Етап 3. Перевірка узгодженості показників форм фінансової звітності.

На цьому етапі проводиться перевірка ув'язки показників різних форм фінансової звітності за один і той же звітний період. Це пов'язано з тим, що окремі статті балансу і даних іншої фінансової звітності повинні відповідати один одному. У процесі вивчення фінансової звітності з'ясовують узгодженість показників форм між собою, керуючись при цьому Методичними рекомендаціями з перевірки порівнянності показників форм річної фінансової звітності підприємства.

Якщо співвідношення між показниками, які зіставляються, виконується, в графі 4 "Відмітка про виконання" ставиться відмітка "+" або інша, яка вказує на виконання співвідношення. У протилежному випадку ставиться відмітка "-", яка вказує на те, що співвідношення між показниками не виконано. В подальшому проводиться більш детальний аналіз причин невиконання співвідношення. Таблиця може бути також заповнена графою "Примітки", в якій вказуються пояснення.

Зразок 1

 

Перевірка взаємоув'язки форм фінансової звітності
№ з/п	Показники, які зіставляються	Показники, з якими проводиться зіставлення	Відмітка про виконання
	Форма № 3, ряд. 010, гр. 3	Форма № 2, ряд. 170, гр. 3	+

Особливу увагу в ході перевірки аудитору слід звернути на виправлення помилок. У випадку виявлення помилок при наданні інформації у звітності після підписання річної фінансової звітності аудитор не повинен вимагати виправляти вже затверджену та подану до відповідного органу звітність. Проте для забезпечення співставності показників річної звітності за наступнийрік у графах, в яких повинні відображатися дані на початок піп мого періоду, необхідно відображати інформацію не помилкову, а ту, що відповідає вимогам законодавства. Причину розбіжностей між даними звітності на початок періоду та на кінець минулого звітного періоду необхідно надати у Примітках до річної фінансової звітності.

І варто відмітити, що аудитор також зобов'язаний у процесі всього аудиту звертати увагу на порядок виправлення помилок і їх документальне оформлення, адже виправлення помилок є серйозною бухгалтерською операцією, яка має бути належним чином задокументована.

 

2. Використання аналітичних процедур в аудиті фінансової інформації

 

Аналітичні процедури використовуються в аудиті фінансової інформації шляхом вивчення і зіставлення співвідношень між фінансовими і нефінансовими показниками. Виконання аналітичних процедур складається з наступних дій:

ü постановка мети. Метою є виявлення наявності чи відсутності незвичайних коливань;

ü планування тестів. Тести передбачають: порівняння даних клієнта і даних галуззі, порівняння даних клієнта за поточний та попередній періоди, порівняння фактичних даних з очікуваними результатами і т. ін.;

ü тестування;

ü аналіз результатів і формування висновків.

 

Виходячи з поставлених цілей, формуються завдання:

ü попередній огляд балансу й аналіз його ліквідності;

ü характеристика майна підприємства: основних засобів, оборотних коштів і їхньої оборотності;

ü оцінка фінансової стійкості;

ü розрахунок коефіцієнтів ліквідності;

ü аналіз прибутку і рентабельності;

ü розробка заходів щодо поліпшення фінансово-господарської діяльності.

 

Для проведення аналізу можуть застосовуватися:

ü горизонтальний і вертикальний аналіз,

ü аналіз коефіцієнтів (відносних показників),

ü порівняльний аналіз.

Зміст і основна цільова спрямованість фінансового аналізу, який застосовується аудиторами – це оцінка фінансового стану і виявлення можливостей підвищення ефективності діяльності підприємства. Застосовуються два види фінансового аналізу – внутрішній і зовнішній. Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Зовнішній аналіз здійснюється аналітиками, які є сторонніми особами для підприємства, у т.ч. аудиторами.

