VIII. Безперервність освіти, навчання протягом життя

17. Державна політика стосовно безперервної освіти прово­диться з урахуванням світових тенденцій розвитку освіти протягом життя, соціально-економічних, технологічних та соціокультурних змін.

Безперервність освіти реалізується шляхом:

забезпечення наступності змісту та координації навчаль­но-виховної діяльності на різних ступенях освіти, що функці­онують як продовження попередніх і передбачають підго­товку громадян для можливого переходу на наступні ступені;

формування потреби та здатності особистості до само­освіти;

оптимізації системи перепідготовки працівників і підви­щення їх кваліфікації, модернізації системи післядипломної освіти на основі відповідних державних стандартів;

створення інтегрованих навчальних планів і програм;

формування та розвитку навчальних науково-виробничих комплексів ступеневої підготовки фахівців;

запровадження та розвитку дистанційної освіти;

організації навчання відповідно до потреб особистості і ринку праці на базі професійно-технічних та вищих нав­чальних закладів, закладів післядипломної освіти, а також використання інших форм навчання;

забезпечення зв'язку між загальною середньою, профе­сійно-технічною, вищою та післядипломною освітою.

18. Держава прогнозує обсяги та визначає напрями професійної підготовки у навчальних закладах різних типів і форм власності, створює умови для професійного навчання незайнятого населення з урахуванням змін на ринку праці.

 

ІХ. Інформаційні технології в освіті

19. Пріоритетом розвитку освіти є впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, що забезпечують дальше удосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефек­тивність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві.

Це досягається шляхом:

забезпечення поступової інфор­матизації системи освіти, спрямованої на задоволення освіт­ніх інформаційних і комунікаційних потреб учасників нав­чально-виховного процесу;

запровадження дистанційного навчання із застосуванням у навчальному процесі та бібліотечній справі інформаційно-комунікаційних технологій поряд з традиційними засобами;

розроблення індивідуальних модульних навчальних про­грам різних рівнів складності залежно від конкретних потреб, а також випуску електронних підручників;

створення індустрії сучасних засобів навчання, що відпо­відають світовому науково-технічному рівню і є важливою передумовою реалізації ефективних стратегій досягнення цілей освіти.

20. Держава підтримує процес інформатизації освіти, застосу­вання інформаційно-комунікаційних технологій у си­стемі освіти; сприяє забезпеченню навчальних закладів комп'ютерами, сучасними засобами навчання, створенню глобальних інформаційно-освітніх мереж; забезпечує роз­виток всеохоплюючої системи моніторингу якості освіти всіх рівнів.

 

X. Управління освітою

21. Сучасна система управління сферою освіти розви­вається як державно-громадська. Вона має враховувати ре­гіональні особливості, тенденції до зростання автономії нав­чальних закладів, конкуренто­спроможності освітніх послуг.

Першочерговими завданнями є налагодження високопрофесій­ного наукового, аналітичного, інформаційного супроводу управлін­ських рішень, подолання розрізненості адміністративних даних.

22. Нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою.

23. Модернізація управління освітою передбачає:

оптимізацію державних управлінських структур, децен­тралізацію управління;

перерозподіл функцій та повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого само­врядування та навчальними закладами;

перехід до програмно-цільового управління;

поєднання державного і громадського контролю;

запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації;

прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвер­дження нормативно-правових документів;

створення систем моніторингу ефективності управлін­ських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях;

організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій;

впровадження новітніх інформативно-управлінських і комп'ю­терних технологій;

демократизацію процедури призначення керівників нав­чальних закладів, їх атестації;

удосконалення механізму ліцензування, атестації та акре­дитації навчальних закладів;

підвищення компетентності управлінців усіх рівнів;

більш широке залучення до управлінської діяльності таланови­тої молоді, жінок, а також виховання лідерів у сфері освіти.

