Бюджет місцевий – бюджет адміністративно-територіальної одиниці держави, яка підпорядковується місцевим органам влади.

Бюджетна децентралізація – процес передачі частини прав, компетенції, відповідальності й фінансових ресурсів у бюджетній сфері від центральної влади на користь місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування. Наслідком Б.д. є збільшення частки місцевих бюджетів у доходах і витратах зведеного (консолідованого) бюджету.

Бюджетна класифікація – групування доходів і видатків бюджетів усіх рівнів за однорідними ознаками. Розробляється Кабінетом Міністрів України і затверджується Верховною Радою України.

Бюджетна позичка – кошти, що надаються на принципах строковості і поворотності з Державного бюджету України місцевим бюджетам, а також з місцевих бюджетів нижчого рівня для покриття тимчасових касових розривів при їх виконанні.

Бюджетна резолюція – нормативний документ, який приймається Верховною Радою України. Бюджетна резолюція в загальному вигляді окреслює пріоритети бюджетної політики держави на наступний період. Вона є орієнтиром для Уряду України при розробці проекту державного бюджету і для Верховної Ради України при розгляді бюджету і законів, що впливають на доходи і видатки державного бюджету. Верховна Рада України приймає бюджетну резолюцію на наступний рік не пізніше 1 липня поточного року. Питання розробки та прийняття бюджетної резолюції регулюються Регламентом Верховної Ради України.

Бюджетна система – заснована на економічних відносинах і юридичних нормах сукупність усіх видів бюджетів країни. До складу Б.с. України входять Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.

Бюджетне право – сукупність юридичних норм, які визначають компетенцію центральних і місцевих органів державної влади і державного управління із складання, розгляду, затвердження та виконання бюджету.

Бюджетне регулювання – процес збалансування (вирівнювання) доходів і витрат бюджетів різних рівнів, що входять до бюджетної системи по вертикалі і по горизонталі. Вирівнювання бюджетної системи по вертикалі означає збалансування доходів і витрат, з одного боку, Державного бюджету України, з іншого – місцевих бюджетів у сукупності по всіх їх рівнях (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь, міста, райони у містах, села і селища). Вирівнювання по горизонталі означає збалансування доходів і витрат між так званими “бідними” й “багатими” територіями.

Бюджетне самофінансування – форма, спосіб забезпечення дохідної частини бюджету дохідними джерелами; забезпечення дохідної частини бюджету відповідно до обов’язків і потреб органу місцевого самоврядування коштами за рахунок фінансових ресурсів, які він самостійно мобілізує на відповідній території.

Бюджетне фінансування – надання в безповоротному порядку коштів з бюджету господарюючим суб’єктам для повного або часткового покриття їх витрат.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами. Є два показники, які визначають рівень Д.б.: співвідношення частки видатків, які не забезпечуються доходами, й усіх видатків у процентах та співвідношення частки видатків, які не забезпечуються доходами, й обсягів валового національного продукту (ВНП) у процентах.

Бюджетний механізм – сукупність конкретних форм бюджетних відносин, методів мобілізації і витрачання бюджетних коштів; складник фінансового механізму.

Бюджетний процес – встановлений законодавством порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, що входять до бюджетної системи. Порядок контролю за виконанням бюджетів, а також звітів про їх виконання.

Бюджетний рік – час (12 місяців), протягом якого відбувається виконання затвердженого бюджету.

Бюджетний розпис – розподіл доходів і видатків бюджету по розподілах бюджетної класифікації; головний документ, на основі якого здійснюється виконання бюджету, тобто забезпечується надходження доходів і фінансування видатків.

Бюджетний устрій – побудова бюджетної системи, її поділ на окремі види бюджетів на основі державного і територіального устрою країни; система принципів організації бюджетної системи та взаємозв’язків її окремих ланок.

Бюджетні асигнування - кошти державного і місцевих бюджетів, виділені на розвиток народного господарства, фінансування соціально-культурних заходів, оборону держави і утримання органів державної влади та управління.

Бюджетні видатки — затрати, які виникають у зв'язку із виконанням державою своїх функцій. Виражають економічні відносини, на основі яких відбувається процес використання централізованого фонду грошових коштів держави за різними напрямками.

