Мікроекономіка як наука, її суб'єкти та особливості методології.

Бюджетні обмеження споживача. Фактори, що впливають на зміну бюджетної лінії споживача

Криві байдужості ілюструють один бік споживчого вибору – бажання, перевагу споживача. Щоб визначити, який кошик вибере споживач, потрібно проаналізувати його бюджет і ціни на товари.

Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача припустимо, що весь дохід споживач втрачає тільки на придбання товарів Х та У, тоді бюджет споживача буде дорівнювати всім його витратам.

Зважаючи на те, що споживач має обмежений бюджет, він може придбати обмежену кількість благ. Графічно це можна зобразити за допомогою бюджетної лінії.

Лінія бюджетних обмежень – це всі набори товарів, які може придбати споживач при фіксованій величині грошового доходу та фіксованих цінах.

Комбінація благ, які доступні для споживання, будуть лежати на цій лінії, яка описується рівнянням

,

де, І – доход споживача;

Р_Х, Р_Y – ціни відповідних благ;

Х, Y – кількість відповідних благ.

І/РY

X

І/РХ

Y

α

Рис. 3.4. Лінія бюджетного обмеження

Бюджетна лінія має від’ємний нахил – це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного блага заради споживання більшої кількості іншого блага. Також споживач може витратити всі свої кошти на придбання товару X або товару У.

У цьому випадку граничні точки бюджетного обмеження мають вигляд:

; .

Нахил бюджетної лінії до осі Х визначається як , тобто як співвідношення цін: Мікроекономічна модель бюджетного обмеження отримала назву «модель можливого».

Вплив змін доходу та цін на положення бюджетної лінії

1. Зміна доходу споживача (ціни не змінюються):

– зменшення доходу переміщає бюджетну лінію вліво;

– збільшення доходу споживача – вправо (рис. 3.5. а).

При цьому кут нахилу лінії залишається незмінним.

2. Зміна цін на благо (змінюється реальний доход, а номінальний – незмінний):

– зміна цін обох благ еквівалентне змінам реального доходу і переміщає бюджетну лінію вправо або вліво;

– зміна ціни одного з благ при незмінності всіх інших факторів приводить до зсуву одного якогось кінця бюджетної лінії. Наприклад: зміна ціни на продукт Х викликає зсув нижнього кінця бюджетної лінії вправо, або вліво (рис. 3.5. б). При цьому кут нахилу бюджетної лінії змінюються.

 

Рис. 3.5. Вплив змін доходу та цін на лінію бюджетного обмеження.

Y

Y

X

X

 

 

а) зміна доходу б) зміна ціни блага Х

Криві Енгеля, їх сутність та побудова.

Криві Енгеля та криві «дохід-споживання» мають однаковий характер в залежності від зміни доходу:

1. Нормальні блага – криві мають зростаючий характер, а крива Енгеля зростає із затуханням, тобто певний приріст доходу спричинює менший приріст споживання товару Х (рис. 4.1.), це пояснюється дією закону спадної граничної корисності. Однак, для певної групи товарів крива Енгеля може зростати з прискоренням, до цієї групи належать предмети розкоші.

2. Блага з низькою споживчою цінністю (неповноцінні) – криві відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу. На рис. 4.2.а подано динаміка кривій Енгеля.

3. Нейтральні блага – криві є вертикальними. На рис. 4.2.б подано динаміка кривій Енгеля.

Х

Х

І

І

 

а) неповноцінні благо б) нейтральні благо

Рис. 4.2. Криві Енгеля.

Криві Енгеля можуть надати інформацію стосовно груп населення з відповідними доходами, для яких реклама певних товарів буде найбільш ефективною, наприклад, реклама автомобілів повинна орієнтуватись на верстви населення з високими доходами. Практичне значення також мають залежності між рівнем доходів і структурою видатків сімей, сформульовані німецьким економістом Е. Енгелем, відомі як закони Енгеля:

– при зростанні доходів частка видатків сімей на продукти харчування має тенденцію до зменшення при незмінних цінах на всі блага;

– придбання одягу змінюється не суттєво, а питома вага видатків на задоволення культурних й інших нематеріальних потреб зростає.

Витрати виробництва у короткостроковому періоді: визначення, алгебраїчна інтерпретація.

