки»таЖ. Родденбаха «Мертвий Брюгге».

1. Життєвий і творчий шлях Ж.Гюїсманса

2. Народний театр Р.Роллана.

Літературний аналіз романів Ж.Гюїсманса «Навпаки»таЖ. Родденбаха «Мертвий Брюгге».

3. "Жан-Крістоф" - новаторство, структура та композиція твору; система образів та історичне значення.

4. Провідні ідеї твору та зв'язок із дослідницькою діяльністю письменника.

5. Значення творчості Р.Роллана для світової культури. Оцінка творчості письменника українською критикою.

Література:

История зарубежной литературы конца XIX - начала XX века /Под ред. М.Е.Елизаровой, Н.П.Михальской. - М., 1970.

Андреев Л.Г., Козлова Н.П. История французской литературы. - М., 1987.

Завдання:

1. Скласти хронологічну таблицю життєвого і творчого шляху Р.Ролана.

2. Схематично окреслити структуру роману "Жан-Крістоф", прослідкувати еволюцію центрального персонажа.

Назва частини роману	Тема	Цитатна характеристика Жана Крістофа

 

3. Підготувати повідомлення за творами Р.Роллана "Життя В.Моцарта" та "Життя Л.Бетховена".

«СРІБНИЙ ВІК», АБО «ДЕКАДАНС»

Поняття «золотого» та «срібного» віків — античного походження. За Гесіодом, після Золотого віку настав Срібний. Люди Срібного віку, як і Золотого, були наділені надприродними якостями. їхнє дитинство тривало ціле століття, зрілість була, недовгою. Нічим не поступалися вони людям Золотого віку, крім... скромності. Гординя й призвела їх до загибелі: вони не хотіли приносити жертв богам, тому Зевс знищив їх.
У Римі в перших віках нашої ери також відбулися зміни в культурі, зокрема в літературі, що змусили говорити про те, що після Золотого віку Вергілія та Горація наступив Срібний. Римська цивілізація відчула власну старість. Поети не стільки пишалися (як це було у Золотому віці) гармонією античної мудрості на тлі імперської величі, скільки насолоджувалися дрібними подіями культурного життя.
Саме в цьому сенсі та з прихованим посиланням на античність поети-ерудити кінця XIX століття проголосили Срібний вік європейської культури... Культури, представленої тепер не Гераклом, який розчищає Авгієві конюшні життя, а Нарцисом, який втішається власною вродою...
Не забудьмо: гординя призводить до загибелі людей Срібного віку.

СЛОВОМ «симболон» (тобто «знак визнання») у Давній Греції називали розламану навпіл паличку. Коли люди, пов'язані певними стосунками або угодою, надовго роз'їжджалися, то ламали паличку навпіл, кожен брав собі одну половину, а коли через десятки років вони самі, змінені зовні до невпізнання, або ж їхні спадкоємці зустрічалися для встановлення особи, то складали обидві половинки розламаної палички: якщо вони ідеально збігалися, значить, вони були справді тими людьми, за яких себе видавали.
У новий час теоретики і критики мистецтва активно користувалися терміном символ, називаючи ним певний художній засіб. В художній літературі, де, як відомо, знаряддям митця є слово, символом почали називати один з різновидів тропу (слова в непрямому значенні). На відміну від метафори (засіб перенесення значення з одного предмета чи явища на інший за схожістю ознак), метонімії (перенесення за суміжністю), си некдохи (перенесення за кількістю), іронії (перенесення за протилежністю), символ має розширене, абстраговане значення (порівняно з його прямим значенням).
Від алегорії (однозначного інакомовлення) символ відрізняється багатозначністю. І все ж межі тлумачення символу більш-менш визначені: як у пластичних мистецтвах (живопис, скульптура, архітектура), так і в літературі символи зберігають асоціативний зв'язок із зображуваним (наприклад, у Бодлера альбатрос — вільний, красивий птах — символ волі і краси). Саме тому глядач або читач в принципі може зрозуміти, що саме символізує той або інший символічний образ. Щоправда, те ж саме можна сказати і про алегорію. Проте, на відміну від алегорії, не призначеної для естетичного задоволення, оскільки розгадується надто швидко, уміння розкривати образне значення символу вже само по собі має давати гляда чеві або читачеві певне естетичне задоволення. «Назвати предмет, — говорив французький поет-символіст Стефан Малларме (1842-1898), — це значить знищити три чверті того поетичного зачарування, що дає нам поступове відгадування. Навіювати — ось ідеал. Ось досконалий метод використання таємниці, що утворює символ».
Будь-яке мистецтво за своєю суттю символічне. В історії європейського мистецтва були періоди, коли символ ставав основним художнім засобом, а основні символи епохи — «кодом» цілої культури, «шифром» світогляду людини даної культури, її картини світу. Таким було передусім мистецтво середньовіччя. Таким було і романтичне мистецтво. Символізм як художній напрям Новітнього часу почав зароджуватися у надрах пізнього романтизму і спочатку спирався на суто художню єдність.