Бюджетні доходи — частина централізованих фінансових ресурсів держави, необхідних для виконання її функцій; виражають економічні відносини, які виникають у процесі формування бюджетних фондів і надходять у розпорядження органів державної влади.

Бюджетні ресурси — грошові кошти, які надходять до державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, міс­цевих бюджетів; основний складник фінансових ресурсів країни.

Валовий внутрішній продукт – узагальнений економічний показник, розраховуваний у системі національних рахунків (СНР), який оцінює остаточні результати поточного виробництва в країні за певний проміжок часу. Являє собою суму доданої вартості, створеної у виробничій і невиробничій сферах, та спожитого основного капіталу у вигляді амортизації.

Валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економі­чній зоні, так і за її межами. Визначається як різниця між виручкою від реалізації та матеріальними і прирівняними до них витратами.

Валовий національний продукт - узагальнений економічний показник, який оцінює кінцеві результати поточної діяльності національної економіки за певний проміжок часу.

Валові витрати підприємства — сума будь-яких витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купуються або виготовляються підприємством для їхнього подальшого використання у власній господарській діяльності.

Валюта - 1) грошова одиниця країни;

2) тип грошової системи, що діє в країні (золота, срібна, паперова);

3) іноземні гроші, також векселі, чеки тощо, які використовуються у міжнародних розрахунках (іноземна В.).

Валютна виручка -іноземна валюта, виручена від експорту товарів і послуг.

Валютна інтервенція – втручання центрального банку в операції на валютному ринку для впливу на курс національної валюти. Здійснюється шляхом купівлі-продажу іноземної валюти: щоб підвищити курс національної валюти, центральний банк продає іноземну валюту, а щоб знизити його – скуповує. В.і. є складовою частиною валютної політики держави і здійснюється за рахунок офіційних золото-валютних резервів або за рахунок міжбанківського кредиту за системою “своп”.

Валютне регулювання - державне правове регулювання операцій з іноземною валютою і міжнародних розрахунків.

Валютний курс – ціна грошової одиниці і національної валюти, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Валютні рахунки – рахунки юридичної особи в іноземній валюті, на які надходять платежі від іноземних контрагентів, валютні кошти, одержані у кредит.

Валютні фонди — валютні кошти органів місцевого самовряду­вання, які формуються на основі порядку, встановленого законодавс­твом України, не включаються до складу місцевого бюджету і витрачаються на цілі, визначені місцевою владою. Кошти В.ф. знаходяться на спеціальних валютних рахунках органів місцевого самоврядування.

Вартість – економічна категорія, що виражає втілену і уречевлену суспільно необхідну працю. Існує в умовах товарного виробництва. Формою грошового вираження В. є ціна.

Вексель – письмове боргове зобов’язання суворо встановленої законом форми, що видається позичальником кредитору і дає останньому право вимагати від позичальника сплати до визначеного терміну суми грошей, вказаної у ньому; елемент комерційного кредиту.

В. переказний – письмовий наказ держателя такого векселя, адресований векселедавцю, про виплату суми грошей третій особі в зазначений строк (шляхом індосаменту).

В. простий – письмове просте зобов’язання векселедавця про виплату суми грошей власникові векселя у зазначений строк.

В. товарний – вексель, емітований покупцем товарів.

В. фінансовий – вексель, емітований банком .

Видатки місцевих бюджетів – кошти, які спрямовуються відповідними місцевими органами влади на фінансування заходів з метою забезпечення покладених на ці органи функцій. В. м. б. поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки – це видатки на фінансування діючої мережі підприємства, закладів і установ, що знаходяться у власності місцевого самоврядування, а також на заходи соціального захисту і соціального забезпечення населення. Видатки розвитку – це витрати місцевих бюджетів на інвестиційні програми і капітальні вкладення.

Видатки розвитку – витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, таких як фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов’язані з розширеним відтворенням.

Виконання місцевого бюджету – процес забезпечення доходів бюджету та його видатків, який здійснюється місцевим органом державної виконавчої влади, а також виконавчим органом місцевого самоврядування.

