Етап (грудень 1922 – травень 1925 р.) – утворення СРСР.

30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР за­твердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. На цей час Союз складався з 4 республік РСФРР, Української СРР, Білоруської СРР, Закавказької Федерації (Азербайджан, Вірменія, Грузія). 26 січня 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР прийнято першу Конституцію СРСР, яка окреслила компетенцію вищих органів влади СРСР. У травні 1925 р. IX Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якій було законодавчо закріплено входження Радянської України до складу Союзу РСР. Таким чином, не змінюючи своєї форми, «союз республік» виявився жорстко централізованою унітарною державою.

Утворення СРСР сприяло зміцненню комуністич­ного режиму, посиленню воєнної могутності країни. Втрата респуб­ліками останніх залишків суверенітету логічно вела до виникнення величезної комуністичної радянської імперії.

Неп в Україні: причини, появи, особливості, досягнення і прорахунки.

На зміну політики «воєнного комунізму» з початку 1920-х рр. радянська влада проголошує нову економічну політику (неп).

Причини переходу до Непу:

1) Неможливість виходу з економічної кризи спираючись на методи “військового комунізму”.

2) Загострення конфлікту радянської влади з селянством.

3) Спад світового революційного руху, який перекреслив надії більшовиків на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату.

Керуючись зазначеними мотивами, Х з'їзд РКП(б) у березні 1921 р. прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком (продподаток з урожаю 1921 р. був меншим: 117 млн. пудів замість встановленої розкладки в 160 млн. пудів і дозволяв селянам вільно розпоряджатися рештою урожаю). Зазначене рішення і стало початком непу.

Сучасні історики розглядають неп як антикризову політику радянської влади, яка передбачала поєднання державного управління господарством з елементами ринкової економіки. На практиці неп вилився в низку заходів:

- заміну продрозкладки продподатком;

- відновлення товарно-грошових відносин і формування ринку;

- часткове роздержавлення промислового комплексу;

Непівська модель організації економіки та суспільства була досить суперечливою. В політико-ідеологічній сфері вона передбачала жорсткий однопартійний режим, в економіці - державно-ринкову система господарства.

Було введено в дію ринкові механізми:

1. Денаціоналізовано а також передано в оренду дрібну і частину середньої промисловості. (5200 підприємтв легкої та харчової галузей – більше половини всього фонду)

2. Легалізовано кооперацію і приватне підприємництво.

3. Запроваджено госпрозрахунок в державному секторі промисловості. (На госпрозрахунок було переведено не підприємства, а галузеві об’єднання підприємств – трести. Всього створено 21 республіканських і 53 губерніальних трестів. Наприклад: Тютюнтрест, Маслотрест, Цукротрест).

4. Дозволено створювати іноземні концесії.

Економічні результати непу. У 1928/29 рр. в Україні виробництво електроенергії, видобуток кам’яного вугілля, виробництво сталі і прокату перевищили довоєнний рівень. Найбільш динамічно розвивалась машинобудівна промисловість, обсяги виробництва якої зросли в 3,2 р. Серйозні зрушення сталися і у сільському господар­стві республіки. По об'єму валової продукції в 1927/28 рр. було перевищено рівень виробництва 1913 р.

Соціально-економічні протиріччя непу.

У соціальній сфері: 1) Економічний плюралізм не супроводжувався політичним – ставлення влади до нових маєтних прошарків суспільства – непманів – залишається негативним і дискримінаційним; 2) Політика непу поглиблює соціального розшарування і загострює соціальної напругу.

В економічній сфері: 1) Повне заванта­ження виробничих потужностей вимагало значних інвестицій для оновлення машинного парку, створення нових виробництв, однак власних накопичень радянська держава не мала, а позиція більшовиків у питаннях сплати дореволюційних боргів, компенсацій за націоналізовану власність заважали притоку капіталів з-за кордону. 2) Посилена перекачка коштів з галузей групи «Б» до галузей групи «А», призводила до відставання розвитку легкої і харчової промисловості. 3) Зростання «товарного голоду» обмежувало зростання товарності селянських господарств. 4)Низька товарність селянських господарств гальмувала розвиток решти галузей економіки.

