Необхідність та форми роздержавлення економіки.

Роздержавлення власності. Одним і найголовнішим показовим елементом ек. системи є власність. Роздержавлення – це всебічний прочес реформування державної власності з метою обмеження господарської функції держави і створення ринкового механізму. Існує дві форми роздержавлення:

1) комерціалізація власності – це передача права розпорядження і користування недержавним особам, залишаючи за собою право володіння;

2) приватизація власності – це передача або відчуження державного майна недержавним суб’єктам. Приватизація передбачає повний перехід права власності від держави до недержавних суб’єктів. Представлена такою формою як корпоратизацією державних підприємств. Корпоратизація – це перетворення де-вних підприємств у відкриті акціонерні товариства. На поч. 90-х років 75% акцій належали державі. Контрольний пакет = 50% акцій + 1 акція. Відкрите акціонерне товариство – це товариство, яке випускає акції з метою їх перепродажу на фондовому ринку. Приватизація не мала ніяких форм. Ця приватизація здійснювалась за рахунок приватизаційного механізму в Україні – це комплекс взаємопов’язаних заходів, що забезпечують практичне здійснення приватизації. Елементи:

1) суб’єкти приватизації – ставали як фізичні так і юридичні особи, державні органи і резиденти громадян України і не резиденти, але це не означає, що кожен мав таку можливість мати у приватній власності певну частку майна;

2) об’єкти приватизації – це визначені чинним законодавством об’єкти;

3) методи оцінки майна, що приватизується – це оцінка об’єктів приватизації, здійснена на основі залишкової вартості;

4) способи приватизації – це:

- викуп майна трудовим колективом;

- викуп майна, зданого в оренду (одна з форм комерціалізації) – це передача майна від держави не державним власникам, але лише з правом користування;

- аукціон – продаж за найвищої ціни будь-якого об’єкту;

- некомерційний конкурс – конкурс на бізнес-план (подальше використання об’єктів приватизації);

- комерційний конкурс – це коли пропозиція і ціни і бізнес-плану має значення, тобто конкурує і ціна і бізнес-план;

- продаж акцій корпоратизованих державних підприємств і створення відкритих акціонерних товариств;

5) пільги окремим категоріям громадян – купівля майна за приватизаційним сертифікатом (пільги мали лише ті, хто працював у виробничій сфері)

Недоліки приватизації в Україні:

1) стихійний характер приватизації. В Європі існувало два етапи приватизації: приватизація малих підприємств і приватизація великих і середніх підприємств;

2) численні порушення законодавств з приватизації;

Соціальні наслідки роздержавлення та приватизації.

Необхідність роздержавлення, в тому числі приватизації в СРСР, була зумовлена такими чинниками:

а) поступове зниження темпів економічного зростання. Певною мірою це було спричинено зростанням масштабів народногосподарського комплексу, здебільшого — зниженням ефективності економіки;

6) істотне зниження темпів зростання продуктивності праці

в) значне відставання порівняно з розвинутими країнами у впровадженні досягнень НТР у виробництво

г) поглиблення диспропорцій в економіці. Це, а також кумулятивна дія інших чинників, призвело до розвитку дефіцитної економіки

д) зростання "зрівнялівки" в оплаті робочої сили, що за низької заробітної плати підривало стимули до праці;

е) значне уповільнення темпів зростання реальних доходів населення.

е) швидке збільшення зовнішнього боргу та відсотків на його обслуговування.