Відрахування — платежі до бюджету та державних цільових фон­дів, які мають повне (за використанням) або часткове (за змістом) цільове призначення. Встановлюються на певні цілі з визначенням джерела сплати або від певного вартісного показника.

 

Відшкодування податку — повернення платникам коштів, сплачених у вигляді податків. В Україні відшкодування проводиться з податку на додану вартість у випадках, передбачених податковим законо­давством.

Вільні бюджетні кошти — додаткові кошти, що утворюються в процесі виконання бюджету і не затверджуються у складі доходів і видатків бюджету.

Внески страхові — відрахування до Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України.

Виручка від продажу (реалізації) – сума коштів, яка фактично одержана тим чи іншим способом (шляхом безготівкових або готівкових розрахунків, через залік або бартер) підприємством за відвантажену (відпущену) продукцію, виконані роботи, надані послуги.

Витрати виробництва – сукупні витрати підприємства, які складають собівартість продукції.

Власні оборотні кошти – частина власних фінансових ресурсів підприємства, яка призначена бути джерелом створення його оборотних активів.

Власні основні кошти – частина власних фінансових ресурсів підприємств, яка призначена бути джерелом його основних засобів.

Господарський договір – згода між підприємствами (організаціями) про встановлення господарчих прав та зобов’язань.

Грошовий ринок – сектор чи частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (на строк до одного року). Цей ринок обслуговує рух оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення.

Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Основними суб’єктами Г. р. виступають комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ. Інструментами служать на Г. р. скарбницькі і комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акценти.

Ціною “товару”, що продається і купується на ринку є позичковий процент. Рівень проценту на Г. р. є базовим для визначення проценту на всьому ринку позичкових капіталів, і регулювання його виступає важливим елементом всієї грошово-кредитної системи.

Дебітор — юридична або фізична особа, яка має заборгованість даному підприємству, організації чи закладу.

Девальвація — зниження в законодавчому порядку офіційного курсу національної валюти щодо іноземної. Здійснюється у випадках, коли встановлений валютний курс не відповідає реальному співвідношенню купівельних можливостей різних валют.

Девізи — платіжні засоби (частіше в іноземній валюті) — чеки, акредитиви, векселі, іноземні банкноти, за допомогою яких здійснюються міжнароднірозрахунки.

Декларація митна — документ, що містить відомості про пере­міщення через кордон вантажів, цінностей, валюти. Оформляється відповідно до вимог національного законодавства. Заповнюється юридичними та фізичними особами. Містить відомості про кіль­кість товарів та їх ціну. Предмети, не зазначені в Д. м., тобто прихо­вані від митного контролю, підлягають конфіскації.

Декларація податкова — офіційна заява юридичної або фізич­ної особи, яка сплачує податки, про розміри її доходу, майна тощо за минулий період у вигляді засвідченого письмового документа. Свідоме перекручування даних Д. п. тягне за собою юридичну та економічну відповідальність.

Декларування — подання платником податків відомостей про обсяги об'єкта оподаткування та інших даних, необхідних для ви­значення суми податку.

Декларування податків — офіційне подання платником подат­ків податкової декларації.

Депозит — 1) кошти або цінні папери (акції, облігації), що їх розміщують для зберігання в кредитних установах (банках); 2) гро­шова сума (або цінні папери), яка вноситься боржником для переда­чі кредитору.

Державна податкова інспекція — структурний підрозділ у складі державної податкової адміністрації, який організує й контролює процес надходжень податків у бюджет і забезпечує дотримання податкового законодавства.

Державна податкова служба — підпорядкований Урядові України орган, до складу якого входять Головна державна податкова адміністрація України і державні податкові адміністрації областей, районів, міст і районів у містах. Основні завдання Д. п. с. полягають у забезпеченні дотримання законодавства про податки, повному облі­кові всіх платників податків та інших обов'язкових сплат до бюджету, у здійсненні контролю, перевірці правильності їх обчислення та своєчасності перерахувань.

Державнареєстрація – документ, який підтверджує право підприємства або громадянина займатися підприємницькою діяльністю.

