Міжнародні відносини, їх система та структура

Соціальні науки, що вивчають світові політичні процеси, як об'єкт свого дослідження розглядають суспільні явища, до яких застосовні терміни «міжнародні відносини», «зовнішня політика», «міжнародна політика», «світова політика». Чільне місце серед цих категорій належить категорії «міжнародні відносини».

Міжнародні відносини – це сукупність різноманітних зв'язків між державами й системами держав, а також між іншими суспільно-політичними суб'єктами, що взаємодіють на світовій арені, яка є результатом їх дій і середовищем, в якому існує світова політика.

Тривалий час в якості еталону міжнародних відносин розглядалися лише офіційні зв'язки між державами, які і репрезентували, власно кажучи, зв'язки між народами. Але сьогодні держава вже не в змозі контролювати усі взаємозв'язки, які виникають між різними суб'єктами суспільного життя, що знаходяться у різних державах. Це викликало не тільки появу нових діючих персонажів міжнародних відносин, які не мають державного статусу, а й міжнародні відносини зовсім іншого типу, ніж були до цього.

Міжнародні відносини мають складну структуру, чільне місце в якій займають міжнародні політичні відносини, які, в свою чергу, визначають зміст міжнародної політики. Підкреслимо, що міжнародні політичні відносини відрізняються від міжнародних економічних, культурних, ідеологічних, релігійних, наукових відносин тим, що вони стосуються, по-перше, сфери державних інтересів і міждержавних взаємодій, по-друге, сфери влади в міжнародних відносинах.

Головними суб'єктами міжнародної політики спочатку були держави та коаліції держав, але за останні сто років до них приєдналися і міжнародні міжурядові організації. Звернемо також увагу на те, що ядром міжнародної політики є боротьба держав за вплив на поведінку інших міжнародних суб'єктів у відповідності до власних інтересів. Це означає, що міжнародні політичні відносини базуються або на міждержавному конфлікті, або на міжнародній співпраці. Раніше це мало вигляд проблеми війни чи миру.

Відомо, що держава має внутрішні і зовнішні функції. В останньому випадку ці функції знаходять своє відображення у зовнішній політиці. Змістом зовнішньої політики держави є питання її обороноздатності, співпраці з іншими державами, а в останній час і підтримки світового порядку.

Зрушення в світовій економіці ще в середині XIX сторіччя призвели до перетворення світу в єдине ціле та виникнення світової політики, що відрізняється як своїми міжнародними масштабами, так і змістом проблем і характером дій своїх суб'єктів. До того ж, світова політика ширше міжнародних відносин як за своєю проблематикою, так і за кількістю задіяних у неї суб’єктів.

З боку теорії, предметом дослідження міжнародних відношень є: закономірності міжнародних відносин як цілісної системи; міжнародна політика та зовнішня політика окремих держав; динаміка і тенденції світового політичного процесу та напрямів діяльності її головних суб’єктів.

Для вивчення міжнародних відносин використовуються методи і методики, які використовуються в інших суспільних науках, але з урахуванням специфіки предмету дослідження. Наприклад, з соціології сюди прийшли методи спостереження, опитування експертів, аналізу документів; з психології – метод когнітивного картування; з математики – метод системного моделювання та таке інше.

Взагалі, міжнародні відносини поділяються на політичні, економічні, науково-технічні, ідеологічні, культурні, військові. Головними серед них є міжнародні політичні відносини, які відрізняються від інших відносин цього рівня тим, що, по-перше, вони відносяться до сфери державних інтересів та міждержавної взаємодії, а, по-друге, – стосуються питань влади в міжнародних відносинах.

В структурі міжнародних відносин вирізняються наступні їх рівні: глобальний, регіональний, субрегіональний, міжнародно-ситуаційний, груповий та двосторонній.

Глобальний рівень охоплює найбільш загальні питання світової політики, економічного та соціального розвитку сучасної цивілізації. Регіональний рівень – це підсистеми міжнародних відносин, які складаються в великих географічних зонах. Різниця між регіональним та субрегіональним рівнями досить умовна і залежить від кута зору. Але так чи інакше, субрегіон є частина регіону і становить собою локальну групу держав з більш тісними взаємовідносинами, що мають свою специфіку відносно регіону в цілому.

Міжнародно-ситуаційний рівень може з’явитися на будь-якому структурному рівні системи міжнародних відносин. Його головна відмінність – наявність конкретної міжнародно-політичної ситуації, що породжує особливий вузол політичних, військово-стратегічних та інших міждержавних відносин. Різновидом міжнародно-політичної ситуації є міжнародний конфлікт.

Взаємодія між головними учасниками міжнародних відносин знаходить своє відображення в структурі цих відносин, характер якої визначає стабільність усієї системи. З виникненням ядерної зброї та розширенням системи міжнародних відносин до глобальних масштабів структура міжнародної системи стала визначатися наявністю та численністю наддержав та співвідношенням сил між ними.

В залежності від кількості великих держав, які входять до міжнародної системи, вирізняють два типи структур міжнародних відносин – мультиполярну структуру та біполярну.

Основним законом функціонування системи міжнародних відносин є закон підтримання динамічної рівноваги. Зазначимо, що існування певної політичної рівноваги виступає головною передумовою нормального функціонування міжнародної системи. У той же час, у кожній системі рівновага між державами постійно порушується, потім відновлюється, але вже на новій основі, що свідчить про динамічний характер політичної рівноваги.

В кожному конкретно-історичному стані міжнародної системи закон динамічної рівноваги виявляє себе у тій чи іншій формі. Але історично найбільш розповсюдженою завжди була форма балансу сил, яка є універсальною закономірністю розвитку міжнародних відносин в цілому. При цьому під силою розуміють здатність кожної держави захищати свої інтереси. Матеріальним показником такої здатності може бути геополітичний, економічний, військовий та науково-технічний потенціал держави. Але у повній мірі міць держави можна зрозуміти лише порівнюючи її з відповідним потенціалом інших держав. Суттєво, що принцип балансу сил існує не для збереження миру чи міжнародного взаємопорозуміння, а для забезпечення незалежності кожної держави в системі держав, не припускаючи збільшення сили тієї чи іншої держави до таких меж, коли вона починає загрожувати усім.

В теорій міжнародних відносин є різні варіанти моделювання системи цих відносин, одним із яких є виокремлення декількох типів міжнародних відносин, а саме: система балансу сил, незалежна біполярна система, жорстка біполярна система, ієрархічна система та система «вето».

В системі балансу сил основними чинниками є тільки національні держави з великими військовими та економічними можливостями. Незалежна біполярна система складається з учасників різних типів: окремих держав, блоків держав, лідерів блоків, членів блоків, держав, що не приєдналися до блоків, і універсальних організацій. Жорстка біполярна система схожа на незалежну біполярну, але у неї нема держав, що не приєдналися. Ієрархічна система виникає тоді, коли в системі держав встановлюється одноособова влада якої-небудь однієї з них. Система «вето» – це система держав-учасників, у якій кожний учасник розпоряджається значним запасом ядерної зброї. Члени такої системи не схильні до утворення союзів, але намагаються не збільшувати вірогідність війни за одночасним збереженням напруги. Тому така система завжди характеризується відносною нестійкістю.