І творення національної економіки

Після здобуття незалежності в Україні й навколо неї відбулися по мітні зміни. За короткий час країна відновила основні структури дер-жави, її визнав світ. Протягом вересня 1991 р. -лютого 1992 р. Украї-на набула усі основні атрибути державності, включаючи символіку: 15 січня 1992 р. було затверджено музичну редакцію Державного гімну, 28 січня - Державний прапор, а 19 лютого - тризуб як малий Державний герб.

Після утворення СНД міжнародне співтовариство з розумінням поставилося до появи нової незалежної держави. На другий день після референдуму про визнання нової держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня - Угорщина, 4 грудня - Литва і Латвія, 5 грудня до них приєдналися одразу п’ять країн - Аргентина, Болгарія, Болі-вія, Росія і Хорватія. У грудні 1991 р. незалежність України визнали 68 країн світу, з більшістю яких Україна обмінялась посольствами. Це поклало край ізоляції України від світового співтовариства.

Угода про створення СНД не усувала суперечностей і проблем у відносинах між колишніми республіками. Спочатку загострились су-перечності між Росією і Україною щодо ядерної зброї і долі Чорно морського флоту. Маючи головну базу в Севастополі і налічуючи близько 300 кораблів і 60-70 тис. екіпажу, цей флот був конкретним втіленням вікового прагнення Росії до незамерзаючих портів.

Улітку 1992 р. у розв’язанні деяких з цих суперечностей було до сягнуто певного прогресу. У червні і серпні Президенти Л. Кравчук і Б. Єльцин зустрілися в Криму і вирішили встановити подвійний кон-троль над Чорноморським флотом на п’ять років. На початку 1993 р. Київ і Москва нарешті домовилися про поділ зовнішніх боргів і вкла-день, а також про економічне співробітництво. Поступово почали розв’язуватися і деякі інші проблеми між країнами СНД і Україною, яка вважала за краще бачити в СНД засіб “цивілізованого розлучен-ня” з колишнім СРСР та обговорення спільних, переважно економіч-них, проблем. Президент України Л. Кравчук не бажав, щоб ця ор-ганізація була наддержавним утворенням зі своєю бюрократичною структурою, яка будь-яким чином обмежувала б незалежність Украї-ни, загрожувала її суверенітету. З цих причин Україна не підписала Статут СНД, а 24 вересня 1993 р. Л. Кравчук дав згоду на входження України до економічного союзу незалежних держав як “асоційовано го члена”.

Неодмінним атрибутом демократичної політичної системи є фор-мування трьох основних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. Необхідно було забезпечити створення управлінських струк-тур на обласному, районному та місцевому рівнях.

Навесні 1992 р. в усіх обласних містах, Києві та Севастополі, у ра-йонах міста Києва було запроваджено посади представників Прези дента України. Це була спроба реформувати існуючу систему, ство рити вертикаль виконавчої влади, підпорядковану Президентові. Проте під тиском місцевих рад за підтримки більшості Верховної Ра-ди зазначений інститут в 1994 р. було ліквідовано. Виконавчі функції переходили до виконкомів відповідних рад. Керівників виконкомів обирали всенародним прямим голосуванням.

Судова влада в Україні концентрується в особі Верховного Суду республіки, загальних, арбітражних та військових судів. Контроль за дотриманням законодавства покладено на Генеральну прокуратуру республіки. Ще в 1990 р. в Україні розгорнувся конституційний про-

цес. Проект концепції Основного Закону, що був представлений на розгляд Верховної Ради у травні 1991 p., наштовхнувся на різку кри-тику представників обох крайніх флангів у Верховній Раді. Внесені зміни і доповнення не дали бажаних результатів і чинною залишила-ся Конституція, прийнята ще в 1978 р. До неї було внесено багато по-правок і змін.

Однією з важливих складових державотворчого процесу було ство рення власних Збройних сил. Першими кроками в цьому напрямку було створення Міністерства оборони, яке очолив генерал-майор аві-ації К. Морозов (пізніше він став генерал-полковником), та затверд-ження в жовтні 1991 р. концепції оборони і розбудови Збройних сил України. На цей час Україна мала армію чисельністю 726 тис. осіб, на її озброєнні була стратегічна і тактична ядерна зброя, 9263 танки, 44346 бронетранспортерів і бойових машин піхоти та багато іншої військової техніки. Багато військовослужбовців на території респуб ліки добровільно присягнули на вірність українському народові. Концепцією оборони і розбудови Збройних сил проголошувалося значне скорочення армії, прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою і забезпечення виконання за-значених чинників шляхом створення власних Збройних сил. У прий нятому 6 грудня 1991 р. Законі про Збройні сили України зазначало ся, що Україна як незалежна держава і суб’єкт міжнародного права проголошує утворення власних Збройних сил. У жовтні 1993 р. Вер-ховна Рада України прийняла воєнну доктрину. Вона виходить з того, що Україна не є потенціальним противником жодної держави.