Державне казначейство України —- утворене Указом Прези­дента України «Про державне казначейство» від 27 квітня 1995 р. №335. Положення «Про Державне казначейство» затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 31 липня 1995 р. Організує і контролює виконання Державного бюджету України веде облік касового виконання державного бюджету, здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та інші функ­ції. У частині стосунків з місцевими бюджетами на Державне казна­чейство покладені обов'язки розподілу між державним бюджетом і бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов’язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України.

Державне мито — платіж, що справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного характеру уповноваженими на те державними органами й перераховується ними в бюджет.

Державне регулювання – форма цілеспрямованого впливу держави через систему економічних, правових, адміністративних методів з метою забезпечення або підтримки тих чи інших економічних процесів, створення сприятливих умов для розвитку усіх інституціональних одиниць.

Державне соціальне страхування – гарантована державою система матеріального забезпечення в старості або при втраті працездатності.

Державний борг — сума заборгованості держави по кредитних операціях. Залежно від ринку розміщення, валюти, в якій випущені позики, та ін. Д. б. може бути внутрішній і зовнішній. Залежно від строку погашення — капітальним або поточним. Має економічно обгрунтовані межі. Величина Д. б. характеризує стан економіки і фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур.

Державний бюджет України — грошові відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами з приводу перерозподілу національного доходу (частково і національного багатства) у зв'язку із формуванням і використанням бюджетного фонду держави, призначеного для фінансування народного господарства, нематеріальної сфери, задоволення соціальних та інших потреб суспільства (оборона, управління, покриття державного боргу тощо). Складається, затверджується та виконується центральними органами державної влади України.

Державний внутрішній борг України — строкові боргові зо­бов'язання Уряду України в грошовій формі. Гарантується всім майном, що перебуває у загальнодержавній власності. Складається із заборгованості минулих років і заборгованості, що виникає за бор­говими зобов'язаннями Уряду України. До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зо­бов'язання у грошовій формі, а також одержані ним кредити.

Державний зовнішній борг — сума заборгованості держави ін­шим державам і фінансовим інститутам. Виникає у зв'язку із бю­джетним дефіцитом.

Державний кредит — грошові відносини, що виникають у держави із юридичними та фізичними особами у зв'язку із мобілізацією тимчасово вільних грошових коштів у розпорядження органів державної влади, які призначені для фінансування державних витрат; форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Д. к. має строк повернення і ціну в формі процентів. Буває внутріш­нім і зовнішнім.

Державний пенсійний фонд України — самостійна фінансово-банківська система, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення на території всієї держави. Формується за рахунок обов'язкових страхових внесків (у процентах до фонду оплати праці) підприємств, громадян-підприємців, працюючих громадян. Кошти фонду використовуються на виплату пенсій за віком, за інвалідністю, інших пенсійних виплат.

Державний фонд сприяння зайнятості населення — спеціальний фонд, створений з метою фінансування передбачених програмами зайнятості населення заходів щодо: професійної орієнтації населення, професійного навчання вивільнюваних працівників і
безробітних, сприяння їх працевлаштуванню, виплати допомоги по безробіттю, організації додаткових робочих місць Відрахування до цього фонду складають 1% від фонду оплати праці.

Державні фінанси — центральна підсистема фінансової системи, через яку здійснюється вплив держави на економічний і соціальний розвиток країни. За економічною сутністю Д. ф. — це грошові відносини з розподілу та перерозподілу вартості ВВП, пов'язані з формуванням і використанням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств, призначених на цілі розширеного відтворення, задоволення соціально-культурних та інших потреб суспільства. До складу Д. ф. входять бюджети різних рівнів державного управління, позабюджетні спеціальні фонди, державний кредит і фінанси державних підприємств та організацій.

Державні цільові фонди — фонди, які створені відповідно до законів України, формуються за рахунок податків і зборів з юридичних та фізичних осіб.

Депозит — внесок убанк або віншу кредиту установу для зберігання або одержання грошової винагороди (відсотків).

Дефіцит — 1) нестача грошей, товарів або послуг, необхідних для збалансування факторів виробництва, кредитів споживання; 2) збиток, перевищення витрат над прибутками, заборгованості над активами

Джерело сплати податку — доходи юридичних і фізичних осіб, за рахунок яких сплачується податок.

Дивіденди — платіж, який провадиться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав емітованих цією юридичною особою, у зв'язку з розподілом частина її прибутку.

Дисконт – знижка. 1) різниця між ціною в даний момент і ціною на момент покриття або ціною номіналу цінного паперу; купівля фінансового інструменту до моменту його покриття за ціною, меншою за номінал. 2) Відхилення в бік зменшення від офіційного курсу валюти.

Довготерміновий кредит — кредит на капітальні вкладення на термін трьох років і більше.

Договір кредитний — двосторонній юридичний документ між комер­ційним банком і підприємством-позичальником про одержання та сплату кредитів і процентів за користуваннями ними.

Договірна дисципліна — встановлений законом порядок взаємодії між
суб'єктами ринкових відносин стосовно точного виконання господарських
договорів.

Додана вартість – вартість, створювана працею найманих робітників понад вартість їх робочої сили.

Дотація — (від лат. dotatio — дарунок, пожертва) — кошти, що безповоротно передаються з Державного бюджету місцевим бюд­жетам або з місцевих бюджетів вищого рівня — місцевим бюджетам нижчого рівня для збалансування їх доходів і витрат.

Доходи місцевих бюджетів — кошти, що надходять до відповідних місцевих бюджетів у розмірах і порядку, встановлених законом. Включають у себе власні або закріплені доходи, відрахування від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції та інші трансферти. Розрізняють Д. м. б. податкові й неподаткові.

Економічна криза — одна з глибоких проблем сучасності, яка проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки науково-технічного прогресу, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Економічне співробітництво — група країн, які об'єдналися для досягнення спільної мети в справі регулювання міжнародної торгівлі. Прикладом може служити Європейське економічне співтовариство (ЄЕС).

Експорт — продаж фірмою своїх товарів в іншу країну з використанням послуг належних маркетингових посередників (непрямий експорт) або шляхом самостійних маркетингових операцій (прямий експорт).

Елементи податку — складники податку, до яких належать: суб'єкт (платник) податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, податкова ставка, джерело сплати податку і податкова квота.

Емісія — виготовлення і випуск в обіг банківських і казначейських білетів, паперових грошей і цінних паперів і розміщення їх серед інвесторів.

Емітент — установа чи підприємство, що здійснює емісію (випуск цінних паперів).

Євровалюта – кошти в іноземній валюті, що нагромадились у банках європейських країн і використовуються для розрахунків за межами країн-емітентів цієї валюти.

Євровалютний ринок — міжнародний ринок короткострокових та середньострокових кредитів. Базується на кредитних операціях, які здійснюються з національною валютою за межами країни. «Євро» не означає, що ринок обмежений кордонами Західної Європи, а свідчить про знаходження валюти (долар, марка, ієна, eur) на рахунку закордонних банків, які використовують її для надання кредитів. В основі кредитної діяльності лежать євровалютні депозити. Резиденти однієї країни розміщують гроші на рахунок іншої з метою отримання вищої процентної ставки.

Єврокредити – міжнародні позики, що надаються великими комерційними банками за рахунок ресурсів євровалютного ринку. Як правило, такі позики організують консорціуми банків на строк від 2 до 10 років з плаваючими процентними ставками.

Єврооблігації — цінні папери, які приносять проценти. Суб'єкти, які їх випускають (посередники та покупці), не є резидентами країни, валюта якої використовується при емісії. Обсяг випуску Є. 1998 р. становив 177,2 млрд. дол. Процент на них може бути фіксованим або «плаваючим», останній підвищує їх привабливість в умовах інфляції. Випускаються також Є., які можуть бути конвертовані в акції або мають варант на купівлю акцій компанії. (Варант — запорука — означає, що власнику облігації надано право протягом певного часу купувати додаткові облігації чи акції за обумовленою ціною.) Часто Є. випускаються в двовалютному варіанті й в одній
валюті з правом конверсії в іншу.

Європейський міжнародний ринок позичкового капіталу (ЄМРПК) – міжнародний ринок, на якому операції здійснюються в євровалютах. Позики беруть переважно транснаціональні монополії, які потребують кредитів для фінансування капіталовкладень в різних країнах, а також держави, що мають дефіцитні платіжні баланси; кредитори – приватні комерційні банки; що здійснюють міжнародні кредитні операції в іноземних валютах (євродоларах).

Забезпечення кредиту — товарно-матеріальні цінності і витрати на виробництво, які є заставою повернення боржником одержаних у позичку коштів та сплати ним відсотків за кредит.

Загальнодержавні податки — податки, які встановлюються органами законодавчої влади й обов'язкові для справляння на всій території держави.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Законодавство податкове — сукупність законодавчих актів, які встановлюють і регулюють справляння податків, зборів і податкових платежів.

Закріплені (власні) доходи — доходи, які повністю або на основі
фінансового відсотка на постійній чи довготривалій основі у встановленому законом порядку надходять до відповідного місцевого бюджету.

Застава — засіб забезпечення зобов'язань. 3. виникає з договору чи закону Предметом 3. може бути майно або майнові права.

Затвердження місцевого бюджету — процес розгляду та прийняття рішень щодо введення в дію бюджету представницьким органом місцевого самоврядування.

Захищені статті бюджету — статті видатків бюджету, які не підлягають секвестру видатків у випадку невиконання дохідної частини бюджету.

Збитки — витрати матеріальних та грошових ресурсів підприємств, об'єднань, організацій, громадян у результаті перевищення витрат на виробництво і збут продукції над виручкою від її реалізації, тобто перевищення витрат над доходами, а також неефективного господарювання та недоліків у ціноутворенні.

Збори — платежі юридичних і фізичних осіб, встановлені у твердих розмірах, за надання певних прав чи послуг або на відшко­дування окремих видатків бюджету.

Зведений (консолідований) бюджет України — сукупність усіх бюджетів (Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів), що входять до бюджетноїсистеми України по доходах і видатках.

Знос основних засобів — поступове перенесення вартості засобів праці на продукт, що виробляється з їх участю; елемент виробничих витрат у вигляді амортизаційних відрахувань.

Імпорт — ввезення до країни іноземних товарів із-за кордону для продажу їх або використання в цій країні.

Інвестиції — довгострокові вкладення капіталу (в країні або за кордоном) в підприємствах різних галузей народного господарства. Повністю зосереджені на одержанні прибутку. Державні І. можуть здійснюватися з метою регулювання розвитку економіки. Вони фінансуються за рахунок податків, прибутків державних підприємств, емісії внутрішніх позик уряду. Джерелом фінансування приватних вкладів є власні засоби компаній (нерозділений прибуток, зокрема амортизаційні та інші фонди), залучені зовнішні засоби, отримані від продажу акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також довгострокові кредити та займи. Рівень І. залежить від значних коливань і динаміки росту економічної системи, а також від неекономічних факторів: розвитку техніки, характеру проведення державної політики.

Інвестиційний клімат — рівень досягнення потенційних мож­ливостей вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб здій­снювати Інвестиції у формі коштів, цільових банківських вкладів паїв, акцій та Інших цінних паперів, рухомого та нерухомого майна майнових прав, ноу-хау, досвіду та інших інтелектуальних цінностей, права користування землею та іншими природними ресурсами.

Індексація – підвищення або зниження цін, заробітної плати, вартості майна, процентних ставок тощо залежно від змін певного індексу.

Індекс цін — показник динаміки цін, якийхарактеризує рівень цін на товари і послуги у порівнянні з рівнем цін за період, який взято за базу.

Інновація — (англ. innovation) — процес, орієнтований на створення, розвиток і якісне вдосконалення нових виробів, технологій, організаційних форм. Характеризується новими формами інтеграції науки, техніки, виробництва І передбачає участь різних організацій і відомств; нововведення, впровадження нових ідей, технологій, видів продукції тощо у виробництво, управлінську діяльність.