 

Рис. 4.4 – Графік загальної виручки

Поняття „чиста конкуренція” в економічній теорії має унікальне значення. Справа тут у тому, що чиста конкуренція (своєрідна „фізика без тертя”), дозволяє побудувати деяку ідеальну модель функціонування економіки, порівняно з якою можна вивчати реальні ринкові структури.

 

2. Рівновага конкурентної фірми у короткостроковому періоді
У короткостроковому періоді конкурентна фірма має у своєму розпорядженні незмінне обладнання і намагається максимізувати прибуток, змінюючи витрати праці, матеріалів.

Існують два підходи (принципи) до визначення рівня виробництва, при яких конкурентна фірма отримуватиме максимальний прибуток. Зауважимо, що вони діють в умовах будь-якої ринкової структури.

1) Принцип співвідношення загальної (валової) виручки TR і загальних(валових) витрат ТС.

Економічний прибуток, до якого фірма прагне – це різниця між загальною виручкою і загальними витратами
П = ТR – TC = P*Q – TC.
Оптимальний обсяг виробництва забезпечує максимальний прибуток. Для графічного аналізу сполучимо на одному графіку криву загальних витрат (ТС) і графік валової виручки (TR) (рис. 4.5).

Рис. 4.5 – Криві загальних витрат (ТС) і валової виручки (TR)
До точки С ТС > TR, тобто для малих обсягів виробництва прибуток має негативну величину.

 

У точках С і D TC=TR, вони називаються точками критичного обсягу виробництва. Будь-яке виробництво за межами цих точок спричиняє збиток. Ділянка CD, де ТС < TR – ділянка прибуткового виробництва. Максимальний прибуток досягається там, де різниця за вертикаллю між графіками загальної виручки (TR) і загальних витрат (ТС) максимальна (АВ). При цьому графіки загальної виручки і загальних витрат мають однаковий нахил.

2) Принцип співвідношення граничної виручки (MR) і граничних витрат (МС)

Із зростанням випуску продукції збільшуються як загальні витрати, так і загальна виручка. Якщо збільшення виручки перевищує збільшення витрат (тобто TR > TC), то збільшення випуску на одну одиницю збільшує сукупний прибуток. Якщо ж збільшення витрат перевищує збільшення виручки (тобто TC > TR), то збільшення випуску на одну одиницю зменшує сукупний прибуток. Отже, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, доки гранична виручка перевищує граничні витрати, і скорочувати випуск, як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничну виручку.

Максимізація прибутку фірми досягається тоді, коли настає рівність між граничною виручкою і граничними витратами
MR = MC.
Це правило є точним орієнтиром максимізації прибутку для будь-якої ринкової структури.

Для чисто конкурентної фірми це правило можна сформулювати у вигляді
MС = P,

бо гранична виручка дорівнює ціні.

Таким чином, на чисто конкурентному ринку фірма розширює виробництво до точки, в якій МС = Р, тобто граничні витрати зрівнюються з ціною. У цій точці фірма досягає оптимального рівня виробництва і знаходиться у стані рівноваги, з якого не вийде, доки не зміниться ціна або витрати.

Графічно граничний підхід до визначення рівноваги фірми на короткостроковому інтервалі зображений на рис. 4.6.

Рис. 4.6 – Графіки граничних витрат (МС), граничної виручки (MR)
Точка В (точка Курно) на графіку (рис. 4.6) - це точка рівноваги фірми в короткостроковому періоді, де досягається оптимальний обсяг виробництва (Q_опт), що забезпечує максимальний прибуток. Точка А не є рівноважною, бо граничні витрати МС знижуються, потім зростають і прибуток не досягає максимуму.

3. Доцільність продовження та припинення виробництва у короткостроковому періоді

Як і попереднє, дане питання може бути розглянуте на валовому або граничному підході. Обмежимося розглядом граничного підходу. У принципі MR=MC заслуговує на увагу те, що при вирішенні питання – виробляти чи ні – найважливішим є порівняння ціни з мінімумом середніх змінних витрат. Розглянемо цю тезу детальніше. За умов чистої конкуренції у короткостроковому періоді фірма може опинитися в одному з трьох положень. Вони подані на рис. 4.7.

Рис. 24.2. Прибутки та збитки в короткостроковому періоді і рівновагу в довгостроковому періоді в умовах монополістичної конкуренції

 

У короткостроковому періоді фірма виробляє певний обсяг продукції, призначає ціну, щоб отримати сукупну прибуток (див. рис. 24.2а). Але може скластися і менш сприятлива ситуація з витратами і попитом, що ставить фірму в положення, при якому вона зазнає збитків (див.