Створювалися також структури підрозділів військ внутрішньої служби, підрозділів Національної гвардії, Служби національної без-пеки України (СНБУ, а з 1992 р. - СБУ), частини спеціального при-значення. 8 жовтня 1991 р. було прийнято Закон України “Про грома-дянство України”, згідно з яким впроваджувався так званий нульо вий варіант, коли громадянство України набували всі, хто жив на території республіки, не був громадянином іншої держави і не запе-речував бути громадянином України. На загальносоюзних паспор-тах у 1992 р. було проставлено печатки з написом “Україна” і зобра-женням малого Державного герба. З 1997 р. почався обмін загально союзних паспортів на паспорти незалежної України.

Здобуття Україною незалежності в умовах гострої економічної кризи та погіршення соціально-економічного становища населення сприяло створенню нових політичних партій.

У демократичному суспільстві партії є сполучною ланкою, через яку уряд звертається до мас за підтримкою і забезпечує собі соціаль-ну базу для здійснення власного курсу, а народ, у свою чергу, може на найвищому рівні виражати свою думку і в такий спосіб впливати на офіційну лінію. Розвиток багатопартійності в Україні характери-зується виникненням і функціонуванням значної кількості політич-них партій. Так, якщо до проголошення незалежності в Україні було зареєстровано 4 партії, то в грудні 1993 р. - 27, у березні 1997 р. -близько 40, а наприкінці 1999 р. - понад 90.

Для новостворених партій характерні нечисленність партійних лав та невизначеність соціальної бази. Наприклад, у квітні 1993 р. за-гальна кількість членів усіх партій не перевищувала 200 тис. осіб, що становило близько 1 % виборців. Більшість партій у своїх програм-них документах не зазначають чітко, виразниками інтересів яких груп вони є. їх програми нерідко дуже схожі і характеризуються за-гальнодекларативними гаслами та апелюванням до всього народу. Особливістю українських партій є також їх порівняно виразна гео графічна зорієнтованість. Націонал-демократи домінують у Західній Україні, партії лівої орієнтації - у Східній. Однією з особливостей українського варіанта багатопартійності стала поява на політичній арені незареєстрованої, неструктурованої “партії влади”, яка реаль-но утримує владні важелі й істотно впливає на перебіг подій в Україні.

Керуючись Конституцією України та Законом України “Про об’єднання громадян”, у червні 1993 р. Комуністична партія України на з’їзді проголосила про відновлення своєї діяльності. Першим сек-ретарем ЦК КПУ став донеччанин П. Симоненко. 5 жовтня 1993 р. після реєстрації партії в Мін’юсті України було оголошено, що вона налічує у своїх лавах понад 60 тис. осіб.

Активно обстоює збереження моделі колгоспно-радянської систе-ми, рішуче виступає проти приватизації землі перереєстрована 28 січ-ня 1993 р. Селянська партія, очолювана С. Довганем.

Проголошення незалежності сприяло активізації правих сил сус-пільства. У березні 1992 р. вперше після Другої світової війни в Ук-раїні відбулася конференція Організації українських націоналістів, на якій було вирішено трансформувати її в Конгрес українських націоналістів (КУН), зареєстрований у Мін’юсті України 26 січня 1993 р. Українські націоналісти та їхній лідер С. Стецько виступають

за створення “національної, унітарної та правової держави” і водно час обстоюють беззаперечне забезпечення прав етнічних меншин.

Став політичною партією зареєстрований у Мін’юсті України 1 лютого 1993 р. Народний рух України (НРУ). Незабаром його очо лив В. Чорновіл, який звинуватив владу в гальмуванні реформ і став в опозицію до неї.

В умовах гострих міжпартійних баталій серед населення форму-вався негативний образ партій як об’єднань, що прагнуть влади, не дбають про повсякденні потреби людей.

Громадські організації не порушували загальнополітичних пи тань, обмежуючись професійними, виробничими, науковими чи яки мись іншими питаннями. Наймасовішими серед них стали профспіл-ки, що до проголошення незалежності були об’єднані Українською радою професійних спілок. За нових умов організація трансформува-лась у Федерацію профспілок України (ФПУ), що об’єднувала понад 95 % всіх організованих у профспілки жителів України. До ФПУ вхо дили профспілки 30 галузей.