Деякі причини глибокої економічної кризи, успадкованої від СРСР, також мають пряме або опосередковане відношення щодо причин роздержавлення і приватизації. У політико-ідеологічному аспекті роздержавлення і приватизація в пострадянських країнах розглядались як справедлива винагорода за надмірну експлуатацію трудящих і як прагнення керівників нових суверенних держав забезпечити рівність всіх громадян перед їх входженням у ринкову економіку. Загалом у країнах колишнього СРСР та соціалістичної співдружності роздержавлення і приватизація відбувалися за різними соціально-економічними моделями та конкретними механізмами їх реалізації. Основними серед них є; модель масового роздержавлення і приватизації; модель колективного роздержавлення і приватизації; модель зовнішнього власника; змішана модель роздержавлення і приватизації; модель соціально орієнтованої власності. Роздержавлення і приватизація спричиняють позитивні і негативні наслідки. До позитивних у розвинутих країнах відносять: ослаблення адміністративно-командних методів управління державними підприємствами; розширення процесу демократизації власності шляхом концентрації частини акцій у найманих працівників; зростання рентабельності державних підприємств. Позитивними особливостями роздержавлення і приватизації в Україні є значне зменшення частки державної власності і можливість формування на цій основі реального плюралізму типів і форм власності; зосередження частини державної власності в руках трудових колективів; формування значної кількості формальних акціонерів, які могли б за певних умов стати реальними акціонерами; створення об'єктів ринкової структури та інфраструктури ринку, які за умови раціонального державного регулювання економіки можуть сприяти подоланню її затратного характеру; акціонування значної частини підприємств, які у майбутньому за наявності уряду народної довіри і обґрунтованої економічної політики можуть стати засобом певного подолання процесу відчуження найманої праці від власності; поступове формування класової свідомості найманих працівники, їх організованості; ознайомлення з зарубіжним досвідом організації виробництва і використання робочої сили, який сприятиме ощадливому ставленню до робочого місця тощо. Негативними аспектами роздержавлення і приватизації у розвинутих країнах є: позбавлення населення можливості отримувати окремі товари та послуги з державного сектору за відносно низькими цінами; зростання безробіття внаслідок капіталістичної раціоналізації державних компаній; продаж державної власності за штучно заниженими цінами; приватизація, переважно прибуткових підприємств, що суперечить офіційній меті оздоровити збитковий державний сектор; монополізація більшої частини державної власності у руках фінансового капіталу; зростання цін на державні товари та послуги; проникнення іноземного капіталу у національну економіку, що загрожує економічному суверенітету.

Демонополізація економіки.

демонополізація економіки – це процес усунення монополій в економіці, здійснюваний державою. Мета: створення конкурентного середовища. Основні завдання:

- збільшення числа господарюючих суб’єктів, що конкурують на ринках;

- обмеження або припинення монопольної діяльності господарюючих суб’єктів.

Способи демонополізації: децентралізація управління – це чітка регламентація державного управління, розмежування між різними органами влади їх функцій;зниження або зняття бар’єрів, що обмежують вступ господарюючих суб’єктів на ринок. Здійснюється через ліцензування – дозвіл;стимулювання вступу на монополізовані ринки, а саме через надання пільг (зменшення податку, державні замовлення, зменшення ПДВ);ліквідація державних організаційних структур монопольного типу, це ті державні підприємства, що є неефективними;деконцентрація виробництва – розкруплення, передача від великих за розмірами виробників до середніх та малих, це поділ державних монополій на декілька самостійних господарюючих суб’єктів.

Демонополізація економіки і розвиток конкуренції в Україні забезпечуються згідно із спеціальною програмою, яка розробляється Кабінетом Міністрів України та затверджується Верховною Радою України (Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції).

Мета політики демонополізації (антимонопольної політики) полягає у підвищенні ефективності суспільного виробництва, на її основі розвитку конкуренції як найважливішого регулятора ринкових процесів в економіці.

Захист конкурентного середовища і суб'єктів, що господарюють, від монополізму здійснюється на основі Закону від 18 лютого 1992 p. "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Антимонопольна (конкурентна) політика кожної з держав формується на загальній для всіх теоретичній основі. Отже її різновиди мають багато спільного. Існує два напрями антимонопольної політики: структурний та регулятивний. Звідси і виникнення двох систем антимонопольного регулювання: американської (США, Канада, Аргентина, Японія) та європейської (країни - члени ЄЕС, Австралія). За антимонопольного регулювання американського типу реалізується політика, спрямована проти монополії як структурної одиниці (структурний напрям). Політика конкуренції в ЄЕС є регулятивною за змістом і спрямована на контроль за структурною концентрацією підприємств, яка може призвести до формування монополій, та на недопущення збільшення державної допомоги підприємствам з метою надання їм певних переваг. Антимонопольна політика у цих країнах базується на контролі та регулюванні організаційних структур монопольного типу (протидія негативним проявам ринкової влади монополії). Реалізація антимонопольної політики будується на антимонопольному (конкурентному) законодавстві, тобто сукупності нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов`язані з економічною конкуренцією.