 

 

XI. Економіка освіти

24. Сучасна економіка освіти повинна створити сталі перед­умови для розвитку всіх напрямів галузі з метою фор­мування високого освітнього рівня Українського народу.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких зав­дань:

визначення фінансування освіти як пріоритетного напря­му видатків бюджетів усіх рівнів;

формування багатоканальної системи фінансового забез­печення освіти;

фінансування державою здобуття дошкільної, повної загальної середньої та професійно-технічної освіти в дер­жавних і комунальних навчальних закладах у обсязі, виз­наченому державними стандартами;

стимулювання інвестицій юридичних і фізичних осіб у розвиток освіти;

створення сучасної системи нормування та оплати праці у галузі освіти;

визначення пріоритетних напрямів фінансування освіти і концентрація фінансових ресурсів для їх реалізації;

забезпечення ефективного використання коштів на фун­кціонування та розвиток освіти.

25. Обсяги фінансування освіти і науки мають задоволь­няти потреби особистості й суспільства в якісній освіті. Держава поступово збільшуватиме видатки на освіту та доводитиме їх до середніх показників європейських держав.

Ефективність використання фінансових ресурсів, спря­мованих в освіту, забезпечуватиметься на основі встано­влення та неухильного дотримання таких базових принципів її фінансування:

поступовий перехід до формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту на основі встановлених нормативів;

чітке розмежування бюджетного та позабюджетного фінансу­вання діяльності навчальних закладів;

забезпечення підзвітності та прозорості використання коштів;

забезпечення формування державного замовлення на підготовку фахівців у професійно-технічних та вищих нав­чальних закладах різних форм власності на конкурсній основі з урахуванням якості освітніх послуг;

здійснення економічної діяльності навчальними закла­дами на засадах неприбутковості.

26. Основними джерелами фінансового забезпечення освіти є:

кошти державного та місцевих бюджетів;

кошти юридичних і фізичних осіб, громадських орга­нізацій та фондів, у тому числі благодійні внески і пожер­твування;

кошти від надання навчальними закладами додаткових освітніх та інших послуг;

гранти;

кредити на розвиток навчальних закладів усіх рівнів та здобуття освіти;

кошти від здійснення навчальними закладами економіч­ної діяльності, регламентованої державою.

27. Основними заходами, спрямованими на удосконалення економічної моделі освіти, мають стати:

поліпшення технології формування видатків державного та місцевих бюджетів на освіту, удосконалення системи кількісних та якісних показників для нормування зазначених видатків;

розроблення диференційованих стандартів інфраструктурного забезпечення навчальних закладів різних типів;

розроблення та запровадження диференційованих норма­тивів витрат на здійснення діяльності навчальними закла­дами;

запровадження змішаного фінансування інноваційних проектів у галузі освіти, зокрема розроблення та запро­вадження механізму пільгового оподаткування доходів фізич­них осіб, які спрямовують власні кошти на оплату навчання;

удосконалення правового підґрунтя для приватного фі­нансу­вання діяльності навчальних закладів;

проведення органами управління освітою (державними та місцевими) моніторингу інвестування навчальних закладів;

запровадження спільного державного та громадського контролю за формуванням і виконанням бюджетів навчаль­них закладів;

застосування енерго і теплозберігаючих технологій, ощадливе використання та розподіл ресурсів, що спрямо­вуються на освіту;

модернізація мережі навчальних закладів.

 

XII. Освіта і наука

28. Поєднання освіти і науки є умовою модернізації системи освіти, головним чинником її дальшого розвитку, що забезпечується:

постійним збільшенням обсягів фінансування науки відповідно до потреб її випереджального розвитку;

фундаменталізацією освіти, інтенсифікацією наукових дослід­жень у вищих навчальних закладах, науково-дослідних установах Академії педагогічних наук України;

 

розвитком освіти на основі новітніх наукових і техноло­гічних досягнень;

інноваційною освітньою діяльністю у навчальних закла­дах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності;

правовим захистом освітніх інновацій та результатів науково-педагогічної діяльності як інтелектуальної власності;

запровадженням наукової експертизи державних стан­дартів освіти, підручників, інноваційних систем навчання та виховання;

залученням до наукової діяльності обдарованої учнівської та студентської молоді, педагогічних працівників;

поглибленням співпраці та кооперації навчальних закла­дів і наукових установ, широким залученням до навчаль­но-виховного процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах учених Національної академії наук України та галузевих академій;

створенням науково-інформаційного простору, насам­перед для дітей та молоді, використанням для цього нових комунікаційно-інформаційних засобів;

запровадженням цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки;

випереджальним розвитком педагогічної та психологічної науки, віднесенням їх до пріоритетних напрямів розвитку науки в Україні.