Не погоджуючись у багатьох питаннях з нерішучою позицією офі-ційних профспілок, трудові колективи створили водночас власні проф-спілкові об’єднання: Всеукраїнське об’єднання солідарності трудів ників, Незалежну профспілку гірників, Профспілку залізничників і транспортних будівельників, Федерацію профспілок кооперації та інших форм вільного підприємництва України, Профспілку праців ників Збройних сил України.

Життя спонукало до об’єднання і директорський корпус україн ської промисловості. У лютому 1992 р. було засновано Українську спілку промисловців та підприємців (УСПП), до якої входило понад 14 тис. колективних та індивідуальних членів. Головою УСПП у груд-ні 1993 р. було обрано екс-прем’єра Л. Кучму, який після відставки уряду В. Фокіна був на посаді прем’єр-міністра з листопада 1992 р. Посаду голови УСПП Л. Кучма обіймав аж до обрання його Прези-дентом України. Спілка ставила за мету відновлення розірваних економічних зв’язків, здійснення економічних реформ, підтримку ви робників.

У середовищі молоді стають впливовими СНУМ, Всеукраїнсь ке студентське братство, відроджений у нових умовах комсомол. У 1993 р. в Україні діяло 26 молодіжних об’єднань, що претендува-ли на статус всеукраїнських і охоплювали понад 600 тис. юнаків і дівчат.

Політична незалежність України стала передумовою здобуття рес-публікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, який дав би змогу вивільнити творчу енергію народу та повніше реалізувати можливості вітчизняного економічного потен-ціалу. Політична палітра суспільства у перехідний період, період формування основ ринкової економіки, постійно змінюється. Пере-хід від тоталітаризму з його командно-адміністративною системою управління до ринкової економіки, для якої властива демократична форма розвитку та управління народним господарством, зумовлений докорінною зміною форм власності та класової структури суспіль ства, формуванням нової політичної системи.

Важливим аспектом оцінки стартових можливостей нашої держа-ви після проголошення незалежності стало визначення її природно-ресурсного потенціалу. Маючи на своїй території понад 7 тис. ро довищ корисних копалин, Україна належить до держав із середнім рівнем сировинного потенціалу. Це пояснюється його незбалансо-ваністю. Незважаючи на те, що на території республіки сконцентро вано майже 20 % світових ресурсів марганцевих руд і понад 5 % запа-сів залізних руд, України водночас вкрай недостатньо забезпечена паливно-енергетичними ресурсами, насамперед нафтою та природ-ним газом, фосфоритами, калійними солями. Так, у 1990 р. власний видобуток нафти забезпечував 2,4 %, а природного газу - 8,6 % за-гальних потреб народного господарства країни. Тільки в 1990 р. Ук-раїна отримала з Росії 56 млн т нафти і майже 90 млрд кубометрів природного газу.

Українська економіка за часів СРСР була надто мілітаризована. На військові цілі витрачалося майже 35 % союзного бюджету. Вели-ка частка цих коштів вкладалась у промисловість України. Тому в республіці після розпаду СРСР залишилося майже 40 % союзного вій-ськово-промислового комплексу (ВПК), до 80 % підприємств маши-нобудівних галузей було залучено у виробництво зброї. Ці підприєм-ства незабаром стали непотрібними, що теж негативно позначилося на структурі української економіки.

Україна почала писати свою історію з чистого аркуша, за відсут-ності власних фінансової та банківської систем, управлінського апа-рату та економічної науки.

Деформована структура господарського комплексу, що дістався у спадок від колишнього СРСР, у поєднанні з недосконалою органі-

зацією державної влади в Україні, незавершеністю розподілу функ-цій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади істотно ускладнили перехід до ринкової економіки. Так, Верховна Рада 12-го скликання за час свого функціонування змінила чотири уряди -В. Масола (травень - жовтень 1990 p.), В. Фокіна (листопад - жов тень 1992 p.), Л. Кучми (жовтень 1992 р. - вересень 1993 p.), Ю. Звя-гільського (вересень 1993 р. -червень 1994 p.).

Українське керівництво, прагнучи переорієнтуватися на Захід у перші роки незалежності, поспішало вийти з налагодженої системи господарських зв’язків. Така стратегічна лінія дорого обійшлася Ук раїні. Згідно зі світовими стандартами, продукція української про мисловості була неконкурентоспроможною. Розірвані зв’язки зали-шили сотні підприємств України без споживачів, а отже, і без фінан-сування.