Аналіз фінансового стану підприємства переслідує кілька цілей:

ü визначення фінансового стану;

ü виявлення змін фінансового стану в просторовому та часовому розрізі;

ü виявлення основних факторів, що викликають зміни у фінансовому стані;

ü прогноз основних тенденцій фінансового стану.

 

Ці цілі досягаються за допомогою аналітичних методів і прийомів.

Існують кілька класифікацій методів фінансового аналізу. Практика фінансового аналізу виробила основні правила читання (методику аналізу) фінансових звітів. Серед них можна виділити основні:

 

Горизонтальний аналіз ( часовий ) – порівняння кожної статті звітності з попереднім періодом.

Вертикальний аналіз ( структурний ) – визначення структури підсумкових фінансових показників, з виявленням впливу кожної статті звітності на результат у цілому.

Трендовий аналіз – порівняння кожної статті звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника. За допомогою тренда ведеться перспективний (прогнозний) аналіз.

Аналіз відношень (коефіцієнтів) – розрахунок відношень між статтями звіту чи статтями різних форм звітності за окремими показниками, визначення взаємозв’язку показників.

Порівняльний аналіз – внутрішньогосподарський аналіз зведеної звітності за окремими показниками підприємства, підрозділів, міжгосподарський аналіз показників даного підприємства у порівнянні з показниками конкурентів, середньогалузевими і середніми господарськими даними і т. ін.

Аналітичні процедури охоплюють сукупність відповідних напрямків для аналізу (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Напрямки та показники аналізу фінансової інформації

Напрямок аналізу	Показники
1. Оцінка економічного аналізу суб’єкта господарювання
Оцінка майнового стану	ü величина основних засобів та їх частка в загальній сумі активів ü коефіцієнт зносу основних засобів ü загальна сума коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства
Оцінка фінансового стану	ü величина власних коштів та їхня частка в загальній сумі джерел ü коефіцієнт покриття (загальний) ü частка власних оборотних коштів у загальній їх сумі ü частка довгострокових позикових коштів у загальній сумі джерел ü коефіцієнт покриття запасів
Наявність «хворих» статей у звітності	ü збитки ü позички і позики, не погашені в термін ü прострочена дебіторська і кредиторська заборгованість ü векселі видані (отримані) прострочені
2. Оцінка результатів фінансово-господарської діяльності
Оцінка прибутковості	ü прибуток ü рентабельність загальна
Оцінка динамічності	ü порівняльні темпи росту доходу, прибутку й авансового капіталу ü оборотність активів ü тривалість операційного і фінансового циклу ü коефіцієнт погашення дебіторської заборгованості
Оцінка ефективного використання економічного потенціалу	ü рентабельність авансового капіталу ü рентабельність власного капіталу

 

Програма поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства охоплює такі етапи:

1. Попередній огляд економічного і фінансового стану суб’єкта господарювання.

ü Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльності

ü Виявлення «хворих» статей звітності.

2. Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб’єкта господарювання.

ü Оцінка майнового стану

ü Вертикальний аналіз балансу

ü Горизонтальний аналіз балансу

ü Аналіз якісних зрушень у майновому стані

ü Оцінка фінансового стану

ü Оцінка ліквідності

ü Оцінка фінансової стійкості

3. Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності підприємства.

ü Оцінка основної діяльності

ü Аналіз рентабельності

ü Оцінка стану на ринку цінних паперів.

Документування процесу аудиту фінансового стану здійснюється за допомогою робочих документів, зразки яких запропоновані нижче.

Аналіз прибутковості підприємства характеризується абсолютними і відносними показниками. Абсолютний показник прибутковості – це сума прибутку. Відносний показник – рівень рентабельності. Рентабельність являє собою прибутковість виробничо-торгівельного процесу. Рентабельність підприємств, пов’язаних з виробництвом продукції (товарі, робіт, послуг), визначається процентним відношенням прибутку від реалізації продукції до собівартості продукції. У процесі аналізу вивчають динаміку зміни обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності і факторів, що їх визначають.

