Причини та наслідки голодомору в Україні (1932-33).

Голодомор 1932-33- масовий штучний голод у 1932-33,що призвів до багато чисельних людських втрат в сільській місцевості на території УСРР та Кубані, переважну більшість населення яких становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими законами керівництва Рад. Союзу на чолі зі Сталіним, розрахованим на придушення укр.. нац.-визв. Руху і фізичного знищення частини укр.. селян. Кол. Вважається однією з причин голодомору.

7.08.1932- постанова ВЦВК і РНК СРСР «Закон про 5 колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом. Наприкінці літа газета «Правда» організувала в У. рейд боротьби з крадіжками зерна. З 7 по 17.08 1932 в ньому взяли участь 100 тис. «ударників перси». Непоодиноким були випадки, коли люди просили записати їх до переселенців.

Запровадження натуральних штрафів і чорних дошок, блокада УСРР: 18 лист. 1932 – постанова ЦК ВКП(б) про закони щодо посилення хлібозаготівель, згідно з якою окремі господарства за невиконання планів каралися натуральними штрафами (конфіскація 15-місячної норми м’яса). Через 2 дні – рішення Раднаркому УСРР – натуральні штрафи дозволялося застосовувати проти колгоспів. Згодом в перелік компенсаційних харчів включено картоплю і сало. На поч.. 1933 більшість селян залишилися без їжі. З метою нормалізації ситуації на селі створені надзвичайні органи компартійної диктатури – політвідділи МТС і радгоспів. Тиск на селян послабився.

Наслідки: за 10 років з 1926 по 1937 скоротилося на 538 тис. осіб; с/г опинилося у кризі; біологічні ресурси української нації зазнали великих втрат.

Інтегральний націоналізм.

Інтегра́льний націоналі́зм — теорія Дмитра Донцова, ідеологія ОУН. Інтегральний означає чинний (дія, справа). Основи теорії: на чолі України має бути верховний правитель, в країні повинна діяти єдина партія — ОУН, велика роль відводилась церкві.

Інтегральний націоналізм є всеєвропейським феноменом. Під інтегральний націоналізм потрапляє і ідеологічна платформа ОУН та ідеї Донцова, хоч властиво термін «інтегральний націоналізм» вони майже не використовували. Також інколи термін «інтегральний націоналізм» замінюють одним словом «інтегралізм».

Інтегральний націоналізм зародився у Франції наприкінці 19 — початку 20 ст. і відповідно до викликів часу поставив націоналізм на новий рівень, у тому числі політичний. Для ідеологів інтегрального націоналізму цей термін теж став не випадковим. З одного боку в широкому розумінні «інтегралізм» вказував на всеохоплення націоналізму, а з іншого (у більш вузькому значенні) — на той соціальний устрій, до встановлення якого прагнули інтегральні націоналісти.

Інтегралізм часто називали у свій час ідеологією крові та ґрунту. Однією з центральних ідей інтегралізму була гармонійна співпраця та співіснування всіх суспільно-корисних верств на противагу їх протиборства, національна солідарність, делегування у представницькі органи від корпорацій (тобто профсоюзів/синдикатів) та повне заперечення процедури голосування за ідеологічно різнорідні партії, що фактично означало переважання єдиної ідеології та повної монополізації політичної влади від її носіїв.

Різні сучасні націоналістичні рухи декларують тяглість своєї ідеології до інтегралізму. Проте частина із них оголошують, що ряд його ознак зараз безнадійно застаріли (приміром КУН, ОУН, МНК), а інші вважають, що його потрібно лиш пристосувати без докорінних змін (приміром Соціал-Націоналістична Асамблея, Патріот України).

Основні засади інтегрального націоналізму:Нація — абсолютна цінність.

Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети.Вища мета — незалежність держави.Мета виправдовує всі засоби.

Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою.

Соціально — економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю.

Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії.

Ідеї Донцова

Керуючись ідеями Ніцше і Ортеги-і-Гасета, Донцов прийшов до генерального висновку: нація — не лише «мовна чи національна збірнота», — нація — це воля щось спільне творити”. Донцов намагався прищепити українській суспільності волю до влади і вволю до життя, фанатизм на шляху боротьби за власну ідею, тверду віру у власні сили, і тільки такий вихід він вбачав у творенні повновартісної нації. Націю може порятувати лише народження нової психології переможців, а не рабів, «не вічний стогін покараних рабів і сльози».

Коли ж Донцов говорить про суспільну еліту, то усвідомлює під цим не якісь матеріальні чи політичні переваги. Еліта, вибрані — це ті, хто вимагає від себе більше ніж інші, навіть якщо ці вимоги їм не під силу.

Історія, політика й мистецтво в його теоріях стоять поруч. У праці «Де шукати наших історичних традицій», Донцов із захопленням описував суворі епізоди історії козацтва і вважав, що коли українці відмовилися від політики національної агресії, коли національна ідея почала керуватися загальнолюдськими цінностями, перестала реалізовуватися через фанатизм, інстинктивні почування, емоційність, а не розумовість, дух національної нетерпимості, як це було за часів Б.Хмельницького і тоді, коли Україна ще утримувала свою державність, тоді саме і почалося звиродніння нашого національного почуття.

Заангажованість мистецтва політичними ідеями для нього цілком природна річ. Тому Донцов наголошує на особливій ролі письменників у суспільстві — як сили, що формує свідомість людей. Корінь зла, головну причину того, що українці втратили колишню силу духу, перетворилися на провінцію Європи, Донцов вбачав у самих українцях. Вістря критики він спрямував проти тих ідеологів національно-визвольного руху України, які спиралися на загальнолюдські, демократичні ідеали, насамперед М.Драгоманова, М.Грушевського та ін. Він закидав їм брак фанатизму й віри, страх нав’язати свою волю, свою ідеологію, як окремій особі, так і ворожій нації.

Донцов послідовно обстоював ідею незалежності України та застерігав від орієнтації на Москву, незважаючи на те, чи вона царська, республіканська, буржуазна чи пролетарсько-соціалістична.