У 1991-1993 pp. національний дохід України зменшився на 39 %, а українська політична еліта тим часом витрачала час на дебати щодо того, куди йти - до капіталізму чи соціалізму.

Внаслідок істотного підвищення цін на імпортований природний газ в Україні почала розкручуватися спіраль інфляції. Державні орга-ни в умовах повільного формування виконавчої влади виявилися не-спроможними активно впливати на економічну ситуацію.

У середині 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони, з’явилися купонокарбованці. У 1993 р. інфляція в Україні становила понад 10200 %. Заборгованість іншим країнам наприкінці 1993 р. досягла 7 млрд дол. Найбільша заборгованість припадала на Росію і Туркме-ністан за поставку енергоносіїв.

Не завжди продумане, суперечливе реформування призвело до роз-ростання “тіньової” економіки, неймовірного відпливу капіталів за кордон, значного посилення корупції в державному апараті, збіль шення обсягу бартеру при розрахунках між галузями, підприємства-ми як усередині країни, так і при розрахунках у зовнішній торгівлі.

За цих обставин невдоволення мас діяльністю Президента та Вер-ховної Ради невпинно наростало і досягло свого піку в червні 1993 р. Під тиском шахтарських страйків було прийнято рішення про прове-дення 26 вересня 1993 р. референдуму з питань довіри Президентові та Верховній Раді. Таке рішення не могло швидко вгамувати розбур-хане, виведене з рівноваги суспільство, навпаки, воно ще більше сти-мулювало розпал пристрастей. Це виявилося в посиленні протисто яння партій, поглибленні розколу між Президентом та Верховною

Радою. Спробою вирватися з цієї кризи стало нове радикальне рі шення щодо проведення в першій половині 1994 р. дострокових ви-борів Верховної Ради і Президента України. Ці дострокові вибори були об’єктивно назрілими й історично зумовленими. Вони поклали початок оновленню вищих органів влади.

Вибори до Верховної Ради проводились за мажоритарною систе-мою, відповідно до якої депутати обиралися не за партійними спис-ками, а за територіальними округами. Водночас відбулися вибори до місцевих рад. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза.

У 1994 р. в Україні відбулися президентські вибори. Із семи канди датів у Президенти України (В. Бабич, Л. Кравчук, Л. Кучма, В. Ла-новий, О. Мороз, І. Плющ, П. Таланчук) на виборах переміг Л. Куч-ма, за кандидатуру якого у другому турі проголосувало понад 52 % виборців.

Після виборів було зроблено спробу перейти до прагматичної ста-дії перехідного періоду - стадії соціально-економічних реформ, ос-кільки зволікання з ними й було основною причиною загострення си-туації в країні. Новообраний Президент Л. Кучма перейшов від вирі-шення питань ідеологічних до економічних, а Верховна Рада України активізувала свою законотворчу діяльність.

Негативні тенденції в економіці дедалі більше посилювалися; за шість місяців 1994 р. темпи спаду виробництва порівняно з відповід-ним періодом попереднього року становили 36 % і були удвічі вищи-ми, ніж у 1991-1993 pp.

Економічна криза негативно вплинула на рівень життя і на соці альну структуру суспільства. Якщо в 1990 р. частка заробітної плати у валовому національному доході становила майже 60 %, то в 1994 р. -лише 25-30 %. Різко впала купівельна спроможність населення. Про тягом 1991-1994 pp. вона фактично знизилась у 5 разів.

Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній струк-турі України. Форсоване розшарування суспільства призвело до со ціальної поляризації. Вже в 1992 р. за межею бідності опинилося май-же 64 % населення, “середній клас” танув на очах, а кількість багатих становила 10 %. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами “багаті” - “бідні”. За цих обставин Президент Л. Куч-ма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну страте-гію. Принципова новизна трансформації економіки полягала у від-мові від концептуальної тези “попередня стабілізація і лише згодом — реформування” та переході до формули “прискорене реформування

як єдина умова й основний засіб виходу з кризи та досягнення еко номічної стабілізації”. Однак уже в квітні 1995 р. Президент Л. Куч-ма визнав за необхідне скоригувати реформи, бо реалізація нового соціально-економічного курсу виявила істотні недоліки запропоно ваної ліберально-монетаристської моделі. Зокрема, передбачалося посилити керованість економікою, подолати кризу державної влади, активізувати соціальну політику та ін.