рис. 24.2б). Інакше кажучи, в короткостроковому періоді фірма може або отримати прибуток, або зіткнутися зі збитками. Однак значно легке вступ в галузь, де фірми одержують високу економічну прибуток, призводить до того, що в даній галузі з'являється надто багато фірм. Відповідно настає надвиробництво товарів, попит починає падати, а разом з ним і прибутку фірм. Виникає ситуація, подібна досконалої конкуренції в довгостроковому періоді. Однак в умовах монополістичної конкуренції ціна вища, тому в довготривалому періоді для фірм стає характерною тенденція до беззбитковості, тому що ціна перевищує мінімальні середні валові витрати (Р> min АТС) (див. рис. 24.2в). Це вказує на те, що споживачі не отримують продукт за найменшою ціною за витрат монополістичної конкуренції.

З рис. 24.2а видно, що прибутки в короткостроковому періоді (заштрихований прямокутник) фірма може отримати за умови, коли ціна (Р) більше середніх витрат.
З рис. 24.2б видно, що збитки (заштрихований прямокутник) виникають в тому випадку, якщо середні витрати більше ціни, тобто АС> Р.
З рис. 24.2в видно, що фірма беззбиткова, тобто вона досягла стану рівноваги (Р? АС).

Мікроекономіка як наука, її суб'єкти та особливості методології.

Господарську діяльність людей вивчають різні економічні науки, які мають фундаментальний (теоретичний), функціональний та прикладний характер. Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії –фундаментальної науки про господарство, яка охоплює широкий спектр питань й проблем взаємодії окремих господарюючих суб'єктів, а також вивчає їх поведінку на різних ринках.

 

Загальна економічна теорія

Політична економія

Функціональнаекономічнатеорія

Макроекономіка

Мікроекономіка

 

 

Рис. 1.1. Місце мікроекономіки у загальної економічної теорії.

Мікроекономіка аналізує поведінку окремих економічних суб'єктів. Крім того, мікроекономіка не тільки намагається зафіксувати те, що є, але і розробляє найкращі варіанти розв'язання проблем, що виникають, проблем раціонального ведення господарства.

Раціональна поведінка господарюючих суб’єктів в сучасному розумінні означає, що мета його діяльності – одержання безпосередньої матеріальної вигоди. Однак, господарюючі суб’єкти різноякісні. Так, фірма одночасно є і виробником, і споживачем, і інвестором, і власником. Тому мікроекономіка розглядає фірму в кожному із її станів окремо.

Прагнучи максимізувати власного добробуту, мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі критерію «витрати-вигоди» і реалізують їх, якщо вигода перевищує витрати.

Мікроекономіка, як складова частина сучасної теоретичної економки, використовує основні категорії політекономії.

Центральні суб’єкти мікроекономічних досліджень:

1. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець товарів, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва.

Домогосподарства – це економічна одиниця, це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Вони забезпечують економіку ресурсами і використовують зароблені при цьому кошти на поточне споживання та заощадження з метою перспективного задоволення своїх потреб.

2. Фірма (підприємство) – це економічна одиниця, яка виробляє товари чи послуги, самостійно приймає рішення щодо випуску продукції, придбання ресурсів, збуту продукції з метою отримання прибутку.

Терміном «фірма» об’єднують різних суб’єктів: велику корпорацію і дрібне фермерське господарство. Фірма може бути одночасно виробником товарів, їх продавцем, споживачем ресурсів, інвестором. Аналогом терміну «фірма» є термін «підприємство», але останній вживають для характеристики фірми як виробника продукції.

3. Держава – у мікроекономіці розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя.

В мікроекономіці передбачається, що кожен господарюючий суб'єкт намагається максимізувати: споживач — задоволення своїх потреб, фірма — прибуток, держава — рівень добробуту населення.

До економічної діяльності людей спонукає потреба в споживанні різних благ. Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорії економічної науки.

Потреба – це внутрішні спонукальні стимули діяльності людини, це стан незадоволення, який людина хоче змінити, або стан задоволення, який вона хоче продовжити.

Економічна теорія займається дослідженням матеріальних потреб, які е бажанням споживачів отримати товари та послуги, що приносять їм задоволення.

