Трансформації політичного режиму в повоєнній Україні.

Перемога над фашистською Німеччиною довела дієвість і ефективність сталінської тоталітарної моделі держави. Тому в повоєнні роки відбувається консервація тих рис радянської політичної системи, що зформувались в 20-30х рр.

Відбудова партапарату в Україні. Чисельність КПУ зростає і на 1950 р. складає 700 тис. чол. На чолі партії в зазначений період стояли М. Хрущов, Л.Каганович, Мельников в другій половині 1940-х рр. відновлюються процеси партійних чисток (в 1947 р. Л.Каганович звільнив з посад біля 60 % партійних керівників обласного і районного рівня, виключено з партії 3%).

Боротьба з космополітами. Розгортається з кінця 1948 р. Жертвами стають представники єврейської культури в Україні. Феввер і Квітко - розстріляні в 1952 р.

Сталінські ідеологічні кампанії 40— 50-х рр. дорого обійшлись українській культурі, науці, всьому суспільству, негативно відбившись, на духовному і моральному його стані, на творчій долі багатьох людей.

36. Україна в період тимчасової лібералізації суспільно-політичного і економічного життя в СРСР (сер 50-сер 60-их рр)

Смерть керівника радянської держави Й.Сталіна (1953 р.), призвела до початку деформації сталінської тоталітарної моделі суспільства. В історичній науці цей складний і багатовекторний процес отримав назву десталінізації та лібералізації. На початку він включав:

1. Перехід від одноосібного до колегіального управління партією та державою.

2. Часткову децентралізацію всієї вертикалі влади.

3. Відмову від репресій як головного методу управління.

В УРСР лібералізація розпочалась зі зміни акцентів в національній політиці партії. Зокрема:

- припиняється кампанія проти націоналізму;

- уповільнюються процеси русифікації;

- збільшується частка національних кадрів в вищих партійних та державних органах (першим секретарем ЦК КПУ призначено українця О.Кириченка)

Лібералізація найперше зачепила сферу державного управління:

1) Розширено права союзних республік (фінансово-бюджетні права, права у питаннях поточного і перспективного планування, матеріально-технічного забезпечення, будівництва, використання капіталовкладень та ін.)

2) Збільшено народне представництво в органах державної влади (в Україні у 1961 р. до місцевих Рад було обрано народних депутатів на 15 % більше, ніж у грудні 1950 р. - 390 тис.).

Зміни в політичній системі призвели до структурних змін в суспільній свідомості і настроях населення України, які посилювались з масовим поверненням політв’язнів і реабілітаційними процесами. Поступово суспільство почало звільнятися з-під ідеологічного диктату партії. Це позначилось появою опозиційних та напівопозиційних рухів, які увійшли в історію радянського періоду України як дисиденство (рух незгодних). В Україні дисидентський рух було започатковано у середині 50-х рр. Перші дисидентські організації:

1. Українська робітничо-селянська спілка (УРСС). Створена Л. Лук'яненком у 1959 р.

2. Об'єд­нана партія визволення України (1953—1959).

3. Український національний комітет (УНК).

4. Український національний фронт (УНФ) та ін.

Найбільш відомі дисиденти: В. Чорновіл, В. Мороз, М. і.Б. Горині, Ю. Бадзьо, І. Гель та ін.

Особливості дисидентського опозиційного руху:

- локальний характер;

- сектантство і законспірованість;

- відсутність взаємоконтактів.

Глибоко пов’язані з політичними процесами економічні реформи доби Хрущова. Вони були результатом:

1. зміни парадигми влади (пошук опори влади в нерепресивних методах - популізмі);

2. загострення конкуренції з економіками капіталістичного світу.

Вересневий Пленум ЦК КПРС (1953 р.) намітив заходи по піднесенню сільського господарства:

- підвищено Дер­жавні заготівельно-закупівельні ціни (вони зросли майже у 3 рази);

- зміцнено матеріально-технічна база сільського господарства (на забезпечення МТС УРСР трактора­ми та іншими машинами держава витратила у 2,4 рази більше коштів);

- зростають капіталовкладення держави у сільське господарст­во республіки у 6 разів;

Всі ці заходи дозволили різко прискорити темпи зростання сільськогосподарського виробництва та його продуктитвність(врожайність зернових зросла за період 1950—1961 рр. вдвічі).

1) Цілинна програма (з 1954 р.) Суть проекту: освоєння для подальшої культивації незайманих земель Казахстану і Сибіру. Значну частину матеріальних і людських ресурсів для виконання програми забезпечила Україна (80 тис. спеціалістів, 90 тис. тракторів та інших сільськогосподарських машин).

2) Кукурузна програма. Суть: розширення посівів кукурудзи. В країні під кукурудзу віддаються найкращі землі, запроваджується нова система сівозміни, без парів.