Із здійсненням програми антикризових дій, радикальних реформ в українській економіці намітилися певні позитивні зрушення. На по чатку 1996 р. прогресуючу інфляцію вдалося приборкати. А вже у ве-ресні 1996 р. було проведено грошову реформу: відбулася зміна но мінальної вартості грошових знаків, а також було запроваджено нову валюту - гривню. В 1996 р. підприємствами недержавного сектора було вироблено 45 % загального обсягу промислової продукції. Про тягом 1995-1996 pp. приватизовано 8 тис. великих та середніх під-приємств і практично завершено малу приватизацію. Внаслідок роз-державлення землі і майна сільськогосподарських підприємств понад 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність.

На початку 1995 р. відбулися також зміни у податковій системі з метою зменшення податкового тиску і забезпечення рівності юри дичних і фізичних осіб усіх форм власності. Відбувся перехід до опо даткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30 %, було скорочено податкові пільги. Ставка податку на додану вартість знизилася з 28 до 20 %. У 1996 р. згідно із Законом України “Про дер-жавну податкову службу в Україні” було створено податкову службу.

Однак і на цьому етапі економічну кризу подолати не вдалося. Уряд виявився неспроможним забезпечити ефективне управління еко-номічними процесами. Відчувалися також серйозні суперечності між гілками влади, незбалансованість їхніх повноважень. Особливо по мітною була слабка позиція Кабінету Міністрів. Як і в попередній пе-ріод, цей виконавчий орган лишався найнестабільнішим.

Тривало протистояння Президент - Верховна Рада; воно досягло кульмінації влітку 1995 р. Проте законодавчій та виконавчій гілкам влади вдалося дійти компромісу, що було зафіксовано у Конститу-ційному договорі - угоді між Верховною Радою України та Прези-дентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”, укладеній 8 червня 1995 р. По суті цей договір був тимчасовим конституційно-правовим нор-

мативним актом. Конституційний договір створив також умови для ак-тивізації конституційного процесу. Однак безкомпромісна позиція при-хильників збереження радянської системи, з одного боку, і прихиль-ників парламентської, президентської або президентсько-парламент-ської - з іншого, у жовтні 1993 р. остаточно загальмувала конституційний процес. Робота Конституційної комісії через проти-стояння гілок влади та боротьбу політичних сил теж була непродук-тивною.

Дискусії щодо Конституції України розгорнулися з новою силою у червні 1996 р. Оскільки подальше просування шляхом реформ без надійної законодавчої бази було практично неможливим, Президент Л. Кучма видав Указ про оголошення Всеукраїнського референдуму з питання затвердження Конституції, який загострив відносини між виконавчою і законодавчою гілками влади.

Знову розпочалися пошуки компромісу. Робота узгоджувальних комісій з найбільш спірних питань (статусу Республіки Крим, дер-жавної мови, державної символіки, приватної власності, розподілу владних повноважень) врешті увінчалася успіхом: 28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію України.

Прийняттям Конституції України завершився процес становлення політичної системи республіки як єдиного організму з більш-менш чіт-ким визначенням його структурних елементів, їх функціонального призначення та принципів зв’язку. А 16 жовтня 1996 р. було утворе-но Конституційний Суд України як гарант додержання конституцій-них норм.

Законодавча база в Україні постійно розвивається. Адже суть кон ституційного процесу полягає у забезпеченні становлення та розвит-ку правової системи держави, утвердженні законності та правопо рядку в суспільстві, вихованні правової свідомості та формуванні політичної культури населення.

У 1997 р. відбулися певні зрушення у реформуванні економічної сфери, розвитку зовнішньополітичних та економічних відносин із за-рубіжними країнами. Стан економіки продовжував залишатися склад-ним, однак намітилася тенденція до сповільнення темпів падіння ва-лового внутрішнього продукту, промислового і сільськогосподар-ського виробництва, насамперед продукції рослинництва. Вдалося частково приборкати інфляцію.

У жовтні 1997 р. Президент України Л. Кучма видав Указ “Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки” з метою

створення конкретних механізмів реалізації принципів соціально орієнтованої економіки. Стратегічною метою соціальної політики на державному рівні було проголошено підвищення матеріального доб робуту та поліпшення умов життя людей.

У 1997 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 164 країн світу. Негативне сальдо зовнішньої торгівлі зменшилося майже на третину і становило 1 млрд дол. Успішно роз-вивалися торговельні зв’язки з Нідерландами, Австрією, Німеч-чиною. Відбулися радикальні зміни у відносинах між Україною та США.

Наприкінці 1997 р. перший космонавт незалежної України Л. Ка-денюк здійснив успішний політ у складі багатонаціонального екіпа-жу на борту американського корабля “Колумбія”.