Зазначені протиріччя викликають цілу низку криз: фінансова криза 1922 р., криза збуту 1923 р., товарний голод 1924 р. зростання інфляції 1925 р., хлібозаготівельні кризи 1926-27 рр.

Головною причиною згортання непу став подальший розвиток тоталітарної системи, який передбачав абсолютне підпорядкування економічного життя суспільства державі. В 1929 р. радянське керівництво виступило з ідеєю „великого перелому”, яка знаменувала остаточний відхід від непу.

Соціально-економічні перетворення в Україні у 1920-х-30-х рр.: індустріалізація, колективізація та їх наслідки.

Головними соціально-економічними перетвореннями в Україні в кінці 1920-х 30-х роках були індустріалізація та колективізація.

Індустріалізація.

Новий економічний курс повинен був вирішити низку завдань:

1) забезпечити економічну самодостатність СРСР;

2) зміцнити обороноздатність країни;

3) створити матеріально-технічну базу для модернізації промисловості і сільського господарства;

4) підвищити матеріальний добробут і куль­турний рівень трудящих.

Однак побудова нових і модернізація старих промислових підприємств вимагала значних коштів. Від початку найважливішими проблемами стають питання термінів та джерел фінансування індустріалізації.

Остаточний варіант плану був прийнятий на ХVI партконференції (квітень 1929) і передбачав поступове нарощування індустріального потенціалу держави. Однак документ так і залишився на папері, оскільки вже у листопаді 1929 р. у Сталін проголосив курс на різке форсування індустріа­лізації («великий перелом»). Радянський Союз активно закуповував за кордоном обладнання і техніку для нових промислових підприємств (1931 р. радянські закупки становили 1/3 світового експорту машин і обладнання, у 1932 р. — близько 1/2).

Етапи індустріалізації:

1. 1926 – жовтень 1928 рр. – початок індустріалізації. Зросли капіталовкладення в промисловість, розпочалась реконструкції старих виробничих фондів, будуються нові, в основному дрібні та середні підприємства. Закладено Дніпрогес.

2. 1928 – 1932 рр. – перша п’ятирічка - форсована індустріалізація. Посилено фінансування промислового сектору України. (20% союзних капіталовкладень, 400 з 1500 підприємств); будуються і реконструюються великі промислові об’єкти З метою забезпечення фінансування індустріалізації влада розпочинає колективізацію і розкуркулення.

3. 1933-1937 рр. – друга п’ятирічка - уповільнення індустріалізації. Зменшуються капіталовкладенння в українську промисловість (закладено 1000 підприємств з 4500 союзних); будуються переважно середні та малі підприємства. Найбільші новобудови: Харківський турбінний, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний.

4. 1938-1941 рр. – третя п’ятирічка – згортаня індустріалізації. Спад виробництва, репресії серед міністрів, директорів та інженерів.

Спорудження тисяч нових заводів протягом одного десятиріч­чя вивело Україну на рівень великих індустріальних країн: напере­додні війни республіка зайняла 2 місце в Європі за виплавкою чавуну, 3 місце за виробництвом сталі, 4 місце у світі за видобутком вугілля.

Наслідки індустріалізації.

1. Змінилась структури народного господарства України.

- зросла доля промисловості, що перетворило економіку Україну з аграрної в індустріально-аграрну;

- змінилося на користь першого співвідношення між виробництвом засобів виробництва (група А - машинобудування, чорна металургія, та кам'яновугільна промис­ловість), і предметів споживання (група Б);

- зросла питома вага великої промисловості в порівняні з дрібною (92,5 % на 1938 р.)

Зросла обороноздатність держави за рахунок галузей військово-промислового комплексу.

Ліквідовано безробіття.

Знизився життєвий рівень населення.