Фінансово стійким вважається підприємство, яке за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи (основні засоби, нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданої дебіторської і кредиторської заборгованості та розплачується за своїми зобов’язаннями у встановлений термін. Важливим аспектом фінансової діяльності є організація і використання оборотних коштів. Тому в процесі аналізу фінансово стану питанням раціонального використання оборотних коштів приділяється основна увага.

Характеристика фінансової стійкості потребує аналізу:

ü Складу і розміщення активів підприємства

ü Динаміки та структури джерел фінансових ресурсів

ü Наявності власних оборотних коштів

ü Кредиторської заборгованості

ü Наявності та структури оборотних коштів

ü Дебіторської заборгованості

ü Платоспроможності.

Під кредитоспроможністю підприємства розуміється наявність у нього передумов для одержання кредиту і здатність повернути його вчасно. Кредитоспроможність позичальника характеризується акуратністю розрахунків за раніше отриманими кредитами, його точним фінансовим станом і перспективами змін, здатністю за необхідності мобілізувати кошти з різних джерел.

При аналізі кредитоспроможності використовується ряд показників, найбільш важливим з яких є норма прибутку на вкладений капітал і ліквідність. Норма прибиту на кладений капітал визначається відношенням суми прибутку до загальної суми пасиву за балансом. Ліквідність підприємства – це його здатність швидко погашати свою заборгованість. Вона визначається співвідношенням величини заборгованості до ліквідних коштів.

Вкладення капіталу повинне бути ефективним. Ефективність капіталу – комплексне поняття, яке охоплює використання оборотних коштів, основних засобів і нематеріальних активів. Тому аналіз ефективності капіталу проводиться за окремими складовими.

1.Ефективність використання оборотних коштів характеризується насамперед їх оборотністю. Під оборотністю коштів розуміється тривалість проходження коштами окремих стадій виробництва і обігу. Оборотність оборотних коштів обчислюється тривалістю одного обороту в днях чи кількості оборотів за період.

2.Ефективність використання капіталу в цілому. Ефективність використання капіталу вимірюється його рентабельністю, тобто процентним відношенням балансового прибутку до величини капіталу.

3.самофінансування означає фінансування за рахунок власних джерел: амортизаційних відрахувань і прибутку. Ефективність самофінансування і його рівень залежать від питомої ваги власних джерел. Рівень самофінансування можна визначити за допомогою коефіцієнта самофінансування:

К=(П+А):(К+З),

де П – чистий прибуток

А – амортизаційні відрахування

К – позикові кошти

З – кредиторська заборгованість ті інші запозичені кошти.

 

Підприємства не завжди можуть забезпечити себе власними фінансовими ресурсами і тому використовують позикові та залучені кошти.

У процесі аудиту доцільно аналізувати наступні показники:

ü коефіцієнти ліквідності (поточної ліквідності, термінової ліквідності, чистий оборотний капітал)

ü коефіцієнти ділової активності чи ефективності використання ресурсів (оборотність активів, оборотність дебіторської заборгованості, оборотність матеріально-виробничих запасів, тривалість операційного циклу)

ü коефіцієнти рентабельності (рентабельність всіх активів підприємства, рентабельність реалізації, рентабельність власного капіталу)

ü коефіцієнти структури капіталу (коефіцієнт власності, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт захищеності кредиторів)

ü коефіцієнти ринкової активності (прибуток на одну акцію, балансова вартість однієї акції, співвідношення ринкової ціни акції і її балансової вартості, прибутковість акції і частка виплачених дивідендів).

Важливим інструментом фінансового менеджменту є аналіз рівня і динаміки основних коефіцієнтів у порівнянні з визначеною базою, а також визначення оптимальних пропорцій між ними з метою розробки конкурентноздатної фінансової стратегії.