Однак стабілізаційні процеси у реальній економіці, що спостеріга-лися у першому півріччі 1998 p., виявилися нестійкими. Ситуація за-лишалася складною. Збитково працювала більша частина (51 %) під-приємств, що на 6 % перевищило аналогічні показники попередньо го року. За бартерними умовами підприємствами було реалізовано 41,7% продукції.

Восени 1998 р. внаслідок руйнівних процесів на фінансових рин ках Росії та Південно-Східної Азії активізувалися негативні тенденції у вітчизняній економіці, знову розпочався спад промислового вироб ництва, інтенсифікувалася девальвація гривні. Негаразди посилюва-лись і через значне збільшення заборгованості держави з виплати зарплат і пенсій, поглиблення платіжної кризи, фінансового стану підприємств та організацій, загострилася ситуація в банківській сис-темі. Збитки банківської системи внаслідок девальвації гривні стано вили у доларовому вираженні 1 млрд дол.

Загострення проблем реформування економіки зумовлювалося не-достатнім ступенем обгрунтованості економічних реформ, повіль ним формуванням правової бази, протистоянням між гілками влади, недосконалим механізмом соціальних компенсацій, зовнішньоеконо мічними прорахунками тощо. У цих умовах виникла необхідність, як про це наголошується у позачерговому посланні Президента Украї-ни Л. Кучми до Верховної Ради України (19 листопада 1998 p.), пере-орієнтувати грошово-кредитну систему та бюджетно-фінансову по­літику на безпосереднє сприяння відновленню виробництва і розвит-ку продуктивних сил.

У березні 1998 p. за змішаною мажоритарно-пропорційною систе мою відбулися чергові вибори до Верховної Ради 14-го скликання. У виборах взяли участь 30 партій та політичних блоків, громадських організацій, але перемогу одержали представники 8 партій, що й виз-начило політичний спектр нового українського парламенту. Станом на 28 травня 1998 р. у Верховній Раді України з урахуванням обраних в одномандатних округах склалася така розстановка політичних сил: фракція Комуністичної партії України - 121 депутат; фракція Народно-демократичної партії - 92 депутати; фракція Народного Руху - 47 депутатів; фракція “Громада” - 39 депутатів; фракція блоку Соціалістичної та Селянської партій - 35 депутатів; фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) - 25 депутатів; фракція Партії зелених України - 24 депутати; фракція Прогресив ної соціалістичної партії України - 17 депутатів. Разом обрано 436 депутатів, з них 400 входять до складу депутатських фракцій.

Згідно з правовими актами Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України триває реформування структурних підрозділів держави. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів (квітень 1996 р.) про реформування органів внутрішніх справ України, у 1998 р. ство рено нову структуру органів МВС - внутрішню контррозвідку, зі складу органів внутрішніх справ країни виведено пенітенціарну сис-тему (створено спеціальний комітет), скорочено штат МВС на 20 %. Активно ведеться боротьба проти злочинних угруповань, але рівень нерозкритих злочинів залишається ще досить високим.

Зусилля Міністерства оборони України були зосереджені на вико нанні Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил на період до 2005 р. У 1998 р. завершився перший етап цього процесу. Збройні сили України налічували 320 тис. військовослужбовців та 100 тис. цивільних осіб, а до кінця 2000 р. - відповідно 310 та 90 тис. Треба визнати, що формування Збройних сил України відбу-вається у складних умовах: через обмежені бюджетні можливості держави в червні 1998 р. Указом Президента України Л. Кучми тим-часово на рік було зупинено військовий призов до Збройних сил.

Незважаючи на збільшення частки малих підприємств у вироб ництві внутрішнього валового продукту (ВВП) з 4,1 % у 1996 р. до 7,6 % в 1998 p., їх роль в економіці держави залишається незначною. В Україні в 1999 р. діяло приблизно 160 тис. малих підприємств, де працювало 8 % населення. За 1998-1999 pp. кількість цих підприємств збільшилася в 1,5 раза, але показники підвищення ролі середнього

класу залишились дуже низькими порівняно з розвиненими країна-ми, де внесок малого бізнесу до ВВП становить 70-80 %.

У 1998 р. кількість фермерських господарств зменшилася на 0,11 %. На 1 січня 1999 р. їх налічувалося 35,5 тис. У користуванні цих гос-подарств було 1,0292 млн га сільськогосподарських угідь. Вони про дали заготівельним організаціям 878 т живого м’яса худоби та птиці, а також 4,4 тис. т молока і молочних продуктів. Однак це дуже малий внесок у постачання продовольства.

