Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика (1917-1920 рр.).

Упродовж 1917—1920 pp. радянська влада в Україні встановлювалася тричі: перший раз — у січні — квітні 1918 p., другий — у січні — липні 1919 p., третій — з грудня 1919 р. І лише на початку 1920 р. остаточно утвердилася й трималася до 1990 р.

Спираючись на регулярну армію, яка залишалася на території України, РКП(б) та її бойовий загін КП(б)У утвердили тут такий самий політичний лад, як і в Росії. У березні 1919 р. Всеукраїнський з'їзд рад, який відбувався в Харкові, остаточно прийняв радянську форму державності України. Характеризуючи радянську систему державного устрою, слід підкреслити, що її стержнем була більшовицька партія, яка через ЧК, ревкоми, армію, комбіди та інші підконтрольні їй структури формувала радянське державне прикриття. У своїх взаємостосунках з іншими політичними органами РКП(б) перейшла поступово від революційної демократії до усунення із рад своїх опонентів і навіть союзників, до однопартійності й перетворення КП(б)У на державну монопольну керівну структуру. Формально вищим органом влади був Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК). Згадавши, що на території України з 1 червня 1919 р. є чинною угода про об'єднання військової, державної і господарської діяльності РСФРР та УСРР, ВУЦВК, виконуючи директиви більшовицької партії, анулював усі декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами.

У II пол. 1918 p. більшовики розпочали грандіозний експеримент в економічній сфері. Виступаючи в 1922 р. на XI з'їзді РКП(б), Ленін заявив: "У нас підходу справжнього до соціалістичної економіки, побудови її фундаменту немає...".

Тому прагнучи відразу ж побудувати безтоварну централізовану соціалістичну економіку і водночас забезпечити продуктами армію, яка за чисельністю перевищила збройні сили усіх європейських країн, а також голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому як політика "воєнного комунізму". Вона включала: націоналізацію промисловості й торгівлі; примусове вилучення селянської продукції в її натуральній формі шляхом продрозкладки; заборону приватної торгівлі; централізований розподіл продуктів між споживачами за картками та примусову трудову повинність. "Воєнний комунізм" був спробою безпосереднього переходу до виробництва та розподілу на комуністичних засадах — без приватної власності, ринку, товарно-грошових відносин.

Центральне місце в політиці "воєнного комунізму" посідала продовольча розкладка — експропріація зерна в селян. Щоб відібрати в них хліб, було створено велетенський апарат примусу. Лише штаб губернських, повітових і районних особливих продовольчих комітетів налічував 60 тис. чоловік. А ще діяли продовольчі загони, комітети незалежних селян, трудова армія, військові підрозділи Наркомпроду УСРР. Щоб перешкодити нелегальній торгівлі хлібом, створювалися і використовувалися загороджувальні загони на залізницях та водних шляхах. Це свідчить про те, що політика "воєнного комунізму" була економічним фундаментом тоталітарної за своєю суттю влади партії, яка поширювала контроль за діяльністю усіх структур суспільства.

Ясна річ, що такі дії більшовиків спричинили цілковите руйнування промисловості та сільського господарства і підірвали матеріальну зацікавленість робітників у результатах своєї праці..Природно, що політика "воєнного комунізму" і викликана нею економічна руїна посилили масове невдоволення більшовиками, особливо в середовищі селян. Незважаючи на те, що Л. Троцький (нарком військових справ Російської Федерації) мав в Україні більш як мільйон червоноармійців, улітку 1919 р. органи НКВС зареєстрували 207 антикомуністичних виступів на території УСРР. Чимало з них мали масовий характер. Так, загони отамана Гончара у Васильківському повіті налічували 8 тис. повстанців, а отамана Зеленого — близько 12 тис. У виступі в середині травня 1919 р. в Подільській губернії брало участь до 20 тис. чоловік. Щоправда, повстанців називали бандами.

Майже вся селянська Україна повстала проти спроби реорганізувати її життя на комуністичний лад. Проти селянських повстанців російські більшовики кинули 18 піхотних бригад та кавалерійську дивізію. Проте фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців, виявився голод 1921—1923 pp. Збагнувши це, більшовицький уряд успішно справився з "куркульським бандитизмом", конфіскувавши злиденні продовольчі запаси в селян. Так 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом.