Сукупна пропозиція та її детермінанти.

Конспект. Сукупна пропозиція – це загальна кількість товарів і послуг, яку виробники готові виробляти і продавати за кожного рівня цін та за інших сталих обставин.Існує два підходи до графічного зображення сукупної пропозиції: класичний і кейнсіанський.

Неціньові детермінанти:

1) зміна цін на ресурси;

2) зміна продуктивності праці або продуктивності виробництва;

3) кількість виробленої праці за одиницю часу;

4) зміни в нормативних документах, які регулюють господарську діяльність.

Три стани взаємодії сукупного попиту та сукупної пропозиції:

1) коли сукупний попит перевищує сукупну пропозицію;

2) коли сукупна пропозиція тривалий час перевищує сукупний попит, наслідок – безробіття;

3) макроекономічна рівновага – сукупний попит відповідає сукупній пропозиції. Це таке поєднання загального рівня цін і кількості товарів і послуг, при якому ні покупці, ні продавці не бажають змінювати ні обсягу своїх покупок, ні обсягу продаж, ні рівня цін.

Сукупна пропозиція (СПр) – це такий загальний обсяг національного продукту, який економіка пропонує для продажу з метою отримання прибутку.

Спочатку розглянемо залежність сукупної пропозиції лише від ціни за інших незмінних умов, тобто за умов, що нецінові фактори не діють. Пізніше повернемося до нецінових факторів.

У макроекономічній науці немає єдиної думки стосовно форми зв’язів між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

Історично першою є класична модель. Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. У верхній точці економічного циклу економіка, згідно з класичною моделлю, може дещо перевищувати межу виробничих можливостей, в періоди падіння, вона навпаки досягає параметрів, величина яких набагато менша від межі її виробничих можливостей. Але всі ці коливання є тимчасовими. Ринок володіє механізмом швидко повертати економіку до потенційного рівня виробництва. Головним механізмом який виконує цю роль, є механізм гнучких цін і зарплати.

 

Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту. Як видно із рисунка 1.3, особливістю графіка класичної моделі є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Оп. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на виробництво. а викликає лише зміну цін. У нашому прикладі падіння сукупного попиту викликає зниження цін.

Згідно з логікою класичної моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво породжує два наслідки. З одного боку на товарному ринку знижуються ціни. При незмінній зарплаті це повинно було б зменшити прибутковість виробництва і стимулювати підприємців до скорочення сукупної пропозиції. Але цього не відбудеться, оскільки, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати (ЗПн). За цих умов адекватно зменшуються середні витрати, а прибутковість виробництва не зміниться. Тому у підприємців не виникає мотивації до скорочення сукупної пропозиції. яка залишиться на рівні потенційного ВВП.

Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто і на тривалий період може відхилятися від потенційного ВВП. Отже, в дійсності ринковий механізм не здатний миттєво відновлювати сукупну пропозицію на рівні повної зайнятості. Для цього потрібен певний час, тривалість якого може бути різною. Але незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, у довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП. Отже, класична модель сукупної пропозиції – модель для довгострокового періоду. Це означає, що довгострокова крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенційного ВВП.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на грунті конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і заплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. За цих умов сукупна пропозиція змінюється пропорційно зміні сукупного попиту. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива сукупної пропозиції приймає вигляд горизонтальної лінії. Але реальна економіка свідчить, що негнучкість цін є не правилом, а крайнім випадком, який може виникати лише в екстремальних умовах, коли держава тимчасово блокує ціни. Отже, крайній випадок кейнсіанської моделі – це модель сукупної пропозиції для екстремальних умов.

У нормальних умовах ціни вільно формуються ринком: тому є гнучкими, тобто еластичними стосовно сукупного попиту. Цю обставину враховує основний варіант кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, згідно з яким негнучкою є лише зарплата. Тому під кейнсіанською моделлю сукупної пропозиції доцільно розуміти її основний варіант.

Згідно з кейнсіанською моделлю зарплата змінюється не так легко і швидко, як це уявляють прихильники класичної моделі. Негнучкість зарплати кейнсіанці пояснюють існуванням суспільних факторів.

Але незважаючи на негнучкість зарплати підприємці все ж будуть змушені змінювати ціни згідно зі зміною сукупного попиту. Це пояснюється ефектом конкуренції. Так, в умовах падіння сукупного попиту конкуренція, що зростає між виробниками товарів, примусить їх знижувати ціни з метою уникнення затоварювання. В умовах зростання сукупного попиту конкуренція між покупцями викличе зростання товарних цін. В умовах різного рівня зайнятості суттєвість цінових змін буде різною, що впливає на форму кривої сукупності пропозиції.

Наведений алгоритм свідчить, що між ціною і сукупною пропозицією спостерігається пряма залежність: зниження цін зменшує сукупну пропозицію. Тому крива СПр приймає вигляд позитивно похилої лінії (див.рис.1.4), негнучкість зарплати, яка лежить в основі кейнсіанської моделі сукупної пропозиції, породжує певні висновки. Перший – в умовах падіння сукупного попиту сукупна пропозиція і загальний ВВП опустяться нижче потенційного рівня з одночасним зниженням цін. Другий – до тих пір, поки номінальна зарплата не зменшиться адекватно товарних цін, сукупна пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий час. Третій – вивести економіку із стану депресії може лише держава. Застосовуючи фіскальні та монетарні заходи, вона може стимулювати сукупний попит і завдяки цьому прискорити відновлення виробництва на потенційному рівні.

