До надання першої невідкладної допомоги потерпілим

1. Перша невідкладна допомога (ПНД) являє собою комплекс найпростіших заходів, спрямованих на порятунок життя й збереження здоров'я людини, що проведене до прибуття медичних працівників.

Основними завданнями ПНД є:

а) проведення необхідних заходів щодо ліквідації погрози для життя потерпілого;

б) попередження можливих ускладнень;

в) забезпечення максимально сприятливих умов для транспортування потерпілого.

2. Перша допомога потерпілому повинна надаватися швидко й під керівництвом однієї людини, тому що суперечливі ради з боку, суєта, суперечки й розгубленість ведуть до втрати дорогоцінного часу.

Разом з тим виклик лікаря або доставка потерпілого в медпункт (лікарню) повинні бути виконані негайно.

3. Алгоритм дій з порятунку життя й збереженню здоров'я потерпілого повинен бути наступним:

а) застосування засобів індивідуального захисту рятувальником (при необхідності, залежно від ситуації);

б) усунення причини впливу загрозливих факторів (вихід потерпілого із загазованої зони, звільнення потерпілого від дії електричного струму, витяг потопаючого з води й ін.);

в) термінова оцінка стану постраждалого (візуальний огляд, довідатися про самопочуття, визначити наявність ознак життя);

г) виклик допомоги, а також прохання викликати «швидку»;

д) додання постраждалому безпечного (для кожного конкретного випадку) положення;

е) вживання заходів по усуненню небезпечних для життя станів (проведення реанімаційних заходів, зупинка кровотечі й т.д.)

ж) звертання уваги на потерпілого, постійно контролювання його стану, продовжування підтримування життєвих функцій його організму до прибуття медичних працівників.

4. Той, що оказує допомогу, повинен знати:

• основи роботи в екстремальних умовах;

• ознаки (симптоми) порушень життєво важливих систем організму;

• правила, методи, прийоми надання ПНД стосовно до особливостей конкретної людини залежно від ситуації;

• способи транспортування потерпілих і ін.

5. Той, що оказує допомогу, повинен уміти:

• оцінювати стан потерпілих, діагностувати вид, особливості поразки (травми), визначати вид необхідної першої медичної допомоги, послідовність проведення відповідних заходів;

• правильно здійснювати весь комплекс екстреної реанімаційної допомоги, контролювати ефективність і при необхідності коректувати реанімаційні заходи з урахуванням стану потерпілого;

• зупиняти кровотечу шляхом накладення джгута, здавлюючи пов'язок і ін.; накладати пов'язки, косинки, транспортні шини при переломах костей кістяка, вивихах, важких забитих місцях;

• надавати допомогу при поразках електричним струмом, у тому числі в екстремальних умовах (на опорах МЕП та ін.), при втопленнях, тепловому, сонячному ударах, при гострих отруєннях;

• використовувати підручні засоби при наданні ПНД, при переносі, навантаженні, транспортуванні потерпілого;

• визначити необхідність викликів швидкої медичної допомоги, медичного працівника, евакуювати постраждалого попутним (непристосованим) транспортом, користуватися аптечкою швидкої допомоги.

 

2 навчальне питання. ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ

Травмою називається насильницьке ушкодження тканин і органів організму (забиті місця, поранення, переломи костей, опіки, відмороження, замерзання, поразка електричним струмом, укуси тварин і комах і т.д.)

Рани – ушкодження тканин, що викликані механічним впливом, та супроводжуються порушенням цілісності шкіри або слизуватих оболонок. Залежно від механізму травми й характеру предмета, що ранить, розрізняють різані, колоті, рубані, від укусу, забиті, вогнепальні й інші рани.

Кровотеча – витікання крові із кровоносних сосудів при порушенні цілості їхньої стінки.

При невеликих, поверхневих ранах кровотеча звичайно капілярна та зупиняється самостійно або після накладення здавлюючої пов'язки. При ушкодженні великих сосудів кровотеча інтенсивна й може загрожувати життю потерпілого.

Кровотечу називають зовнішньою, якщо кров надходить у зовнішнє середовище, і внутрішньою, якщо вона надходить у внутрішні порожнини організму або порожні органи. По походженню кровотечі бувають травматичними, що викликані ушкодженням сосудів, і нетравматичними, пов'язаними з їхнім руйнуванням, яким-небудь патологічним процесом або з підвищеною проникністю судинної стінки.

У людському організмі у венозному руслі перебуває 70% усього обсягу циркулюючої крові, у капілярах 12%, у сосудах і камерах серця - 3%, в артеріальному руслі - усього 15% обсягу циркулюючої крові.

Небезпека будь-якої кровотечі полягає в тому, що в результаті його падає кількість циркулюючої крові, погіршуються серцева діяльність і забезпечення тканин (особливо головного мозку), печінки й нирок киснем. При великій і тривалій крововтраті розвивається недокрів'я (анемія). Дуже небезпечна крововтрата в дітей і осіб літнього віку, організм яких погано пристосовується до швидко зменшуваного обсягу циркулюючої крові.

Велике значення має те, з сосудів якого калібру тече кров. Так, при ушкодженні дрібних сосудів кров'яні згустки, що утворюються (тромби) закривають їхній просвіт, і кровотеча зупиняється самостійно. Якщо ж порушена цілісності великого сосуду, наприклад артерії, то кров б'є струменем, тече швидко, та це може привести до смертельного результату буквально за кілька хвилин. Хоча при дуже важких травмах, наприклад відриві кінцівки, кровотеча може бути невеликою, тому що виникає спазм сосудів.

Залежно від того, який сосуд кровоточить, кровотеча може бути капілярною, венозною, змішаною і артеріальною (рис. 4.). При зовнішній капілярній кровотечі кров виділяється рівномірно із всієї рани (як з губки); при венозному вона випливає рівномірним струменем, має темно-вишневе фарбування (у випадку ушкодження великої вени може відзначатися пульсування струменя крові в ритмі подиху). При артеріальній кровотечі кров, що виливається, має яскраво-червоні кольори, вона б'є сильним переривчастим струменем (фонтаном), викиди крові відповідають ритму серцевих скорочень. Змішана кровотеча має ознаки як артеріальної, так і венозної.

Перша допомога при зовнішній кровотечі залежить від її характеру. Так, при невеликій капілярній або венозній кровотечі з рани на руці або нозі досить накласти стерильну пов'язку й туго її прибинтувати (здавлююча пов'язка) або добре притягти ватно-марлевий тампон до рани за допомогою лейкопластиру. Пов'язка повинна складатися з декількох шарів вати й марлі. Потрібно стежити за тим, щоб не перетягнути кінцівку занадто сильно (до посиніння шкіри нижче пов'язки). Здавлююча пов'язка дозволяє зупинити кровотечу з невеликих артерій. Перед накладенням асептичної пов'язки шкіру навколо рани звільняють від одягу й обробляють 2% розчином брильянтового зеленого або 5% спиртовим розчином йоду. Рану можна промити розчином перекису водню. При невеликих ранах нерідко самі хворі накладають пов'язку з маззю Вишневського або іхтіоловою маззю, що неприпустимо, тому що може привести до ускладнень і прогресування гнійного процесу. У початковій фазі раневого процесу застосовують пов'язки з рідкими антисептиками (фурацилін, йодопирін, хлоргексидін і ін.) або маззю на основі поліетиленгліколю (левосін, левомеколь).

При поверхневих саднах, подряпинах, невеликих колотих ранах потерпілі часто не звертаються по допомогу. Однак будь-яке ушкодження шкіряного покриву може привести до розвитку важкого гнійного процесу, а також правця. Мікротравму необхідно обробити розчином антисептичного засобу й звернутися в поліклініку або травматологічний пункт.

Однак, при сильній артеріальній або змішаній кровотечі цього недостатньо. У подібних випадках можуть бути використані інші способи: пальцеве притиснення артерії, накладення кровоспинного джгута або форсоване згинання кінцівки.