Під методологією розуміється сукупність засобів пізнання, що застосовуються даною наукою. У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорії і моделей.

До загальних методів відносяться спостереження, відбір фактів, статистичний аналіз, економічний аналіз.

Дуже важливо обрати ключові факти, що відображають процес, що вивчається. Доволі хаотична фактична інформація впорядковується за допомогою статистичного аналізу, який дозволяє виявити динаміку і тенденції розвитку досліджуваного процесу. Мікроекономіка використовує статистичні дані, які публікуються урядом та окремими фірмами за тривалий період часу.

До специфічних методів мікроекономіки відносяться граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.

Граничний аналіз – один з головних методів мікроекономіки – базується на дослідженні того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний впливає на мету, досягти якої прагне кожний господарюючий суб’єкт. Як правило, всі фактори, за винятком досліджуваного, приймаються як незмінні, а вивчаються наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора.

Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Економічні змінні – це натуральні або вартісні величини, які можуть набувати різних можливих значень.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозуміти, як діє той чи інший господарюючий суб’єкт. Критерієм корисності економічної моделі є відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальних подій

2. Поняття: корисність блага, сукупна та гранична корисність. Закон спадної граничної корисності економічного блага. Корисність – це здатність блага задовольняти потребу. Благо оцінюється з точки зору власних уподобань, смаків, тому корисність одного й того ж блага може бути різною для різних споживачів. Тому це поняття виключно індивідуальне (суб’єктивна оцінка): те що для одного споживача може мати корисність, іншим може сприйматися як антиблаго (наприклад, кава, сигарети). Корисність блага може змінюватися в залежності від ступеня насиченості потреби, від кількості спожитого блага

Сукупна корисність (total utility – ТU) – це сумарний рівень корисності, що досягається споживачем при споживанні певної кількості одиниць одного блага.

Наприклад, функція сукупної корисності для одного блага:

ТU = f (Х),

де Х – кількість блага Х.

Гранична корисність (marginal utility – МU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага або приріст сукупної корисності від споживання кожної додаткової одиниці:

МU_х =

де ∆ТU – приріст сукупної корисності, ∆Х – збільшення споживання блага на одиницю.

Яким би чином споживач не використовував благо, кожна додаткова одиниця блага завжди приносить меншу корисність, ніж попередня, тому, що потреба споживача в даному благе поступово наближається до насичення. Твердження, що гранична корисність спадає при збільшенні загальної кількості блага, який використовує споживач, називають «законом» спадної граничної корисності або першим законом Госсена (лапки показують гіпотетичний характер даного закону). Цій закон сформулював німецькій економіст Герман Госсен:

за відносно короткий проміжок часу, протягом якого смаки споживачів залишаються незмінними, гранична корисність кожної наступної одиниці блага буде зменшуватись.

Закон є справедливим для одного акту споживання (година, день, тиждень), його дія для більшості благ розпочинається з 2-ої одиниці (виняток – предмети розкоші, анти блага).

Саме гранична корисність лежить в основі вибору споживача. Взаємозв’язок сукупної та граничну корисності з поведінкою споживача можна визначити, якщо представити сукупну корисність від споживання певної кількості блага як суму показників граничної корисності:

,

де – гранична корисність першої одиниці блага Х;

– гранична корисність другої одиниці блага Х;

– гранична корисність n-ої одиниці блага Х.

Таким чином, на динаміку сукупної корисності має вплив закон спадної граничної корисності, тому сукупну корисність зростає у процесі споживання, але все меншими і меншими темпами.

3. Рівновага споживача: сутність та обґрунтування з кардиналістських позицій.

При аналізі поведінки споживача виникає ряд запитань: Чому споживач купує деякі товари? Чому з великої кількості товарів він обирає і купує саме ці товари і саме в такій кількості?

Відповідаючи на ці запитання, економісти вважають, що споживач обирає якийсь певний набір товарів з тих, що він може придбати, виходячи із свого доходу, із своєї точки зору. При цьому економісти виходять з того, що взагалі не існує якоїсь об’єктивної шкали, яка дозволяє визначити, який товар «краще», а який «гірше». Але кожен споживач має свою суб’єктивну шкалу переваг, знає напевно, що йому подобається більше, а що – менше. При цьому споживач прагне обрати найкращий для себе набір товарів у межах свого доходу. Покупець буде робити вибір між альтернативними товарами, щоб, при обмеженості грошових ресурсів, одержати у своє розпорядження найбільш оптимальний (за сукупною корисністю) набір товарів і послуг. За наявністю такого набору споживач досягає стану рівноваги.