3) Тваринницька програма. Суть: командно-адміністративне стимулювання підвищення продуктивності тваринництва.Для України ця «гонка» закінчилась тим, що виробництво продукції тваринницт­ва у 1964 р. впало до 9% рівня І958 р.

Починаючи з 1958 р. у сільськогосподарському виробництві по­чався спад. Причини спаду:

1) Посилення адміністративного тиску на колгоспи.

2) Надпрограми поглинали матеріальні і людські ресурси, негативно відбиваючись на розвитку сільського господарства.

3) У 1958 р. було прийнято рішення про викуп кол­госпами техніки МТС, що

З 1962 р. розпочинається нова хвиля централізації: створюються республі­канські раднаргоспи та Вища Рада народного господарства СРСР. У вересні 1965 р. відновлюються республіканські і загальносоюзні мі­ністерства, а у жовтні цього року ліквідовано раднаргоспи.

Реформування господарства сприяло зростанню добробуту радянських людей:

1. Зростають прибутки середнього робітника зросли (230%).

2. Скорочується робочий день, вводиться п'яти­денний робочий тиждень.

3. Введено пенсійне забезпечення колгоспників.

4. З 1958 р, припинено випуск облігацій державної позики, що збе­регло у бюджеті населення мли. карбованців.

4. Значних розмірів набуло житлове будівництво.

 

 

37. Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ в 60-х – середині 80-х років.

В 1964 р. М. Хрущов був відправлений оточенням у відставку. З цього часу одноосібну, необмежену владу вождя остаточно змінила так само необмежена влада партійної олігархії. З 1964 по 1982 рр. генеральним секретарем ЦК КПРС був Л.Брежнєв. В число найвпливовішої радянської номенклатури входили О.Косигін, В.Суслов, М. Тихонов і т.д.

Нове керівництво дещо уточнює офіційну ідеологічну концепцію. На зміну проголошеному курсу на побудову комунізму висунуто концепцію «розвинутого соціалізму».

В політичному житті України 60-80-х рр. історики виокремлюють 2 підперіоди:

1. 1963-72 рр. – період перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста.

2. 1972-80-ті рр. – період перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького.

Характерною рисою поведінки Шелеста та очолюваної ним української партійної еліти був своєрідний номенклатурний автономізм (прагнення подолати централістичні заходи керівництва СРСР та зберегти владні повноваження). Номенклатурний автономізм мав економічні виміри (протести проти звуження компетенції та ліквідації республіканських господарських міністерств, вимоги збільшення капіталовкладень в республіканську економіку і т.п.) та культурні виміри (критика русифікації, заходи по українізації вищої освіти; підтримка видання україномовної наукової літератури; україномовної преси, українського телебачення і т.д.)

В 1972 р. П. Шелеста було розкритиковано за «недоліки у справі інтернаціоналістського вихованні трудящих» та недостатній боротьбі з націоналізмом і знято з посади.

Економічна сфера.

В сільському господарстві:

- скасовано низку непопулярних серед населення заборон щодо присадибного господарства. Про об­меження норм утримання худоби в особистій власності неколгоспників;

- збільшено державні закупівельні ціни на колгоспну продукцію.

- за поставки продовольства понад план встановлено цінові надбавки до 50 відсотків.

В промисловості зміни перших післяхрущовських років мали суперечливий характер.

У вересні 1965 р. на Пленумі ЦК КПРС за ініціативи Голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна проголошено економічну реформу, суть якої полягала у спробі вмонтувати елементи економічного стимулювання у командно-адміністративну систему. Зокрема передбачалось провести низку заходів:

1) Розширити само­стійність підприємств.

2) Посилити прямі договірні зв'язки між підприємствами.

3) Встановити економічно обґрунтовані ціни за вироблену продукцію.

4) Матеріально стимулювати колективи підприємств через систему премій.

Реформа проголошувала нові критерії оцінки діяльності підприємств - рентабельність і прибуток. А в основу планування закладались показники не виробленої, а реалізованої продукції.

Згортання економічної реформи у поєднанні з консервацією політичної системи призводять до поглиблення системної кризи. Проявами її в економічній сфері стають:

- Відставання у нау­ково-технічному та технологічному прогресі від передових капіталістичних країн.

- Зниження віддачі від капіталовкладень.

- Надцентралізація та ігнорування економічних інтересів республіки.

- Надбюрократизація управлінської сфери економіки.

- Посилення загально структурних та внутрігалузевих диспропорцій в економіці та ін.

Економічні негаразди негативно відбива­лись на вирішенні соціальних питань. У соціальній сфер і зявляється ціла низка довготривалих негативних тенденцій:

1) Уповільнюються темпи зростання доходів населення.

2) Поглиблювався відрив від країн Заходу у рівні споживання на душу населення.

3) Знижується рівень охорони здоров'я.