Негнучкість зарплати – це явище короткострокового періоду. З часом термі дії суспільних факторів, які стримують зарплату від реакції на товарні ціни, закінчується. Зарплата пристосовується до нових цін, і тоді події в економіці розгортаються згідно з класичною моделлю сукупної пропозиції. Отже, кейнсіанська модель адекватно відображає реальну економіку в короткостроковому періоді. Це означає, що короткострокова крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії (див. рис.1.4).

Досі ми розглядали залежність сукупної пропозиції лише від цін (товарних) за інших незмінних умов, до яких відносяться нецінові фактори. Якщо ж змінюються нецінові фактори, то за даних цін зміни в сукупній пропозиції відображаються на графіку заміщенням її кривої у відповідний бік (див. рис.1.5).

До основних нецінових факторів сукупної пропозиції відносяться:

зміни цін на ресурси (ресурсових цін);

зміни в продуктивності ресурсів;

зміни податків з підприємств та субсидій.

Усі нецінові фактори мають одну загальну рису: коли вони змінюються, то внаслідок цього змінюються середні витрати. Між середніми витратами і сукупною пропозицією діє обернена залежність. Коли нецінові фактори зменшують середні витрати, сукупна пропозиція збільшується, а її крива зміщується вправо. І навпаки, якщо вони збільшують середні витрати, сукупна пропозиція зменшується, а її крива зміщується вліво.

Серед нецінових факторів найбільший вплив на сукупну пропозицію справляють ціни на ресурси. Це особливо стосується цін на робочу силу (заробітна плата) та матеріальні ресурси (сировина. матеріали, паливо тощо). Збільшення продуктивності ресурсів означає. що за наявного обсягу ресурсів можна виробити більший реальний обсяг національного продукту. Це зменшує середні витрати, збільшує сукупну пропозицію і зміщує її криву вправо. Зростання продуктивності ресурсів є основним фактором збільшення сукупної пропозиції у довгостроковому періоді. Підвищення податків з підприємств збільшує середні витрати та зменшує сукупну пропозицію. Збільшення субсидій підприємствам зменшує середні витрати і збільшує сукупну пропозицію.

Споживання та заощадження.

Конспект. Але краще дивись далі.

Споживання - це частина доходу в розпорядженні (Д1), яка надходить для купівлі товарів та послуг у поточному періоді. Заощадження-частина доходу в розпорядженні, яка залишається після задоволення споживчих потреб і спрямовується на споживання у майбутньому.

Споживання – це ті витрати, які домогосподарства спрямовують на придбання товарів і послуг для задоволення першочергових потреб.Порогове споживання – коли споживання дорівнює доходу.Заожадження – це частина доходу в сім’ї, що не споживається.Д=С+З С=Д Д=С С=Д-З З=Д-С

Функція споживання показує яка частка доходу сім’ї спрямована на споживання.

Функція заожадження показує яка частка доходів сім’ї спрямовується на заощадження.

Гранична схильність до споживання дорівнює зміна споживання до зміни доходу.

Гранична схильність до заощадження – це зміна заощадження до зміни доходів.

ГСС+ГСЗ = 1

Функція споживання:

 

Споживання: сутність і функції. Концепція споживання і заощадження, що тут викладається, становить інтелектуальний стрижень кейнсіанського підходу. Застосована понад півстоліття тому англійським економістом Дж. Кейнсом, ця концепція була неприйнятною для тодішніх західних економістів. Сьогодні багато елементів кейнсіанської теорії ввійшли у словник політичної економії. Розкриття сутності споживання починається з поведінки споживачів. Згадаймо з теми 11, що споживання домогосподарств — це видатки на придбання товарів та послуг для задоволення потреб. Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Основними компонентами споживання є такі статті, як продовольство, житло, транспортні засоби, освіта, медичні послуги. Ці компоненти поділяються на три основних групи: товари тривалого користування, поточного користування і послуги.

Однією з найважливіших в економічному відтворенні є функція споживання. Вона розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживачем і доходом.

Зв’язок між споживанням та доходом називають функцією споживання.

Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (ГСС).

Гранична схильність до споживання — це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу. Схильність до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС — це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу.Гранична схильність до споживання коливається в межах від 0 до 1.

Розглянемо загальну спрямованість національного споживання. По-перше, споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не споживається, — заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду на поточний дохід і на дохід у тривалій перспективі. Поточний дохід характеризує тісний зв’язок споживання з поточним використанням доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через довгострокові тенденції доходу.

Заощадження та його функції. Заощадження — це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С. Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають борги. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом.

Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження. Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використання національного доходу на заощадження повинні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Правда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за теорією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження: ГСС дорівнює 0,80, то ГСЗ має дорівнювати 0,20. Сума ГСС та ГСЗ повинна обов’язково дорівнювати одиниці. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.

Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій застосовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Відповідно інвестиції мають місце тоді, коли є заощадження і коли за їх рахунок створюється реальний капітал.