Рівновага споживача – це оптимальний набір товарів, що максимізує сукупну корисність при заданому бюджетному обмеженні. Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримав даний набір товарів – у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

Набір товарів, який купує спо­живач, називається ринковим споживчим кошиком. Корисність споживчого кошику обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Споживач віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Гранична корисністькожної одиниці блага у розрахунку на грошову одиницю має назву зважена гранична корисність.

Приступаючи до процесу купівлі благ споживач оцінює зважені корисності кожної одиниці благ. Процес споживання починається з блага з найбільшою величиною зваженої граничної корисності, друга одиниця цього блага приносить меншу зважену граничну корисність, яку він порівнює зі зваженої граничної корисністю першої одиниці другого блага. Споживач послідовно переключає свій вибір з одного блага на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сукупної корисності.

Механізм дій споживача на ринку товарів проілюструємо на прикладі: споживач робить вибір між товарами Х і Y, ціна одиниці товару Х: = 1грн., а товару Y: =2 грн. Денний бюджет споживача становить 10 грн. Граничні корисності кожної одиниці товарів (гіпотетичні дані) подані в таблиці 2.1 (колонки 2 і 4).

Таблиця 2.1.

Одиниця товару	Граничні корисності товарів X та Y
, ют.	, (ют./грн.)	, ют.	, (ют./грн.)

 

Показники зваженої корисності обох товарів (колонки 3 і 5) обчислюємо за формулою: .

 

Послідовність дій споживача:

І крок – споживач обирає першу одиницю товару Y, яка приносить в кошик найбільшу граничну корисність на одну грошову одиницю(12 ют.) та витрачає 2 грн.;

ІІ крок – споживач обирає першу одиницю товару X (10 ют.) та другу одиницю товару Y (10 ют.), витрачає 3 грн.;

За комбінації товарів X=1од. та Y=2од. зважені граничні корисності дорівнюватимуть 10 ют./грн., цій набір коштує:

1грн.*1од. + 2грн.*2од.=5 грн.,

тобто денний бюджет не витрачений, у споживача залишається 5 грн., витративши які він може збільшити корисність кошику;

ІІІ крок – споживач обирає третю одиницю товару Y (9 ют.), на яку витрачає 2 грн.;

ІV крок – споживач обирає другу одиницю товару X(8 ют.) та четверту одиницю товару Y (8 ют.), витрачає 3 грн.

За комбінації товарів X=2од. та Y=4од. зважені граничні корисності дорівнюватимуть 8 ют./грн., цій набір коштує:

1грн.*2од. + 2грн.*4од.=10 грн.,

тобто денний бюджет споживача витрачений.

Величина сукупної корисності набору:

ют.

Жодна інша комбінація товарів не дасть більшої сукупної корисності в межах доходу в 10 грн. Останні грошові оди­ниці, витрачені на товари споживачем, додали до кошика однакову граничну корисність з розрахунку на 1 гривню, тобто:

ют./грн

Отже, раціональному споживачеві слід так робити свої покупки, щоб остання одиниця кожного виду придбаного товару принесла йому однакову зважену граничну корисність. Цю залежність можна записати так:

,

де MU_X, MU_Y….MU_Z– граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ;

P_X, P_Y….P_Z – ринкові ціни відповідних благ.

Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.

Прийнявши рішення щодо придбання оптимальне кошику, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другій закон Госсена:

сукупна корисність максимізується вибором такого набору благ, на який споживач витрачає весь свій обмежений бюджет, якщо відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ

Математичний вигляд другого закону Госсена:

Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в рамках теорії корисності), воно може бути перетворено наступним чином:

(2.1)

Звідси можна зробити висновок, що за зміни ціни одного з благ, і незмінності доходу споживача та ціни на інше благо, умова рівноваги не виконується. Споживач має стимул до зміни структури споживання. Наприклад, зменшення ціни блага Х означатиме зацікавленість споживача у збільшенні його купівлі, а значить MU_Xпри споживанні кожної наступної одиниці блага буде спадати. Це буде продовжуватись до відновлення рівності (2.1). Очевидно, що так діятимусь усі споживачі: зменшення ціни блага Х приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.