Вагомих успіхів домоглися науковці, робітники машинобудівних заводів України у створенні ракети-носія “Зеніт” для участі у Все-світньому проекті супутникового зв’язку “Глобал стар”, зокрема під-приємства “Південне” та “Південмашзавод” розробляли проект за-пуску “Зеніта” з морської платформи.

Однак загалом соціально-економічне становище країни, політич-не життя в 1998 р. характеризується в історії України трагічними по діями, масовими виступами шахтарів, природними катаклізмами.

На шахті ім. Скочинського державної холдингової компанії “Дон-вугілля” 6 квітня 1998 р. внаслідок вибуху газу метану загинуло 63 шахтарі.

Шахтарі західного Донбасу в червні того ж року здійснили майже 500-кілометровий піший марш до Києва, вимагаючи від уряду по ліпшення стану справ у вугільній галузі, ліквідації заборгованості із заробітної плати.

На початку листопада 1998 р. на Закарпатті внаслідок великої по вені загинуло 18 людей, зруйновано 2655 будинків, а 2800 будівель потребують капітального ремонту. Стихія завдала збитків області на суму 584 млн грн, а збитки населення перевищують 57 млн грн.

Як і в 1998 p., Державний бюджет 1999 р. був прийнятий Вер ховною Радою в останній день року після досягнення консен сусу зі спірних положень. Доходи бюджету встановлено в розмірі 23,895 млрд грн, витрати визначено в розмірі 25,135 млрд грн. Дефі-цит Державного бюджету становив 1 % ВВП (1,24 млрд грн). Порів няно з 1998 р. доходи і витрати збільшились (у 1998 р. доходи стано вили 21,1 млрд грн, витрати - 24,5 млрд грн), набагато зменшився дефіцит (у 1998 р. він дорівнював 3,5 млрд грн). У Державному бюд-жеті 1999 р. було заплановано істотне збільшення витрат на охорону здоров’я (530 млн грн) й освіту (1,8 млрд грн), соціальний захист і соціальне забезпечення (2,2 млрд грн), потреби національної оборо ни (1,7 млрд грн), забезпечення безпеки держави (1,65 млрд грн).

Перша половина 1999 p. була багата на різноманітні події, що да-ють уявлення про економічне становище України, особливості її со ціально-політичного розвитку напередодні президентських виборів, а також характеризують систему міжнародних відносин, яка домі-нуватиме на початку третього тисячоліття.

На початку 1999 р. було оприлюднено стратегічний документ, під-готовлений Кабінетом Міністрів України - програму “Україна-2010”. Мета цієї програми - максимально підвищити рівень життя населення республіки. Так, програмою заплановано підвищити се-редній рівень заробітної плати до 60 %, збільшити загальний обсяг інвестицій в економіку України до 2005 р. до 60 млрд дол., а у 2010 р. -до 140 млрд дол. Причому частка іноземного капіталу не повинна перевищувати 25 млрд дол. Програма “Україна-2010” має три основ ні напрямки: оздоровлення підприємств, досягнення економічної ста-більності, структурні зміни в економіці. Програмою також передба-чено збільшення середньої тривалості життя громадян України з 67 до 70 років. Як відомо, останніми роками спостерігається зменшення чисельності населення України. На 1 жовтня 1999 р. населення Украї-ни 49,8 млн осіб, міське - 33,8 млн, сільське - близько 16 млн осіб (у 1998 р. -відповідно 50,3 млн, 34,11млн і 16,16 млн осіб).

У перші місяці 1999 р. в Україні тривало падіння промислового ви робництва. За січень - березень 1999 р. промисловими підприєм-ствами вироблено продукції на 15,2 млрд грн, що на 2 % менше по рівняно з аналогічним періодом 1998 р. Обсяги промислового вироб ництва зменшились у 16 із 25 регіонів України, зокрема в хімічній і нафтохімічній промисловості - на 16,7 %, у промисловості будівель-них матеріалів - на 11 %, у машинобудуванні та металообробці -на 8 %. У лютому 1999 р. в Україні не працювало 17,9 % підприємств. Загальні обсяги промислового виробництва за перші 4 місяці 1999 р. порівняно з відповідним періодом 1998 р. зменшились на 2,7 %.