Ефект фінансового важеля – це збільшення рентабельності власних коштів, що одержане завдяки використанню кредиту. Підприємство, що використовує тільки власні кошти, обмежує їхню рентабельність приблизно двома третинами економічної рентабельності. Підприємство, що використовує кредити, збільшує або зменшує рентабельність власних коштів, залежно від співвідношення власних і позикових коштів та величини процентної ставки. Тоді і виникає ефект фінансового важеля (ЕФВ).

ЕФВ=2/3х(РЕ-КС)х(ПК:ВК),

де РЕ – економічна рентабельність дорівнює відношенню суми прибутку до виплати відсотків і податків до суми активів;

КС – середня розрахункова кредитна ставка;

ПК – позикові кошти;

ВК – власні кошти.

 

Отже, для того, щоб підвищити рентабельність власних коштів, підприємство повинне регулювати співвідношення власних і позикових коштів.

Ліквідність визначається як ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші відповідає терміну зобов’язань. Від ліквідності балансу варто відрізняти ліквідність активів, що визначається як величина, зворотна часу, необхідного для перетворення їх у кошти. Чим менший час, який потрібен, щоб даний вид активів перетворився в гроші, тим вища їх ліквідність.

 

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів активу, згрупованих за ступенем їхньої ліквідності і розташованих у порядку зменшення ліквідності, із зобов’язаннями пасиву, згрупованими за термінами їх погашення і розташованими в порядку зростання термінів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо мають місце наступні співвідношення:

А1≥П+П2; А2≥П3+П4;

А3≥П3.

Фінансова стійкість – це стан, який гарантує постійну платоспроможність підприємства. Завданням аналізу фінансової стійкості є оцінка величини і структури активів і пасивів. Це необхідно, щоб відповісти на питання: наскільки підприємство незалежне з фінансової точки зору, зростає чи знижується рівень цієї незалежності і чи відповідає стан його активів і пасивів завданням його фінансово-господарської діяльності.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок чи нестача джерел коштів для формування запасів і витрат, що визначається у вигляді різниці величини джерел коштів і величини запасів і витрат.

Для характеристики джерел формування запасів і витрат використовується кілька показників, що відображають різні види джерел:

1.Наявність власних оборотних коштів

2.Наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат

3.Загальна величина основних джерел формування запасів і витрат.

Можливі наступні типи фінансових ситуацій:

 

Абсолютна стійкість фінансового стану. Цей тип ситуації зустрічається вкрай рідко, являє собою крайній тип фінансової стійкості і відповідає наступним умовам:

Фс≥0; Фт≥0; Фо≥0.

Нормальна стійкість фінансового стану, що гарантує платоспроможність: Фс<0; Фт≥0; Фо≥0; тобто S={0,1,1}.

Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на грані банкрутства, оскільки в даній ситуації кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть йог кредиторської заборгованості: Фс<0; Фт<0; Фо<0; тобто S={0,0,0}.

Показники рентабельності є відносними характеристиками фінансових результатів ефективності діяльності підприємства. Вони характеризують прибутковість підприємства, вимірювану у відсотках до витрат чи капіталу.

Показники рентабельності – це найважливіші характеристики формування прибутку і доходу підприємств. Вони є обов’язковими елементами порівняльного аналізу й оцінки фінансового стану підприємства. При аналізі показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення. Основні показники рентабельності можна об’єднати в наступні групи:

ü Рентабельність продукції, продажів (показники оцінки ефективності управління)

ü Рентабельність виробничих запасів

ü Рентабельність вкладень у підприємства (прибутковість господарської діяльності).

Рентабельність продукції показує, скільки прибутку припадає на одиницю реалізованої продукції. Зростання даного показника є наслідком зростання цін при постійних витратах на виробництво реалізованої продукції (робіт, послуг) чи зниження попиту на продукцію підприємства, а також більш швидкого зростання цін, ніж витрат.