Інфляція — порушення процесу суспільного виробництва, що проявляється у переповненні сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарства і їх знеціненні. І. знижує рівень життя населення, загострює економічні та соціальні суперечності. Діапазон коливання рівнів інфляції досить широкий, але в ньому можна чітко визначити певні інтервали, де І. виконує стимулюючу функцію. Світовий досвід успішного проведення трансформацій­них реформ у таких країнах як Німеччина, Японія, Китай, Чехія, Словаччина та інші дає можливість виділити ці інтервали. Так, коли І. знаходиться в інтервалі від 1,1 до 4,7% на рік, вона максимально стимулює економічне зростання. Коли типи І. переходять межу 4,7%, темпи економічного зростання починають знижуватися. Коли інфляція сягає 25 — 45%, економічне зростання припиняється, йому на зміну приходить стагнація і спад виробництва, який поглиблює­ться в міру зростання темпів інфляції. Тому при виборі довгостро­кової стратегії економічного розвитку необхідно орієнтуватися на рівень І. 2—5%,а при вирішенні тактичних питань економічних пе­ретворень її темпи можуть підвищуватися до 15—20%.

Інфраструктура – сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, та невиробничу сфери економіки з метою створення основи для нормальної діяльності головних галузей матеріального виробництва та розвитку продуктивних сил країни.

Казначейська система касового виконання бюджету — система касового виконання державного бюджету, яка забезпечується казначейством. При К. с. к. в. б. всі платежі, які надходять до Державного бюджету України, зосереджуються у спеціальній системі каз­начейських кас і концентруються на єдиному рахунку Державного казначейства. В окремих країнах касове виконання місцевих бюджетів також покладається на Державне казначейство. Так, у Франції бюджетні доходи органів місцевого самоврядування знаходяться на рахунках казначейства.

Казначейські зобов'язання — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання доходу.

Камеральна (попередня) перевірка — перевірка правильності розрахунків платників із бюджетом у податковій інспекції на підставі
поданих декларацій, звітів і розрахунків.

Капітал — вклад в активи власні та позичені фінансові ресурси суб'єктів підприємницької діяльності.

Капітальний ремонт — спосіб відтворення основних засобів, що полягає в заміні зношених машин і обладнання, конструктивних частин будівель і споруд. На підприємствах К.р. фінансується як елемент витрат на виробництво (в законодавче встановлених межах) І за рахунок інших джерел через приріст балансової вартості основних засобів.

Капітальні вкладення — витрати, спрямовані на відтворення зношених і створення нових основних засобів у виробничій та невиробничійсферах

Касове виконання місцевого бюджету — організація та здійс­нення прийому, зберігання і видачі бюджетних коштів, ведення об­ліку і звітності в процесі виконання місцевого бюджету. В Україні К. в. м. б. здійснюється територіальними відділеннями Національного банку України, а в таких адміністративно-територіальних одиницях, де цих відділень нема, — іншими уповноваженими банками.

Класифікація податків — групування податків за певними ознаками.

К. п. за формою оподаткування — прямі й непрямі.

К. п. за економічним змістом об'єкта оподаткування — податки на доходи, споживання і майно.

К. п. за спрямуванням — податки, сплачувані до державного бюджету; податки, сплачувані до місцевих бюджетів; змішані податки; податки, з яких формуються спеціальні позабюджетні фонди.

К. п. за складовими ціни, на які відносять податки — податки, що сплачують з прибутку; податки, що відносять на витрати виробництва; акцизи.

К. п. за співвідношенням між ставкою податку та величиною доходу — прогресивні, регресивні та пропорційні податки.

К. п. за способом стягнення — розкладні й окладні.

К. п. за суб'єктом оподаткування — податки, які сплачують юридичні особи та громадяни.

Компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів — пере­лік повноважень і обов'язків місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування різних рівнів у сфері складання, затвердження і виконання місцевого бюджету, у бюд­жетному процесі, утворенні позабюджетних, цільових, резервних і валютних фондів, запровадженні місцевих податків і зборів, залученні фінансово-кредитних ресурсів тощо

Контроль за виконанням місцевого бюджету — контроль, здійснюваний представницьким орга