У першому кварталі 1999 р. ВВП зменшився на 4,2 %, що виходить за межі прогнозованого рівня розвитку економіки республіки в 1999 р. Однак уряду і Національному банку України вдалося втримати ста-більність гривні й знизити рівень інфляції. На початок 1999 р. рівень інфляції становив 2,5 %, у лютому - 1 % порівняно з 1,5 % у січні. При цьому ціни на продовольчі товари зросли на 1,8 %. Майже на 16 % зменшилась заробітна плата у січні 1999 р. порівняно з груднем 1998 p., причому в сільському господарстві - на третину, а у про­мисловості - на 13,4 %. У 1999 р. понад 60 % селян мали доходи,

нижчі за офіційну межу бідності: місячний дохід 14 % селян не переви-щував 10 грн, лише 8,6 % - понад 100 грн. Своєчасно заробітну пла-ту одержували тільки 30 % працюючих в Україні. На квітень 1999 р. за-боргованість із заробітної плати становила 6,6 млрд грн. Причому 60 % заборгованості припадало на позадержавну сферу. Станом на

1 квітня 1999 р. загальна сума заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій, матеріальної допомоги становила 11 млрд грн.

Станом на 1 квітня 1999 р. кількість безробітних в Україні стано вила 1,6 млн осіб. За прогнозами Міністерства праці й соціальної політики до кінця 1999 р. кількість безробітних мала перевищити

2 млн осіб.

Бюджет країни має великий дефіцит, що зумовлено відсутністю достатніх валютних джерел для обслуговування зовнішнього і внут-рішнього боргів. Зовнішня заборгованість України на 1 березня 1999 р. становила 11,2 млрд дол. Однак попри це Україна продовжу-вала позичати гроші. У вересні 1998 р. МВФ і Україна уклали три-річну угоду про підтримку економічної програми українського уря-ду на 1998-2001 pp. на загальну суму 2,25 млрд дол. Згідно з цією угодою у березні 1999 р. Україна одержала черговий транш на суму 153 млн дол. У тому ж році Україна повинна була повернути 2,2 млрд дол. за іноземні кредити. Станом на квітень 1999 р. кожний житель України заборгував МВФ приблизно 70 грн. На виконання умов зга-даної угоди з 1 квітня 1999 р. було підвищено тарифи за електроенер-гію та природний газ відповідно на 20 та 25 %, а з 1 травня у 14 регіо нах України було введено 90-відсоткову оплату житлово-комуналь-них послуг.

У лютому 1999 р. після стабілізації рівня інфляції було встановле-но нові параметри валютного коридору: 3,4-4,6 грн за 1 дол., як пе редбачалося Державним бюджетом. В Україні економічна криза па-діння розгорталася на тлі мікрорівня економіки. З її наслідками сти-кається кожен мешканець України. Неплатежі між підприємствами, невиплата заробітної плати, безробіття, низькі доходи бюджету й розвал соціальної сфери, падіння національної валюти й виробниц-тва стали основними ознаками економічної кризи. Про причини цієї кризи свідчать дані соціологічного опитування, здійсненого напри-кінці квітня 1999 р. Українським інститутом соціальних досліджень та Центром “Соціальний моніторинг”. На запитання: “Які ви бачите основні недоліки діяльності влади у сфері економіки?”, респонденти відповіли так: нездатність боротися з безробіттям - 66 %, некомпе-

тентність влади в питаннях економіки - 62 %, відсутність уваги до проблем села та агропромислового комплексу - 52 %, відсутність підтримки вітчизняного виробника - 52 %, невиправдано високий рівень податків будь-якої економічної діяльності - 51 %, недостатня підтримка розвитку великих підприємств - 48 %, недостатня під-тримка малого підприємництва - 31 %, недостатні зусилля в розвит-ку економічних зв’язків з Росією - 31 %.

За розвитком людського потенціалу Україна посідає 102 місце у світі, про що йдеться в доповіді “Про розвиток людини у 1998 p.”, підготовленій на замовлення Програми розвитку ООН. В 1997 р. Ук-раїна посідала 95-те місце. У документі зазначається, що в такій си-туації перебуває не тільки Україна, а й інші держави з перехідною економікою.

У першій половині 1999 р. до економічних труднощів додалися при-родні катаклізми. Так, у селі Костинці Чернівецької області 18 квітня 1999 р. величезний зсув на площ! 5 км²знищив 40 житлових будинків і частково зруйнував 65, в окремих районах Закарпатської області значних руйнувань завдала повінь. Багато фінансових витрат по трібно також для ліквідації наслідків катастрофи і закриття Чорно бильської АЕС, фінансування проекту “Укриття”. Останніми рока-ми на Чорнобиль припадало 5-7 % витрат Державного бюджету. За 1992-1998 pp. витрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської ката-строфи перевищували 5 млрд дол.