Показник рентабельності продукції охоплює:

ü рентабельність реалізованої продукції, яка являє собою відношення прибутку від реалізації продукції до виручки від її реалізації (без податку на додану вартість);

ü загальна рентабельність, яка дорівнює відношенню балансового прибутку до виручки від реалізації продукції (без податку на додану вартість);

ü рентабельність продажів за чистим прибутком, як відношення чистого прибутку до виручки від реалізації продукції (без податку на додану вартість);

ü рентабельність окремих видів продукції. відношення прибутку від реалізації виду продукції до продажної ціни.

 

Рентабельність вкладень підприємства – це показник рентабельності, що характеризує ефективність використання майна підприємства.

Серед показників рентабельності підприємства основними є:

ü загальна рентабельність вкладень, що показує, яка частина балансового прибутку приходиться на 1 грн. майна підприємства, свідчить наскільки ефективно воно використовується;

ü рентабельність вкладень за чистим прибутком;

ü рентабельність власних коштів, що дозволяє встановити залежність між величиною власних ресурсів, які інвестовані, і розміром прибутку, отриманого від їх використання;

ü рентабельність довгострокових фінансових вкладень, що показує ефективність вкладень підприємства в діяльність інших організацій;

ü рентабельність перманентного капіталу. Показує ефективність використання капіталу, вкладеного в діяльність даного підприємства на тривалий термін.

Названі показники та методика їх розрахунку наведені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

 

Методика розрахунку основних показників рентабельності підприємства

 

№	Показники	Методика розрахунку за даними фінансової звітності
1.	Загальна рентабельність вкладень	090(Ф№2)/330
2.	Рентабельність вкладень по чистому прибутку	090-310(Ф№2)
3.	Рентабельність власних коштів	090-310(Ф№2)
4.	Рентабельність довгострокових фінансових вкладень	070(Ф№2) 040(Ф№1)
5.	Рентабельність перманентного капіталу	090-310(Ф№2) 495+600

 

Показники ринкової стійкості підприємства та методика їх розрахунку наведені в таблиці 2.3

 

Таблиця 2.3

Методика розрахунку основних показників ринкової стійкості підприємства

 

Найменування показників	Спосіб розрахунку	Нормативне значення	Пояснення
Коефіцієнт незалежності		≥0,5	Показує частку власних коштів у загальній сумі коштів підприємства
Коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів		≤1,0	Показує скільки позикових коштів залучало підприємство на 1грн. вкладених в активи власних коштів
Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів			Показує скільки довгострокових позик притягнуто для фінансування активів поряд із власними коштами
Коефіцієнт забезпечення власними коштами		≥0,1	Показує частку власних обігових коштів, придбаних за рахунок власних коштів
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів і матеріальних оборотних коштів у майні підприємства		≥0,5	Показує частку майна виробничого призначення (реальних активів) у загальному обігу майна підприємства
Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства		ð0,5	Показує питому вагу основних засобів у майні підприємства

 

Показники платоспроможності підприємства та методика їх розрахунків наведені в таблиці 2.4.

 

Таблиця 2.4.

Методика розрахунку основних показників, що характеризують

платоспроможність підприємства

 

Найменування показників	Спосіб розрахунку	Нормативне значення	Пояснення
Загальний показник ліквідності		≥1	Оцінює зміни фінансової ситуації підприємства
Коефіцієнт абсолютної ліквідності		≥0,2/0,7	Показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може реально погасити найближчим часом за рахунок коштів
Проміжний коефіцієнт покриття		≥0,7	Відображає прогнозовані платіжні можливості підприємства за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами
Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами		≥0,1	Характеризує наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для його фінансової стійкості
Коефіцієнт відновлення платоспроможності		≥1	Характеризує можливість підприємства відновити свою платоспроможність через 6 місяців. Розраховується у випадку, якщо хоча б один з коефіцієнтів L4 чи L5 приймає значення менше критичного

 

3. Аудит фінансової здатності господарюючих суб’єктів до безперервності діяльності