Самим доступним з них є притиснення артерії вище рани, з якої тече кров. Для цього необхідно знать крапки, у яких артерії можуть бути притиснуті до кістки (рис. 5.). Як правило, у цих місцях вдається прощупати пульсацію артерій. Притиснення артерії пальцем або кулаком забезпечує майже миттєву зупинку кровотечі. Однак навіть дуже добре фізично розвита людина не може досить довго продовжувати притиснення, тому що вже через 10 - 15 хвилин руки починають утомлюватися, і тиск слабшає. У зв'язку із цим відразу ж після притиснення артерії потрібно почати спробу зупинки кровотечі іншим способом. Частіше для цієї мети використається кровоспинний джгут. Після накладення джгута кровотеча повинна зупинитися, але якщо воно триває, то джгут потрібно зняти й накласти знову, відступивши вище місця його первісного накладення. Після накладення джгута необхідно надійно прикріпити до нього записку із вказівкою часу, дати накладення, прізвища й посади рятувальника.

Джгут варто накладати при сильній артеріальній кровотечі вище місця поранення на верхню третину плеча, на всі відділи стегна. Тиск на кінцівку повинний бути достатнім для припинення кровотечі, але не зухвалого повного знекровлювання кінцівки. Джгут може накладатися на кінцівку не більше ніж на 1,5 - 2 години, а в холодну пору року – 0,5 - 1 годину. Періодично через 30 - 60 хвилин джгут варто послабити, розпустити на кілька хвилин (на цей час пережати сосуд вище джгута пальцем), зробити масаж (легко) борозни від джгута, попередньо відновивши пальцеве притиснення артерії, і накласти знову, але вже з більшим натягом. При відсутності фабричного джгута його можна замінити імпровізованим - гумовою трубкою, краваткою, ременем, поясом, хусткою, бинтом і т.п. (рис. 6.), але не слід використати дріт. Для зупинки кровотечі за допомогою підручних засобів використають так називане закручення, яке потім фіксують окремим бинтом.

Зупинка кровотечі із сосудів кінцівок можлива при форсованому їхньому згинанні (рис. 7.). Частіше цей спосіб застосовується для зупинки кровотечі із сосудів руки. Його раціонально застосовувати при інтенсивній кровотечі з ран, розташованих у підстави кінцівок. Максимальне згинання кінцівки роблять у суглобі вище рани й фіксують кінцівки бинтами в такому положенні. Так, при зупинці кровотеч із ран передпліччя й кисті на поверхні ліктьового суглоба, що згибається, укладають ватно-марлевий пелот (його можна замінити невеликим валиком з матерії), потім руку максимально згинають у лікті, притягаючи за допомогою бинта або ременя передпліччя до плеча до зникнення пульсу на зап’ясті, припинення витікання крові з рани. У такім положенні руку фіксують бинтом (ременем). При кровотечах з верхньої частини плеча й підключичної області, що може бути смертельним, заводять обидва плечі за спину зі згинанням у ліктьових суглобах, після чого їх зв'язують за допомогою бинта (ременя й т.п.). У цьому випадку здавлюються артерії по обидва боки.

При зупинці кровотеч із ран нижче коліна потерпілого укладають на спину, у підколінну область поміщають ватно-марлевий валик, стегно приводять до живота, а гомілку згинають і фіксують до стегна бинтом або ременем. Кровотечі зі стегнової артерії зупиняють згинанням нижньої кінцівки в тазостегновому суглобі, попередньо помістивши в пахову область валик. Після зупинки кровотечі стегно фіксують ременем до тулуба. Однак далеко не у всіх випадках вдається повністю зупинити кровотечі при форсованому згинанні кінцівок, у ряді випадків цей спосіб не можна використати, наприклад при переломах.

При будь-якій кровотечі ушкодженої частини тіла надають піднесене положення й забезпечують спокій (транспортна іммобілізація). Остаточна зупинка кровотечі проводиться в лікувальній установі, у яку негайно повинен бути доставлений потерпілий.

 

ПЕРША ДОПОМОГА